Форми фінансової звітності підприємств

Фінансова звітність – це узагальнена інформація, яка ґрунтується на даних бухгалтерського обліку про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства і потрібна зацікавленим особам (користувачам) для прийняття рішень.

Терміном “підприємство” позначено широке коло осіб, адже згідно з Законом про бухгалтерський облік обов’язок складати фінансову звітність поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва суб’єктів господарської діяльності.

У деяких випадках бухгалтерську звітність складають і неюридичні особи. Зокрема, відповідно до п.5 ст.8 Закону про бухгалтерський облік філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, якщо їх виділено на окремий баланс, зобов’язані вести бухгалтерський облік. Результати такого обліку включають до фінансової звітності підприємства – юридичної особи. Показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів підприємства, не виділених на окремий баланс, також включають до фінансової звітності юридичної особи, як це передбачено п.11 П(С)БО 1. [1]

До користувачів фінансової звітності відносяться як юридичні, так і фізичні особи, яким для прийняття рішення потрібна інформація про діяльність підприємства. Усіх користувачів можна умовно розділити на зовнішніх і внутрішніх.

До зовнішніх користувачів належать:

- інвестори;

- акціонери;

- кредитори та постачальники;

- покупці та клієнти;

- податкові органи;

- органи державної статистики;

- інші державні установи.

До внутрішніх користувачів належать:

- керівництво підприємства;

- управлінський персонал;

- працівники підприємства;

- профспілкові органи.

У п.1. ст.14 Закону про бухгалтерський облік вказані користувачі, яким підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність. До таких користувачів відносяться:

- органи, до сфери управління яких належать підприємства;

- трудові колективи (на їх вимогу);

- власники (засновники) підприємства.

Зазначеною нормою Закону передбачено також, що “органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства”. У Порядку № 419 конкретно названо й деяких інших користувачів фінансової звітності. Зокрема, у встановлених законодавством випадках підприємства зобов’язані звітувати перед:

- органами державної статистики;

- органами Державного казначейства (щодо бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету);

- фінансовими відділами райдержадміністрацій, міськвиконкомів; фінансовими управліннями обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій (щодо використання асигнувань, отриманих із місцевих бюджетів). [2]

Комерційні банки подають фінансову звітність також Національному банку України.

Потреби користувачів визначають обсяг інформації, а, відповідно, і склад фінансової звітності, а також її види та форми. Цілком зрозуміло, що користувачам фінансової звітності великого заводу потрібна більш докладна інформація, ніж користувачам фінансової звітності невеликої майстерні, а потреби користувачів звітності банків суттєво відрізняються від потреб користувачів звітності бюджетних установ. Чинні нормативні документи бухгалтерського обліку (у тому числі Закон про бухгалтерський облік) враховують це і передбачають різну за складом, видами та формами фінансову звітність для різних категорій суб’єктів господарювання.

Форми фінансової звітності перелічено у п.2 ст.11 Закону про бухгалтерський облік. Усього їх п’ять:

- баланс;

- звіт про фінансові результати;

- звіт про рух грошових коштів;

- звіт про власний капітал;

- примітки до звітів.

Форми фінансової звітності та порядок їх складання згідно з статтею 11 Закону про бухгалтерський облік встановлено:

- Державним казначейством України (для бюджетних установ);

- Національним банком України (для банків);

- Міністерством фінансів України (для всіх інших підприємств і організацій).

Але не всі суб’єкти господарювання зобов’язані складати і подавати користувачам повний комплект (тобто всі п’ять форм) фінансової звітності.

За складом розрізняють фінансову звітність:

- суб’єктів малого підприємництва та представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності;

- інших суб’єктів господарської діяльності. [2]

Відповідно до п.3 ст.2 Закону про бухгалтерський облік “суб’єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності”. А п.3 ст.11 зазначеного Закону передбачено, що “для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати”.

Керуючись цією нормою Закону про бухгалтерський облік, Міністерство фінансів України розробило не запланований спочатку (тобто не включений до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів) стандарт П(С)БО 25. Цим стандартом передбачено, що фінансова звітність суб’єктів малого підприємництва включає тільки дві форми:

- баланс;

- звіт про фінансові результати.

Обидві ці форми об’єднані загальною назвою (“Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва”) і мають скорочену (порівняно з аналогічними формами для інших підприємств) кількість показників.

