Скріпніченко Фросина Матвіївна

1882р.н., с. Бузникувате, українка, освіта початкова, без певних занять. У 1930р. розкуркулена і вислана разом з чоловіком, того ж року втекла із заслання. Заарештований 11.09.1937р. Вільшанським РВ НКВС(втеча із заслання; контрреволюційна діяльність). Засуджена 28.09.1937р. трійкою УНКВС Одеської області до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Реабілітована 12.05.1989р. Кіровоградською облпрокуратурою (П-9287)

 

У 1932-1933рр. у селі був голод, що призвів до численних смертей. Якщо на 1932 рік у селі нараховувалося 340 дворів, то через рік їх уже стало на 20 менше. Їздовий колгоспу «За соціалізм» Бесараб Омелян рятував людей від голоду. Чорнобай Дмитро, який працював у групі активістів по заготівлі зерна, попереджав людей в селі про обхід, щоб ті мали час заховати пожитки. Завідуюча патронатом для дітей-сиріт Синіцька Віра Гнатівна допомагала вижити дітям, збираючи по околицях продукти.

 

 

 

Так село переживало горе. Страшний голодомор. Про який в даний час багато пишуть, це був страшний час. Згадують старожили: Царевич Ніна Семенівна 1919 року народження – жити було важко. Забирали все. Їли все, що тільки можна: лободу, з якої пекли ляпці, макуху, який купляли, простоявши цілу ніч у черзі. В селі були «активісти», які нишпорили по хатах і забирали зерно, харчі. Були і добрі комсомольці, які залишали трохи зерна. Голод був штучний, тому що хліб на полях вродив, та його весь забирали. Хто мав корівчину, той ще трохи тримався. Ховали корів до хати, щоб ніхто не вкрав. На той час всіх примушували йти до колгоспу, люди йшли всі хто міг ще працювати. Там хоч на обід варили латуру.

 

В селі голодували майже всі однаково. Помирали найбільше у 1933 році. Вмирали скрізь і в хатах і на дорозі.

Довідка Голодомор 1932–1933 років — масовий, навмисно організований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Мертвих скидали у віз і відвозили на кладовище де прикопували по кілька трупів разом. Зараз на кладовищі встановлено хрест пам’яті жертв голодомору. За поховання ніхто не платив. Люди боялися епідемії, тому самі збирали померлих і відвозили на кладовище.

 

Були в селі випадки людоїдства. Скрипніченко Ірина ловила, разом із своєю бандою, дітей, людей, вбивали їх, робили ковбаси, які самі їли, ще й на базар возили продавати. Ірину люди спіймали і втопили в криниці ще й камінь зверху кинули, на хуторі «Рембезівка». Цей хутір колись знаходився недалеко від села.

Поминають померлих в селі в поминальну неділю, тому про померлих під час голоду теж згадують в цей день. На сільському кладовищі встановлено пам’ятний знак жертвам голодомору.

Спогади старожилів всі схожі, адже правди діти нікуди.

Пережило і це страшне горе наше село. Чума, голодомор, колективізація, яка прийшла в ці роки.

Мартиролог, укладений на підставі свідчень очевидців Голодомору:

Кшапко Станіслав Іванович 1890 р.н.

Лановський Петро Іванович 1870 р.н.

Пастушенко Ахія (невідомо)

Пастушенко Варвара (невідомо)

Пастушенко Віра Мокіївна (невідомо)

Пастушенко Григорій Якович (невідомо)

Пастушенко Євтих (невідомо)

Пастушенко Михайло Якович (невідомо)

Пастушенко Сергій (невідомо)

Чорнобай Василь (невідомо)

Яніцька Горпина Андріївна (невідомо)

Яніцька Люня Андріївна (невідомо)

Яніцька Текля (невідомо)

Ясніцький Петро Григорович 1914 р.н.