Тема: „Ринок як форма організації суспільного виробництва”.

Законспектувати 2 лекції в зошит

Питання по 6 темі у вас є, готуємо їх на вівторок.

На четверг готуємо тему 7- Ринкова інфраструктура

Реферати:

Конкуренція і монополія в сучасній ринковій економіці.

Світове антимонопольне законодавство та антимонопольна практика обмеження монополізму в Україні.

Національний банк України та особливості його діяльності

Доповіді

Банкрутства в банківській системі

Види бірж, що функціонують в Україні

Лекція 6.

Тема: „Ринок як форма організації суспільного виробництва”.

 

План.

1. Сутність ринку та умови його виникнення.

2. Структура ринку.

3. Типи та види ринків.

4. Механізм дії ринкової економіки, її закони.

5. Функції ринку.

6. Проблеми побудови економіки ринкового типу в Україні.

 

Увесь хід розвитку цивілізації доводить, що людству поки що не вдалося знайти більш ефективної системи господарювання, ніж ринкова. Виявляєть­ся, саме ринкова економіка створює сильні стимули до самореалізації людини, підвищення її трудової та господарської активності, значно прискорює науко­во-технічний прогрес. Притаманний ринковій економіці механізм саморегу­лювання забезпечує найкращу координацію діяльності господарюючих суб'єктів, раціональне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, збалансованості народного господарства.

В основу цієї системи покладені економічні стимули та санкції, які вихо­дять від самого споживача. Саме споживач, а не якийсь керуючий чи контролю­ючий орган, вирішує: придбати або не придбати певний товар (послугу). Факт реалізації (відмови від реалізації) товару (послуги) є актом визнання суспільної ваги праці, яка втілена в процесі виробництва того чи іншого товару (надання послуги). Таким чином, засобом координації діяльності господарюючих суб'єктів в умовах ринкової економіки є товарно-грошові відносини і конкуренція.

 

Ринок – це:

· обіг, організований за законами товарного виробництва та обігу, су­купність відносин товарного і грошового обігу;

· сукупність умов, що забезпечують реалізацію валового національного продукту;

· сфера товарного обігу, сукупність актів купівлі та продажу, де взаємодіють пропозиція товарів, платоспроможний попит, де формуються ціни на то­вари (послуги) та багато іншого;

· система товарно-грошових відносин з механізмом вільного ціноутворення, з вільним підприємництвом на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб'єктів господарювання у боротьбі за спожи­вача.

 

Вживаються також визначення поняття "ринок", які відбивають різний підхід до цього явища:

1) ринок як умовний простір, тобто ринок — місце, де відбуваються акти купівлі-продажу товарів (послуг);

2) ринок як механізм, що сприяє встановленню певних відносин між по­купцем і продавцем;

3) ринок як відносини з приводу купівлі-продажу товарів (послуг).

 

Ринок формується в процесі становлення та розвитку товарного госпо­дарства і стає його неодмінним, провідним елементом. Умовами виникнення товарного господарства і ринку є, як відомо, суспільний поділ праці та наявність економічно відособлених, економічно незалежних товаровиробників, які спец­іалізуються на виробництві окремих товарів або наданні послуг. Така економі­чна відособленість базується на підставі тієї чи іншої форми власності, але се­ред форм власності обов'язково повинна бути приватна.

 

Сучасний ринок — високо розвинутий продукт цивілізації, він істотно відрізняється від ринку вільної конкуренції насамперед тим, що передбачає:

· активне втручання держа­ви з допомогою економічних важелів, які, в свою чергу, забезпечені підтрим­кою права, в економічні процеси суспільства (насамперед у сфері фінансово-кредитної та грошової політики, політики оподаткування, інвестування та ін.);

· формування політики соціального захисту малозабезпечених верств на­селення;

· не допускає зрівнялівки та утриман­ства.