Згідно зі ст.12 Закону про бухгалтерський облік суб’єкти господарювання, які мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції зобов’язані складати і подавати консолідовану фінансову звітність, тобто звітність, що відображає фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Крім консолідованої фінансової звітності, існує ще зведена звітність, яку складають і подають:

- міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на державній власності, а також господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у державній власності;

- органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, - щодо всіх підприємств, що належать до сфери їх управління, а також щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у комунальній власності;

- об’єднання підприємств – щодо всіх підприємств, що входять до їх складу.

Перелік видів діяльності, за якими складають зведену фінансову звітність, затверджено Наказом № 37.

Відповідно до статті 13 Закону про бухгалтерський облік і пункту 12 П(С)БО 1 звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжну звітність складають щоквартально або щомісяця наростаючим підсумком з початку звітного року, і вона для всіх підприємств включає тільки дві форми – баланс і звіт про фінансові результати.

У окремих випадках звітний період може бути меншим або більшим за рік. Зокрема:

- перший звітний період щойно створеного підприємства може бути меншим ніж 12 місяців, але не повинен перевищити 15 місяців. Зазначені норми дозволяють дійти висновку про те, що підприємства, створені (зареєстровані) у період з 1 жовтня до 31 грудня, фінансову звітність за цей період не складають. Першим звітним періодом для них буде період із дати реєстрації до кінця наступного року;

- звітним періодом підприємства, що ліквідують, є період з початку року до дати прийняття рішення про його ліквідацію. Це передбачено п.3 ст.13 Закону про бухгалтерський облік і п.13 П(С)БО 1.

Згідно з п.21 П(С)БО 1 у кожному фінансовому звіті (залежно від його форми) має бути вказано:

- або дату, станом на яку наведено його показники (баланс);

- або період, який охоплює цей звіт (звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал). Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від основного (календарний рік) або проміжного (квартал, місяць) звітного періоду, то причини та наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності.

Відповідно до вимоги ст.14 Закону про бухгалтерський облік постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок № 419, яким визначено порядок і встановлено такі терміни подання фінансової звітності:

- квартальна (крім зведеної та консолідованої) – не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним;

- річна – не пізніше 20 лютого року, наступного за звітним.

Якщо дата подання звітності збігається з неробочим (вихідним або святковим днем), термін подання переносять на перший після вихідного робочий день.

Для подання і сприйняття інформації найзручнішою є таблична форма. Саме тому всі звітні форми (у тому числі й примітки до фінансової звітності) подано у вигляді таблиць.

Основний елемент форм фінансової звітності – стаття. Кожна стаття відповідає конкретному виду об’єктів обліку (активів, зобов’язань, капіталу, витрат, доходів тощо). Як правило, стаття – це один рядок, що має свій код (умовну позначку), який складається з трьох цифр. У балансі деякі статті складаються з трьох цифр. Наприклад, стаття “Нематеріальні активи” має три рядки (їх коди 010, 011, 012). За економічним змістом статті об’єднано в розділи та частини. [13, c.164]

В українському варіанті фінансових звітів (на відміну від міжнародної практики, де статті звітів визначають самі підприємства, керуючись при цьому принципами складання фінансової звітності) найменування статей (показників), а також коди рядків стандартизовано (встановлено відповідними стандартами) і в усіх формах відображено в графах 1 і 2. Решту граф призначено для заповнення показниками підприємства, яке звітує. Причому в різних формах звітності для заповнення призначено різну кількість граф. У балансі (форма № 1) їх дві:

- в одній (графа 3) відображають показники на початок звітного періоду;

- у другій (графа 4) – на кінець того самого звітного періоду, тобто на дату складання балансу.

У звіті про фінансові результати (форма № 2) і у звіті про рух грошових коштів (форма № 3) наводять показники як за звітний, так і за попередній періоди. Отже, забезпечують порівнянність показників – одну з якісних характеристик фінансової звітності, передбачених п.14 П(С)БО 1. Але у звіті про фінансові результати для заповнення призначено дві графи, а в звіті про рух грошових коштів - чотири, оскільки в кожній статті (як за звітний, так і за попередній періоди) потрібно подати дані про надходження та витрати. У звіті про власний капітал (форма № 4) кожна графа відповідає одному з видів капіталу (статутний, додатковий, резервний тощо). А в примітках до річної фінансової звітності (форма № 5), що складається з кількох автономних розділів, у різних розділах різна кількість граф. [3]

Як правило, графи “на початок звітного періоду” і “за попередній період” заповнюють шляхом простого перенесення до них показників із звітних форм за відповідний період. Але у деяких випадках ці показники слід відкоригувати. Зокрема, “шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року” відображають:

- виправлення помилок, допущених під час складання фінансових звітів у попередніх періодах (п.4 П(С)БО 6);

- вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів (п.12 П(С)БО 6).

