Техніка соціально-педагогічного спілкування з клієнтами в процесі індивідуальної консультативної допомоги

Сьогдні відбувається постійна і всезростаюча демократизація суспільних відносин, що закономірно сприяє розвитку у людини почуття власної гідності і чутливості до ставлення з боку інших, кожної людини. Вкажемо на декілька важливих складових цього процесу:

■ Досягнення соціальної рівності, тобто рівності кожного
громадянина перед законом. У XIX - XX століттях у
переважній більшості цивілізованих країн було скасовано
поділ населення на стани, які мали різні права і становище
у суспільстві. Дворянські титули ще існують в деяких
країнах, але вони вже не пов'язані з законодавчими
привілеями і приносять їх володарям хіба що моральне
задоволення.

■ Зникнення тоталітарних політичних режимів, розвиток
демократичних інститутів влади.

■ Поступове зменшення авторитаризму у системі шкільного
та сімейного виховання.

Іншим фактором є те, що чим повніше задоволення базових потреб людини внаслідок зростання рівня життя, тим більше актуалізуються потреби вищого порядку, зокрема потреби у повазі та почутті власної значущості.

Враховуючи вищесказане, слід вказати на такі основні функції соціально - педагогічного спілкування.

Інформаційна функція, яка полягає в інформуванні об'єктів соціально - педагогічної допомоги про шляхи і засоби вирішення тих проблем, з якими вони звертаються до соціальних служб.

Психотерапевтична функція - допомога клієнтам різноманітними психотерапевтичними засобами, про які піде мова нижче.

Педагогічна функція, що передбачає здійснення виховного впливу у процесі роботи педагога з дітьми та молоддю.

Організаційна функція - це прийняття необхідних організаційних рішень і координація зусиль всіх суб'єктів соціально-виховної діяльності, а також об'єктів соціально-педагогічної допомоги.

Відповідно до вищеназваних функцій існують і окремі види соціально-педагогічного спілкування: інформаційне, психотерапевтичне, педагогічне, організаційне. Кожне з них має власні закономірності та особливості. Але найбільш складним, специфічним та професійно спрямованим є психотерапевтичне та педагогічне спілкування. Ці види спілкування потребують не просто добре розвиненої загальної комунікабельності, а сучасних наукових знань, переконань та відпрацьованих навичок. Ті негативні звички та манери, які можуть ставати на заваді інформаційного або організаційного спілкування, є абсолютно неприпустимими у психотерапевтичному та педагогічному спілкуванні. Хоча сфера психотерапевтичної і педагогічної діяльності соціальних педагогів в Україні є поки що дуже обмеженою.

Вважаємо за доцільне зупинитись детально на цих двох видах спілкування:

Психотерапевтичне спілкування є для соціальних педагогів найбільш важливим за його обсягом та ефективністю у соціальній допомозі клієнту. Це пояснюється тим, що значне місце у соціально-педагогічній діяльності займають види консультування: батьків - з приводу виховання дітей, подружжя - з проблем стосунків між ними, молоді - з приводу конфліктів з батьками, з приводу

труднощів міжособистісного спілкування та позитивної "Я -концепції", та інші. Таке консультування є фактично психотерапевтичною діяльністю і відрізняється від психотерапевтичної практики психіатрів та медичних психологів тільки тим, що у сферу соціально-педагогічного консультування не входять такі спеціальні види психотерапії як гіпноз, психоаналіз тощо. Воно є різновидом індивідуальної та групової психотерапії, яка безпосередньо спрямована на вирішення соціальних проблем клієнтів, хоча опосередковано, і на покращання їх психічного та фізичного здоров'я.

В Україні соціально-педагогічним консультуванням на даному етапі займаються психологи - консультанти, тобто спеціалісти з психологічною освітою. Соціальний педагог може бути консультантом, якщо він має другу спеціальність "практичний психолог", що стає все більш поширеним в українських вищих навчальних закладах.

Соціально-педагогічне консультування набуває у зв'язку з демократизацією і гуманізацією суспільства все більшого значення і перспектив, що фактично знаменує новий етап у забезпеченні психологічного комфорту, тобто більш високої якості життя людини. Добре відомо, наскільки важливим для людини є емпатичне (довірливе, щире, розуміюче) спілкування, можливість поділитися з кимось власними проблемами, отримати пораду і співчуття. Це важливий компонент складного комплексу комунікативних потреб, які, за класифікацією американського психолога А. Маслоу, посідають третє за значенням місце після найбільш фундаментальних вітальних потреб. У всі часи і серед всіх верств населення люди приділяли спілкуванню величезну увагу, розглядаючи його як одне з найбільших задоволень, витрачаючи на це багато часу і матеріальних ресурсів.

Умови життя сучасного індустріального суспільства значною мірою обмежили можливості родинного і сусідського спілкування, тим самим загостривши цю проблему. Телебачення при всіх його

безсумнівних цінностях не може замінити емпатичного спілкування. Роль друга і приятеля, якому можна "поплакатись у рукав", у розвинених країнах все більшою мірою переходить до психотерапевтів і соціально-педагогічних консультантів. Цей процес, який в нас тільки розпочинається, здається, має стратегічний характер.

