Суть виробництва й еволюція розвитку виробничого менеджменту.

Поняття і сутність виробничого менеджменту

Кожна організація представляє собою складну техніко-економічну й соціальну систему, яка відображає її індивідуальність і специфіку. Але існують риси, підходи, економічні категорії які будуть загальними для всіх підприємств і організацій. До таких категорій належить менеджмент. Менеджмент передбачає управління всією різноманітною функціональною діяльністю організації. Але об’єднуючою основою цієї діяльності є виробництво. Саме виробництвом і опікується виробничий менеджмент.

Виробничий менеджмент – це управління діяльністю, яка відноситься до створення товарів та послуг шляхом перетворення входів (необхідних ресурсів усіх видів) у виходи (готові товари та послуги). Діяльність із створення товарів і послуг існує в усіх організаціях. Таку діяльність називають операціями. У виробничих організаціях операційна діяльність пов’язана із створенням товарів і виробництво асоціюється із заводом, машинами, заготівельними, обробляючими та складальними процесами. Однак в останній час сфера діяльності управління значно розширилась і охопила сферу послуг, охорону здоров’я, банківську систему, готельне господарство, освіту, транспорт тощо. Це дозволяє розглядати виробничий менеджмент більш широко, стосовно до управління роботою і процесом. управління виробництвом часто почали називати управлінням операціями. Цей термін краще відображає різноманітний характер дій, заснованих на конкретних концепціях і методах. Таким чином терміни “управління операціями” і “операційний менеджмент”, “управління виробництвом”, “виробничий менеджмент” є рівнозначними і взаємозамінними. Уточнене визначення операційного менеджменту надає Лес Геллавей [5]. Операційний менеджмент – це всі види діяльності, пов’язані з навмисним перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації чи покупців. Без ефективної і раціональної організованої операційної функції ні одна організація не зможе утримати за собою лідерство на ринку, тому що вона програє в швидкості доставки, ціні, якості, або по всім трьом показникам разом.

Дослідження виробництва стали активно займатися з часів створення перших організацій. Управління як самостійний вид діяльності склалося в ході поділу праці. В міру росту масштабів виробництва, ускладнення його структури і обсягу, поглибленні розподілу праці, розвитку спеціалізації і кооперації ускладнюються і розширюються задачі управління виробництвом. Практика управління виділяє три основні етапи розвитку управління виробництвом. перший етап – це період становлення капіталістичної мануфактури, де регулятором виробництва виступає стихійний механізм ринку. Другий етап – стадія великого машинного виробництва де управління відокремлюється від капіталу. Третій етап характеризується формуванням спеціального інституту професійних організаторів виробництва – менеджерів, впровадженням у процес управління сучасних технічних засобів, спробами державного втручання в економіку.

Початок досліджень виробництва пов’язано з діяльністю і дослідженнями ряду вчених.

Таблиця 1

Вклад вчених у розвиток виробничого менеджменту

Ім’я вченого	Внесок у розвиток виробничого менеджменту
Фредерік Уінслоу Тейлор (1856 – 1915)	Дослідження з питань техніки і технології виробництва; розробка ідеї науково організованого суспільного виробництва; введення регламенту на застосування матеріалів та інструментів; стандартизація інструментів та операцій; точний облік робочого часу; дослідження трудових операцій за допомогою хронометражу
Г.Л. Гантт (1861 - 1924	Розробив методи планування послідовності виробничих операцій дослідження системи “людина – машина, оптимізація виробничих циклів
Френк і Лілліон Гілберти	На основі дослідження технологічних операцій розробили методику мікроаналізу робочих рухів, яка стала початком наукової організації робочих місць
Генрі Черч	Сформулював загальні принципи управління промисловим виробництвом, виділив функції управління і принципи його організації
Гаринстон Емерсон (1853 – 1931)	Розглядав питання раціональної організації праці, запропонував методику досягнення максимальної ефективності
А.К. Гастев (1882 – 1941)	Сформулював важливі правила організації праці, висунув тенденцію “вузького місця”
О.О. Богданов	Розробка загального вчення про організацію, опис процесів виникнення і розпаду її. Основи науки тактології, загальної теорії систем
Л.В. Канторович	Поклав початок лінійному програмуванню
П.М. Корженцев	Займався проблемами організації виробництва й управління трудовим колективом, розглянув типи і форми організації, побудову організаційних планів

В наведеному огляді [1,2,3,8,9,13] представлені лише деякі аспекти становлення і розвитку виробничого менеджменту, про подальший розвиток буде сказано у відповідних розділах навчальної дисципліни.

