Педагоги минулого про трудове виховання.

 

Ж.Ж.Руссо (1722-1778).

Праця – обов´язок кожної людини. Існування людей повинно підтримуватись особистою працею. Без праці не може бути нормального людського життя. Вільною являється та людина, яка живе своєю працею. За думкою Руссо завдання заключається в тому, щоб виховати таку людину, яка б ні від кого не залежала, жила б результатами своєї праці, цінувала б свою свободу і вміла б її захищати. Та людина, яка цінує свою свободу, навчиться поважати і свободу інших, засновану на праці.

У своєму романі-трактаті “Еміль або про виховання” Руссо показав шлях виховання нової людини. Головний герой – Еміль – вихідець із знатної сім´ї. В результаті виховання стає вільнодумцем і живе власною працею. В першу чергу Еміль навчається столярному ремеслу, живе життям ремісника, поважає людей праці, саму працю, спілкування під час праці. Він їсть хліб, який сам зробив.

Отже, праця за Ж.Ж.Руссо – суспільний обов´язок вільної людини, а також засіб виховання.

Й.Г.Песталоцці (1746-1827)

Одним із найважливішим засобів виховання і розвитку людини, за Песталоцці, є праця, яка розвиває не тільки фізичні сили, але і розум, формує моральні якості.

Він був прихильником зв’язку навчання з виробничою працею. Відкрив “Заклад для бідних “, в якому було до 50 сиріт і безпритульних дітей. Вихованці працювали на полі (біля школи були ділянки землі і кожна дитина обробляла свої грядки), на ткацьких та прядильних станках. Сам Песталоцці навчав дітей читати, писати, рахувати, займався їх вихованням, а ремісники вчили їх прясти і ткати.

Все це він описав в романі “Лінгард і Гертруда”

Роберт Оуен (1771 – 1858)

Трудовому вихованню – великого значення, але категорично забороняв працю на фабриці до 10 років.

В його час на фабриці широко використовували дитячу працю, навіть в 6 – 7 років.

З дитинства діти бачили працю дорослих, а в школі Оуена самі набували деяких трудових навичок. Хлопчики оволодівали найпростішими прийомами ремісничної праці, займались садівництвом, а дівчатка навчались кроїти, шити готувати їжу. З 10 років діти відвідували вечірню школу, а вдень працювали на фабриці.

Р.Оуен здійснив поєднання навчання з виробничою працею.

К. Д. Ушинський. (1824 – 1870)

Необхідною умовою правильного розвитку дитини е праця. В статті” Праця в її психічному і виховному значенні” він відмічав, що праця є головним фактором створення матеріальних цінностей і необхідна для фізичного, розумового і морального вдосконалення людини, для того, щоб людина відчувала себе вільною і щасливою.

За словами Ушинського, “виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинен виховувати її не для щастя, а готувати до праці”. Виховання повинне розвивати в людині любов і звичку до праці. К. Д. Ушинський помітив закономірність, що будь-які спроби уникнути прод. праці закінчуються неприємністю як для особистості, так і для суспільства “ Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще не велика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняла б всяку працю, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство. Тільки внутрішня, духовна, животворна сила праці е джерелом людської гідності, а разом з тим і моральності і щастя”.

(К.Д.Ушинський “ Праця у її психічному й виховному значенні “ т.5.с. 388.)

Г.С.Сковорода. (1722 – 1794)

Розумове і моральне виховання просвітитель розглядав у нерозривному зв’язку з працею людини. Оспівуючи працю і людей праці, він говорив, що виховання необхідно будувати у відповідності з природними особливостями дітей, їх інтересами, здібностями, а не відповідно соціального положення.

Вважав, що поважати потрібно будь-яку професію, будь-яку роботу, аби вона відповідала прагненню людини, її здібностям і приносила користь суспільству. Важлива думка його проте, гідність людини визначається її справами, результатами її праці.

С. Т. Шацький.

“ Мій ідеал – мозолі на руках і висока культура. Фізична праця необхідна для загального розвитку. Школу я розумію як школу життя”. Керівник колонії „Бадьоре життя” (1911 р), керівник першої дослідної станції з народної освіти.

Велику увагу – трудовому вихованню, поєднанню навчання з працею, з суспільно-корисною діяльністю. В основу життя колоністів він поклав працю, життєво необхідну, посильну.

А. С. Макаренко.

Необхідним фактором виховання у педагогічній сисемі А.С. Макаренка є праця. У “ Лекціях про виховання дітей він говорив “Правильне виховання неможливо собі уявити як виховання нетрудове”. Він писав, що діти наше майбутнє і наскільки вони будуть підготовлені до праці і приймати участь в ній, наскільки буде їх цінність.

Макаренко вважав, що працьовитість не дана людині від природи, а виховується в неї. Праця – творча, радісна, свідома, за допомогою якої виявляється особистість, її можливості. В праці виховуються моральні риси: взаємодопомога, підтримка, повага до людей, товариськість.