Загальну суму коригувань відображають також у рядку 050 (із розшифровкою за видами коригувань у рядках 020, 030 і 040) звіту про власний капітал у графі 8 “Нерозподілений прибуток”.

Пунктом 10 П(С)БО 1 встановлено певні критерії, яким повинна відповідати стаття, для того, щоб була підстава відобразити її у фінансовій звітності. Такими критеріями визначено:

- наявність ймовірності надходження і вибуття майбутніх економічних вигод, пов’язаних з цією статтею;

- можливість достовірної оцінки статті.

Ці самі критерії застосовують і для визнання відповідних об’єктів обліку (основних засобів, запасів, зобов’язань, доходів, витрат тощо) з метою відображення їх у бухгалтерському обліку. Це означає, що до фінансової звітності включають (у вартісному вираженні) ті об’єкти, які раніше вже було відображено в бухгалтерському обліку. Джерелом інформації для складання фінансових звітів є дані бухгалтерського обліку: сальдо й обороти за рахунками та субрахунками, деякі показники аналітичного обліку. Тому такою важливою є узгодженість між Планом рахунків і статтями фінансових звітів.

Складанню звітів повинен передувати аналіз усіх показників, які до них входять. І якщо якісь із них не відповідають зазначеним критеріям, необхідно виконати відповідні коригування.

Крім того, фінансові звіти повинні відповідати певним якісним характеристикам. Перелік цих характеристик наведено в п.14-17 П(С)БО 1. До них належать:

- дохідливість і однозначність тлумачення (за умови, що користувачі мають достатні знання і зацікавленість у сприйнятті інформації, яка міститься у фінансових звітах);

- доречність і достовірність інформації. При цьому доречною вважають інформацію, яка “…впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому”, а достовірною вважають інформацію, яка “…не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності”; [2]

- порівнянність, можливість порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди, а також фінансові звіти різних підприємств.

Конкретний зміст статей фінансових звітів згідно з п.9 П(С)БО 1 визначено відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

· підприємство;

· дату звітності та звітний період;

· валюту звітності та одиницю її виміру;

· відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду;

· облікову політику підприємства та її зміни;

· консолідацію фінансових звітів;

· припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

· обмеження щодо володіння активами;

· участь у спільних підприємствах;

· виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування;

· переоцінку статей фінансових звітів;

· іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фінансовій звітності, включає:

- назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

- короткий опис основної діяльності підприємства;

- назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство, або назву його материнської (холдингової компанії);

- середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

Принципи ведення бухгалтерського (фінансового) обліку у світовій практиці регулюються положеннями (стандартами), які розробляють професійні організації бухгалтерів. При цьому вони мають рекомендаційний характер та ґрунтуються на концептуальній основі складання та подання фінансових звітів, розробленій Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. [26, c.312]

В Україні основи нової системи бухгалтерського обліку закладено в Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та конкретизовано в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Методологічні засади застосування нового Плану рахунків бухгалтерського обліку та обліку окремих господарських операцій викладено у відповідних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Закон надає підприємствам право самостійно визначати облікову політику та розробляти систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю. Отже, держава встановлює правила й процедури обробки економічної інформації та складання фінансової звітності тільки для зовнішніх користувачів.

Загалом, ознайомившись з принципами бухгалтерського обліку та звітності, які передбачені МСБО, можна вважати, що українські бухгалтери керувалися ними у своїй практичній діяльності задовго до їх письмового викладу. Але робили вони це неусвідомлено, оскільки вітчизняні підручники і посібники з бухгалтерського обліку не містили словесного опису принципів, тоді як західна бухгалтерська школа дає майбутнім бухгалтерам ці відомості вже з перших днів їх знайомства з предметом.

Майже усі перелічені у МСБО принципи не є абсолютно новими для вітчизняних бухгалтерів, окрім хіба принципу обачності.