Ринок передбачає самостійність суб'єктів ринкових відносин, їх рівноп­равність з приводу купівлі-продажу, розвиток системи горизонтальних зв'язків, в т.ч. зовнішньоекономічних; добропорядну, сумлінну конкуренцію, а також переважно вільні ціни. Багато залежить від ступеня правового забезпечення рин­кових відносин, існуючого механізму реалізації правових норм та правової куль­тури суспільства, його менталітету.

 

Висновок: ринок як про­відна категорія товарного господарства - являє собою систему економічних відно­син, які складаються між виробниками в процесі реалізації ними товарів та послуг шляхом купівлі-продажу, відносини, які регулюються законами товар­ного господарства і насамперед законом попиту та пропозиції (регулятор ринку).

 

Основні риси ринку:

1) це система економічних відносин;

2) такі економічні відносини складаються між виробниками — господарюючими суб'єктами товарного господарства;

3) ці відносини складаються (мають місце) в процесі реалізації вироблених товарів та послуг шляхом купівлі — продажу;

4) процес реалізації товарів та послуг регулюється законами товарного господарства і насамперед законом попиту та пропозиції.

 

Якщо мова йде про ринок як систему ("система" в перекладі з грецької — утворення, складення), то для з'ясування її сутності треба мати на увазі, що цій системі, як і будь-якій іншій, притаманні, по-перше, сукупність господарських одиниць, організаційно об'єднаних, які разом виконують спільну функцію (така спільна функція відбиває сутність самої системи), по-друге, ринкова система являє собою цілісне явище, по-третє, ринок має здатність до відтворення на власних за­садах. Виходячи з цього, ринкова економіка може функціонувати і розвиватися як система лише за умов вищезазначених ознак, їх єдності та взаємозв'язку.

 

До елементів ринкових відносин слід віднести:

· платоспроможний попит (тобто такий попит, який забезпечений пев­ною грошовою масою);

· пропозицію товарів, яка, як правило,зумовлена рівнем розвитку продуктивних сил суспільства;

· переважно вільні ціни (такі ціни якраз і формують передусім в процесі взаємодії, взаємозв'язку платоспроможного попиту та пропозиції).

 

Якщо платоспроможний попит віддзеркалює систему потреб суспільства, то пропозиція — масу товарів та послуг, яка може бути вироблена і в будь-який необхідний момент доставлена на ринок. У свою чергу, ціна як певна кількість грошей, що сплачується в процесі реалізації того чи іншого товару (послуги) і формується під впливом багатьох чинників (вт.ч., як вже відзначалося, попиту та пропозиції) виступає сполучною ланкою між попитом та пропозицією.

 

Умови ефективного функціонування та по­дальшого розвитку ринку:

1) наявність у суспільстві плюралізму (множини) форм власності, в тому числі обов'язково приватної, яка дозволяє найбільш повно реалізувати інтереси суб'єкта цієї форми власності;

2) рівність всіх форм власності перед законом і однакову їх захищеність;

3) свободу підприємництва, яка передбачає, що господарюючий суб'єкт має право обирати будь-яку (в межах чинного законодавства) форму діяльності, придбати економічні ресурси і здійснити виробництво із цих ресурсів певних товарів (послуг) на свій розсуд, а також реалізувати ці товари (послуги) за своїм бажанням;

4) свободу вибору, тобто, свободу власника ресурсів (виробника) розпо­ряджатися ними, а споживача — власника грошей — вільно купувати товари (послуги), які він вважає доцільними для задоволення своїх потреб;

5) наявність особистого інтересу, який є рушійною силою ринку і спрямо­ваний на те, щоб господарюючий суб'єкт мав змогу мінімізувати витрати, максимізувати прибуток, а споживач — придбати певний товар (послугу) за най­нижчою ціною, саме завдяки особистому інтересу виробники і споживачі реа­лізують свій вільний вибір;