1.2. Роль і місце виробничого менеджменту в системі управління.

менеджмент організації передбачає управління всією її різноманітною функціональною діяльністю. Основою цієї діяльності є виробництво, а інші напрями діяльності призначені для забезпечення нормальної роботи з виробництва продукції або надання послуг. Тому об’єктом виробничого менеджменту є виробництво і функціонування виробничих систем.

Виробничий менеджмент покликаний забезпечити ефективне і раціональне ведення будь-якої продуктивної діяльності тобто операції, пов’язаної з перетворенням ресурсів на “вході” в готовий продукт чи послугу на “виході” (рис.1.1).

Призначення організації – за допомогою своєї операційної функції надавати продукти чи послуги для задоволення основних потреб споживачів. Тому мета виробничого менеджменту – формування ефективної системи управління операціями у виробництві, сервісі, яка забезпечить виконання необхідних дій і процедур для одержання ринкового результату.

Виробничий менеджмент займає центральне місце в системі управління підприємством (рис. 1.2).

До основних видів діяльності в організації належать: маркетингова діяльність; науково-дослідна та дослідно-конструкторська робота; конструювання (проектування, планування0 продукту; видобуток сировини; виробництво (перетворення сировини в комплектуючі частини); збирання (об’єднання комплектуючих у готовий продукт); розподіл продукту (відправлення оптовиком, роздрібним торговцям чи кінцевим споживачам). Інші елементи менеджменту організації забезпечують управління й оптимізують діяльність підприємство в цілому.

енергія

земля Продукт

Вхід праця чи послуга Вихід

капітал

матеріал

інформація

 

Зворотня інформація для

контролю за виходом та

технологією процесу

 

Рис. 1.1. Ресурсна схема трансформуючої системи

виробничого менеджменту

Розглядаючи виробничий менеджмент як один із розділів загального менеджменту, слід визначити, що його теоретико-методологічні основи базуються на сукупності спеціальних економічних дисциплін, а також на теорії систем, широкому використанні економіко-математичного апарату. загальні методи раціонального виробничого менеджменту сьогодні розвиваються, базуючись на досягненнях багатьох наукових дисциплін (промислового інженірінгу, інформаційних технологіях тощо). Все це змінює принципи менеджменту і сприяє формуванню виробничого менеджера як керівника нового покоління, який володіє процесом прийняття функціональних рішень у середовищі інформаційних технологій.

Виробничий менеджмент у процесі своєї діяльності зіштовхується з різними проблемами – розміщення підприємств; планування підприємств і робочих площ; розподіл ресурсів і послідовність їхнього використання; вибір устаткування, його експлуатація, поточний ремонт і заміна; проектування технологічного процесу і контроль його ходу; вибір методів робіт і їх проектування; контроль якості робіт і т.п.

 

Рис. 1.2. Виробничий менеджмент в системі менеджменту

організації [ 1, с.20 ]

 

Вирішення цих та інших проблем можливо на основі розуміння теоретико-пізнавальних основ операційного менеджменту.

 

1.3. Концепції і принципи виробничого менеджменту.

Концепція – це система поглядів на об’єкт, властивість, явище, процес тощо.

Концепція теорії менеджменту базується на трьох основних факторах, це:

ієрархічна структура організації де основним засобом впливу є тиск за допомогою примусу, контроль над розподілом матеріальних благ;

культура. тобто спільні цінності, соціальні норми, установки поведінки, що регламентують і змушують поводитися так, а не інакше без будь-якого примусу;

ринок – мережа рівноправних відносин, заснованих на купівлі-продажу продукції і послуг, відносини власності, рівновазі інтересів продавця і покупця.

наведені фактори існують в будь-якій організації і від того, яким з них віддається пріоритет, залежить вигляд економічної ситуації в організації. Головне у середині організації – працівники, а за її межами – споживачі продукції.

