Методики та обсяг досліджень

№ з/п	Назва методики	Кількість досліджень за етапами роботи	Кількість показників (за результатами проведення дослідження).
І	ІІ	Всього
1.	Багаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» А. Г. Маклаков
2.	Індивідуально–типологічний опитувальник (Л. Н. Собчик)
3.	Методика діагностики емоційної спрямованості особистості (І.О. Котик)
4.	Методика дослідження соціально–психологічної адаптації К. Роджерса і Р. Даймонда
5.	Методика дослідження вольової саморегуляції (тест–опитувальник А.В.Зверкова та Е.В.Ейдмана)

 

І кожній із названих методик було виділено найбільш інформативні показники, що мають специфічну інтерпретаційну спрямованість.

Наразі зазначимо, що залучення в методичний апарат дослідження надійності конкретних методик, здійснюється з урахуванням багатьох критеріїв, серед яких: концептуальна обґрунтованість, висока валідність, психометрична надійність, можливість співставлення отриманих результатів з результатами інших авторів [23, 24, 61, 69, 78, 98, 109, 175]. Надійність вимагає, щоб критерій був стабільним, стійким і суттєво не відхилявся від одного дослідження до другого. Валідність показує, чи дійсно досліджений показник вимірює явище, яке нас цікавить. Зазначені вимоги обумовили вибір наступних методів і методик обстеження, збору психологічної й соціально–психологічної інформації:

Цікавим та актуальним для нашого дослідження є блок методик для дослідження адаптаційного входження студентів протягом навчальної діяльності.

Багаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» розроблений А. Г. Маклаковим і С. В. Чермяніним [96], призначено для вивчення адаптивних можливостей індивіда на основі оцінки деяких психофізіологічних і соціально–психологічних характеристик, що відображають інтегральні особливості психічного та соціального розвитку.

Опитувальник прийнято як стандартизовану методику і рекомендується до використання для розв’язання завдань професійного психологічного відбору, психологічного супроводу навчальної та професійної діяльності. Результати тестування з БОО можуть бути інтерпретовані від найпростіших суджень («придатний – не придатний») до докладної особистісної характеристики. Багаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» складається з 165 питань і має 4 структурних рівня, що дозволяє отримати інформацію різного обсягу та характеру. Шкали 1–го рівня є самостійними і відповідають базовим шкалам СМІЛ (MMPI), дозволяють отримати типологічні характеристики особистості, визначити акцентуації характеру. Шкали 2–го рівня відповідають шкалам опитувальника ДАП, призначеного для виявлення дезадаптаційних порушень переважно астенічних і психотичних реакцій і станів. Шкали 3–го рівня: поведінкова регуляція (ПР), комунікативний потенціал (КП) і моральна нормативність (МН). Шкала 4–го рівня – особистісний адаптаційний потенціал (ОАП).

Теоретичною основою тесту є уявлення про адаптацію, як про постійний процес активного пристосування індивіда до умов середовища, що включає всі рівні функціонування організму. Ефективність адаптації значною мірою залежить, як від генетично зумовлених властивостей нервової системи, так і від умов виховання, засвоєних стереотипів поведінки, адекватності самооцінки індивіда. Спотворене або недостатньо розвинене уявлення про себе веде до порушення адаптації, що може супроводжуватися підвищеною конфліктністю, нерозумінням своєї соціальної ролі, погіршенням стану здоров'я. Випадки глибокого порушення адаптації можуть призводити до розвитку хвороб, зривів у навчальній, професійній діяльності, антисоціальних вчинків. Процес адаптації надзвичайно динамічний. Його успіх багато в чому залежить від цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних умов, функціонального стану, соціального досвіду, життєвої установки та ін. Кожна людина по-різному ставиться до одних і тих же подій, а один і той же стимул у різних людей може викликати різну відповідну реакцію. Можна виділити деякий інтервал відповідних реакцій індивіда, який буде відповідати уявленню про психічну норму, а також можна визначити деякий «інтервал» ставлення людини до того чи іншого явища, що стосуються, перш за все категорій загальнолюдських цінностей, що не виходить за межі загальноприйнятих моральних норм.

Основними елементами поведінкової регуляції є: самооцінка, рівень нервово–психічної стійкості, а також наявність соціального схвалення (соціальної підтримки) з боку оточуючих людей. Всі виокремлені структурні елементи не є першоосновою регуляції поведінки. Вони лише відображають співвідношення потреб, мотивів, емоційного фону настрою, самосвідомості, «Я–концепції» та ін.

Система регулювання – це складне, ієрархічне явище, а інтеграція всіх її рівнів в єдиний комплекс і забезпечує стійкість процесу регуляції поведінки. Комунікативні якості (комунікативний потенціал) є наступною складовою особистісного адаптаційного потенціалу. Оскільки людина, практично, завжди знаходиться в соціальному оточенні, її діяльність пов'язана з умінням побудувати стосунки з іншими людьми. Комунікативні можливості (чи вміння досягти контакту і взаєморозуміння з оточуючими) у кожної людини різні. Вони визначаються наявністю досвіду і потреби спілкування, а також рівнем конфліктності. Моральна нормативність забезпечує здатність адекватно сприймати індивідом пропоновану для нього певну соціальну роль. У даному тесті питання, що характеризують рівень моральної нормативності індивіда, відображають два основних компоненти процесу соціалізації: сприйняття морально-етичних норм проведення та ставлення до вимог безпосереднього соціального оточення.