В. О. Сухомлинський.

Трудове виховання має великі виховні можливості. Він вважав одним із найважливіших завдань учителів дбати, щоб праця увійшла в духовне життя їх вихованців, у життя колективу, щоб захоплення працею ще в шкільні роки стало однією з найважливіших якостей молодої людини. Уже в ранньому віці дитина повинна усвідомити, що джерелом матеріальних і духовних благ є праця.

“ Необхідно, щоб через працю, як через широку стежку, дитина входила в суспільне життя, пізнавала людей і самого себе. За допомогою праці дитина дорослішає”.

В праці народ бачить найважливіший засіб для самовираження, самоствердження.

“ Можна багато – правильно і красномовно – говорити дитині про необхідність і красу праці. Вона добре буде знати істини, що стосуються трудового обов”язку перед суспільством, але якщо вона власними руками не створила хліба, не окропила землю потом, не пережила тривожних дум про долю рослини – наші слова будуть відскакувати наче горох від стіни. Дитина, яка на власному досвіді пізнала, що хліб – це праця, ніколи не підніме руку на цінності, створені іншими людьми “. Вихователю потрібно виховувати у дітей бажання присвятити себе праці на все життя.

Досвід і рекомендації Павлиського добротворця – вчителя, вченого, мислителя В, О. Сухомлинського допоможуть виховати у дітей трудові вміння і навички, розвивати творчість, майстерність, естетичну досконалість праці.

Джон Дьюі (1858-1952)

Американський педагог, психолог, філософ.

Д. Дьюї критикував американську школу за відрив від практики, за схоластичний абстрактний характер навчання. Він пропонував трудову школу, в якій праця є фундаментом всієї навчальної роботи. Він вимагав, щоб всі знання діти отримували, виходячи з практичної діяльності і особистого досвіду. Метою його виховання було формування особистості, що якнайкраще буде пристосована до життя і практичної діяльності. Діти в процесі навчання виконують різноманітні види праці і паралельно (під час навчання) одержують необхідні для трудової діяльності знання і тим самим готуються до життя (метод проектів).

Наприклад, при виготовлені глобуса із жесті діти знайомляться з деякими фізико-хімічними властивостями металів, вчаться застосовувати математичні знання (розмітка шару на меридіани і паралелі), розширяють запас своїх відомостей з географії. Вивчення хімії для дівчаток здійснюється на кухні при виготовленні їжі.

В школі виховується майбутній робітник. Необхідно переконувати дітей, що робітник є важливою і необхідною ланкою у великому механізмі суспільного господарства, де всі працюють в міру своїх сил, потреб і можливостей.

Педагогічні ідеї трудової школи Д.Дьюї надали йому великої популярності.

Трудове виховання – основа народної педагогіки. Уся народна педагогіка грунтуеться на праці – це першооснова життя суспільства, це головний засіб створення матеріальної і духовної культури.

Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити. Тому чи не найбільшу кількість крилатих висловів кожний народ присвятив саме праці. “Без труда нема плода”, “ Будеш трудитися – будиш кормитися”.

Правильно організована праця облагороджує людину, забезпечує її нормальний, фізичний, розумовий і моральний розвиток. “ У праці – краса людини”, “Без діла, слабіє сила”. Праця відвертає від поганих думок і вчинків. З давніх- давен вважалося, що навіть у найбільшому горі душу очищає, зцілює і повертає до життя саме праця.

У народі застерігають: якщо хочеш мати у своїй сім”ї виродка, дай синові чи донці все, що вони хочуть і позбав їх можливості працювати. Де труд, там і щастя”, ”Де труд, там і щастя”,” Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається”. “Від неробства до злочину – один крок”.

Праця згуртувала.

Люди праці бачили в дітях свою майбутню зміну, своїх спадкоємців, помічників і годувальників. Любов до праці, уміння працювати, є найкращою спадщиною, яку можуть залишити батьки своїм дітям. Навіть на запитання про вік сина селянин відповідав: “ Та вже пастушок, погонич, робітничок, косар”.

Народні традиції родинного виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити у дітей як психологічний так і морально постійний потяг до праці.

1) У трудових родинах працюють усі без винятку. За розпорядком господарських робіт в українсько-селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня, та давав завдання кожному членові сім”ї на наступний день.

2) У трудових сім”ях працюють всі, робочий день розпочинається рано, 4-5 влітку, 5-6- взимку.

3) Трудове виховання здійснювалось через залучення дітей до праці батьків. Праця відповідала віковим особливостям та статті дітей. Діти після 7 років пасли кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні.

Дівчата взимку пряли, допомагали мамі в хатній роботі. Хлопчики –батьку по господарству.

Трудове навчання і виховання в народній педагогіці можна умовно поділити на 3 етапи:

 

1) Вступний або ігровий (2-6,7 р)