Психологія відтворення обстановки та обставин події.

 

Психологічні основи слідчого експерименту. Експеримент відіграє одну з головних ролей у пізнанні істини в будь-якій галузі діяльності людини. Широкий діапазон пізнавальних властивостей експерименту, його універсальність, варіантність, здатність виявляти нове, же виходить за межі гіпотези, що перевіряється, або її наслідків, дали змогу віднести експеримент до методів, що сприяють встановленню істини.

Кримінально-процесуальне пізнання при розслідуванні злочинів не є винятком. Для нього також характерне широке використання експериментальних методів, серед яких особливе місце посідає слідчий експеримент. Такий експеримент виконує широку пізнавальну функцію і тому належить до слідчих дій, використовуючи які слідчий одержує можливість установлювати важливі факти і обставини. Сутність слідчого експерименту полягає у проведенні дослідів і безпосередньому сприйнятті слідчим досліджуваних явищ. Слідчий експеримент — слідча дія, яка полягає у проведенні спеціальних дослідів з метою перевірки зібраних доказів, одержання нових доказів, перевірки і оцінки слідчих версій про можливість існування тих чи інших фактів, що мають значення для розслідування злочину.

Гносеологічною основою слідчого експерименту є версія слідчого, складність якої визначається комплексом обставин, що є основою для її формування. Виникнення версії при послідовному розгляді етапів її розвитку, природно, спричиняє виведення висновків, тобто своєрідних припущень, наявність або відсутність яких при їх перевірці дає змогу встановити істинність висунутого припущення. Так, перевірка припущення про інсценування крадіжки шляхом проникнення через пролом у стіні передбачає виведення таких висновків: 1) можливість проникнення людини через пролом; 2) можливість витягнути через пролом матеріальні цінності та ін. Перевірка цих висновків, виведених із версії про інсценування крадіжки зі зломом, передбачає організацію слідчих експериментів, метою яких є встановлення названих факті Проводячи такі експерименти, слідчий дійде висновку про те, чи правильною є його версія, чи відповідає істині заява про крадіжку.

З’ясування ролі і значення слідчого експерименту в кримінально-процесуальному пізнанні пов’язане з дослідженням психологічної характеристики слідчого експерименту як окремої слідчої дії. До неї в першу чергу належать питання про необхідність проведення експерименту і прогнозування його результатів.

Необхідність проведення експерименту випливає з аналізу наявних у справі доказів, що формують певну версію. Можливість дослідження припущення, що виникло, шляхом проведення слідчого експерименту передбачає обов’язкову оцінку доказів.

Прогноз результатів як визначення найбільш імовірного розв’язання завдань, що перевіряються шляхом проведення експерименту, створює впевненість у його необхідності. Даними для прогнозування результатів експерименту є докази, хар актер і взаємозв’язки яких створюють необхідні передумови для припущень. Прогноз істотно впливає на вирішення питання про доцільність та необхідність проведення експерименту в конкретних обставинах. Так, при огляді місця події у справі про крадіжку вовняної тканини з магазину, вчиненої шляхом пролому стіни, у слідчого викликало сумнів те, що рулони без попереднього розмотування були витягнуті з пробитого отвору. Його першим рішенням було провести слідчий експеримент для визначення можливості витягти рулони з пролому. Однак більш ретельний аналіз обстановки події, вивчення параметрів отвору в стіні, огляд рулонів вовни, що залишилися у магазині, привели його до висновку про те, що рулони вільно могли пройти через пробитий отвір. Проведення слідчого експерименту за таких умов було б позбавлене необхідного для нього змісту, пов’язаного з перевіркою припущення, що викликає сумнів. Крім того, прогнозуючи можливий результат експерименту, слідчий слушно вважав, що він буде ідентичний висновкам, яких він дійшов до його проведення, а відтак, проведення експерименту є недоцільним.

До психологічної характеристики слідчого експерименту належать дані обстановки та його умови, а також можливість відтворити емоційний стан особи у процесі проведення експерименту.

