Лекція З. Цілі,основні напрями, завдання та організація майнової та особистої безпеки підприємця.

3.1. Призначення підрозділів, які забезпечують особисту безпеку керівників.

3.2. Історія створення підрозділів особистої охорони.

3.3. Особливості організації підрозділів особистої безпеки на підприємствах.

 

3.1. Призначення підрозділів, які забезпечують особисту безпеку керівників.

Погіршення стану криміногенної обстановки в країні, збільшення числа, вогнепальної зброї, що знаходиться в розшуку, посилення міжрегіональних зв'язків організованих злочинних груп, активізація диверсійно-терористичної діяльності для здійснення впливу на громадян, які працюють в сферах підвищеного ризику (політика, економіка, фінанси, комерція, журналістика), дають підставу вважати, що тенденція до ускладнення обстановки навколо цієї категорії осіб у найближчому майбутньому збережеться.

У комплексних системах безпеки комерційних об'єктів одним з найбільш складних напрямків в даний час є забезпечення особистої безпеки керівників та персоналу підприємств. Актуальність та гострота цієї проблеми визначаються наростанням кількості терористичних актів та інших тяжких злочинів відносно громадян, що працюють в сферах підвищеного ризику.

Для обстановки ще характерна і та обставина, що використання найсучасніших видів зброї, а також мобільних засобів пересування дозволяє злочинцям здійснювати свої задуми з більшим ступенем безпеки для себе. Разом з тим невиправдана безтурботність і відсутність елементарного порядку у питаннях збереження інформації про системи охорони часто допомагають злочинцям детально вивчити образ життя своєї жертви, виявити вразливі місця охорони, вибрати відповідний спосіб і засіб вчинення злочинного акту.

Природно, що в кожному конкретному випадку неможливо з абсолютною точністю передбачити, який засіб і метод обере злочинець, але, з урахуванням великої практики, можна дати рекомендації, як діяти в тих чи інших ситуаціях і яким чином можна спробувати попередити що готується злочин.

 

Напрямки забезпечення безпеки персоналу підприємства:

 

1. Формування на підприємстві служби безпеки з включенням до неї підрозділів фізичної охорони персоналу;

2. Здійснення на підприємстві спільних заходів попередження фізичних загроз персоналу;

3. Організація ефективної повсякденної діяльності підрозділів фізичної охорони;

4. Проведення оперативних заходів щодо забезпечення безпеки конкретних співробітників підприємства в екстремальних ситуаціях.

 

На підрозділ особистої охорони персоналу традиційно покладаються наступні функції:

- запобігання фізичному та іншому насильству з боку злочинних груп і елементів відносно співробітників підприємства, його ділових партнерів з числа українських та іноземних бізнесменів, тобто захист їх життя та здоров'я;

- попередження злочинних посягань на власність осіб, що охороняються;

- усунення або ослаблення причин і обставин, внаслідок яких може виникнути загроза життю і власності громадян;

- локалізація шкідливих наслідків протиправних дій у відношенні осіб, що охороняються;

- забезпечення пропускного режиму;

- недопущення витоку інформації про охоронюваних осіб;

- отримання та аналіз попереджувальної інформації про загрози ззовні життю і здоров'ю охоронюваних осіб.

Слід пам'ятати, що від фізичного впливу з боку «професійно» підготовлених кримінальних елементів захиститися складно. Тому головне завдання охоронця - передбачити і запобігти загрозі життя особи, що охороняється, перетворити конфліктну ситуацію в безконфліктну. Для охоронця головне - не стільки відбити напад, скільки його не допустити, майстерно вивести особу, що охороняється, з небезпечної ситуації, не піддавшись на різного роду провокації. При цьому значну роль у роботі охоронця відіграє психологічний фактор, тобто його вміння справляти враження, нібито об'єкт захисту абсолютно недоступний для зазіхань.

Фахівці вважають, що повного захисту від дій терористів гарантувати не може ні одна служба, оскільки існує чимало об'єктивних причин, через які ефективність роботи охоронця і служб безпеки може бути зведена до нуля.

Жоден серйозний фахівець ніколи нікому стовідсоткової гарантії у цій сфері послуг не дає. Навіть потужна охоронна урядова служба, яка має на озброєнні найсучаснішу техніку, не завжди в змозі спрацювати надійно. На думку професіоналів, охорона однієї особи силами 200 осіб, з яких 40 працює «у відкриту», а решта «під прикриттям», може забезпечити лише 90% захисту при замаху.

 

3.2. Історія створення підрозділів особистої охорони.

 

14 вересня 1920 року Рада Народних Комісарів Української Радянської Соціалістичної Республіки затвердила положення про робітничо-селянську міліцію, її організацію та структуру. Охороною соціалістичної власності в той час займалася промислова міліція, яка охороняла фабрики, заводи, склади, зсипні пункти, торгівельні та інші підприємства, проте у квітні 1921 року за розпорядженням Народного Комісаріату внутрішніх справ вона була скасована, а її функції були передані загальній міліції. 31 березня 1922 року РНК УРСР прийняла постанову “Про організацію з міліціонерів охорони заводів, фабрик, радгоспів та ін. “ Відтепер охорона державної промисловості покладалася на спеціальні загони промислової міліції, які комплектувалися відомствами та установами самостійно та знаходилися під наглядом міліції, яка озброювала їх, інструктувала та контролювала.

