Кримінологічна характеристика особи злочинця.

У філософському значенні під структурою прийнято розуміти будову якого-небудь об'єкта або явища, можливість розподілу його на складові частини (елементи), а також встановлення зв'язків і взаємодії між ними. Особа злочинця також включає низку елементів, тобто певну кількість різних ознак, властивостей, рис, особливостей. Назвемо декілька з них.

Соціально-демографічні ознаки. Вони містять відомості про стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце про­живання та інші дані про соціальний статус осіб. Перелічені ознаки самі по собі не є криміногенними; відокремлена ними конкретна осо­ба не характеризується як злочинець.

Разом з тим вони, взяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній об­робці у порівнянні з даними офіційної демографічної статистики, містять цінну кримінологічну інформацію про особу злочинців. При такому зіставленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типови­ми характеристиками усього суспільства.

Порівнюючи, наприклад, частку чоловічого і жіночого населення, втягнутого в орбіту злочинності, дослідники доходять висновку, що злочини вчиняють переважно чоловіки. Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність притаманна особам віком 25-29 років, потім йдуть 18-24-річні. Вза­галі поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім'я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочин­ності за останні роки виявляє підвищення кількості злочинців за раху­нок осіб без певних занять, безробітних і мігрантів.

Наведені приклади свідчать, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинців, котра може бути ви­користана як з науковою, так і прикладною метою, зокрема, при роз­робці та реалізації заходів запобігання злочинам.

Особистісно-рольові властивості. Поведінка людини залежить, по-перше, від соціальних позицій, яких вона додержується у суспіль­стві; по-друге, від розуміння і виконання нею власних рольових обов'язків і функцій, що випливають з даних соціальних позицій. Лю­дина в суспільстві займає ряд позицій і виконує (принаймні зобов'язана виконувати) різні «ролі».

Не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті, які справляють криміногенний вплив на поведінку людей. Як приклад останніх необхідно назвати такі ситуації: людина ухиляється від деяких соціальних позицій; вона не може або не бажає сумлінно виконувати вимоги, що випливають з тієї або іншої соціальної позиції; особа прагне зайняти таку соціальну по­зицію, вимогам якої вона заздалегідь не відповідає; вона одночасно за­ймає такі позиції, які пов'язані з суперечливими вимогами; веде маргі­нальний спосіб життя і т. д.

Соціально-психологічні якості. Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих особливостей особи, які сформувалися на базі її психічних станів і процесів у ході власного соціального досвіду; від спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб, устано­вок та інтересів, тобто від системи її ставлення до дійсності.

Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, мають свої особливос­ті. Спрямованість їх особистості - антисоціальна; мотивація їх по­ведінки - анархічна, егоїстична, цинічна, корисливо-здобувна. Її по­треби соціально невиправдані, відрізняються «бідністю», способи їх задоволення - такі, що засуджуються громадськістю. Взагалі їх осо­бистісні установки та інтереси не збігаються з інтересами і цілями суспільства та переважної більшості його членів. Деяким з них при­таманне психологічне відчуження, що відображається у відсутності емоційних контактів з людьми і специфічному сприйнятті навколиш­нього світу як чужого та ворожого їм.

Риси правової і моральної свідомості. Злочинці, вступаючи у кон­флікт із законом, припускаються правового свавілля. Ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтвер­джують істотну специфіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам, розраховуючи (іно­ді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей у суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утри­мують їх від негідних вчинків, служать стримуючим фактором на шля­ху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців. їх моральна свідомість значно спотворена. Її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички і переконання. Аморальні вчинки серед них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власного честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, іг­норують громадську думку про свою негідну поведінку. Для багатьох з них характерним є роздвоєння особистості - на словах вони говорять одне, а насправді поводяться аморально. У системі їх ціннісних орієн­тацій перше місце посідають егоїстичні і корисливі спрямування, ви­года, кар'єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля.

На індивідуальному рівні можна говорити про певний вплив пси­хічних аномалій, таких як: психопатія, психопатичний стан, хронічний алкоголізм, наркоманія та ін., на поведінку людини. Причому злочин­ній поведінці сприяють не самі психічні аномалії, а ті психологічні особливості, які формуються під їх впливом.

Кримінально-правові ознаки особи злочинця. Зазначені ознаки зна­ходять свій вияв у деяких формах дозлочинної поведінки особи і най­більш повно виражені в учиненому нею злочині. Серед ознак, які на­лежать до вчиненого злочину, слід назвати ті, що характеризують: спрямованість злочинної поведінки суб'єкта на конкретні суспільні відносини, взяті під охорону закону (безпосередній об'єкт посягання); ступінь і характер суспільної небезпечності вчиненого злочину; спо­соби, обрані для досягнення злочинної мети; мотив, яким керувався суб'єкт злочину; ставлення винного до вчиненого (визнав себе винним чи ні, розкаявся чи ні) та ін. Перелічені ознаки мають і кримінально-правове, і кримінологічне значення. їх виявлення і аналіз дають мож­ливість всебічно міркувати про вчинений злочин і особу злочинця.

Класифікація злочинців.

Типологія являє собою прийом (процедуру) наукового мислення і емпіричного пізнання. Вона полягає у розподілі явищ на окремі еле­менти (типи) за найбільш істотними критеріями і у виявленні відмін­ності між ними.

Значна більшість кримінологів вважають, що підставами (критерія­ми) побудови типології особи злочинців повинні бути: 1) характер антисуспільної спрямованості особи злочинців; 2) ступінь глибини цієї антисуспільної спрямованості. Названі два типологічні критерії, доповнюючи один одного, становлять підґрунтя типології особи злочинців.

За першим критерієм усіх злочинців слід поділити на такі чотири типи.

Перший тип - це насильницький тип особи злочинця. Для нього характерне явне негативно-зневажливе ставлення до іншої особи та її найважливіших благ: до життя, здоров'я, тілесної та статевої недо­торканості, суспільного спокою. Сюди належать злочинці, які вчиняють злочини проти особи та інші злочини, пов'язані з посяганням на особу (наприклад, бандитизм).

Другий тип - це так званий корисливий тип злочинця, у поведінці якого виявляються корисливі, з метою наживи, тенденції, неповага до всіх форм власності, ігнорування встановлених у державі правил роз­поділу матеріальних цінностей (майна, капіталів, прибутків).

Третій тип - злісний соціально дезорганізований тип злочинця, якому притаманне індивідуалістично-зневажливе ставлення до різних соціальних настанов і вимог, свого громадянського обов'язку, а також до будь-якого роду інших заборон (наприклад, порушення правил без­пеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою; хуліганство; дезертирство та ін.).

Четвертий тип - необережні злочинці. Злочини з їх боку є на­слідком прояву легковажно-безвідповідального і недбалого ставлення до своїх обов'язків і можливих наслідків своєї поведінки. Сюди на­лежать усі злочини, вчинені з необережності.

За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини антисуспільної спрямованості особи злочинців у перелічених вище трьох перших типах слід виділити:

а) випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин вна­слідок випадкового збігу обставин у суперечності із загальною пози­тивною характеристикою їх попередньої поведінки;

б) ситуаційних злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов формування і життєдіяльності особи, однак взагалі характеризуються більш пози­тивно, ніж негативно;

в) нестійких злочинців - осіб, які скоїли злочин вперше, але допус­кали раніше правопорушення і в цілому характеризуються негативно;

г) злісних злочинців - осіб, що скоїли декілька злочинів і які пере­бувають у стійкій опозиції до суспільства;

ґ) особливо злісних злочинців - осіб, які вчиняють тяжкі й осо­бливо тяжкі злочини (передусім ті, що вчиняють злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).