За часів князювання Святослава послабилось економічне, політичне і культурне життя держави. Він займався переважно військовими справами.

Слід відмітити, що походи князя Святослава у 964 році на Оку і Волгу та підкорення своїй владі північнокавказьких народів розширювали і утверджували державний стан Київської Русі. Воєнні походи князя Святослава, на Балкани окреслює зовнішньополітичну діяльність Київської Русі. Навіть перемога печенізького хана над Святославом сприймалась як прилучення до таїнства влади, здобуття княжої міці, сили і відваги, войовничого завзяття.

За ці часи змінюється характер князівської влади: воєначальники найманих дружин стають володарями, які перебирають всю повноту влади. Поволі втрачають свої значення віча, бо сильні князі вже не потребують погодження з ними, і в разі потреби радяться зі старшими дружинниками. Змінюється і характер дружини: варягів, чужий елемент, усувають або виступають поряд з ними місцеві люди, бояри, землевласники.

Завершив тривалий процес державотворення у східних слов'ян Володимир Святославович. З великою швидкістю відбувався процес об'єднання розпорошених східнослов'янських племен в політичну цілісність під проводом України - Русі. Єдиновладець Володимир зміцнив внутрішню політику: поклав початок земельної реформи; провів першу релігійну реформу, запровадивши так зване „ шестибожжя"; провів адміністративну та військову реформу. Через сім років після запровадження „ шестибожжя" Володимир змушений був провести нову релігійну реформу, яка посилювала владу київського князя в усій державі.„ Повість минулих літ" пише, що охрестився він у Корсуні, але додає: „ Кажуть, що хрестився Володимир у Києві, а інші говорять - у Василеві, а ще інші - й по іншому скажуть"[5, с.74]. Після прийняття християнства Володимир здійснив судову реформу. Був виданий Церковний устав князя Володимира Святославовича, внаслідок якого встановлювалися правові основи взаємовідносин держави й церкви, світської та церковної влад, правового статусу духовенства. І саме цей Устав став першим окремим джерелом права Київської держави. Відомо, що він містив заборону смертної кари. Церковний устав князя Володимира - це одна з основних пам'яток права Києво - Руської держави - відома у понад 200 редакцій

Неподільні симпатії Літописець Нестор засвідчує до Володимира Великого, який охрестив Русь, який перший на Русі „ звелів будувати церкви", „ і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах", „ і почав посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на учення книжне"].

Охрещенню киян передувало яскраво змальоване Нестором знищення загальнодержавного пантеону язичницьких божеств. Побиття Перуна палицями було також символічним: ідола необхідно було фізично знищити.

З Володимиром почалася нова доба в усіх галузях державного життя: політики, релігії, культури.

Володимир Великий на схилі свого правління допустився політичного прорахунку. Залишаючи державу в спадщину своїм синам він чітко не визначив, кому із них належить право першості у державному правлінні. І після смерті Володимира у 1015 році це ж привело країну до глибокої династично - політичної кризи. У ході міжкнязівської боротьби за київський престол було підступно вбито Бориса Гліба. Боротьба між Святополком і Ярославом спонукала Мстислава спробувати й свої сили у боротьбі за київський престол. Тому важливим джерелом права Київської Русі є договори князів між собою. В 1026 році брати уклали між собою мирну угоду, за якою поділили Русь по Дніпру: Ярослав прийняв усе Правобережжя

З центром у Києві, а Мстислав - Чернігівське Лівобережжя.

В 1097 році у Любечі відбувся з'їзд князів, скликаний з ініціативи Святополка і Володимира Мономаха, який мав покласти край державно - політичній кризі Київської Русі. На цій зустрічі князі проголосили своє непорушне право на батьківську спадщину, тобто визначити свої земельні вотчини. За Святополком закріплювалася Київська земля; Володимиру Мономаху відходили всі володіння його батька - це Переяславська і Ростово- Суздальська землі; Давиду, Олегу і Ярославу чернігівським - Чернігівщина з Новгород - Сіверщиною; Давид Ігоревич отримав Володимирську землю. Володар Ростиславович - Перемишльську, а Василько Ростиславович - Теребовльську волость.

Ця ухвала поклала в теорії кінець концентраційній політиці, кінець „ збиранню" земель. Друга ухвала - встановлення союзу князів для оборони і відповідальність за його порушення покладалася на весь союз князів. Третя ухвала: союз князів проти половців і заборона приватних союзів князів з половцями. По суті в Любечі було узаконено те, що мало місце в житті, але це не припиняло боротьби князів за владу. Київська Русь об'єктивно розпадалася на окремі князівські володіння. На зїзді в Любечі були закладені юридичні підвалини, на яких згодом і постали суверенні землі - держави на сході Європи: