Філософія у системі культури. Функції філософії

 

Розглядаючи місце філософії у культурі, необхідно виявити сутність самої культури та її структурні компоненти. Слово культура у перекладі з латинської мови означає обробіток, виховання, освіта, розвиток. У латинській транскрипції слово “ cultura ” за своїм значенням протистоїть слову “ natura ”. “Культурне” розуміється як “штучне”, а культура виступає штучним (неприродним), створеним самою людиною, середовищем її життя. У сучасній філософській літературі під культурою розуміють систему надбіологічних форм людської життєдіяльності, які історично розвиваються і забезпечують відтворення та зміни усіх сфер суспільного життя. Культура є способом організації людського життя у природі. Іншими словами можна сказати, що культура – це процес виробництва, споживання, передачі від покоління до покоління матеріальних та духовних цінностей, який характеризує поступальність суспільного розвитку.

З розвитком людства термін “культура” змінював своє значення. Спочатку він означав обробіток людиною землі, а пізніше його значення було розширене, оскільки ним стали позначати процеси й результати обробітку природних матеріалів у різних ремеслах, а потім і процеси виховання та навчання людини. У цьому розширеному значенні термін “культура” вперше вжив римський філософ Марк Туллій Цицерон у трактаті “Тускуланські рукописи” (45 р. до н.е.), застосувавши слово “обробіток” у переносному значенні – як обробіток людського розуму у процесі виховання та навчання.

Подальший розвиток цього терміну був зв’язаний з його розповсюдженням на все штучно створене людиною, на противагу природному. У такому значенні термін “культура” пронизує всі форми і сфери людської життєдіяльності. У суспільному житті немає жодного феномену, який би був ізольованим від впливу культури, не ніс би відбитки цього впливу. З розвитком суспільства виникають усе нові види діяльності людей, які охоплюються терміном “культура”, що призводить до зміни його значення.

Культура – це не просто набір, сукупність матеріальних і духовних цінностей. Культура є цілісною системою, в якій кожен її елемент тісно зв’язаний з іншими. Елементами культури є: виробництво, побут, техніка, політика, право, мораль, наука, філософія, релігія, мистецтво та інші. Вони впливають один на одного і на повсякденне життя людей. Кожна людина протягом життя певною мірою включена в усі ці види культури. Суспільство є цілісним соціально-культурним організмом, у якому різні види діяльності людей – матеріальної й духовної – забезпечують відтворення і розвиток кожного його елемента та зв’язків між ними в історичному процесі.

Системоутворюючим фактором різноманітних культурних феноменів виступають граничні засади культури, які представлені світоглядними універсаліями або категоріями культури. У своєму взаємозв’язку вони формують цілісний узагальнений образ людського світу. Світоглядні універсалії – це категорії, які акумулюють історично накопичений суспільний досвід. Саме через них людина переживає, осмислює та оцінює світ і своє місце в ньому. Вони допомагають людям структурувати і систематизувати свій власний та суспільний досвід. До таких універсалій відносяться категорії “людина”, “суспільство”, “свідомість”, “знання”, “добро”, “зло”, “віра”, “надія”, “обов’язок”, “честь”, “гідність”, “совість”, “свобода”, “краса” та інші, які пронизують усі сфери суспільного життя.

Будучи одним з елементів культури, філософія разом з тим здійснює рефлексію над ними і над світоглядними універсаліями, що їх репрезентують. Як уже говорилося вище, філософія виробляє власні категорії, через які й осмислює всі елементи культури. Так, наприклад, філософська система Гегеля включала в себе філософію природи, філософію історії, філософію політики, філософію права, філософію моралі, філософію мистецтва, філософію релігії, тобто охоплювала світ людського життя, культури в їхній багатогранності, різноманітності. Сучасна філософія по-новому осмислює традиційні феномени культури, а також нові її прояви, які породжені сучасним рівнем виробництва, науки та техніки. Зокрема, це стосується таких феноменів, як глобальні проблеми людства, інформатизація й комп’ютеризація суспільства, глобалізаційні процеси та їх наслідки тощо. Філософія відіграє інтегруючу роль у системі культури. З цієї ролі випливають функції, які філософія виконує у суспільстві.

До основних функцій філософії відносяться: світоглядна, гносеологічна, методологічна, аксіологічна, праксеологічна (хоча у різних філософських джерелах можна зустріти й інші функції).

