Онтогенез та філогенез історії ідей

Ідеї в філософії виникають не хаотично. Дослідниками стверджується, що ідеї в історії філософії виникали як реакція на певну епоху і лише коли філософія була у відносно незмінному стані вона існувала у своїй найдосконалішій формі (Аристотель, Кант, Гегель, Шелінг та ін.), незалежно від тимчасових та мінливих потреб часу. Але в основному, питання, які були основними зводилися до полярних опозицій. Наприклад, у філософії Платона ними були матерія та ідея, у Аристотеля ці поняття розглядалися під, трішки, іншим ракурсом: зміст та форма. Така зміна ракурсу дозволяла побачити загальне не тільки у природному світі, але й у мові (підмет - присудок, суб’єкт-об’єкт, енергія-ентелехія). У середньовіччі центральним питанням було так само між опозиціями: речі та іх назви (універсалії), у епоху Відродження – проблема конечного та нескінченого, центру та периферії, беспристрасністю і свободою та конкретністю та залежністю, а при становленні наукової парадигми 16-го століття опозиція була у методах пізнання та при визначенні кількості субстанції: еміризм-раціоналізм, монізм-плюралізм. В сучасній філософії ці центральні поняття виражаються у термінах «актуальність»-«потенційність», «дійсність/континуум»-«вічність/абстракція». Тобто філософія впродовж епох намагалася «відрегулювати» відношення між окремим та загальним у різних площинах (буття, пізнання, суспільні відносини). Є також цікаве припущення, що виникнення та становлення ідей в західній Європі подібно народженню та становленню окремого індивіда: спочатку він, як стародавні греки, ставить питання про першопочаток, потім починає узагальнювати накопичений досвід. За висловом одного європейського філософа, майже всі наші філософські ідеї ми отримаємо вже у дитинстві. Коли ми дорослішаємо, то всі зусилля скеровуються лише на те, щоб пояснити ці ідеї іншим. Так, у 20-му столітті виникають філософія мови, аналітична філософія, герменевтика. А до цього, хіба епоха середньовіччя, що тривала майже тисячу років, не нагадує школу, яку мусить відвідувати школяр (схоластик!) виконуючи лише ті завдання, які йому задають. І лише після цього людина, як індивід, поступово отримує шанс стати особистістю: виходячи з розуміння себе, своїх задатків та схильностей, обирає спеціальність та подальший шлях (епоха Відродження – коли, як і в античності, ставляться питання про саму людину, має місце сумнів, який вже нагадує скептицизм Мішеля Монтеня). Після цього настає епоха відносної стабільності у думці – виникають ідеї, які стають принципами світогляду (німецька класична філософія). Отже, вивчаючи історію філософії людина не стільки відвідує «музей» думок, скільки краще пізнає свої власні думки, почуття, себе інших.

Як помітив І. Кант, філософія не відкриває неабияких істин, в неї скромніша заслуга: вона запобігає помилкам.

1.3. Онтологія, епістемологія та етика як розділи філософського знання
Чи можна сказати, що філософія вчить мислити?

Філософія, як явище людського духу, відрізняється від філософії, як дисципліни. Дисципліні навчають, тоді як філософію взагалі вивчити неможливо і взагалі, робити – абсурдно, бо суперечить ідеї філософування. «Вивчена» філософія перетворюється на ідеологію. Тому частіше, справжні філософи це одинокі, але сильні люди, що здатні переконувати покоління. Філософи не мають потребу об’єднуватися у кола, як науковці, оскільки однією з ключових настанов філософії, як вже зазначалося, є сумнів. Дисципліна ж «філософія» допомагає студентові прояснити свої власні думки, ознайомитися з прийнятою термінологією, яка використовується для тих ідей, які є надто загальними та глибокими, щоб вживатися у повсякденному житті (темпоральність, феномен, казуальність або каузальність, телеологія, трансцендентність та трансцендентальність тощо).

Чи можна сказати, що філософія у кожного «своя» як і уявлення про добро або істину? Правильно сказати, що не філософія у кожного своя, а спосіб вираження притаманних нам всім ідей є різним Тобто, не філософія «своя», а своїм є «філософування». Справді, одним з основних з питань у філософії є питання про свободу. Різні течій по-різному обґрунтовують наявність або відсутність свободи, її види, але при тому, що обґрунтування може бути різним, ми всі розуміємо, що поняття свобода спирається в уявлення про щастя, уявлення про яке у нас може бути різним, але бажання якого завжди однакове бо всі люди, незалежно від культури та часу, в який вони виникли, однаково розуміють (і незалежно від мови, на якій розмовляють), що не можна бути щасливим за примусом. Філософія нагадує людині і суспільству про ці основні речі. Вдається їй це чи ні, залежить вже від тої форми (чи формату), який суспільство здатне сприйняти і від того, наскільки вдало філософ ту форму знайде. Проте, відповідаючи на екзаменаційне питання, задача студента не показати «свою» думку (ще велике питання, які з наших думок ми, дійсно, можемо назвати «нашими»!), я показати, наскільки від засвоїв саме «дисципліну» (напр., правильною відповіддю була б: «детермінізм – уявлення про причинно-наслідковий зв’язок», а не «я гадаю/рахую, що детермінізм нагадує «Матрицю» з Кіану Ріввз). Цей формалізм може бути поясненим тим, що дисципліна передбачає формальне оцінювання, а не тим, що утискається свобода молодої людини, оскільки викладач також не повинен скеровуватися свавіллям або інтуїцією при загальному оцінювання студентів, виставляючи оцінки лише так, як йому підказує «серце» (а може, партія?), а не вимагає «Еталон відповідей» або «Засоби діагностики».