При розгляді цих сторін слідчого експерименту пропонується мо­делювати об’єктивні і суб’єктивні чинники та експериментальні дії. З цього боку аналіз психологічної структури експерименту може бути визнано таким, що заслуговує на увагу, за винятком моделювання суб’єктивних чинників.

Відтворення обстановки події (воно рівнозначне моделюванню об’єктивних чинників події) має характер істотного наближення, що дає змогу створювати об’єктивно необхідні умови для експерименту. Психологічною основою такого відтворення є моделювання обстановки, реально і психологічно (у плані її оцінки учасником) необхідної для проведення експерименту. У даному разі компонентом, щопсихологічно спонукає суб’єкта до проявів при експерименті, є створення обстановки, наближеної до справжньої. Саме така психологічна характеристика обстановки і забезпечує, як правило, вірогідність результатів проведених дослідів.

Прагнення забезпечити вірогідність висновків експерименту шляхом відтворення обстановки події спричинило введення такого компонента відтворення обстановки, як макетування. Останнє багато в чому доповнює обстановку, необхідну для проведення експерименту, а там, де макети виконують функції об’єктів, що дієво беруть участь в експерименті, вони допомагають найбільш об’єктивно відтворити механізм події, її окремі обставини тощо. Становлять інтерес психологічна сторона макетування, її роль у суб’єктивному стані осіб, які беруть участь у слідчому експерименті, і особливо особи, чиї суб’єктивні дані перевіряються.

Результати слідчого експерименту традиційно розглядаються як позитивні і негативні. Такий характер результатів слідчого експерименту співвідноситься з версією слідчого або з тими наслідками, що з неї випливали і перевірялися шляхом проведення експерименту. Так, у випадках, коли перевіряється можливість особи бачити у певних умовах ті чи інші об’єкти, сигнальні вогні тощо у зв’язку з версією слідчого стосовно того, що цей факт неможливий, результат експерименту може бути позитивним (особа в процесі експерименту бачить) чи негативним (у процесі експерименту встановлюється, що особа за даних умов бачити не може). Доказова цінність позитивних і негативних результатів є різною: перші встановлюють, що даний факт можливий, другі означають його неможливість, виключаючи тим самим всі інші рішення. Позитивний результат, установлюючи можливість того чи іншого факту, ще не вказує на його дійсність, обов’язковість у конкретних умовах, тобто він не виключає одержання в даному разі інших результатів. Негативний же результат, наприклад неможливість бачити у певних умовах, дає однозначне рішення — суб’єкт не міг бачити — із усіма наслідками, що звідси випливають, у визначенні його доказового значення. Разом з тим і негативний результат, щоправда, у значно меншому ступені, ніж позитивний, не виключає інших оцінок, в яких важлива роль належить суб’єктивним якостям особи, що проявились у конкретній ситуації.

Нерідко прояв суб’єктивних якостей у конкретній ситуації такий, що дає суб’єкту змогу вийти за межі його звичайного сприйняття, за межі людських можливостей. Психічне напруження, яке створюється умовами конкретної ситуації, спричиняє порушення звичайного режиму психічних процесів, унаслідок чого може настати притуплення або загострення сприйняття. Особливе місце в такому «незвичайному» сприйнятті належить спрямованості уваги в особи, яка сприймає, ефекту очікування, який створює ілюзію того, що спостерігається, та ін. Наслідком цих обставин, що належать до характеристики суб’єктивних якостей особи, може бути сприйняття нею можливості здійснення певних дій, які через відсутність такої суб’єктивної ситуації не можуть бути повторені при проведенні експерименту. Зазначені обставини часто знімають абсолютний характер висновків експерименту, що мають негативне значення.

