Перспективи інтеграції України та шляхи їх здійснення.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з сучасних умов функціонування національної економіки. Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у двох різноспрямованих векторах. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлена особливостями України як самостійного суб¢єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого "позаінтеграційного" розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори (рис 3).

У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД, які в 1993 році підписали угоду про створення Економічного Союзу (Україна є його асоційованим членом). Головними цілями Економічного Союзу визначено: формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на осові ринкових відносин; забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб¢єктів; реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних соціально-економічних завдань. Домовленості країн у межах Економічного Союзу СНД зорієнтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Зокрема, перспективним планом інтеграційного розвитку СНД передбачається створення зони вільної торгівлі, митного та платіжного союзівю З 1994 року діє міждержавний економічний комітет (МЕК), до президії якого увійшли віце-прем¢єри країн-учасниць. Робочим органом МЕК є колегія з уповноваженими представниками з кожної країни. Зауважимо, що інтеграційні процеси в межах СНД розвиваються в умовах погіршення економічного стану країн-учасниць.

Магістральним шляхом розвитку економіки України в ХХІ столітті стане створення економіки відкритого типу, тобто такої економіки, яка останнім часом здобула найбільшу кількість прихильників в світію Це, з одного боку, дозволить Україні стати зрозумілою країнам-партнерам і спілкуватися з ними однією мовою бізнеса, а з іншого - відкриє для ТНК шляхи до України.

В цілому, інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів та робочої сили. На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації науково-технічних і виробничих сферах різних галузей економіки. Передбачалося, зокрема, створити майже 40 українсько-російських промислово-фінансових груп². До перших 19 транснаціональних об¢єднань планувалося залучити понад 150 акціонерних товариств, державних підприємств, банків, науково-дослідних інститутів (70 - від України і 80 - від Росії). З 1996 року повинні були функціонувати 7 промислово-фінансових груп, що створюються в авіаційній промисловості, сільгоспмашинобудуванні, металургії та суднобудуванні. Зрозуміло, що створення і особливо функціонування українсько-російських ПФГ багато в чому залежить від стикування принципових положень їх законодавчого регулювання на національному і міжнародному (двосторонньому) рівні. В цілому створення українсько-російських ПФГ є спробою сформувати відносно невелику кількість стабільних і конкурентоспроможних альянсів для каталізації диверсифікованих інвестиційних потоків у пріоритетні напрями промислово-економічного зростання.

На макроекономічному рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила до міждержавних координуючих структур ЄС при збереженні статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму вільного руху товарів, а також формування ефективної міждержавної розрахункової системи (на основі платіжної або клірингової угоди). Дез налагодження такого типу інтеграційних зв¢язків Україна може втратити свої зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Виникає реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективних науково-технічних та виробничих зв¢язків. Існують різні варіанти інтеграційної поведінки України в межах СНД, де формуються як нові взаємовідносини на двосторонній основі, так і секторіальні (галузеві), субрегіональні і інституціональні (наднаціональні) інтеграційні структури.

Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновлення ефективних традиційних зв¢язків в сфері міжнародної спеціалізації та кооперування. Зокрема, ефективними формами інтеграції з цими країнами стають субрегіональні угруповання. Значний вплив на розвиток такої інтеграції можуть справляти спеціальні вільні економічні зони різних типів, які доцільно створити у відповідних регіонах України.

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого в 1992 році підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Росії, Румунії, Туреччини, України.

По-перше, ЧЕС як потенційно місткий внутрішній ринок зі значним науково-технічним потенціалом має перспективи стати і ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією.

По-друге, це перше велике інтеграційне угруповання країн постконфротаційного етапу розвитку світової економіки, яке може поєднати держави, що до останнього часу розвивалися, маючи різні політичні та економічні установки.