Щодо операційного менеджменту, то під концепцією слід розуміти;

по-перше, систему наукових знань, що формують теоретичну базу практики керування операційними системами;

по-друге, система розробки і забезпечення науковими рекомендаціями практики операційного менеджменту.

Ця система поглядів спрямована на підвищення ефективності операційних систем через оптимізацію і раціоналізацію операцій. Доцільно виділити аналітичну, технологічну й інтегральну концепції.

Аналітична концепція – класичний підхід до операційного менеджменту, як до теоретичної науки, об’єктом вивчення якої є управління операціями й операційними системами.

Технологічна концепція базується на основах теорії систем, сучасних інформаційних технологіях, використанні моделювання для вирішення складних проблем керування операціями й операційними системами.

Інтегральна концепція відбиває нові підходи в менеджменті, коли окремі операції розглядаються як центри бізнес-активності чи аналогічні структури, об’єднані в інтегральному процесі керування операційними системами для більш повного і якісного задоволення потреб споживачів.

Практичним втіленням таких концепцій стали нові, перспективні системи керування виробничими процесами, що розроблені в США, Японії і поширені в Західній Європі як:

optimired Production Technologies (ОРТ) – оптимізовані виробничі технології;

just – in – time (JIT) – “точно вчасно);

Канбан – “канбан”;

система “кайзер”, тощо.

В цих операційних системах реалізуються такі основні функції операційного менеджменту як:

планування, яке допускає вибір мети виробничої системи, інструментів і механізмів її досягнення. Власне йдеться про те, щоб визначити, де знаходиться підприємство в даний час, куди буде рухатися і як це треба робити;

організація. Функція організації має забезпечити чіткість виконання операцій, взаємозв’язок виконавців і підрозділів. тобто формування структури та системи управління, організацією власне виробничого процесу;

координація. Її існування пов’язано з необхідністю управляти спільною діяльністю в операційній системі, де реалізується комплекс операції;

контроль – це систематичний процес, за допомогою якого операційні менеджери регулюють діяльність організації, забезпечуючи її відповідність планам, цілям і нормативним показникам. Для цього розробляють стандарти та комунікаційні мережі. Головне завдання контролю – виявлення помилок та відхилень від існуючих стандартів, визначенні причин і можливих шляхів виходу із негативної ситуації;

мотивація спрямована на забезпечення якісного виконання роботи, створення внутрішньої мотивації для виконавців для ефективного здійснення відповідних операцій.

Усі функції виробничого менеджменту необхідно розглядати як єдине ціле з діалектичним взаємозв’язком і взаємозалежністю. реалізація цих функцій забезпечується за допомогою методів операційного менеджменту, серед яких організаційні, економічні, соціально-психологічні. Названі методи реалізуються згідно з певними принципами, правилами, перелік яких представлений в схемі 1.1.

Принципи менеджменту базуються на тім, що система управління є соціально-економічною категорією і не повинна зводитися лише до технічних чи технологічних аспектів. Взаємодія та поєднання наведених принципів залежить від конкретних умов функціонування системи управління.

 

Принципи
Постановка цілей: - пріоритету цілей; - дерева цілей; - стратегічного планування; - цільової адаптації   Взаємозв'язку і взаємодії: - лінійності і функціональності; - розподілу і спеціалізації; - оптимальної кількості ланок; - зворотного зв'язку; - оперативності та гнучкості; - розподілу та кооперації	Форми: - системності; - телерантності; - конструктивності; - ієрархічності; - універсальності     Керівництва та управління: - єдності стратегії та тактики; - моніторингу і аквізації; - підбору, підготовки і розстановки кадрів; - загальної портитури; - комплексності; - економічності; - паритету прав, обов'язків і відповідальності; - демократизації; - сполучення єдиноначальності і колегіальності; - лояльності до працюючих; - етики	Змістовності: - головної ланки; - необхідності та достатності; - резервування і дублювання; - єдності форми і змісту   Досягнення цілей: - першого кроку; - маневру навантаженням і ресурсами; - акумуляції і використання досвіду; - моніторингу і стимулювання

 

 

Схема 1.1. Основні закони, закономірності і принципи менеджменту

 

2. Процес створення виробничої (операційної) системи та його принципи

 

2.1. Загальні поняття про систему та принципи її функціонування.

