Виконання практичного завдання

Мета уроку: формування ключових компетентностей: загальнокультурної компетентності: оволодіння досягненнями української культури; міжпредметної естетичної компетентності: здатність сприймати, інтерпретувати та характеризувати твори декоративного мистецтва;

предметних мистецьких компетентностей: ознайомити учнів технологією виготовлення народної іграшки та матеріалами з яких вона може виготовлятися (дерево, солома, глина, нитки, тісто…), ознайомити з творчістю Ольги Бердник; розвивати аналітичне мислення, вдосконалювати техніку ліплення методом витягування із цілого шматка; виховувати любов та повагу до краси, створеної руками майстра умільця в повсякденному, буденному житті.

Обладнання: для вчителя — комп’ютер, проектор, матеріали для демонстрації послідовності виконання роботи зразки керамічних іграшок світлини із роботами народної майстрині Ольги Бердник;

для учнів — пластичні матеріали (пластилін, гуаш або глина),

Музичний ряд: автентичний народний спів.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Актуалізація набутих знань

- Які народні іграшки вам відомі?

- З яких матеріалів їх створюють?

- Чим народні іграшки відрізняються від сучасних промислових?

- Назвіть імена з народних умільців які спорюють іграшки.

3. Повідомлення теми і мети уроку. Сьогодні ми продовжимо розмову про народні іграшки. Познайомимося з авторськими іграшками нашої землячки народної майстрині Ольги Бердник. І за мотивами її робіт виготовимо свої.

4. Вивчення нового матеріалу

Слово учителя

Звідки ж походить іграшка? На це питання людина від початку свого походження шукала відповідь. Давайте заглибимося в історію. Сонце та вітер, дощ та гроза, річки, що розливаються, дикі звірі – всього цього наші предки не розуміли і не знали, тому і вирішили задобрити їх. Всі стихії вважали божествами, їхні зображення стали робити з дерева, глини, каміння. Таке зображення називали кумирами або ідолами. Можливо це й дало початок виникнення першої іграшки.

На Україні в ІV-ІІІ тис. до н. е. Люди вже вміли ліпити із глини іграшки в образі людей і тварин. Частіше всього робили образ птаха і коня. У древніх слов’ян фігурка коня символізувала сонце, а птах – прихід весни. До речі, ми по цей час весною печемо жайворонків з тіста. Деякі дослідники вважають, що лялька виникла не від ідолів, а від опудал, які приносили в жертву богам замість живих дівчат. Опудало – це сніп соломи або березове поліно, одягнуте в сарафан і закутане хусточкою. З такими ляльками, а в них навіть були свої імена – Колодій, Ярило, Морена, Русалка, Купала, водили хороводи, проводили ігри, потім з піснями несли на руках. В піснях просили доброго врожаю, доброї погоди для землі, а дівчата – щасливого кохання. Потім ляльку викидали у воду, або палили. Таким чином жертву „віддавали” богам.

Лялька все життя була з нашими пращурами з самого їх народження. Ще до народження немовляти на світ, мати виготовляла ляльку, суворо дотримуючись однієї умови – виготовити її без ножиців та голки, адже її не можна ні різати, ні колоти. Таку ляльку клали у порожню колисочку, щоб вона обігрівала її малюка. Коли дитинка народжувалася, лялька не розлучалася з нею, „лягала” разом з немовлям спати, а мати над ним примовляла: „ Соня – безсоння, не грай з моїм немовлям, а грай з цією лялькою”. Зроблену своїми руками

берегиню мати дарувала дочці перед її весіллям, щоб у новій сім’ї було більше діточок. І святкова лялька на капоті машини під час весілля у наші дні – відголосок саме цього обряду.

Минав час. Поступово ляльки втрачали своє магічне значення і ставали іграшками, забавами для дітей. Якщо раніше брязкальцями володіли шамани і чаклуни, то цією „ страшною зброєю” граються малюки. Правда, люди ще довго вірили, що шум брязкальця як і свист глиняного свищика відганяє злих духів від колиски малюка.

В Україні іграшки відомі з незапам’ятних часів. Їх виготовляли з глини, дерева, соломи, сиру... Найпершу солом’яну ляльку, мабуть, зробила якась весела працьовита жінка, яка в’яжучи на полі снопи, вставила жартома такому снопику ручки та й поставила серед стерні… Із соломи можна плести іграшкових хлопчиків і дівчаток, коників, півників, павучків. Сьогодні такі іграшки стали чудовими сувенірами.

Український народ здавна займався гончарним ремеслом. Поряд із звичайними посудом гончарі виготовляли різноманітні за формою та ліпним оздобленням баранці, півники та качечки, козаки, пищики-свистунці, козлики та леви, бички та овечки, однорогі фантастичні звірі та їжачки.

Ольга Отнякіна (Бердник) майстриня з Черкас вже більше 20 років плідно працює в жанрі керамічної іграшки. Створила тисячі фантастичних, вигадливо розписаних звірят-свистунців. Віднайшовши свою власну техніку і власний стиль, вона творить не просто дитячу забавку. В її образах оживає казка, загадка, співанка, приказка, — той дитячий фольклор, що пережив тисячоліття і є відголоском українських прадавніх вірувань. Роботи знаходяться в музеях м. Кам‘янка (Державний історико-культурний заповідник),Черкаси (Обласний краєзнавчий музей та Художній музей), Запоріжжя (Обласний художній музей), м. Київ (Музей народної архітектури та побуту НАН України в Пирогово).

Роботи майстрині є предметом колекціонування багатьох шанувальників народного мистецтва в Україні та за кордоном.

Іграшки з’явилися в найдавніші часи і назавжди залишаються з людьми. Адже вони – не просто розвага. Ляльки і ведмедики – потіха для малюків. Вже ніхто не боїться темряви, коли під боком хтось теплий і пухнастий. Пірамідки і кубики допомагають маленькій людині навчитися рахувати та розпізнавати форму і колір. Граючись ляльками, дівчатка „приміряють” на себе роль матері, одягаючи їх, вчаться шити і вишивати, все це розвиває художній смак. Але найважливішим є те, що іграшки дарують людям радість! І з чого б не була зроблена іграшка, з паперу чи сиру, глини чи соломи, дерева чи тканини, вона несе в собі великий потенціал доброти. Адже створюючи маленьку скульптурку. Майстер вкладає в неї всю свою душу і сподівається, що його витвір принесе радість іншим.