Просвітницькі концепції розвитку культури

ТЕМА 2.

КЛАСИЧНІ ТА СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ

План лекційного заняття

1. Філософські концепції розвитку культури епохи античності.

2. Теологічні концепції розвитку культури.

3. Просвітницькі концепції розвитку культури. Німецькі культурологічні школи (І.Кант).

4. Концепції культурних колообігів (Дж.Віко, Ібн Халдун, М.Данилевський, О.Шпенглер, А.Тойнбі).

5. Українська культурологічна думка (Г.Сковорода, М.Драгоманов, М.Грушевський, Д.Донцов).

 

План семінарського заняття

1. Культура як наукова дисципліна.

2. Ґенеза терміна «культура».

3. Структура та функції культури.

4. Теологічні концепції розвитку культури.

5. Просвітницькі концепції розвитку культури. Німецькі культурологічні школи.

6. Концепції культурних колообігів.

7. Концепція розвитку культури Г. Сковороди, Д.Донцова., М. Драгоманова.

 

Перелік питань для самостійної роботи

1. Функціональні концепції розвитку культури.

2. Еволюціоністські концепції розвитку культури.

3. Марксистсько-ленінська теорія розвитку культури і сталінізм.

4. Психоаналітичні концепції розвитку культури(З. Фрейд, К. Юнг).

5. Концепції ігрової культури(Й. Гейзінга, Х. Ортега-і-Гассет, Г. Гессен та ін.).

 

1. Протягом всієї історії розвитку людства проблеми культурології були предметом дослідження філософів, соціологів, етнографів, істориків тощо.

В епоху античності осмислення людської діяльності, її наслідків базувалося на протиставленні моралі та політики, культури й натури. Першими дослідниками цієї концепції були Сократ (470-399рр.до н.е.), Антісфен (446-366рр. до н.е.), Діоген Сінопський (404- бл.323рр. до н.е.). Вони протиставляли простоту життєвого укладу людей штучності, зіпсованості життя еллінських полісів. Кіники (Діоген) були першими критиками культури та цивілізації, задовго до концепції Ж.Ж.Руссо. Першим сформулював і вивів закономірність культурно-історичного процесу Полібій (201-120рр. до н.е.). На його думку, розвиток суспільства відповідає коловороту явищ: сонце, дощ, сніг, сонце…, а також підпорядкований діалектичній зміні форм державного устрою й культури.

Сучасник Полібія, китайський історик, філософ Сима Цянь (145-86 рр. до н.е.) у фундаментальній праці “Шицзі” дослідив і вивчив історію та культуру Китаю, з’ясував закономірності та принципи розвитку цивілізації й культури. На його думку, історія постає як циклічний процес, рух по колу.

“Історичні записки“ включали дослідження з музики, науки, релігії, торгівлі та ін. Це була енциклопедія життя тогочасного китайського суспільства.

2. У богословських концепціях культури термін “культура” вживається у значенні культу(вшанування, поклоніння). Основна суть цих концепцій зводиться до розгляду релігії як базової основи розвитку культури. Так, на думку німецького богослова С.Пуфендорфа, культура – це проміжна ланка між Богом і людиною. Будучи залежною від Бога, культура впливає на людину, формує її і визначає її діяльність. В теологічній концепції Бог є центром і творчою силою світобудови. Сенс людського життя з його повсякденними турботами втрачає свою самоцінність. Головна мета – через пізнання Бога підготуватись до справжнього, вищого, щасливого життя, яке лежить за межами соціального буття.

Концептуальні основи теологічного розуміння культури були започатковані ще основоположниками і провідними богословами християнства.

Так, А.Блаженний (354-430), відомий християнський теолог і церковний діяч, засновник християнської філософії та історії у своїх працях “Сповідь” і “Про град Божий” виокремлює два види життя людства: “Град Божий- заснований на любові до Бога та “презирстві до себе”. Уособленням такого життя на землі є церква. “Град земний”- життя, засноване на любові до себе і “презирстві до Бога”. Уособленням такого життя на землі є держава. На його думку, держава є злом, але це покарання людині за її гріховність. Висловлює думку про перемогу духовного над земним.

В кінці 19 - поч. 20 ст. богословські концепції культури опрацював П.Тілліх – німецько-американський філософ, теолог, який намагався створити універсальну “теологію культури”. На його думку, культура містить в собі релігійний досвід, філософський аналіз цього досвіду і є теологією культури. Трагедія полягає у відчуженні релігії від культури, але це не позбавляє їх духовної єдності. Протягом всієї історії життя людства або релігія підпорядковує собі культуру, або культура відособлюється, стає автономною, замикається в собі, втрачає тим самим смислову основу. Як ідеал пропонував встановити гармонію двох начал. Ідеї Тілліха сприяли поширенню екуменізму (подолання конфесійних відмінностей).