Для визначення явищ і процесів у будь-яких структурах широко використовується системний підхід, який розглядає кожен об'єкт як систему й орієнтує дослідження на з'ясування його цілісності, виявлення в ньому різноманітних типів зв'язків та поєднання їх у єдину теоретичну картину.

Система - це внутрішньо організована сукупність, взаємопов'язаних елементів, що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення визначеної мети.

Основними характеристиками системи являються: наявність великої кількості елементів; єдність головної цілі для всіх елементів; наявність зв'язків між елементами; цілісність та єдність між елементами, їх відносна самостійність; наявність чітко вираженого управління.

За ознаками системи поділяють на прості, складні і дуже складні; абстрактні і матеріальні; природні і штучні; детерміновані і стахостичні; відкриті і закриті.

Усі організації є системами, але кожна з них має свої особливості, до яких відносять: [13]

нестаціонарність окремих параметрів в системі і стахостичність їх поведінки;

унікальність і непередбаченість дії в конкретних умовах і разом з тим наявність в неї граничних можливостей;

здатність змінювати свою структуру та формувати варіанти поведінки;

здатність протистояти ентропійним (руйнівним) тенденціям;

здатність адаптуватися до умов існування;

здатність до формування цілей всередині системи тобто прагнення до цілеутворення.

 

2.2. Суть операційної системи, її основні типи. Продуктивність та конкурентоздатність.

Одним із елементів організаційної системи є виробнича (операційна) система, яка виступає як частина цілого. Вона відособлюється внаслідок суспільного поділу праці і має здатність самостійно (або у взаємодії з іншими системами) задовольняти певні потреби і запити потенційних споживачів, створюючи товари чи послуги. Створення виробничої (операційної) системи зумовлюється наявними на ринку попитом на продукцію.

Операційні системи належать до категорії складних, для них характерні такі особливості: [13]

1. Операційні системи (промислові, фінансові, освітні, технічні, транспортні) складаються з великої кількості підсистем і елементів, кожна з них є системою, яка складається з технічних засобів, програмно-обчислювального та інформаційного забезпечення, персоналу тощо.

2. Виробничі системи вирішують комплекс функціональних завдань, а саме: управління підготовкою виробництва; постачання, оперативне управління виробництвом, управління кадрами тощо.

3. Виробничі системи мають складну мережу передачі інформації.

4. Наявність ієрархічної підпорядкованості ланок оперативних систем.

5. Для кожної виробничої (операційної0 системи існує сегмент ринку або "зона обслуговування".

6. Залежність ефективності функціонування від структури, топології операційної системи, технології її функціонування.

7. В основу побудови операційної системи закладено виділення основної ланки - технології тобто прийнятого методу з'єднання економічних, людських та інформаційних ресурсів при створенні товару чи послуги.

Побудова виробничої системи ґрунтується на функціональному, галузевому та організаційному підходах.

Функціональний підхід передбачає виділення та формалізований опис функцій, необхідних для одержання заданого результату; дає змогу в наочній формі реалізувати методику "вхід-вихід". Виробнича система на основі цього підходу має наступний вигляд рис. 2.1.

Як видно з наведеного рисунка, виробнича система складається з трьох підсистем:

переробної, яка виконує виробничу роботу і перетворює вхідні параметри у вихідні результати;

підсистеми забезпечення безперебійної роботи переробної системи;

підсистеми планування одержує інформацію про зовнішнє та внутрішнє середовище, про незавершене виробництво, хід виробництва, відхилення від графіків тощо. Ця підсистема повинна опрацювати всю цю досить складну інформацію і видати рішення, як саме має працювати переробна система. Це рішення стосовно планування виробничих потужностей, диспетчеризації, управління матеріально-виробничими запасами, контролю якості тощо.

 

 

Вхід Вихід

 

Рис. 2.1. Виробнича система [2]

 

Галузевий підхід побудови виробничої системи ґрунтується на підставі максимального обліку і відображенні галузевої специфіки діяльності, її головним критерієм є керованість основною технологією. Така виробнича система не допускає змін і тому не являється адаптивною.

Організаційний підхід виходить з того, що технічні, функціональні та галузеві чинники вже враховані у вигляді операційних констант, операційних блоків, з яких і базується операційна система. Це дає можливість оптимізувати прийняття рішень, і робить процес побудови операційної системи найбільш адекватним і гнучким.