Наприклад, особа під час розслідування розбійного нападу заявляє, що точно бачила його учасників, які знаходилися від неї на відстані 15 м у ніч вчинення злочину, і називає їх. Вірогідність та правдивість такої заяви слідчий вирішує перевірити шляхом проведення слідчого експерименту. В перебігу його здійснення після декількох дослідів установлюється, що свідок за таких умов і обстановці сприйняття не може розрізнити фігури, кількість, характер одягу осіб, за якими спостерігають. Таким чином, результати експерименту мають негативний характер. Здавалося б, одержані висновки спростовують можливість особи бачити, а відтак, і зроблену ним заяву. Однак більш ретельний аналіз суб’єктивного стану особи в момент спостереження, часу спостереження (він чекав дівчину і був на цьому місці протягом години), спрямованості його уваги, зіставлення повідомлених ним даних з іншими доказами у справі дають підставу розглядати як більш переконливу заяву свідка, ніж результати слідчого експерименту, що спростовують його показання.

Саме тому жорсткий поділ результатів слідчого експерименту на негативні і позитивні та визначення їхньої доказової цінності не можуть бути прийняті беззастережно. Але, приймаючи як загальне положення, що ступінь імовірності висновків при негативному результаті експерименту є вищим, ніж при позитивному, їхню доказову цінність і значення слід розглядати на основі аналізу всіх доказів у справі, з урахуванням неможливості точно відтворити суб’єктивний стан особи, зумовлений ситуацією спостереження.

Психологічні основи перевірки показань на місці. Перевірка показань на місці — слідча дія, що полягає у зіставленні показань про і пов’язані з певним місцем обставини злочину з фактичною обстановкою на цьому місці, показаною слідчому в присутності понятих особою, яка дала показання, з метою з’ясування їхньої достовірності. Перевірка показань на місці має на меті одержання нових фактів, а також перевірку, уточнення фактів, вже встановлених під час розслідування.

Перевірка показань на місці як окрема слідча дія має певні психологічні закономірності, що визначають її пізнавальну цінність. До таких закономірностей належать:

1) здатність особи сприймати і запам’ятовувати обстановку, в якій відбувається та чи інша подія;

2) просторова орієнтація особи при відтворенні обстановки в загальному і або фрагментарному вигляді, природному або видозміненому;

3)) психічний вплив обстановки події на особу, яка повторно перебуває на цьому місці.

Використання цих закономірностей, кожна з яких може проявитися по-різному, має важливе значення при вирішенні питання про організацію перевірки показань на місці та з’ясування її ролі та результатів у встановленні істини у справі. Якщо звернутися до аналізу впливу названих закономірностей на проведення перевірки показань на місці, то можна побачити, як у своїх опосередкованих зв’язках вони є психологічними засадами цієї слідчої дії.

 

Психологія обшуку.

 

Психологія приховування. Обшук — слідча дія, змістом якої є при­мусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих осіб із метою відшукання і вилучення об’єктів, що мають значення у справі. Проведення обшуку пов’язане з порушеннями прав громадян на недоторканність особи, житла тощо і вимагає додержання встановлених законом гарантій.

З’ясування психологічних закономірностей обшуку в плані його пізнавальної функції має велике значення для слідчої практики. Пізнавальна роль психології при обшуку полягає у двох основних напрямах:

1) установленні психологічних закономірностей, що складають основу приховування тих чи інших об’єктів;

2) розробленні тактичних прийомів, спрямованих на оптимальне проведення цієї слідчої дії.

Пізнавальна роль психології приховування полягає у виявленні тих розумових побудов, що лежать в основі дій особи, яка приховує об’єкти, що підлягають вилученню при обшуку. Для того щоб знайти шукану річ, необхідно проникнути у психологію того, хто ховає, підпорядковану певним розумовим стандартам, за допомогою яких вирішуються завдання, пов’язані з прихованням того чи іншого об’єкта. У загальному комплексі завдань, які вирішує приховуючий, головна роль належить завданню щодо створення суб’єктивної недоступності речі для особи, яка проводить обшук. Дане завдання породжує постановлення і вирішення інших завдань, що її забезпечують і взаємозалежні з нею. До них, зокрема, належать:

а) обрання місця приховування;

б) маскування прихованого;

в) вибір лінії поведінки, що передує обшуку і супроводжує його.