6) впровадження механізму конкуренції, що означає, по-перше, наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців будь-якого про­дукту або ресурсу і це не дозволяє їм істотно вплинути на ринкову ситуацію, а відповідно і на ціну товару (послуги), по-друге, конкуренція означає також свободу для покупців і продавців виходити на ті чи інші ринки і покидати їх. Цей аспект конкуренції обумовлює гнучкість, яка життєво важлива для того, щоб економіка надовго зберігала ефективність і могла адаптуватися до змін, уподобань споживачів, технологій або пропозиції ресурсів;

7) постійний і досить жорсткий контроль з боку держави за процесом мо­нополізації виробництва та обігу, неухильне вживання антимонопольних за­ходів, бо ринок, як уже зазначалося, може функціонувати лише за умов конку­рентного середовища;

8) здійснення регулювання тих сфер життєдіяльності суспільства, які ви­ходять за межі можливостей окремих (навіть найбільш потужних) суб'єктів підприємницької діяльності — структурна, інвестиційна, кредитна, соціальна політика, грошовий обіг, оподаткування, охорона навколишнього середовища та ін.;

9) наявність розвинутої структури та інфраструктури ринку;

10) створення досить надійної та відрегульованої системи правового захи­сту ринкових відносин.

 

Слід зазначити, що ринок як система економічних відносин має власну структуру ("структура" в перекладі, з латинської — побудова, розміщення), тобто відповідну внутрішню будову, яка характеризується певним взаємозв'яз­ком частин цілого — ринку (його елементів, ланок) між собою. Наявність такої структури, а також інфраструктури, як вже відзначалося вище, є однією з неод­мінних умов нормального функціонування ринку.

Елементи структури сучасного ринку:

1. Споживчий ринок (ринок товарів і послуг). Ринок товарів, в свою чергу, можна поділити на ринок товарів поточного споживання (продукти харчування, одяг, взуття та ін.) і ри­нок товарів тривалого споживання (телевізори, холодильники, пилососи, по­бутові прилади, автомобілі тощо).

Як відомо, в умовах командно-адміністра­тивної системи ринок товарів був дуже деформований, бо центральні органи жорстко контролювали межу споживання, витрати та ціни, товарні потоки чітко спрямовувалися у певні регіони та галузі. У той же час платоспроможний по­пит обмежувався розмірами оплати праці, темпами зростання доходів, а також забороною займатися багатьма видами діяльності.

Проте, якщо ринок товарів, хоч і деформований, ще так-сяк функціону­вав, то ринок послуг взагалі був у зародковому стані. Як свідчить досвід країн з розвинутою ринковою економікою (там обсяг реалізації послуг сягає 40% і навіть більше всього товарообороту споживчого ринку), саме стан ринку по­слуг значною мірою відбиває ступінь розвитку суспільства, якість життя його членів. Слід зазначити, що цей ринок має і свою специфіку, бо послуги — особ­ливі споживчі вартості процесу праці, виражені в корисному ефекті, які задо­вольняють потреби людини, колективу, суспільства. Особливістю послуги як товару є також те, що вона корисна не як річ, а як діяльність (тому її не можна зберігати, транспортувати). Серед послуг відрізняють послуги, що задовольня­ють потреби окремої людини (здобуття освіти, охорона здоров'я, наявність куль­турних та естетичних потреб, ін.), та послуги, що задовольняють колективні і суспільні потреби (охорона громадського порядку, оборони, управління тощо). Існує також поділ послуг на матеріальні (наприклад побутове обслуговування) і нематеріальні (послуги працівників освіти, охорони здоров'я, культури, по­слуги транспорту, зв'язку та ін.). Побудова сучасного ринку послуг потребує значних інвестицій, досвіду, а також часу.

2. Ринок засобів виробництва (ри­нок засобів (знарядь) праці + ринок предметів праці).