Всі ці підходи доповнюють одне одне, тому ефективна побудова виробничої системи передбачає послідовне застосування функціонального, галузевого й організаційного підходів.

Основним завданням виробничого менеджменту є виробництво продукції вчасно та з мінімальними витратами, що дозволяє зробити ресурси продуктивними. У загальному розумінні продуктивність означає баланс між усіма чинниками виробництва, яки забезпечує найкращий вихід при найменших витратах.

Ринкова вартість виходів

Продуктивність

Ринкова вартість входів

 

Таблиця 2.1

Фактори продуктивності

Ринкова вартість виходів	Ринкова вартість входів
Кількість виробленої продукції Відповідність асортименту продукції попиту на неї Якість продукції Своєчасність вироблення продукції Врахування характеру попиту та забов’язань з доставки продукції споживачам Гнучкість операційної системи при задоволенні вимог окремих споживачів	Кількість спожитих матеріалів ціна закупівлі; витрати на зберігання матеріалів; вартість замовлення матеріалів; розмір витрат, пов’язаних з недопоставкою матеріалів; витрати, що пов’язані з низькою якістю матеріалів; витрати на понадурочні роботи та їх вартість; витрати, пов’язані з плинністю кадрів; витрати, пов’язані з помилками персоналу

 

Виконуючи завдання забезпечення продуктивності, операційної системи повинна сприяти в досягненні вираженої компетентності та конкурентноздатності на ринку.

Виражена конкурентноздатність полягає в тому, що організація досягає чогось краще, ніж її конкуренту тобто зберігає таку конкурентноздатність яка дозволяє їй залучати та утримувати споживачів. Конкурентноздатність за допомогою виробничої системи забезпечується різними методами:

лідерство за мінімумом витрат;

технічними характеристиками продукції;

швидкістю доставки;

гарантованістю часу доставки;

індивідуалізацією виробів за вимогами замовників;

запровадженням продукції на ринок;

забезпеченням якості продукції і процесу.

2.3. Етапи створення виробничої (операційної) системи. Проектування виробів і процесів у виробництві.

Створення виробничої (операційної) системи передбачає проектування виробів і процесів, визначення потужності операційної системи, її розташування, формування стратегії і тактики, розгляд інноваційних можливостей її розвитку.

Перший етап створення операційної системи є проектування виробів і процесів.

Проектування виробів спрямоване на задоволення потреб споживача. Для цього підприємства в своїй повсякденній діяльності веде спостереження за попитом, досліджує зміна в товарній пропозиції конкурентів, зміни в технології виробництва. Проектування виробів проводиться з урахуванням наступних критеріїв:

§ Вартість.

§ Економічність експлуатації.

§ Якість.

§ Елементи розкоші.

§ Розмір, габарити, потужність або міцність.

§ Термін служби.

§ Надійність в експлуатації.

§ Вимоги до обслуговування, його простота.

§ Універсальність використання.

§ Безпека експлуатації.

§ Дизайн.

Для того щоб отримати потрібні характеристики виробу, розробник в процесі проектування має зробити вибір варіантів з таких параметрів: розміри і форми; матеріали; співвідношення стандартних і специфічних елементів; модульні компоненти; надлишкові (додаткові) компоненти для підвищення надійності виробу; елементи безпеки.

Наступним кроком створення операційної системи є проектування процесу виробництва. Необхідно розглянути значимість таких критеріїв:

§ Виробнича потужність

§ Економічна ефективність

§ Продуктивність

§ Надійність

§ Ремонтопридатність

§ Стандартизація і сталість результатів

§ Безпека, промислова санітарія і гігієна

§ Задоволення життєвих потреб робітників.

Щоб забезпечити потрібні характеристики виробничого процесу необхідно зробити вибір варіантів у таких сферах:

§ Тип переробної системи

§ Власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих виробів

§ Виконання деяких завдань своїми засобами чи передача їх субпідрядникам

§ Методи переробки

§ Сутність механізації та автоматизації

§ Ступінь спеціалізації праці робітників.