По-третє, до ЧЕС увійшли новоутворені незалежні країни. З точки зору основних інтеграційних критеріїв, ЧЕС слід розглядати як потенційну зону вільної торгівлі. Незважаючи на відмінності, що притаманні зовнішньоекономічній діяльності країн-учасниць ЧЕС, проведення узгодженої експортно-імпортної політики забезпечуватиме певний баланс інтересів і рамках основних пріоритетів. Участь України в ЧЕС доцільно орієнтувати на досягнення таких цілей:

• диференційований розвиток двосторонніх економічних відносин з окремими країнами - членами ЧЕС. Крім країн СНД - членів цього угруповання, особливе значення матимуть стосунки з Туреччиною як своєрідним плацдармом для проникнення на ринки країн Близького Сходу і транзитної територією для альтернативного надходження нафтопродуктів в Україну, джерелом відносно дешевих і якісних товарів народного споживання та сировини для легкої промисловості України. Економічні відносини з Грецією мають пріоритетне значення для виходу України на ринки ЄС, розвитку співробітництва в басейні Середземного моря;

• селективну участь у розробці та реалізації спільних проектів ЧЕС, насамперед у таких сферах, як екологія, наука і технології, транспортна та інформаційно-комунікаційна інфраструктури, туризм, охорона здоров¢я, інвестиційна діяльність, розвиток малого і середнього бізнесу.

У довгостроковому контексті очевидна орієнтація Українина європейські інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Основні завдання зовнішньоекономічної політики України щодо ЄС та країн - членів цієї організації:

• якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС загальних принципів торгівельно-економічного співробітництва, зафіксованих в Угоді про партнерство і співробітництво між європейськими співтовариствами та їх державами - членами і Україною від 14 червня 1994 року, тимчасовій угоді про торгівлю та питання, пов¢язані з торгівлею, між ЄС і Україною від 1 червня 1995 року;
• своєчасне і комплексне вжиття економічних та політичних заходів, необхідних для початку переговорів з ЄС щодо створення в перспективі зони вільної торгівлі;
• здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн- членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайшвидшого доступу до Загальної системи преференцій ЄС на підставі визнання України країною з перехідною економікою;
• вирішення питань, пов¢язаних з можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, сільського господарства, окремих галузей промисловості, освіти;
• забезпечення безперешкодного і недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки ЄС;
• здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних структурних зрушень і формування міжнародної конкурентоспроможної економіки.

Питання про можливе набуття статусу асоційованого члена ЄС (за межами 2000 року), на думку фахівців, має розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин з ЄС залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС та ефективності розвитку відносин в рамках СНД. Важливим є розуміння об¢єктивно обумовленої етапності в реалізації інтеграційних пріоритетів України з відповідною орієнтацією як внутрішньої, так і зовнішньоекономічної політики. Для органічного входження до європейської економічної системи, що розвивається на основі ЄС, необхідні цілеспрямовані правові та інституційні заходи. Принципове значення для реалізації ефективної політики України є інтенсифікація її дво- та багатосторонніх зв¢язків, активна участь в діяльності міжнародних економічних організацій. У цьому контексті слід згадати такі важливі документи: Угоду між урядами України і США про гуманітарне та техніко-економічне співробітництво (1992 р.); Протокол між Урядом України та Урядом ФРН про співробітництво в підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців, керівних кадрів у галузі економіки та управління; Рамкову Угоду між урядами України і ФРН з питань консультування та співпраці; Меморандум про взаєморозуміння між Україною і Великобританією (1993 р.); Українсько-Голандський міжурядовий меморандум про взаєморозуміння (1992 р.); Рамкову Угоду між Урядом України та Урядом Італії (1992 р.), Угоду про економічне і технічне співробітництво між Урядом України і Урядом Республіки Індія; угоди України з країнами СНД (1992-1996 рр.); Угоду про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною; Глобальну ініціативу Європейської комісії для України (1994 р.); двосторонні міжурядові договори (1995-96 рр.)

Україна стала членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, а також має статус спостерігача в ГАТТ. З 1994 р. наша джержава вирішує практичні питання співпраці в структурі ГАТТ / СОТ, інтенсифікує свою політику щодо інших впливових міжнародних організацій, насамперед Організації економічного співробітництва ті розвитку (ОЕСР).