Сутність принципу обачності полягає у виборі бухгалтером такого методу оцінки, який дозволяє уникнути заниження у фінансовій звітності витрат і зобов’язань та відповідно завищення активів і доходів.

Дотримання цього принципу поки що не дуже властиве українським підприємствам. Можна сказати, він діє навпаки. Підприємці прагнуть показати у звітності якомога більше витрат і, відповідно, менше доходів з метою мінімізації податкових платежів, оскільки до користувачів фінансової звітності в основному зараховують переважно податкові органи. Щодо інших користувачів (інвесторів, партнерів по бізнесу, клієнтів, постачальників) то, як правило, вони не виявляють серйозної зацікавленості в отриманні достовірної фінансової інформації про підприємство. Тому керівники підприємств і не прагнуть показати своє підприємство у вигідному світлі. Інакше кажучи, немає інтересу до інформації – немає і потреби у її розкритті.

Потреба у мінімізації податків поки переважає над потребою надавати об’єктивну інформацію про стан справ.

На відміну від українських, американські та західноєвропейські бізнесмени прагнуть прикрасити показники фінансово-майнового стану своїх підприємств, оскільки для них набагато важливіше показати користувачам фінансової звітності, що бізнес розвивається успішно, фінансовий стан стійкий, зобов’язання в нормі, рентабельність висока. Усе це обіцяє інвесторам та акціонерам високі відсотки та дивіденди.

Щодо решти принципів, то вітчизняні бухгалтери користувались ними і раніше, бо без них облік був би неможливим, тому вони й принципи. Саме до таких принципів належать: автономність, безперервність, історична собівартість, єдиний грошовий вимірник тощо.

Сутність принципу автономності полягає у тому, що активи, капітал і зобов’язання підприємства повинні розглядатися окремо від активів, капіталу, зобов’язань інших підприємств та окремо від майна, доходів і зобов’язань власників цього підприємства, оскільки бізнес є самостійною, відокремленою від засновника субстанцією.

Принцип історичної собівартості означає, що під час оприбуткування на баланс активів їх слід оцінювати, виходячи з витрат на виробництво або придбання, тобто за собівартістю, яка склалася історично. Решту методів оцінки активів (ринкова вартість, справедлива вартість тощо) слід застосовувати лише у випадках, колі такі витрати неможливо визначити з високим ступенем достовірності або коли оцінка активів за їх історичною собівартістю не відповідає економічній доцільності їх придбання.

Сутність принципу єдиного грошового вимірника полягає у тому, що вимірювання й узагальнення усіх операцій, що їх проводять у регістрах бухгалтерського обліку, здійснюються в єдиній грошовій одиниці незалежно від того, скільки видів валют підприємство має у своєму розпорядженні. Зазвичай, це валюта країни, в якій підприємство зареєстровано. Це означає, що неможливо підсумовувати українські гривні з американськими доларами під час розрахунку загальних вартісних результатів. Усі валюти приводяться до однієї.

Основне завдання принципу превалювання змісту над формою полягає у тому, що облік всіх господарських операцій (реєстрацію фактів господарського життя) слід здійснювати відповідно до сутності цих операцій та економічної реальності, а не тільки виходячи з їх юридичної форми.

Такий принцип як безперервність можна розглядати подвійно: власне як принцип і як умову (припущення). У міжнародних стандартах безперервність бухгалтерського обліку розглядають саме як припущення.

Безперервність полягає у тому, що оцінка активів і зобов’язань здійснюється виходячи з умови, що діяльність підприємства продовжуватиметься необмежено довго і його ліквідація в недалекому майбутньому не очікується.

Поряд з тим, безперервність бухгалтерського обліку полягає не тільки в тому, що підприємство діє необмежено довго і продовжуватиме діяльність у осяжному майбутньому, а й у тому, що наслідки операцій, що їх відображають на рахунках, можуть правильно визначатися лише з урахуванням наслідків попередніх операцій. Інакше кажучи, кінцеве сальдо не може бути визначено без урахування початкового сальдо. У сальдовому балансі ніколи не буде рівності, якщо хоча б один, відмінний від нуля, залишок не буде враховано у загальному підсумку валюти балансу. При цьому не має значення переривало підприємство свою діяльність хоча б на якийсь час чи ні. Сальдо – обороти – сальдо, тощо – це безперервний ланцюг. [16, c. 157]