Завдання щодо обрання місця приховування є найбільш складними, оскільки вимагають від приховуючого напруження інтелектуальних сил, аби обрати таке місце приховування, що має бути суб’єктивно недоступним для особи, яка проводить обшук. Обрання такого місця зазвичай обмежене місцем проживання обшукуваного і територією надвірних будівель, а отже, можливостями для приховування. У приміщенні також не всі предмети — меблі, підлога, стіни, стеля — можуть бути місцем для приховування. їхнє обрання і віднесення до об’єктів, які можуть бути використані для приховування, залежать від розміру, форми, виду, матеріалу приховуваного. Тому розв’язання завдання, пов’язаного з приховуванням того чи іншого об’єкта, зазвичай суворо обмежене і не може виходити за рамки звичайних уявлень про приховування. Саме ця обставина змушує приховуючого шукати таке розв’язання цього завдання, що випадає з ряду звичайних уявлень або порушує їх, роблячи завдання щодо виявлення шуканого найбільш складним для особи, яка проводить обшук. У цьому аспекті завдання приховування може розв’язуватися шляхом створення спеціальних

тайників у місцях, що можуть бути легко пристосовані для цього, або обрання з числа придатних об’єктів тих, які менш за все можуть привертати увагу. Для приховування викраденого злочинці, як правило, обирають місця, що не збігаються зі звичайним уявленням про місце приховування конкретного об’єкта. Розв’язання завдання щодо обрання місця приховування спрямоване на пошук нового шляху, що не міститься в загальноприйнятих людських стандартах.

При обранні місця для приховування тих чи інших предметів певну роль відіграють суб’єктивні уявлення особи щодо можливостей приховування, зокрема її уявлення про надійність приховування, а відтак, відповідність приховуваного і місця приховування, що можуть забезпечити неприступність першого.

При обранні найбільш надійного місця для приховування велике значення мають професійні навички і знання особи. Професійні навички відкривають можливість для використання з метою приховування тих місць, які відомі особі у зв’язку з її професією. Причому ці місця можуть характеризуватися оригінальністю, що випливає з тонкощів професії, про які знає лише особа, яка володіє нею. Саме тому орієнтація на використання професійних нахилів при відшуканні прихованого часто вимагає від слідчого поглибленого уявлення про цікавлячий його бік професії особи, а також консультацій з фахівцями щодо того, які дані професійних навичок можуть бути використані для створення тайників.

У даному разі не слід забувати і про цілком можливий результат рефлексивного мислення, пов’язаного з тим, що обвинувачений може відмовитися від використання своїх професійних навичок, особливо таких, які можуть насамперед викликати підозру при пошуку місць приховування. Тому орієнтація слідчого на професію особи, в якої має бути проведено обшук, повинна завжди мати поправку на те, що таке використання можливе, але не є твердою закономірністю, яка

Подразники, що використовуються при обшуку, мають словесне вираження і за своїм характером можуть бути різноманітними. Одні з них указують на знання слідчого про приховування обшукування певних речей чи цінностей, інші — на впевненість слідчого у відшуканні прихованого, треті — містять дані, що побічно свідчать про поінформованість слідчого про перебування в обшукуваного того, що шукають, четверті — містять елементи переконання щодо необхідності для обшукуваного видати приховане та ін. Отже, мета таких подразників одна, але шляхи її досягнення різні. Дії слідчого, пов’язані з проведенням обшуку, звертання уваги на окремі предмети обстановки, їхнє розташування, орієнтація в обстановці квартири також мають характер подразника. Це слід ураховувати при оцінці впливу останнього на обшукуваного і присутніх при обшуку. В одному випадку дружина обшукуваного, побачивши, що слідчий увесь час дивиться на платяну шафу, не витримала і, відкривши дверцята шафи, сказала: «Беріть, адже ви і так знаєте, що вони тут». Йшлося про пістолети, що були викрадені зі складу військової частини.