Відомий діяч української греко-католицької церкви А.Шептицький (1865-1944) вважав, що суспільний устрій повинен базуватись на засадах християнської моралі. Розвиток економіки неможливий без суспільного ладу, без рівноваги прав і обов’язків. Одним із перших проголосив ідею екуменізму. Прагнув з”єднати Захід і Схід на засадах греко-католицької церкви. Закликав бути толерантними до почуттів інших конфесій.

Просвітницькі концепції розвитку культури

Просвітники з проблем сутності та особливостей розвитку культури виробили науковий погляд на розвиток суспільства й культури.

Французькі просвітники розвиток культури уявляли як історичний «дух народу», виражений в результатах діяльності людей, в народних звичаях, традиціях, в удосконалених суспільних інститутах.

У французьких просвітників термін «культура» майже адекватний терміну «цивілізація».

Просвітителі висувають ідею гармонізації відносин між суспільством і людиною, державою і громадянами. Основою такої гармонізації повинне стати виховання шляхом просвіти розумної людини, здатної усвідомити суспільний інтерес, як власний. Лише індивіди, виховані на засадах розуму, можуть витворити досконалий суспільний і державний устрій, що відповідає сутності людини, яку просвітники розуміли як величину статичну. У цьому полягала обмеженість їх розуміння культури. Ж.Ж.Руссо першим піддав таку концепцію критиці. Він протиставляв зіпсованість і моральну розбещеність культурних європейських націй простоті та чистоті звичаїв народів, які знаходяться на патріархальній стадії розвитку.

Шарль Монтеск’є (1689-1755) – французький просвітитель. Виникнення та розвиток суспільства пояснює як природно зумовлений процес. Наголошує на залежності історичного розвитку народів від географічних обставин, клімату, ландшафту, площі та ін. започатковував «географізний детермінізм» в соціології.

Помірний клімат, на його думку, сприяє формуванню волелюбності, войовничості.

Теплий клімат сприяє формуванню лінощів, покірності, розбещеності.

Родючі землі вимагають багато часу для обробки землі. Це сприяє встановленню правління однієї особи – монархії.

Неродючі землі сприяють утвердженню республіканського правління.

Розрізняє три види державного правління:

1. республіканське

2. монархічне

3. деспотичне

Соціальну цілісність пояснює через поняття «загальний дух народів» як результат дії багатьох речей. Підкреслює, що республіки занепадають через втрату доброчесності, монархії – честі, деспотії – страху. Для кожного способу правління шкідливим є також залучення до нього чужерідних принципів та спонукань до дії.

У німецькому Просвітництві переважає морально-антропологічна проблематика. Особливо це проявилось в працях Й.Гердера (1744-1803), який вважав, що суть культури – вияв в людині божественного порядку, який існує в історичній реальності. Просвіта та виховання сприяють передачі культурних цінностей через традиції.

Історія людства – це історія культури. Виділяє етапи культури народів Сходу, Греції, Риму, Середньовіччя. Висловлює думку про національну своєрідність культур і культурну єдність людства. Розглядає питання про неспівпадіння мети, яку люди ставлять перед собою, і тими результатами, з яких складається історичний процес. Дійшов висновку про неправомірність нав’язування європейської культури іншим народам. Засуджує претензії будь-якого народу на обраність і виключне місце у всесвітній історії.

І.Кант (1724-1804) – видатний німецький філософ, представник класичної німецької філософії. Вважав, що культура – це здатність індивіда піднятись від чуттєвого існування до високого морального буття, при якому людина може діяти вільно, в ім’я мети, яку вона ставить перед собою відповідно до морального обов’язку. На думку І.Канта, людина від народження – добра. Виділяє в людині такі задатки:

– тваринні – прагнення до самозбереження, потяг до спілкування тощо;

– задатки людяності – прагнення до визнання власної гідності в очах інших, переваги над іншими, а це спричиняє суперництво, ревнощі та ін.;

– задатки особи – здатність розуміти та поважати моральний закон, з чого випливає можливість чинити свавілля.

Протягом життя людина розвиває свої задатки і передає знання і досвід наступним поколінням. Вдосконалюючи свої задатки, здібності, вміння, людина творить культуру.

І.Кант вважає, що цивілізація безжалісна до людини, хоч дає великі переваги всьому людству. Цивілізовані форми життя засновані не на свободі, а на формальній дисципліні, яка зовнішнім чином регламентує життя в суспільстві. На його думку, культура на початку свого розвитку підносить людину над «тваринністю», на наступному етапі вдосконалює здібності і задатки («культура вміння»), і нарешті забезпечує моральне виховання особи, у процесі якого людина набуває здатності діяти відповідно до морального обов’язку.