При проектуванні виробничого процесу увага зосереджується на окремих процесах через які проходять комплектуючі матеріали і складальні вузли в міру їхнього виготовлення. найбільш широко використовують такі інструменти як операційні маршрутні карти, схеми технологічного процесу, складальні схеми і креслення. після розробки технологічного процесу в цілому починається проектування окремих його етапів: набір завдань, потоки матеріалів і інформації, що поєднують завдання; збереження матеріалів і інформації.

Наступним етапом у створенні операційної системи є розрахунок виробничих потужностей, їх місцезнаходження та проектування підприємства.

Виробнича потужність – це максимально можливе завантаження виробничих підрозділів чи можливість виробництва максимального випуску продукції і послуг.

Потужність може виражатися в натуральному і вартісному вираженні випущеної продукції.

Потужність підлягає ретельному обчисленню й обґрунтуванню. З метою одержання об’єктивних розрахункових даних розрізняють такі види потужностей: проектну (потенційну); балансову; нормативну; максимальну і мінімальну; оптимальну.

Розрахунки виробничих потужностей виконується на основі інформації про стан встановленого устаткування з врахуванням наступних правил:

необхідно враховувати все наявне устаткування;

враховувати ефективний максимально можливий фонд часу роботи устаткування;

застосувати передові технічні норми продуктивності устаткування;

орієнтуватися на найбільш вироблені способи організації виробництва;

необхідно виходити з можливості забезпечення його повного завантаження;

не враховувати можливі простої устаткування по технічним та організаційним причинам.

Виробнича потужність (М) визначається як;

 

, (2.1)

 

де Т_еф - ефективний фонд робочого часу устаткування, годин;

а - кількість однотипних апаратів, машин, агрегатів;

Н - година норма продуктивності одиниці устаткування за паспортом, виражені в кінцевому продукті.

 

У періодичних виробництвах і в безупинних виробництвах з періодично працюючим устаткуванням потужність визначається за формулою:

, (2.2)

де Т_ц - час виробничого циклу роботи устаткування, годин;

З_с - обсяг завантаження сировини на один цикл;

В_гп - вихід готової продукції з одиниці сировини.

 

Середньорічна потужність (М_с) з урахуванням введення нового обладнання і виводу застарілого обчислюється так:

 

- - , (2.3)

 

де М_НР - потужність на початок року;

М_ВВ - нові потужності, що вводяться;

Т_ВВ - кількість місяців роботи нових потужностей;

М_вив - потужності, що виводяться;

М_О - збільшення потужностей за рахунок оргтехзаходів;

Т_Вив - кількість місяців, коли виведені потужності не будуть працювати;

Т_О - кількість місяців роботи після впровадження заходу;

12 - кількість місяців у році.

 

Важливим при створенні виробничої системи є рішення про розміщення підприємств. Вибір дислокації підприємства здійснюється на основі державних узагальнюючих розробок територіального аспекту індикативних (рекомендаційних) планів-прогнозів.

Найважливішим передпроектним документом служить "техніко-економічні обґрунтування" (ТЕО) доцільності і господарської необхідності проектування і будівництва підприємств. При проектуванні проводиться топологічна оптимізація і вирішуються питання, пов'язані з зовнішнім і внутрішнім середовищем функціонування виробничої системи (тополого-ресурсні чинники); організаційно-управлінські чинники та чинники фінансового характеру. Необхідно забезпечити:

оптимальне наближення виробничої системи до точок концентрації найважливіших ресурсів;

доставку ресурсів у визначеному часовому інтервалі. Початок функціонування системи визначається моментом найбільш пізньої доставки ресурсу;

оптимальні витрати на доставку продукції споживачеві;

наявність робочої сили, що має необхідні навички і практику визначених видів діяльності;

стала інфраструктура обраного місця розташування операційної системи;

технічна підтримка з боку інших операційних систем (інформаційних, наукових, сервісних, промислових);

політична та економічна підтримка з боку держави.

До основних факторів внутрішнього середовища, які обмежують функціонування системи і тому мають бути врахованими, належать:

розмір, конфігурація та інші технологічні аспекти площадок;

оцінювання фактичної небезпеки екстремальних режимів;

можливість утилізування відходів.

Наступним етапом створення виробничої системи є розробка стратегії і тактики в керуванні операційною системою.