Світоглядна функція полягає у тому, що філософія, озброюючи людину узагальненими знаннями про світ, його походження, причини його цілісності, безконечності, про саму людину, її місце у світі, здійснює вплив на формування життєвих принципів і настанов людини, на усвідомлення нею мети і сенсу свого життя, на вироблення її відношення до природи, до інших людей та до самої себе. Тобто філософія у певний спосіб орієнтує людину в її життєдіяльності, допомагає активно і творчо підходити до вирішення складних суспільних та особистих проблем, свідомо виробляти і втілювати свої ідеали. Філософія сприяє розпредмеченню (освоєнню) людиною всього поля культури, виробленої людством. Тим самим філософія виступає теоретичною основою духовно-практичного освоєння людиною світу.

Філософія не лише впливає на формування світогляду людини, але й вивчає сутність світогляду як суспільного феномену, виявляє фундаментальні характеристики світогляду певної історичної епохи, певного народу, тієї чи іншої соціальної групи тощо. Філософія виробляє світоглядні категорії “світ”, “буття”, “рух”, “простір”, “час”, “абсолют” і т. п., через які здійснює рефлексію над різними компонентами культури, генеруючи нові світоглядні ідеї. Наприклад, осмислення світу Парменідом і Зеноном у V ст. до н.е. привело до введення ними нової філософської категорії – “буття” та до виявлення суперечностей у тодішньому розумінні категорій “рух”, “ціле”, “частина”, “множинність”. Некласична західна філософія ХХ ст. дала поштовх до переосмислення сутності і структури свідомості. Зокрема, З.Фрейд запровадив у філософію категорію “несвідоме”, виявивши специфічність її змісту стосовно до категорії “свідомість”. Подібними прикладами пронизаний увесь історичний шлях, пройдений філософією.

Гносеологічна функція філософії виявляється в тому, що філософія відповідає на питання про можливості пізнання світу, про межі цього пізнання, про сутність істини, про об’єкт і суб’єкт пізнання, про ступені, рівні та форми пізнання, про закономірності пізнавального процесу, про шляхи і засоби досягнення істини, про способи перевірки істинності знань, про сутність та роль практики у процесі пізнання тощо.

Філософське пізнання ґрунтується на узагальненні результатів наукового, політичного, правового, морального, релігійного, естетичного осягнення людиною дійсності. Наслідком такого узагальнення є виявлення філософією рушійних сил, механізмів та напрямків руху людського мислення до істини, способів подолання оманливого знання. Філософія також розробляє всезагальні принципи пізнавального процесу, встановлюючи специфіку відношення людської свідомості до оточуючого світу. У процесі пізнання людям доводиться долати масу труднощів, які обумовлені опосередкованим характером пізнавальної діяльності, адже пізнання здійснюється людьми, які мають різний світогляд, різні потреби та інтереси, різні цілі, настанови, життєві принципи тощо. Тому й процес пізнання може породжувати або гносеологічний оптимізм, що ґрунтується на вірі в силу людського розуму до пізнання дійсності, або гносеологічний песимізм, викликаний зневірою, сумнівами у здатності розуму пізнавати сутність речей і явищ. Отже, філософське знання перетворюється на всезагальний метод пізнання дійсності, який застосовується в усіх конкретних видах пізнавальної діяльності.

Методологічна функція філософії випливає із специфіки філософського знання. Методологія у найширшому значенні цього слова означає вчення про методи, а також систему основоположних принципів, які визначають шляхи та способи пізнавальної діяльності людини. Філософська методологія ґрунтується на виробленні філософського методу осягнення світу. Ним виступає система принципів, законів і категорій філософії, яка застосовується у кожній конкретній науці, а також при дослідженні різних явищ матеріальної й духовної культури. Філософськими методами на різних історичних етапах розвитку філософії були діалектика і метафізика. Як уже було показано при розгляді попереднього питання, діалектика досліджує речі та явища в їх розвитку і взаємозв’язках. Метафізика ж вивчає речі ізольовано одна від одної, а рух – як механічне переміщення речей у просторі.

Разом з тим, філософська методологія є вченням про методи пізнання: про їх походження, класифікацію за певними критеріями, межі застосування у тому чи іншому конкретному дослідженні. Філософія також допомагає знайти такі методи, способи, засоби пізнання, які найбільш повно дозволять дослідити предмет чи явище, оцінити методи як з боку їхньої істинності, так і з боку ефективності їх застосування у науковому дослідженні. Філософія узгоджує й координує застосування філософських, загальнонаукових і конкретно-наукових пізнавальних засобів: методів, принципів, підходів. Всезагальна філософська методологія стосовно до конкретних наукових методів слугує засобом обґрунтування наукових принципів, встановлює логічний зв’язок між окремими групами методів.