Філосо́фія — (дав.-гр. φιλοσοφία, дослівно: любов до мудрості) особлива форма пізнання світу, що виробляє систему знань про фундаментальні принципи буття людини, про найзагальніші суттєві характеристики людського ставлення до природи, суспільства та духовного життя у всіх його основних проявах. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.
Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.
Первісним, істинним значенням (етимоном) слова «філосо́фія» є «любов до мудрості».
Термін запозичено з грецької мови; грец. φιλοσοφια «любов до знання; філософія» пов'язане з грец. φιλοσοφοç «освічений, учений», утвореним з основ іменників φιλοç «друг» і σοφια «наука, мудрість».
На сучасному етапі в наукових колах прийнято виділяти такі основні галузі філософії:
Метафізика — займається вивченням природи реальності, в тому числі відносин між розумом і тілом, матерії і випадку, подій і причин. Традиційні відгалуження метафізики — космологія і онтологія.
Гносеологія (епістемологія) пов'язана з природою і обсягом знань, а також питанням: чи можливе знання взагалі. Серед центральних завдань епістемології проблема, породжена скептицизмом, а також відносини між істиною, вірою і обґрунтуванням.
Етика, або «моральна філософія», пов'язана з питаннями про те, як людина має чинити в різних обставинах і чи можна взагалі це визначити. Основні галузі етики — метаетика, нормативна етика та прикладна етика. Метаетика стосується характеру етичної думки, порівняння різних етичних систем, вона намагається відповісти на питання: чи існують абсолютно етичні істини і як пізнати такі істини. Етика також пов'язана з ідеєю моральності.
Є різні типи поділу філософської сфери знання. Так, наприклад, на заході виділяють теологію (вчення про буття без ідеї про Бога не може бути повним), космологію, натурфілософію. Виділяють філософську антропологію, антропософію, філософію суспільства (філософію історії), філософію інтелектуальних процесів (логіка, філософія релігії, права та ін.) але у нашому, скороченому курсі достатньо мати уявлення про онтологію, гносеологію та етику.
Також виділяють:
Естетика має справу із категоріями краси, мистецтва, задоволення, сенсорно-емоційними цінностями, сприйняттям, а також питаннями смаку і настрою тощо.
Логіка вивчає форми та закони мислення. Починаючи з кінця 19 століття, математики, зокрема Готлоб Фреге, зосереджувались на математичній обробці логіки, відтак сьогодні розвиваються математична логіка і філософська логіка.
Філософія свідомості, предметом якої постає природа свідомості, а також співвідношення свідомості та фізичної реальності. Для неї характерне протистояння дуалізму та матеріалізму. В останні роки філософія свідомості все більше зближується із когнітивною наукою.
Філософія мови досліджує природу, походження та використання мови, а також залежність пізнавального процесу та мови.
Філософія релігії — гілка філософії, яка прагне концептуалізувати релігію, її природу та функції, філософськи обґрунтувати уявлення про божества.
Введення поняття «філософія» приписується грецькому мислителю Піфагору з Самосу.
Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:
світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;
пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;
логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;
соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;

виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

Не слід довіряти помилковій, але поширеній, на жаль, думці, що філософія це «про все взагалі і ні про що конкретно». Насправді, філософія якраз і намагається віднайти справжні ознаки загального і конкретного (напр., математика може давати вірні відповіді, але питання про те, що дозволяє нам використовувати абстрактні математичні принципи до конкретного життя пояснюватися може лише філософськими засобами: в дійсності не існують числа, кола, прямі… одна іскра та один грам пороху можуть дати як 1 (вибух), так і нескінчену кількість частинок. Дві краплини можуть злитися в одну, а одна розбитися на п’ятдесят дві).

Питання для самоперевірки:

1) Витоки філософії: історія, причини виникнення.

2) В чому відмінність між наукою та філософією?

3) Які б ви назвали критерії саме філософського мислення?

4) Як би ви відокремили філософію від метафізики?

5) З яких розділів складається дисципліна філософія?

6) Чим дисципліна «філософія» відрізняється від філософії як явища взагалі?

7) Які функції філософія може виконувати у суспільстві?

Література:

Kenny, Anthony. 2012. A New History of Western Philosophy. Oxford: Clarendon Press

Богомолов А.С. Античная философия. – М., 1985

Джохадзе Д.В. Основные этапы развития античной философии. – М., 1977

Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М., 1979

Кесиди Ф. Гераклит. – СПб.: Алетейя. 2004. – 217 с.

Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. – М., 1972

Материалисты Древней Греции: собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура. – М., 1955

Соколов В.В. Античная философия. – М., 1958

Фрагменты ранних греческих философов. – М.: Наука, 1989

Чанышев А.И. Начала философии. – М., 1982.