Існують певні рекомендації щодо тих чи інших подразників у процесі проведення «словесної розвідки». Тим часом визначення системи подразників, що можуть бути використані з метою виявлення психологічних показників про можливе місце приховування об’єктів, а отже, і їхнього розшуку, поповнило б арсенал тактичних прийомів проведення обшуку. До таких подразників можна віднести подразники, що діють у досить твердій схемі, варійовані відповідно до особи обшукуваного і конкретних обставин проведення обшуку.

Залежно від характеру подразника його психологічна основа може бути різною. Так, подразник, не пов’язаний зі словесним вираженням, як в останньому прикладі, спрямований на формування в обшукуваного переконання у тому, що слідчий підозрює або точно знає місце приховування того, що шукають. Його збіг із дійсним місцем впливає на обшукуваного, який часто не витримує напруження і називає місце приховування або своєю пасивною поведінкою, що свідчить про втрату надій на безуспішність обшуку, показує правильність орієнтації слідчого.

Відсутність реакції на подразник, що виходить від особи, яка про­водить обшук, у якій-небудь формі, як правило, є маскуванням поведінки обшукуваного, спрямованої на дезорієнтацію слідчого. Для того щоб виключити можливість такого маскування і впливати на поведінку обшукуваного, аби вона була більш адекватною діагностиці його реакцій, потрібно розробляти комплекс подразників, що згодом набувають значення тактичних прийомів обшуку.

Реакції обшукуваного реєструються слідчим на основі особистих уявлень, що узагальнюють життєвий досвід, стосовно взаємозв’язку внутрішнього психологічного стану особи та її поведінки ззовні. Така реєстрація має характер суб’єктивних уявлень, і це природно, оскільки в названих межах задовольняє вимоги обшуку.

Рефлексивне управління. Рефлексивне управління як імітація мислення іншої особи і обрання індивідом у зв’язку з цим певного напряму власних дій трапляється в багатьох галузях діяльності людини, у тому числі тієї, що пов’язана із вчиненням злочинів. Приховування тих чи інших предметів, викликане припущенням чи впевненістю особи у тому, що вони будуть об’єктами обшуку, є наслідком вчиненого нею злочину. Це передбачає розумову діяльність, спрямовану на обрання таких місць приховування, що з найменшим ступенем імовірності можуть бути виявлені особами, які проводять обшук. Таке мислення передбачає врахування переховуючим не тільки власних можливостей, а й можливостей кола осіб, що проводять передбачен у майбутньому обшук. Отже, обираючи місце для приховування певн об’єктів, особа розв’язує розумові завдання, пов’язані з обранням кош місця приховування, яке було б недоступним для обшукуючого З огляду на це особа, яка щось приховує, не має перед собою прої вника, котрий протиставив би їй власну тактику розшуку. Тому її зумова діяльність за іншого (імітація) має невизначений, часто ши; кий характер, виходить із загальних уявлень про досвід і проникливі, особи, яка проводить обшук. Ці розумові завдання, як правило, міст, найбільш складні і дотепні варіанти їхніх розв’язань.

Складність рефлексивного мислення, а відтак, і рефлексивного управління полягає в тому, що приховуючий, не знаючи конкретного противника і не відчуваючи його протидії, переводить своє управління до стану майбутнього (можливого) і тому не може вичерпно домислити все те, що може відбутися під час обшуку. Крім того, схема приховування в плані рефлексивного управління є жорсткою, статичною. У період, що передує обшуку, шуканий предмет може бути переміщений в інше місце, однак у процесі обшуку приховуючий втрачає функцію управління, оскільки позбавлений можливості обрати варіанти для приховування. В останньому випадку місце приховування вже обрано, і рефлексивне управління може стосуватися лише моментів, спрямованих на відволікання уваги слідчого, створення умов для побудови ним невірних розшукових версій, емоційного впливу на нього, перешкоджає пошуку.

Яким саме чином розробляється схема приховування? Насамперед приховуючий визначає всі місця, які можуть, на думку обшукуючо (імітує його можливі уявлення) слугувати для приховування. Потім приховуючий виключає ці місця з числа тих, що можна використовувати для приховування, і продумує такі варіанти приховування, які вимагають особливих інтелектуальних зусиль для виявлення. Обираючи місця для приховування, приховуючий може використовувати власні професійні знання і навички, консультуватися зі своїми знайомими, застосовувати всілякі хитрощі тощо.