Індивідуально-типологічний опитувальник Л. М. Собчик являє собою інструмент дослідження індивідуально–типологічних властивостей. Вона дає змогу віднести кожну конкретну людину до певного типу. В основі методики лежить розроблена Л. М. Собчик теорія провідних тенденцій, згідно з якою основу особистісного фактора складає одна або кілька провідних тенденцій, які пронизують різні рівні розвитку особистості – від вроджених властивостей темпераменту, через характер, який формується в процесі взаємодії темпераменту з соціальним середовищем, – до зрілої особистості, в якій об'єднання виявляється інтегрованим "Я" (самосвідомість, самооцінка, самоконтроль). Провідні тенденції визначають індивідуальний тип переживання, силу і спрямованість мотивації, стиль міжособистісного спілкування і пізнавальних процесів.

Методика дослідження вольової саморегуляції (тест-опитувальник А. В. Зверкова та Е. В. Ейдмана) [146]. У загальному вигляді під рівнем вольової саморегуляції розуміється міра опанування особистою поведінкою в різноманітних ситуаціях, здатність свідомо керувати своїми діями, бажаннями і станами.

Рівень розвитку вольової саморегуляції може бути схарактеризовано в цілому й окремо за такими властивостями характеру як наполегливість та самовладання. Високі рівні розвитку вольової саморегуляції можуть бути пов'язані з проблемами в організації життєдіяльності та із стосунками з людьми. Часто вони відображають появу дезадаптивних рис і форм поведінки. На відміну від них низькі рівні наполегливості та самовладання почасти виконують компенсаторні функції. Вони також вказують на порушення в розвитку властивостей особистості та в її умінні налагоджувати стосунки з іншими, а також адекватно реагувати на ті чи інші ситуації. Мета обробки результатів – визначення величин індексів вольової саморегуляції за пунктами загальної шкали (В) та індексів за субшкалами наполегливість (Н) і самовладання (С). Кожен індекс – це сума балів, отриманих при підрахунку збігу відповідей з ключем загальної шкали чи субшкали. В опитувальнику 6 замаскованих тверджень. Тому загальний сумарний бал за шкалою В має бути в межах від 0 до 24, за субшкалою наполегливості – від 0 до 16 та за субшкалою самовладання – від 0 до 13.

Рівні вольової саморегуляції визначаються порівнянням із середніми значеннями кожної шкали. Якщо вони складають більше половини максимально можливої суми збігань, то цей показник відображає високий рівень розвитку загальної саморегуляції, напо­легливості чи самовладання. Для шкали В ця величина становить 12, для шкали Н – 8, для шкали С – 6.

Високий бал за шкалою В властивий емоційно зрілим, активним, незалежним, самостійним особам,. їх відрізняє спокій, упевненість у собі, стійкість намірів, реалістичність поглядів, розвинене почуття особистого обов'язку. Як правило, вони добре рефлектують особисті мотиви, планомірно втілюють власні наміри, вміють розподіляти зусилля і здатні контролювати свої вчинки, володіють вираженою соціально позитивною спрямованістю. У межових випадках у них можливе нарощування внутрішньої напруги, пов'язаної з прагненням контролювати кожен нюанс власної поведінки і з тривожністю з приводу найменшої її спонтанності.

Низький бал спостерігається у людей чутливих, емоційно нестійких, вразливих, невпевнених у собі. Рефлексивність у них невисока, а загальний фон активності, як правило, занижений, їм властива імпульсивність і нестійкість намірів. Це може бути пов'язано як з незрілістю, так і з вираженою витонченістю натури, не підкріпленою здатністю до рефлексії та самоконтролю.

Субшкала наполегливості характеризує силу намірів людини – її прагнення до здійснення розпочатої справи. На позитивному полюсі – діяльні, працездатні люди, які активно прагнуть до виконання запланованого, їх мобілізують перешкоди на шляху до мети, не відвертають альтернатива і спокуси, головна їхня цінність – розпочата справа. Таким людям притаманна повага до соціальних норм, прагнення повністю підпорядкувати їм свою поведінку. У крайньому прояві можлива втрата гнучкості поведінки, поява маніакальних тенденцій.

Низькі значення за цією шкалою вказують на підвищену лабільність, невпевненість, імпульсивність, що можуть призвести до непослідовності в поведінці. Знижений фон активності і працездатності, як правило, компенсується в таких людей підвищеною чутливістю, гнучкістю, винахідливістю, а також тенденцією до вільного трактування соціальних норм.