У цьому ж році Головміліцією УРСР розробляється інструкція про артелі сторожів. Створюються Управління сторожової охорони при Радах народних та селянських депутатів та артелі сторожової охорони кооперації інвалідів. Організація державної власності покладалася на керівників підприємств і здійснювалася відомчою охороною. Усі ці види охорони були розрізнені, дорого коштували та не були зв’язані з органами внутрішніх справ. Таке становище продовжувалося майже 30 років. Постановою Ради Міністрів УРСР від 29 жовтня 1952 року № 4633-1835 чисельність охорони підприємств передано підрозділам позавідомчої зовнішньої охорони при органах міліції, на які покладалася охорона об’єктів різного відомчого підпорядкування.

На кінець 1958 року під охороною позавідомчої охорони було понад 37 тисяч об’єктів, а загальна чисельність охорони становила 17,7 тисяч працівників. Постановою Ради Міністрів СРСР від 2 січня 1959 року № 93-42 “Про впорядкування охорони підприємств, організацій та установ” створено два види охорони:

1. Воєнізована - для охорони особливо важливих та режимних об’єктів;

2. Сторожова-для охорони усіх інших об’єктів.

У цей час проводяться заходи по впровадженню в охорону об'єктів засобів сигналізації та передбачається обладнанням ними організацій та установ та створено два види охорони:

- у 1962 році-15 тис. об’єктів,

- у 1963 році-20 тис. об’єктів.

Крім того,у березні 1965 року постановою РМ УРСР №305-15 позавідомча зовнішня сторожова охорона була перейменована у позавідомчу охорону при органах внутрішніх справ. На другому етапі розвитку охорони були здійснені заходи щодо подальшого вдосконалення позавідомчої охорони шляхом заміни сторожової охорони на необхідних постах працівниками міліції,організації охорони об'єктів автопатрульними нарядами міліції, подальшого розвитку централізованої охорони. У травні 1967 року дозволена заміна бригадирів і сторожів обхідних постів рядовим складом міліції. Більш ніж у 100 містах України 2400 бригадирів було замінено на 1500 молодших інспекторів а бригади були перейменовані у сторожові дільниці. У 1967році вводяться посади начальників пунктів централізованої охорони. У грудні 1971 року за рахунок скорочення 15 тисяч сторожів обхідних постів введено 6 тисяч працівників нічної міліції. На цей час охорона УРСР налічувала понад 112 тисяч працівників, які охороняли понад 64 тисячі об’єктів за допомогою 62 пунктів централізованої охорони та 164 пунктів центрального нагляду. Створені мобільні підрозділи міліції позавідомчої охорони спроможні вирішувати складні оперативні завдання по попередженню крадіжок та охороні громадського порядку.У 1973 році роз’єднані держбюджетна та нічна міліція,утворено 102 дивізіони та 109 взводів.

У 1974 році за рахунок працівників нічної міліції щоденно перекривалось 1,2 тисячі маршрутів,в т.ч.:

- на автомашинах-336;

- мотоциклах-444;

- піших маршрутів-464;

- застосовувалось-441 службова собака.

На балансі підрозділів охорони було 977 легкових автомобілів і 2981 мотоцикл.У1975 році загальна чисельність підрозділів охорони становила 139,7 тис. чол..,у т.ч. сторожів-117,8 тис.чол.,ВОХОР-15,4 тис. чол.,та міліції-10.3 тис. чол.,якими охоронялось 138.5 тис. об’єктів. Охоронною сигналізацією було обладнано 101.9 тис. об’єктів і 22,7 тис. відокремлених приміщень. Постановою РМ УРСР №578-192 від 13 червня 1979 року,,Про посилення охорони установ Держбанку СРСР,, під охорону міліції позавідомчої охорони передані Держбанку СРСР.У 1980 році чисельність охорони досягла 186,5 тис чол.,у т.ч. міліції-12,2 тис.чол,ВОХОР -19,4 тис. чол. У наступні роки підрозділами позавідомчої охорони проводилися заходи по зміцненню матеріально-технічної бази, у т.ч. по будівництву службових приміщень, удосконаленню та поліпшенню організаційної структури,поширенню діапазону її діяльності,надійності та значному здешевленню охорони на основі впровадження нових технічних засобів по боротьбі зі злочинністю. Завдяки цьому зростає авторитет Служби охорони,вона займає одне із провідних місць у системі МВС України.

Наказом МВС України №297 від 30.09.90 року Управління позавідомчої охорони при МВС України набуває статусу Головного. Проте економічні негаразди,які почалися в країні наприкінці 1991 року,розбалансованість народного господарства та економічна криза призвели до значного скорочення кількості об’єктів,що охоронялися та зменшення чисельності особового складу. В той же час значно ростуть витрати охорони на впровадження нових технічних засобів,експлуатаційні,транспортні та інші витрати,що поступово приводить до зниження ритму діяльності охорони. Дещо погіршується якісний склад кадрів у зв’язку з їх відтоком в інші охоронні структури.