Виконуючи методологічну функцію, філософія забезпечує приріст наукових знань. Справа в тому, що філософський метод, застосовуючись у комплексі з методами конкретних наук, здатний допомогти цим наукам розв’язати складні теоретичні проблеми, прогнозувати наукові відкриття. Зокрема, філософія висуває гіпотези, формулює їх у найзагальнішому вигляді, а конкретні науки встановлюють їх істинність чи хибність своїми конкретно-науковими засобами. Наприклад, застосування філософського принципу детермінізму, а також категорій “причина – наслідок” і “необхідність – випадковість” у фізичних дослідженнях дозволило виявити суперечності класичної механіки. В цілому філософські принципи і категорії проникають у саму тканину наукових досліджень, конкретизуючись через відповідні принципи і поняття конкретної науки.

Аксіологічна (аксис – у перекладі з грецької мови означає – цінність і логос – учення) функція філософії зв’язана з тим, що філософія розробляє уявлення про цінності, такі як Добро, Справедливість, Істина, Краса, Правда тощо; досліджує їх походження; класифікує цінності на матеріальні й духовні, суспільні та індивідуальні; виявляє ієрархію цінностей та їх місце в житті людини й суспільства.

Ціннісне відношення людини до світу, до самої себе сприяє виробленню нею сенсу свого життя, формуванню її уявлень про суспільний ідеал і пошуку шляхів його втілення в життя. У філософських концепціях більшості мислителів (Платона, Аристотеля, Августина, Канта, Гегеля, Маркса, Бердяєва, Сартра, Поппера, Ліотара і багатьох інших) проблема формування суспільного ідеалу завжди займала чільне місце, проте кожен із філософів формував власне бачення суспільного ідеалу, яке ґрунтувалося на відповідному світогляді того чи іншого мислителя.

Аксіологічна функція полягає також у тому, що філософія досліджує й оцінює соціальну дійсність на предмет її відповідності суспільним ідеалам під певним кутом зору, що залежить від системи цінностей, якими керується філософ у процесі здійснення цієї оцінки. Проте у будь-якому випадку філософ критично ставиться до існуючої соціальної дійсності і виробляє теоретичні засади таких суспільних змін, які б сприяли просуванню суспільства в напрямку здійснення вироблених ідеалів. Аксіологічна функція філософії тісно зв’язана з праксиологічною функцією.

Праксеологічна (праксис – у перекладі з грецької мови означає – справа, діяльність, вчинок) функція філософії полягає у тому, що система філософських знань, освоєних людиною, перетворюється на знаряддя активного, перетворюючого впливу на оточуючий світ (природний і соціальний) та на саму людину, адже перетворюючи світ, людина перетворює себе. Філософія відіграє важливу роль у визначенні людиною мети власної життєдіяльності та засобів її реалізації.

Філософські знання покликані не тільки допомагати людині орієнтуватися у світі, але й слугувати засобом для вироблення теоретичної моделі, за якою вона буде здійснювати відповідні перетворення. Філософське розуміння практики містить у собі не тільки предметну діяльність людей, але й духовні її види – політичну, наукову, естетичну, моральну, релігійну тощо, які в реальному житті невіддільні одна від одної. Філософське знання узагальнює всі види комунікації людей, через всезагальні категорії показує єдність різноманітних форм їх життєдіяльності, нерозривний зв’язок із світом.

 

Основні терміни.

 

Духовність – філософська категорія, що відображає процес самотворення людини, тобто вибудовування нею свого “внутрішнього світу”, формування власної життєвої позиції, визначення свого місця у суспільстві.

Світ – філософська категорія, яка відображає все, що оточує людину (природні речі і явища, соціальну дійсність), а також духовний стан самої людини (почуття, емоції, знання, переконання, мрії, ідеали, вірування тощо). Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний, матеріальний і духовний світ. Відношення людини до світу виступає серцевиною світогляду.

Світогляд – це синтез знань, переконань, почуттів, емоцій, переживань, волі (готовності до певних дій), цілей, мрій, надій, вірувань, ілюзій, сподівань, ідеалів і т.д., що складаються у процесі життєдіяльності людини під безпосереднім впливом її матеріальних і духовних умов життя. Він є духовно-практичним утворенням, що ґрунтується на співвіднесенні наявного, уявного, бажаного та належного. Теоретичною формою світогляду є філософія.

