Стан соціального страхування за часів СРСР

Конституція СРСР від 5 грудня 1936 р. проголосила право громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби та втрати працездатності. Інші види соціального забезпечення регулювалися відповідними постановами. За Конституцією пра­во на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і служ­бовці. Колгоспники на призначення державних пенсій чекали ще 30 років.

Пенсійне забезпечення декларативно введено в СССР одразу ж після Революції, насправді ж поступово в окремих галузях нар. господарства: лише з 1937 року всі робітники і службовці були охоплені пенсійним забезпеченням. Найнижчий розмір пенсії становив 30 карб., найвищий — 120. Існували ще т. зв. персональні пенсії, які встановлюються для осіб, які мають особливі заслуги перед державою, що є своєрідним привілеєм і тому не належать до соціального забезпечення. Найвищий розмір персональної пенсії становив 200 карб. на місяць.

У роки Другої світової війни уряд збільшив розміри пенсій усім працюючим пенсіонерам, а також встановив виплату пенсій без урахування заробітку. У 1944 р. збільшилися строки післяпо­логової відпустки до 42 днів (при народженні двійні або усклад­нених пологах — до 56 днів).

У 1948 р. на адміністрацію підприємств було покладено нові обов'язки: визначення працюючим стажу роботи при призна­ченні допомоги за державним соціальним страхуванням і пере­вірку правильності призначення, обчислення та виплати со­ціальної допомоги.

У 1953 р. соціальне страхування було поширене на всіх по­стійних, сезонних, тимчасових працівників машинно-трактор­них і спеціалізованих станцій.

5 липня 1955 р. Президією ВЦРПС було затверджено Поло­ження про порядок призначення і виплати допомог з держав­ного соціального страхування. З 1956 р. знову було подовже­но строки відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами: 56 днів до і після пологів, а у випадку народження двійні чи ускладне­них пологів тривалість післяпологової відпустки була збільшена до 70 днів. Право на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами не пов'язувалося із виробничим стажем.

14 липня 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії. Закон значно розширив коло осіб, що мали право на пенсію та підвищив її рівень. Пенсійне забезпечення було також відокрем­лене від державного соціального страхування. Фонд соціально­го страхування, що входив до складу державного бюджету, на­повнювався за рахунок страхових внесків, які обов'язково спла­чували всі підприємства і організації за працюючих у них робітників і службовців. На той час пенсії фінансувалися з дер­жавного бюджету.

15 липня 1964 р. був прийнятий закон про пенсії та допомогу членам колгоспів. Цей закон вперше ввів загальнодержавну си­стему пенсійного забезпечення за рахунок коштів централізова­ного фонду соціального забезпечення. Колгоспникам встанов­лено пенсії за старістю та інвалідністю, а їх сім'ям — у разі втрати годувальника. За рахунок цього самого фонду вперше стали ви­плачувати жінкам-колгоспницям допомогу з вагітності та по­логів. Підвищили пенсійний вік колгоспників: 65 років —для чо­ловіків і 60 — для жінок. У 1968 п. колгоспники отримали право на пенсію за старістю з того самого віку, як і робітники та служ­бовці, однак рівень їх пенсійного забезпечення був значно нижчим.

У 1970 р. вводиться єдина система соціального страхування членів колгоспу, що передбачала забезпечення допомогою з тим­часової непрацездатності та іншими видами допомоги.

З серпня 1972 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове поло­ження про порядок призначення і виплати державних пенсій, у якому були враховані зміни з 1956 р. У 1973 р. відбулося подаль­ше підвищення розмірів пенсій інвалідам і сім'ям, що втратили годувальника. У 1974 р. вводиться допомога на дітей малозабез­печеним сім'ям.

Конституція СРСР 1977 р. закріпила в країні дію державної системи соціального забезпечення (ст. 24). Однак залишився низький рівень соціального забезпечення та нерівність у забез­печенні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників — з іншого.

У наступні роки було покращено пенсійне забезпечення кол­госпників, матеріально-побутові умови учасників Великої Вітчизняної війни, інвалідів війни І і II груп, підвищено матері­альне забезпечення інвалідів з дитинства. В 1981 р. було вжито заходів, спрямованих на посилення допомоги сім'ям, що мають дітей. Вводилась одноразова допомога при народженні дитини, встановлена часткова оплата відпустки із догляду за дитиною до досягнення нею одного року.

Постановою від 23 лютого 1984 р. затвердили основні умови забезпечення допомогою з державного соціального страхуван­ня.

У вересні 1986 р. було прийнято рішення про підготовку ново­го закону про пенсійне забезпечення громадян. 15 травня 1990 р. був прийнятий Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», що встановив єдині умови пенсійного забезпечення всіх громадян. У СРСР існувала державна система соціального забезпечення, складовою частиною якої було державне соціальне страхування. Витрати на його потреби становили близько 80% усіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечен­ня [51, 50]. Підприємства, організації сплачували за працюючих у них робітників страхові внески до бюджету державного со­ціального страхування, який був частиною державного бюдже­ту СРСР. З бюджету кошти направлялися на виплату пенсій та інші види забезпечення з державного соціального страхування. Управління соціальним страхуванням здійснювали проф­спілкові органи та державні органи соціального забезпечення, котрі займалися призначенням і виплатою пенсій, працевла­штуванням пенсіонерів та їх матеріально-побутовим обслугову­ванням. Окремі елементи функціонування соціального страху­вання в колишньому СРСР та ряді зарубіжних держав були ви­користані у процесі формування системи соціального страхування незалежної України.