Що стосується психологічної напруженості, то даний етап підготовки до пошуку місця приховування є найскладнішим. Саме тут розв’язуються розумові завдання, спрямовані на обрання такого оптимального варіанта приховування, який міг би забезпечити суб’єктивну недоступність об’єкта. На цій стадії злочинці часто створюють тайники, купують додаткові меблі чи зводять господарські об’єкти, що не мають особливої потреби у використанні. Іноді напружений пошук місця для приховування підказує думку про можливість відкрито виставити шуканий об’єкт як своєрідне спростування всіх пошукових версій і зусиль обшукуючого. У цьому разі рефлексивне управління особи, яка приховує, спрямоване на створення особливого напруження в обшукуючого, можливо, і позбавленого сенсу.

У процесі пошуку місця для приховування приховуючий здійснює певні розвідувальні дії, спрямовані на встановлення тактичних осоливостей обшуків, що проводяться. Він може одержати відомості від осіб, яких раніше піддавали обшуку, читати спеціальну криміналістичну літературу, узагальнювати відповідні дані переглянутих фільмів тощо. Усе це є для приховуючого додатковою підставою для рефлексивного управління невизначеною обшукуючою особою.

У процесі приховування того чи іншого об’єкта спостерігається нібито однобічна рефлексія, здійснювана приховуючим щодо суб’єкта, управляти мисленням якого він може лише у своїй уяві. Отже, динаміка рефлексії зосереджена на боці приховуючого. Відсутність у названому стані рефлексії другого суб’єкта, що здійснює дію, а отже, певною мірою оцінює зусилля «партнера», не дозволяє приховуючому передбачати всі можливі варіанти поведінки обшукуючого, що створює природні прогалини в його мисленні, а тому позначається на його діях з приховування. Саме ця обставина у багатьох випадках призводить до тих помилок у приховуванні, що можуть бути використані шукаючим. Слідчому важливо знати, що про його можливі дії, пов’язані з відшуканням прихованого, приховуючий може висувати певні припущення і з їх урахуванням обирати місця для маскування шуканого.

Психологічні основи виявлення. Розшукові версії. Запорукою успіху обшуку є ретельна підготовка до його проведення, що охоплює два періоди — інформаційний та інтелектуальний. Перший передбачає збирання інформації про обшукуваного, причому інформації найширшого плану; другий — висування версій, які містять у своїй основі рефлексивне управління.

Збирання інформації, у свою чергу, охоплює:

1) інформацію щодо приміщення, його розташування, особливостей, підступів, входу, виходу, а також вбрання, якщо завданням обшуку є обшук приміщення;

2) інформацію про особу, яка підлягає обшуку, що дозволяє слідчому одержати уявлення про особу стосовно оцінок її професійних та інтелектуальних рис, які можуть бути використані нею для приховування шуканих об’єктів.

Нерідко у практиці розслідування не приділяють значення збиран інформації про приміщення, вважаючи, що таке ознайомлення м відбутися безпосередньо на місці під час обшуку. Слід застерегти від недооцінки одержання такої інформації. Збирання інформації про приміщення — одна з важливих умов успішної організації обшуку, оскільки дає можливість одержати різноманітні відомості. Ці відомості тільки виконують функцію майбутньої орієнтації на місці проведе обшуку, а й створюють необхідні передумови для висування розшуко версій. Крім того, попереднє одержання інформації про приміще сприяє економії часу і сил слідчого, забезпечує певною мірою його товність до обшуку, скорочує час, необхідний для орієнтації на місці.

Способами одержання інформації про місце майбутнього обшуку можуть бути власні дії слідчого з одержання планів приміщень з бюро технічної інвентаризації або житлово-експлуатаційних служб, а також збирання необхідної інформації шляхом доручень оперативно-розшуковим органам, що містять конкретні завдання стосовно відомостей, які цікавлять слідчого. Вивчення планів приміщення, а також матеріалів, одержаних від оперативно-розшукових органів, є тим першим етапом, що дає слідчому змогу розпочати розроблення моделі майбутнього обшуку.