Таким чином, консультант, по-перше, виконує функції уважного, розуміючого і співчуваючого співрозмовника (що вже багато вважають), і, по-друге, допомагає вирішенню тієї проблеми, з якою звернувся клієнт. Це може бути проблема поведінки або емоційного стану клієнта, коли консультант допомагає порадою чи користується спеціальним психокорекційним впливом; може бути питання, вирішення якого потребує участі юриста, лікаря або інших соціально-педагогічних служб. Так, наприклад, в обов'язки консультанта у громадській приймальні для молоді можуть входити такі види консультативної роботи:

■ консультування молоді, що звернулася з приводу своїх
психологічних проблем; батьків та вчителів - з приводу
навчання і виховання дітей та підлітків; у разі необхідності -
адміністрації навчально-виховних закладів, що мають
відповідні проблеми з підопічними;

■ проведення індивідуального та групового консультування
з проблем взаємостосунків;

■ сприяння підвищенню психологічної культури педагогів
та батьків шляхом проведення групового та
індивідуального консультування, читання лекцій,
проведення семінарських занять;

■ виконання ролі експерта при вирішенні питань щодо
психічного стану та особливостей розвитку дитини з
метою винесення відповідними інстанціями рішень, що
пов'язані з певними змінами у долі дітей та підлітків;
проведення психологічної експертизи психічного стану
неповнолітніх (по можливості та в разі необхідності).

В громадській приймальні можна здійснювати педагогічну, діагностичну, соціальну (включаючи і юридичну), медичну та психотерапевтичну моделі консультативної психологічної допомоги. У педагогічній, діагностичній та психотерапевтичній допомозі консультант є вирішальною фігурою.

Досвід громадських приймалень показує, що найчастіше молодь звертається до консультативної допомоги з приводу внутрішньоособистісних конфліктів та розвитку особистісних якостей, міжсімейних конфліктів, міжособистісних конфліктів, психологічних стресів, проблем у сексуальній сфері.

Психотерапевтичне спілкування покликане, сприяти зменшенню психологічного дискомфорту клієнта. Причини дискомфорту можуть бути різними, що, звичайно, враховується консультантом, але існують загальні закономірності психотерапевтичного спілкування.

Перша закономірність полягає у використанні консультантом такої тактики спілкування, яка передбачає необхідні послідовні етапи вирішення проблеми клієнта.

Етап створення сприятливих обставин для спілкування^ який включає такі компоненти:

■ подолання побоювання клієнта принизити себе в очах
консультанта або групи;

■ подолання недовіри клієнта до спроможності консультанта
розібратися в його проблемі;

■ вияв емпагії до клієнта, підтримка і позитивна оцінка його
особистості.

Емпатичне спілкування - це взагалі одна з вирішальних умов ефективної психотерапевричної діяльності соціального педагога.

Етап вивчення проблеми клієнта. На цьому етапі консультант знайомиться з усіма обставинами справи, особистісними рисами клієнта, оцінкою ним ситуації та іншими учасниками.

Етап формування оцінки психотерапевтичної ситуації

Основними компонентами оцінки є:

■ причини та характер проблеми клієнта, наприклад, його
хибні переконання або звички поведінки, неадекватна
самооцінка, недостатність ініціативи, невідповідність рівня
домагання власним можливостям, невірний вибір тактики
поведінки тощо;

■ готовність клієнта співпрацювати з консультантом;

■ здатність клієнта долати трудноті, наявність відповідних
ресурсів;

■ обставини життя клієнта, роль інших учасників ситуації:

■ можливості психотерапевтичної допомоги з боку
консультанта.

Етап формулювання цілей, завдань та програми психотерапевтичної допомоги. Якщо все це здається клієнту переконливим, у нього створюється достатня мотивація для співпраці з консультантом. У країнах з розвиненою системою соціальної допомоги існує практика складання контракту соціального працівника з клієнтом. В контракті прогнозується результат допомоги (наприклад, клієнт має позбавлятися почуття невпевненості в собі під час спілкування з однолітками) і обов'язки клієнта (наприюіад, регулярно відвідувати консультації і виконувати всі завдання консультанта). Соціальний працівник несе відповідальність за вибір тактики допомоги, а клієнт - за виконання його вказівок і рекомендацій.

Етап виконання програми допомоги. Вона здійснюється самим консультантом, якщо має чисто психотерапевтичний характер, або у разі потреби - за допомогою інших спеціалістів.

Етап оцінки результатів. Вище вже було сказано, що однією з головних умов психотерапевтичного спілкування є емпатія соціального педагога до клієнта, тобто щира увага до нього, розуміння його емоційного стану, точного змісту його слів, включаючи підтексти та співпереживання з ним. Але це не означає,

що соціальний педагог завжди мусить схвалювати почуття і поведінку клієнта. Важливо якомога глибше розуміти його почуття і демонструвати це йому в процесі спілкування. Позицію консультанта можна приблизно висловити так: "Я з Вами, намагаюсь Вас зрозуміі я і Вам допомогти".

Існує афоризм: 'Зрозуміти - значить вибачити". У психотерапевтичній діяльності соціального педагога ця думка несе інший зміст. Він не може, наприклад, схвалити поведінку наркомана або занадто непоступливої у сімейних конфліктах людини, але йому необхідно якомога точніше уявляти відчувати почуття і мотиви поведінки цієї людини, щоб знайти шляхи допомоги.

"Емпатичне" спілкування є продуктивним, бо воно найчастіше призводить до успіху психотерапевтичного процесу. Таке спілкування потребує від соціального педагога, крім бажання, неабиякої майстерності, яка є наслідком професійної підготовки. У звичайному, щоденному спілкуванні у більшості людей спостерігається чимало стереотипів непродуктивного спілкування, і, якщо соціальний педагог не навчається їх уникати, непродуктивне спілкування впливає і на його професійний комунікативний стиль.