Виробнича стратегія полягає в розробці загальної політики і планів використання ресурсів підприємства, націлених на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Стратегія виробничої системи формулюється і затверджується як складова частина стратегічного плану. До стратегічних рішень належать:

Стратегія товару. Визначає процес виготовлення. Рішення по якості, виробничих затратах, запасах, потужності, трудових ресурсах.

Стратегія процесу - це можливості процесу, які доступні для виробництва товару. Дані рішення впливають на технології, обладнання, якість, обслуговування, трудові ресурси, гнучкість виробництва.

Стратегія вибору місця розташування.

Стратегія розміщення. Безпосередньо залежить від процесу і технологій, рельєфу місцевості, наявності будівель і споруд.

Стратегія людських ресурсів. Рішення про якість і кількість трудових ресурсів, систему мотивації.

Стратегію постачання. Рішення про постачальників, величину закупівлі, страхові запаси.

Тактика є способом поточної організації управлінських функцій з метою забезпечення поетапної і поточної реалізації стратегії операційної системи. Тактика базується на критеріях стабільності і рівноваги системи. До тактичних рішень належать:

1. Тактика управління запасами.

2. Тактика оперативно-виробничого планування.

3. Тактика управління якістю.

4. Тактика надійності та ремонту обладнання.

Отже, виробнича (операційна) стратегія визначає завдання операційної системи. Робота операційного менеджменту охоплює плани, бюджети й програми, які будуть забезпечувати досягнення загальної стратегії і місії організації.

 

3. Виробничий процес та принципи його раціональної стратегії

 

3.1. Поняття і види виробничих процесів.

Виробничий процес - це сполучення предметів і знарядь праці, а також живої праці в просторі і в часі, функціонуючих для задоволення потреб виробництва [14]. Це складне системне поняття до складу якого входять наступні елементи:

предмети праці - предмет, над яким працює людина для створення проміжного або кінцевого продукту для задоволення певних потреб (сировина, матеріали, інформація, креслення);

знаряддя праці - частина засобів виробництва або основного капіталу за допомогою яких людина впливає на предмет праці (станки, обладнання);

жива праця - безпосередньо робітник, який за допомогою знарядь праці впливає на предмет праці з метою його перетворення і задоволення визначних потреб;

простір - місце де протікає виробничий процес;

час - тривалість виробничого процесу;

задоволення потреб - виробництво продуктів, надання послуг або виконана робота.

Виробничий процес по своїй структурі неоднорідний: він складається з численних часткових процесів, які поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі процеси. Їх сутність утворює структуру виробничого процесу.

Основні - це технологічні процеси. При їх виконанні змінюється: форма і розміри предметів праці; їх внутрішня структура, якісні характеристики (обробка різанням, штамповка, покраска).

Допоміжні процеси сприяють безперервному протіканню основних процесів (робота інструментального, ремонтного цехів).

Обслуговуючі процеси створюють умови для успішного виконання основних і допоміжних процесів (матеріально-технічне забезпечення, транспортно-складські послуги).

Виробничий процес підприємства є складним і його можна розділити на прості процеси, які в свою чергу утворюють з операцій. Операція - це частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці (станку, агрегаті), при незмінних знаряддях і предметах праці без переналадки обладнання, одним робочим або групою робітників.

При виборі виробничого процесу необхідно: вирішити залучати чинні субпідрядні організації для виробництва продукції; пов'язати вимоги до виробу з виробничими можливостями; враховувати життєвий цикл товару.

Побудова виробничого процесу проводиться з урахуванням принципів диференціації; концентрації, паралельності, непереривності, ритмічності, пропорційності. Правильне використання наведених принципів забезпечить зменшення тривалості виробничого процесу та підвищення його ефективності.

 

3.2. Організація виробничих процесів у просторі.

Організація виробничого процесу у просторі представляє собою спосіб сполучення основних, допоміжних і обслуговуючих процесів на території підприємства по переробці її "входу" у "вихід".

Організація виробничих процесів у просторі реалізується у виробничій структурі. Характер побудови підрозділів, їх кількість визначається такими формами організації виробництва, як спеціалізація, концепція, кооперування, комбінування.

В залежності від форми спеціалізації виробничі підрозділи підприємства організуються по технологічному (на виконання окремої операції або виду робіт), предметному (на виготовлення окремого виду продукції або її складової частини) і змішаному (предметно-технологічному) принципу.