З’ясування даних про особу з огляду на її характеристику, які важливі для обшуку, полягає у збиранні інформації про характер злочину, об’єкт посягання, а також щодо таких даних: а) професії особи; б) її звичок і нахилів; в) захоплень; г) кола друзів і родичів; ґ) антипатій і симпатій; д) можливостей приховування у службовому та іншому приміщеннях. Певна частина цих відомостей може бути одержана слідчим особисто, а інша — шляхом доручень оперативно-розшуковим працівникам. Одержана інформація має бути проаналізована і критично оцінена щодо її можливого використання.

У деяких випадках виявляється нігілістичне ставлення слідчих до підготовки до обшуку, що пояснюється браком часу, а найчастіше — впевненістю слідчого у своєму професійному досвіді, інтуїції, швидкому розв’язанні розумових завдань, пов’язаних із відшуканням прихованого на місці. Тим часом узагальнення слідчої практики свідчить про вкрай низьку результативність проведення обшуків. Порівняно із іншими слідчими діями проведення обшуків дає найбільш низькі показники щодо одержання доказової інформації.

Якщо розглядати проведення обшуку стосовно його психологічної сутності, можна дійти висновку про існування певної тріади, де всі складові елементи є взаємозалежними. Так, першим із них є збирання інформації про об’єкт, який обшукується, що створює основу для рефлексивного мислення; другим — рефлексивне управління, що передбачає оцінку зібраної інформації та обрання можливих місць приховування шуканого; третім — висування розшукових версій як результат рефлексивного управління, що дає змогу висловити обґрунтоване припущення.

Рефлексивне мислення підготовляє розроблення розшукової версії. Якщорефлексивне мислення за своєю сутністю означає пошук шляхів розв’язання завдання з виявлення місця приховування об’єкта, то роз- шукова версія має більш високий результат, який узагальнює розумову діяльність слідчого щодо виявлення шуканого і виражає сформульоване припущення про місце його приховування.

Розшукова версія у цьому аспекті має конкретний і лаконічний характер. Її конкретність залежить головним чином від обсягу знань слідчого про приховуваний об’єкт (пістолет, ніж, діаманти, наркотики, закривавлений одяг, частини трупа тощо). Чим точніше визначено предмет пошуку, тим лаконічнішою і конкретнішою буде розшукова версія. Визначеність розшукуваного об’єкта багато в чому зумовлює і характер рефлексивного мислення, позбавляючи слідчого непотрібних, зайвих припущень, які заважають цілеспрямованій роботі розуму. Тому однією з важливих, із практичного боку, рекомендацій є одержання найбільш вичерпної інформації про характер та індивідуальні якості розшукуваного об’єкта. Одержання таких даних багато в чому полегшить розумову діяльність слідчого, пов’язану з побудовою розшукових версій, і тим самим сприятиме успішному проведенню обшуку.

Розшукова версія, перевірка якої починається під час проведення обшуку є дуже динамічною. Її визначено наявними у розпорядженні слідчого даними та інформацією, яку він одержує під час обшуку, і тому може істотно змінюватися. Спростування версії внаслідок невиявлення шуканого не повинно бентежити слідчого, психологічно він має бути готовий до цього результату і продовжувати обшук, висуваючи нові розшукові версії. Саме в цей момент і при негативному результаті пошуку слідчому рекомендується спостерігати за реакцією обшукуваного. Радість, задоволення, подих полегшення, скептичні усмішки та інші прояви обшукуваних свідчать про те, що предмет пошуку знаходиться на місці його проведення, але ретельно замаскований, і тому слідчий повинен активізувати свої зусилля. Велике значення при проведенні обшуку мають спостережливість слідчого, її вибірковість. Спостережливість передбачає широку фіксацію в мисленні всіх обставин і обстановки проведення обшуку.