Якщо принцип безперервності розглядати як умову тривалості, то його значення полягає у тому, що підприємство діятиме необмежено довго і в близькому майбутньому не очікується його ліквідація. А у випадку, наприклад, банкрутства активи може бути переоцінено за ліквідаційною вартістю для більш швидкого їх продажу, щоб можна було розрахуватися з кредиторами.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат полягає в тому, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно зіставити доходи звітного періоду та витрати, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей. Інакше кажучи поняття доходів і витрат не потрібно ідентифікувати з грошовими потоками. Цей принцип, передбачений МСБО, не є для нас новим, оскільки уже в процесі обліку ми зіставляємо отримані доходи та понесені на них витрати. Суттєву роль цей принцип відіграє в американському обліку, тому що американці користуються ним тільки під час підготовки фінансових звітів, оскільки доходи і витрати вони відображають за фактом оплати.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні проміжки часу з метою складання фінансової звітності. Вітчизняний облік передбачає поділ звітності на періодичну (місяць, квартал, півріччя, 9 місяців) та річну. Обов’язкова подача фінансової звітності передбачає квартальні періоди та річну.

Згідно принципу повного висвітлення фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Принцип послідовності передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Підприємства складають звітність за такими формами:

· Баланс (форма №1) (див. додаток 1);

· Звіт про фінансові результати (форма №2) (див. додаток 2);

· Звіт про рух грошових коштів (форма №3) (див. додаток 3);

· Звіт про власний капітал (форма №4) (див. додаток 4);

· Примітки і пояснення до форм звітності.

Розглянемо дані звітні форми детальніше.

1.Баланс – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал. П(С)БО 2

„ Баланс” визначає зміст і форму балансу, загальні вимоги до визначення і розкриття його статей.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої інформації про фінансовий стан підприємства за звітний період. Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін в ньому, є: активи, зобов’язання, власний капітал.

Структура балансу узгодження з новим планом рахунків.

Статті балансу згруповано у розділи, що заповнюються на підставі сальдо по бухгалтерських рахунках, які з облікових регістрів заносяться в Головну книгу, а потім у відповідні рядки балансу.

Отже, статті активу згруповано у три розділи:

· Розділ 1: „Необоротні активи” (рахунки 10 – 19)

· Розділ 2: „Оборотні активи” (рахунки 20 – 38)

· Розділ 3: „Витрати майбутніх періодів” (рахунок 39)

Статті пасиву балансу згруповані у п’ять розділів:

· Розділ 1: „Власний капітал” (рахунки 40 – 46)

· Розділ 2: „Забезпечення майбутніх витрат і платежів” (рахунки 47 – 49)

· Розділ 3:” Довгострокові зобов’язання” (рахунки 50 – 55)

· Розділ 4:”Поточні зобов’язання” (рахунки 60 – 68)

· Розділ 5:”Доходи майбутніх періодів” (рахунок 69).

2.Звіт про фінансові результати складається відповідно до вимог П(С)БО 3 „Звіт про фінансові результати”.

Метою складання Звіту є надання користувачам нової і повної інформації про доходи, витрати, прибутки (збитки) від діяльності підприємства. З цією метою Звіт побудовано за функціональним групуванням доходів і витрат

(виробництво, управління, збут продукції тощо) і складається з трьох розділів:

· 1 „Фінансові результати”

· 2 „Елементи операційних витрат”

· 3 „Розрахунки показників прибутковості акцій”

3. Звіт про рух грошових коштів. Зміст, форма звіту та загальні вимоги до розкриття його статей регламентуються П(С)БО 4 „Звіт про рух грошових коштів”.

Метою складання звіту є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період. У звіті наводяться дані про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності:

· операційної, тобто основної діяльності підприємства, яка приносить дохід, а також інших видів діяльності, які не являються інвестиційною або фінансовою діяльністю;

· Інвестиційної, тобто придбання і реалізації основних засобів, нематеріальних активів та інших інвестицій;

· Фінансової, тобто діяльності, яка призводить до змін розміру і складу власника і позикового капіталу підприємства. Наприклад, операції від продажу акцій, паїв.

4. Зміст і форма Звіту про власний капітал, а також загальні вимоги щодо розкриття його статей регламентуються П(С)БО 5 „Звіт про власний капітал”.

Метою складання звіту є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду.