По технологічному принципу організуються складальні, ковальські, термічні та інші цехи. Обладнання в них розташовується виходячи із виконання однакових технологічних операцій для обробки різних деталей. Обладнання формують по групам (токарні станки; фрезерні, стругальні).

При використанні предметного принципу побудови цехів кожен з них спеціалізується на виробництві якогось виробу або його частини. Обладнання в них розташовано в порядку виконання технологічних операцій. При цьому виникають сприятливі умови для організації потокових та автоматизованих ліній, більш повно використовується обладнання, робочі спеціалізуються на виконанні вузького кола операцій.

При предметно-технологічному принципі побудови цехів заготівельні цехи спеціалізуються по технологічному принципу, а обробляючі - по предметному.

 

Рис. 3.1. Виробнича структура машинобудівного підприємства з предметно-технологічним принципом побудови цехів [14]

 

Наведена виробнича структура характерна для більшості машинобудівних підприємств дрібносерійного і серійного типів виробництва.

Основними факторами розвитку виробничих структур являється:

забезпечення мобільності і адаптивності структури до нововведень і нової продукції;

оптимізація числа і розмірів виробничих підрозділів;

забезпечення раціонального співвідношення між основними, допоміжними і обслуговуючими підрозділами;

забезпечення відповідності структури принципу пропорційності по виробничій потужності, прогресивності технологічних процесів;

забезпечення відповідності структури принципу прямоточності технологічних процесів;

забезпечення відповідності рівня якості процесів в структурі рівню якості "входу". Тоді і якість "виходу" буде висока.

3.3. Організація виробничих процесів у часі.

Організація виробничих процесів у часі представляє собою спосіб поєднання основних, допоміжних і обслуговуючих процесів у часі. Важливішим параметром являється виробничий цикл, тобто календарний період часу протягом якого предмет праці проходить всі стадії виробничого процесу. Тривалість виробничого циклу включає час роботи і час переривів.

 

 

 

Рис. 3.2. Структура виробничого циклу [14]

 

Основними факторами зменшення тривалості виробничого процесу являються:

спрощення кінематичної схеми виробу, його конструкції;

спрощення і удосконалення технологічних процесів виготовлення виробів;

уніфікація і стандартизація конструктивних елементів виробу;

поглиблення подетальної, технологічної і функціональної спеціалізації на основі уніфікації і збільшенню програми випуску виробів;

аналіз дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів;

механізація і автоматизація обліку часу, контрольних і транспортно-складських операцій;

збільшення питомої ваги технічно обґрунтованих норм часу, норм обслуговування, норм витрат ресурсів.

Важливим чинником, який визначає тривалість виробничого циклу, є порядок руху предметів праці в ході обробки деталей і складання виробу. Розглядають три види руху: послідовний, паралельно-послідовний і паралельний.

Послідовний вид руху предметів праці характеризується тим, що кожна наступна операція починається тільки після виконання попередньої операції. Загальна тривалість процесу Т_пос визначається як сумарна тривалість виконання всіх операцій:

 

, (3.1)

 

де: t - норма часу по окремим операціям;

n - число деталей в партії;

m - число операцій в технологічному процесі.

 

Паралельно-послідовний рух - це такий порядок передачі предметів праці, при якому виконання наступної операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній операції.

1

2 ч₂

3 ч₂

ч₂

4 ч₄

Т_П.П

Рис. 3.3. Графік паралельно-послідовного руху

предметів праці

Т_П.П = Т_пос - , (3.2)

 

де r - час протягом якого суміжні операції виконуються паралельно.

 

(n-1),

Паралельний вид руху предметів праці характеризується тим, що кожний екземпляр передається на наступну операцію відразу після закінчення обробки на попередній операції. (рис.3.4)

t₁

t₂ (3.3)

t₃

t₄ де t_чл - тривалість найскладнішої

операції

Рис. 3.4. Графік паралельного

Руху предметів праці

 

Застосування паралельного і паралельно-послідовного типу руху предметів праці дає можливість скоротити тривалість виробничого процесу і зменшити виробничий цикл, що сприяє прискоренню обігу обігових коштів, а також створює умови для кращого використання виробничих потужностей, підвищенню продуктивності праці.