Субшкала самовладання відображає рівень довільного контролю емоційних реакцій і станів. Високий бал за даною шкалою набирають люди емоційно стійкі, які добре володіють собою в різноманітних ситуаціях. Характерний для них внутрішній спокій, упевненість у собі звільняють від страху перед невідомим, підвищують готовність до сприймання нового, непередбаченого і, як правило, поєднуються зі свободою поглядів, з тенденцією до новаторства і радикалізму. Разом з тим прагнення до постійного самоконтролю, надмірне свідоме обмеження спонтанності може призвести до підвищення внутрішньої напруженості, до переважання постійної стурбованості та втоми.

На другому полюсі цієї субшкали – спонтанність, імпульсивність, які у поєднанні з вразливістю та переважанням традиційних поглядів захищають людину від інтенсивних переживань і внутрішніх конфліктів, сприяють незворушному настрою.

Соціальна бажаність високих показників за шкалою різноманітна. Високі рівні розвитку вольової саморегуляції можуть бути пов'язані з проблемами в організації життєдіяльності та із стосунками з людьми. Часто вони відображають появу дезадаптивних рис і форм поведінки. На відміну від них низькі рівні наполегливості та самовладання почасти виконують компенсаторні функції. Вони також говорять про порушення в розвитку властивостей особистості та в її умінні налагоджувати стосунки з іншими, а також адекватно реагувати на ті чи інші ситуації.

Методика дослідження соціально–психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонда розроблена авторами для визначення ступеня адаптації – дезадаптації в системі міжособистих стосунків [161].

Методика призначена для вивчення особливостей соціально-психологічної адаптації та пов'язаних з цим рис особистості. Стимульний матеріал представлений 101 твердженням, що сформульовані в третій особі однини, без використання будь–яких займенників. Цілком ймовірно, така форма була використана авторами для того, щоб уникнути впливу «прямого ототожнення». Тобто ситуації, коли досліджувані свідомо, прямо співвідносять твердження зі своїми особливостями. Даний методичний прийом є однією з форм «нейтралізації» установки тестованих на соціально–бажані відповіді. У методиці передбачено досить диференційована, 7–бальна шкала відповідей.

Авторами виділяються наступні 6 інтегральних показників: 1.«Адаптація»; 2. «Прийняття інших»; 3. «Інтернальність»; 4. «Самосприйняття»; 5. «Емоційна комфортність»; 6..«Прагнення до домінування».

Кожен з них розраховується за індивідуальною формулою, знайдену, цілком ймовірно, емпіричним шляхом. Інтерпретація здійснюється відповідно за нормативними даними, розрахованими окремо для підлітків та дорослої вибірки.

Виявити які–небудь більш докладні дані, пов'язані з різними аспектами психодіагностичних методики (призначення, авторська концепція адаптації, психометричні параметри тощо) не вдалося.

В опитувальнику містяться висловлювання про людину, про її спосіб життя: переживання, думки, звички, стилі поведінки. Їх завжди можна співвіднести з нашим власним способом життя. Прочитавши або прослухавши чергове висловлювання опитувальника, приміряйте його до своїх звичок, свого способу життя і оцініть: якою мірою цей вислів може бути віднесено до Вас.

Для того, щоб позначити вашу відповідь в бланку, виберете відповідний, на вашу думку, одну із семи варіантів оцінок, пронумерованих цифрами від «0» до «6»:

«о» – це до мене абсолютно не відноситься;

«1» – це мене не стосується;

«2» – сумніваюся, що це можна віднести до мене;

«3» – не наважуюся віднести це до себе;

«4» – це схоже на мене, але немає впевненості;

«5» – це на мене схоже;

«6» – це точно про мене.

Обраний вами варіант відповіді відзначте в бланку для відповідей у клітинці, що відповідає порядковому номеру висловлювання.

В якості підстав для виникнення дезадаптації запропоновано низку різноманітних обставин: низький рівень прийняття себе, низький рівень прийняття інших, тобто конфронтація з ними, емоційний дискомфорт, який може бути досить різним за природою виникнення, сильну залежність від інших, тобто екстернальність, прагнення до домінування. Обстежуваному надається текст опитувальника з висловлюваннями про людину, її спосіб життя, переживання, думки, звички, стиль поведінки та пропонується порівняти їх з власним досвідом та способом життя.

Таким чином, систему нашого дослідження складають такі блоки: -методики, які дозволяють діагностувати функціональні можливості організму, як в умовах відносного спокою, так і в умовах навчальної діяльності; визначити психологічні показники діяльності; методики, які дозволяють визначити індивідуально-психологічні особливості особистості; методики, спрямовані на аналіз впливу умов оточуючого середовища на особистість та життєдіяльність індивіду в усіх її проявах.

Комплексний та індивідуальний підхід, системність у розумінні індивідуальності людини, аналіз результатів емпіричних та статистичних методів дослідження та пов’язаних з ними безпосередніх проблем, дали змогу нам розробити та застосувати методологічну схему, яка дозволить всесторонньо продіагностувати та вивчити особливості перебігу адаптаційного входження студентів протягом навчальної діяльності. Розв'язання завдань психодіагностики створює передумови для експериментального вивчення динаміки особливостей психологічного забезпечення адаптаційного входження студентів у навчальну діяльність.