Філософія – особлива форма теоретичного знання про світ як цілісність та можливості його осягнення людським розумом, яке відображається у найбільш загальних поняттях (категоріях). Вона спрямована на вироблення системи ідей, що виражають ставлення людини до природної та соціальної дійсності, і тим самим виступають її світоглядними орієнтирами та програмують поведінку в суспільстві.

Ідеалізм – філософське вчення, згідно з яким свідомість, духовне начало є первинними, а матерія – вторинною.

Матеріалізм – філософське вчення, згідно з яким матерія є первинною, а свідомість, дух – вторинні.

Дуалізм – філософське вчення, згідно з яким матеріальне і духовне начала не залежать одне від одного. Він виходить із визнання подвійності першоначал світу – матерії і духу (свідомості).

Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об’єктивного світу людиною. Згідно з ним неможливо однозначно довести, що наші знання відповідають дійсності.

Культура – це процес виробництва, споживання, передачі від покоління до покоління матеріальних та духовних цінностей, який характеризує поступальність суспільного розвитку.

 

Питання та завдання для самоконтролю.

 

1. Як Ви розумієте духовність? З вирішенням яких питань вона зв’язана?

2. Дайте визначення світогляду та покажіть відмінність між його історичними

типами: міфологічним, релігійним і філософським.

3. Чому філософія як система теоретичних знань зароджується саме у

Стародавній Греції?

4. Як Ви розумієте слова Аристотеля про філософію: “Всі інші науки є більш

необхідними, але кращої – немає жодної”.

(Аристотель. Метафизика // Соч. В 4-х т. Т.1.– М.: Мысль,1975.– С.70).

5. Сформулюйте у загальному вигляді основне питання філософії та покажіть,

як воно видозмінювалося в історії філософії.

6. Прочитайте наступний уривок із твору А.Камю та проаналізуйте

сформульоване ним основне питання філософії: “Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб його прожити, - означає відповісти на фундаментальне питання філософії. Усе інше – чи має світ три виміри; чи керується розум дев’ятьма або дванадцятьма категоріями – є другорядним”.

(А.Камю. Миф о Сизифе // Сумерки богов.–М.: Политиздат, 1989. – С.223.)

7. Покажіть, у якому відношенні перебувають між собою філософія та

культура.

8. Назвіть та розкрийте основні функції філософії.

 

Література

 

Основна:

 

ВЕДЕНИЕ в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. / Фролов И.Т., Араб-Оглы Э.А., Арефьева Г.С. и др. – М.: Политиздат, 1989. – Ч. 1 – 367 с.; Ч. 2 – С. 10-73.

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов. / авт кол. Фролов И.Т и др. – М.: Республика, 2004.– С. 7-40.

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М., 2002. – С. 2-20.

СПИРКИН А.Г. Философия: Учебник для вузов.- М., Гардарики 2003. – С. 11-22.

ФИЛОСОФСКИЙ энциклопедический словарь. – М., 1994 – /див. поняття «философия», «культура», «мировоззрение», «мир», «мифология», «мироощущение», «миропонимание».

ФІЛОСОФІЯ: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1997. – С.5-30.

ФІЛОСОФІЯ: Підручник /І.В. Бичко, І.В. Бойченко, ін. - К., 2001. – Розділ 1.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – С. 9-35.

 

Додаткова:

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – С. 13-85.

ДРОТЯНКО Л.Г. Фундаментальне та прикладне знання як соціокультурна і праксеологічна проблема: Монографія. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 6-94.

КРИМСЬКИЙ С.Б. Запити філософських смислів. К.: Вид. ПАРАПАН, 2003. – С.8-21.

МАМАРДАШВИЛИ М.К. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1992– 416с.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности, изд. 2-е, доп.: Учеб. пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – С. 5-52.

 

Першоджерела:

МИР философии: Книга для чтения. В 2-х частях. Ч.1 – М.: Политиздат, 1991. – С. 10-13, 15, 18-21, 25, 53, 57-58.

ОРТЕГА-И-ГАССЕТ Х. Что такое философия? – М.: Наука, 1991. – С. 51-192.

СУМЕРКИ БОГОВ. - М.:Изд. полит. литературы. 1989.- С.223.

ХАЙДЕГГЕР М. Основные понятия метафизики. Что такое метафизика // Вопросы философии, 1989, № 9.

ЯСПЕРС К. Философская вера // Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991. – с. 420-431.