10 серпня 1993 року постановою Кабінету Міністрів України № 615 на базі підрозділів охорони при органах внутрішніх справ створено Державну службу охорони при МВС України, яка діє на основі самофінансування. На неї покладено охорону державних особливо важливих об’єктів і надання комплексу платних охоронних послуг, на які склався попит у ринкових умовах. Протягом 1994-1996 років ДСО вирішується комплекс кадрових, юридичних, технічних, фінансових, господарських та інших питань, розробляються та впроваджуються директивні напрями подальшого розвитку служби охорони, у т.ч. удосконалення управління та розроблення нормативної бази, зміцнення економічного стану, технічного переозброєння та забезпечення надійності охорони, поліпшення матеріально-технічного забезпечення та вдосконалення роботи з кадрами. На виконання Концепції розвитку Державної служби охорони при МВС України в наступні роки проводиться робота по вдосконаленню та поліпшенню ефективності службово-господарської діяльності підрозділів ДСО в ринкових умовах, підвищення їх конкурентоспроможності на ринку охоронних послуг. Проводиться робота по створенню Служби маркетингу, Служби інкасації, створюються акціонерні товариства “Українська охоронно-страхова компанія та ”ОХОРОНА- Комплекс“, провадяться організаційні та практичні заходи по вивільненню працівників міліції охорони від виконання невластивих завдань, реорганізації воєнізованої та сторожової охорони ДСО в підрозділи цивільної охорони “Варта” і “Захист”, створено Державний центр сертифікації засобів охоронного призначення. Подальшого розвитку набувають Училища професійної підготовки та навчальні центри із загальним одноразовим наповненням близько 600 місць, розробляються та впроваджуються нові прилади та системи охоронно-пожежної сигналізації, у т.ч. систем радіомоніторингу та швидкого пошуку автотранспортних засобів.

 

2.1. Особливості організації підрозділів особистої безпеки на підприємствах.

Обов'язкова умова при організації роботи підрозділу особистої безпеки - ретельний підбір і постійний склад співробітників, що входять в особисту охорону. Заміна будь-кого з них повинна в обов'язковому порядку узгоджуватися з керівником підприємства. Як правило, таких співробітників набирають по американській системі, що включає в себе тест з 500 питань. Основний акцент при цьому робиться на інтелект, психіку, емоційно-вольову сферу, чесність і порядність,

Крім того, що співробітники охорони повинні мати відповідні ліцензії, хорошу фахову підготовку і практичний досвід у цій сфері діяльності, бажано, щоб вони володіли такими якостями:

- навичками миттєвої оцінки ситуації, збору інформації та її аналізу, визначення виду і характеру загрози;

- здатністю оперативно приймати грамотні рішення;

- зовнішнім виглядом, шо розташовує до спілкуванню;

- ініціативністю;

- вмінням вирішувати конфліктні ситуації;

- надійністю в роботі;

- здатністю правильно реагувати на критику;

- контактністю;

- ввічливістю і знанням правил хорошого тону;

- високими морально-етичними принципами, в тому числі в сімейних відносинах;

- обов'язковістю у дотриманні законів;

- психологічною сумісністю з охоронюваною особою та членами його родини;

- готовністю йти на ризик.

До факторів, що знижують ефективність фізичної охорони, відноситься плинність кадрів з числа досвідчених охоронців, що включає в себе і переманювання особливо цінних фахівців.

«Перекупники», як правило, готові відшкодувати всі витрати на навчання та ліцензування, тільки б дістати справжнього професіонала. Важливим фактом також є наявність в особистому житті охоронця не вирішених проблем, а також схильність до пияцтва, яка, як показує практика, майже невикорінна.

У екіпіровку охоронця входять вогнепальна зброя, радіотелефон, бронежилет, спеціальні засоби і пристосування, зокрема, для огляду днища автомобіля охоронюваної особи, парасольку для створення в конкретних умовах перешкод можливості ведення в охоронюваних прицільного вогню з великої відстані, а також для його захисту від летючих предметів і т. п.

Вітчизняною та зарубіжною промисловістю виробляється безліч технічних засобів, дуже дорогих і досить доступних за ціною, для забезпечення особистої безпеки осіб, що охороняються. З конкретними моделями таких пристроїв можна ознайомитися у відповідних каталогах.

Фахівці вважають, що встановлення кабельного охоронного телебачення необхідність для всіх приміщень підприємства, у яких працюють люди, які володіють значним обсягом інформації про виробничі секрети, або в приміщеннях, де зосереджені великі матеріальні цінності. В екстремальних ситуаціях така техніка може стати незамінною для фіксації всього, що буде відбуватися в кабінеті особи, що охороняється. Лише за таких умов служба безпеки зможе зробити не тільки своєчасні заходи по блокуванню та припиненню дій злочинців, але й зробити необхідний документувальний відеозапис.