У примітках до фінансових звітів слід розкривати:

· Облікову політику підприємства;

· Інформацію, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов’язковою за відповідними положеннями (стандартами);

· Інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібні для забезпечення її зрозумілості та доречності.

 

Таб. 1

 

Таб.1

 

Таб.1

 

Таб. 1

 

Таб. 1

 

Динаміка оборотних активів,а саме виробничих запасів (зменшення на 4 тис.грн або 93,4%)відображає негативні зміни-неефективне використання цих активів.Загальна вартість готової продукції знизилась на 41 тис.грн або на 77,6%,вартість незавершеного виробництва збільшилась на 84 тис.грн або на 109,4% це свідчить про погіршення структури активів. Сформована ситуація може бути пояснена рядом причин, зокрема, погіршенням кон'юнктури ринку, недостатнім рівнем конкурентноздатності продукції, неефективною маркетинговою політикою й т.п., що й обумовило відмічуване зниження обсягу продажів.

Сукупна зміна в динаміці оборотних активів на 22 тис.грн або на 98,5% свідчить про зменшення майна підприємства і в подальшому може викликати неплатоспроможність підприємства. Відзначені зміни в складі оборотних активів викличуть деяке зниження ліквідності підприємства, тому що спос-терігається скорочення суми й питомої ваги абсолютно ліквідних активів (кошти та їх еквіваленти) і збільшення найменш ліквідного елемента оборотних активів (товаро-матеріальних запасів). У той же час, досить висока питома вага грошових коштів дозволяє зробити висновок про нормальну поточну платоспроможність аналізованого підприємства.

 

Таб 2.2

 

Позиковий капітал представлений в основному поточними зобов'язаннями, що пов'язаний із труднощами залучення довгострокових кредитів у сучасних умовах господарювання. У звітному році сума поточних зобов'язань зросла на 273 тис. грн.,або на 68,6% за рахунок зменшення загальної суми кредиторської заборгованості зменшення склало 86 тис. грн. або на 120,8% за рахунок зниження інших поточних зобов'язань — 102 тис. грн. Аналізуючи склад кредиторської заборгованості, відзначаємо, що сума кредиторської заборгованості по товарних операціях (векселя видані й розрахунки за товари, роботи, послуги) значно вища в порівнянні з величиною дебіторської заборгованості. Це означає, що підприємство користується товарним кредитом постачальників. Збільшення загальної суми дебіторської заборгованості на кінець звітного року викликано переважно ростом заборгованості по розрахунках з бюджетом..

Таким чином, проведений аналіз балансу дозволяє зробити висновок про досить стійкий фінансовий стан підприємства, хоча у звітному році внаслідок погіршення обсягу реалізації відбулися деякі негативні зміни в структурі активів, а саме, зменшення запасів готової продукції й зростання дебіторської заборгованості.

 

Таб. 2.3 Аналіз формування фінансових результатів

Стаття	За звітний період	за попередній період	Загальна зміна
тисгрн	тис. грн	Абсолютне,+/- тис. грн	відносне
Темп росту	Темп приросту
Доход (виручка) від реалізації продукції			-370	144,5	-44,5
податок на додану вартість			-47	140,9	-40,9
чистий дохід			-323	145,0	-45,0
собівартість реалізованої продукції			-161	119,0	-19,0
валовий прибуток			-30	-	-
Валовий збиток				0,0	100,0
Інші операційні доходи			-83	396,4	-296,4
Інші операційні витрати				80,8	19,2
Фінансові результати			-4	105,6	-5,6
Адміністративні витрати			-28	500,0	-400,0
Інші доходи				0,0	100,0
Фінансові витрати від звичайної діяльності дооподаткування			-18	-	-
збиток				0,0	100,0

 

Проаналізувавши фінансові результати підприємства ми можемо зробити висновок: доход (виручка) від реалізації продукції зменшилась на 370 тис.грн або на 144,5%. Через це знизився чистий дохід, і валовий прибуток.валовий збиток склав 132 тис.грн або на 100%.

Інші операційні доходи також знизились, в той час,як операційні витрати збільшились на 10 тис.грн або на 80,8%. У зв'язку з цим адміністративні витрати довелось скоротити на 28 тис.грн,що склало 500%. Але не зважаючи на все це збиток становить 220 тис.грн,або 100%.До такої негативної тенденції могли призвести наступні чинники: розширення продажів у кредит, погіршення платоспроможності покупців,а також погіршення ринкової кон'юктури.