Знайомство з культурою народу, традиціями, побутом – головний засіб. Естетичного виховання.

Естетичного виховання.

Народна творчість –це глибинна спадщина культури, яку складав колективний розум безіменних талантів. Складовою народного виховного ідеалу є зовнішня і внутрішня естетична виразність особистості. Вважалося: гармонійна, досконала людина - шляхетна й благородна, приваблива душею і тілом. Потяг до прекрасного, уміння бачити у буденному високе становить одну з етнічних ознак українського люду. Народна педагогіка акцентувала увагу на формуванні естетичного ставлення людини до всіх сфер і проявів її земного буття, природи, праці, громадської діяльності, мистецтва та власної поведінки. Головні орієнтири естетичного виховання вбачалися в тому, щоб навчити кожну особистість жити за неписаними законами краси і благородства: сформувати в підростаючого покоління навички творити прекрасне.

Народна педагогічна практика естетичного виховання не прагнула підвести під стандарт смаки та уподобання дітей та молоді. Кожен міг визначитися сам, виробити свою власну позицію щодо естетичної завершеності якогось конкретного предмета,об´єкта,явища.Народ прагнув певним чином організувати сприйняття і розуміння дитиною як зовнішніх форм, так і внутрішньої суті красивого і гарного.

Залучаючи дітей до всіх сфер побутового життя, до активноі участі в обрядових і традиційних дійствах, українська людність, разом з тим, дуже пильнувала, аби вберегти її від усього неестетичного, антигуманного, сповненого цинізму, брутальності, низькості і несмаку. Природно, що побутове оточення дитини намагались зорганізувати так, щоб це максимально розширювало її естетичний світогляд, збагачувало досвід емоційно-естетичного сприймання життя. На такому ґрунті вироблялись естетичні смаки, стимулювався потяг до прекрасного.

В арсеналі української народної педагогіки найрізноманітніші методочні шляхи й засоби розвитку художньо-творчих нахилів та естетичних смаків і дорослого населення і підростаючих поколінь

Важливим елементом народного побуту була повсякденна практика мовного спілкування. Через приказки, прислів´я, афоризми доносилися до свідомості людей та переходили в звичку, наприклад, такі настанови: «Слухай тисячу раз,а говори один раз», «Що маєш казати, те наперед обміркуй», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше» тощо.

Мовний етикет зафіксований у численних народних піснях, казках, у тради- ційних ритуалах зустрічі і прощання: «Добридень, парубче», «Дай, Боже, здоров´я», «Здоровенькі були», «Здорова, лисичко-сестричко» та ін.

Засуджувалися громадською думкою вульгарні вирази, лайливі слова. Не користувалися повагою і батьки, котрі лаялися у присутності дітей, грубіянили, підвищували голос. «Якщо батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається».

Для розвитку творчої уяви дітей, пробудження їх творчого потенціалу народна педагогіка з великою віддачею використовувала іграшку. Народні майстри зауважили, що іграшкові речі – не просто забавлянки. Їхні виховні можливості значно більші. Так, іграшка розвивала мову,художньо-творчу уяву, образне мислення, формувала естетичні смаки дитини, збагачувала інформацією про різні види виробничої діяльності людини, традиції та звичаї, ритуали і уклад духовного життя.

В давні часи в українців було узвичаєним і розглядалось як гарна манера і щирість душі подарувати іграшку дитині. Вірили, що вона приносить здоров´я та щастя, охороняє сон і спокій, а тому іграшку, як оберіг, клали в колиску чи до ліжка поруч з малям.

Сучасна дитина відірвана від середовища,яке створило народну іграшку, народну пісню, думу, і саме тому вчитель, вихователь та батьки повинні бути посередниками між учнем та народним майстром, володарем національної культури.

Народна педагогіка досить правильно визначала і великі можливості дитячої гри у розвитку бажання творити, оздоблювати, прикрашати. Рольові, сюжетні, спортивні, фантастичного і побутового змісту, вони активізували пошуково-творчу сферу дитини. Навіть просте спостереження не залишало дитину пасивною. Це викликало в неї певний емоційний стан, схвалення, погодження, заперечення, обурення і при найменшій можливості робило активним учасником.

Окрему групу становлять ігри, основані на національних традиціях, звичаях, обрядах.Через них, по-перше, забезпечуеться вищий ступінь пізнання дітьми навколишнього світу і сутності людського життя. А по-друге, через чітко визначені в народному календарі свята й урочистості вони забезпечують розуміння дитиною своєї етнічної принадлежності.

Можна сказати, що основою морально-етичого виховання, є весь дитячий фольклор. Це і колискові, і забавлянки, і пісні,вірші, скоромовки, лічилки...

Отже, в українській народній творчості яскраво відбиті основні категорії естетики: прекрасне і повторне,піднесене і низьке, трагічне і комічне та інше. Український народ завжди прагнув у різних видах діяльності до прекрасного: впорядкованості (садиби, оселі), досконалості (виробів, творів), гармонії (з при-родою,оточуючим світом), симетрії (архітектури,малюнка), ритму тощо.

Не було предмета – від ложки до писанки і до великої будівлі, - який би не був по-местецьки оздоблений українцями. Пісня і рушник, дума і музика, танок і барвисте вбрання, гумор і малярство – усе це було єдине ціле, що створювало національний образ народу-митця, народу-естета. Саме краса і творчість, радість душі додавали українцям сил ї наснаги у лиху годину, вчили вірити у погожу днину.

Для ознайомлення школярів із культурною спадщиною використовують різні форми роботи.

Наприклад, «Тиждень культури народу». 1-й день – мандрівка в літературну вітальню, де проходить конкурс на краще виконання віршів, на знавця народної казки. Доречно запросити людей, знавців народноі творчості, які б змогли відтворити традиції, звичаї... Дуже важливо, щоб діти бачили,сприймали красу культурної спадщини нашого народу, бажали розвивати, примножувати,продовжувати її.

Свято «Рідну землю, де живем, Україною зовем». На ньому діти більше знайомляться з побутом, звичаями, традиціями нашого народу, українськими рушниками, вишивками, святами, пов´язаними з народним календарем.

Свято «Бабусин день» - сприяє розумінню прекрасного в оточуючій дісності, умінню помічати красу людини в праці, прагнення мати охайний вигляд, негативне ставлення до поганих вчинків.

Важливе значення в естетичному вихованні має бути побут українського народу: оселя, піч, хліб, одяг, рушники, бабусина скриня, колиска...

«Криниця на подвір´ї». «Український одяг». «Народні страви». «Рушник в народному побуті». «Охайність сільської оселі».

Ці та інші форми роботи сприяють естетичному вихованню дітей, розвивають творчі здібності, уміння і навички відчувати і створювати красу в навколишньому житті, бажання і вміння вносити красу в побут.