За умов командно-адміністративної системи він фактично не існував, а лише декларувався, бо в практиці господарювання підмінявся розподілом за фондами, лімітами, які зат­верджувалися центральними органами управління, планування та матеріаль­но-технічного постачання. Тут мала місце та сама ситуація, що й на споживчо­му ринку: відсутність збалансованості між необхідними для продовження про­цесу виробництва ресурсами (за обсягом і асортиментом) та їх споживанням змушувало створювати додаткові запаси, що, в свою чергу, посилювало дисп­ропорції, бо при значному дефіциті засобів виробництва (металу, будматері­алів та іншої продукції) у цілому на складах підприємств накопичувалася вели­ка кількість потрібної та непотрібної продукції.

Ринок засобів виробництва, який би відповідав існуючим вимогам рин­кової системи, тільки-но формується в Україні. Такий ринок передбачає жор­стку відповідальність за виконання умов договорів (контрактів) щодо купівлі-продажу засобів виробництва. Одним з напрямків становлення повнокровно­го ринку засобів виробництва стає такий інститут як товарна біржа (більш детально про товарну біржу мова буде йти нижче).

3. Ринок робочої сили (ринок праці). Функціонування такого ринку передбачає надання кожній людині права на вільний продаж своєї здатності до праці, яка в умовах перехо­ду від простого товарного господарства до капіталістичного стає товаром особ­ливого роду — робочою силою. Купівля-продаж робочої сили здійснюється відповідно до попиту на неї на засадах трудового найму шляхом укладення до­говору (контракту) між найманими працівниками і роботодавцями (підприєм­ствами). Порядок укладання такого договору (контракту) визначається сусп­ільними потребами та індивідуальними можливостями працівника-носія, влас­ника цього товару і залежить від співвідношення попиту та пропозиції на цей товар.

Такого ринку за часів панування командно-адміністративної системи не було і бути не могло, бо робоча сила взагалі не вважалась товаром (панувало догматичне положення, відповідно до якого кожний член соціалістичного сус­пільства водночас був співвласником всіх існуючих засобів виробництва, учасником їх використання і як висновок таких догматичних постулатів — співвлас­ником виробленого суспільного продукту).

Для того щоб створити нормально функціонуючий ринок ро­бочої сили, необхідно надати працівнику можливість вільного пересування (пе­реїзду) не тільки в межах країни, а й поза нею. Для цього потрібно:

1) скасувати існуючий інститут "прописки" до певного житла і замість цього впро­вадити порядок обов'язкової реєстрації громадянина в органах місцевого са­моврядування;

2) створити такі матеріальні умови, за яких кожний працюючий мав би змогу купити квартиру, будинок або орендувати їх на пев­ний час.

Оскільки кожний з учасників договору найму (робітник і підприємець) мають право продавати чи не продавати робочу силу, купувати чи не купувати її, то невіддільним елементом ринку робочої сили є безробіття. Безробітними визнаються працездатні громадяни, працездатного віку, які з причин, що не залежать від них, не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підхо­дящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, і справді шукають роботу. Правовий статус безробітних в Україні регулюється Законом " Про зай­нятість населення"¹.

 

4. Ринок валюти (ва­лютний ринок), де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, а також платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви) виражені в іноземній валюті. Механізм функціонування цього ринку зумовлений розвитком зовні­шньоекономічних зв'язків між країнами і необхідністю взаємних розрахунків.

Найбільш широковживаною валютою в таких розрахунках є американський долар, євро, а також англійський фунт стерлінгів, японська ієна. Провідною установою, де відбувається прирівняння української національної валюти — гривні (введена в обіг з вересня 1996 р.) з валютами інших країн є Українська міжбанківська валютна біржа. Саме тут на підставі взаємодії попиту на різні національні валюти та пропозиції їх, встановлюється ціна української гривні (її курс) стосовно провідних валют світу. Крім офіційного, може існувати і нео­фіційний ("чорний") валютний ринок.

Відносини на валютному ринку України здійснюються на підставі законів "Про банки і банківську діяльність"¹, "Про зовнішньоекономічну діяльність"², Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"³, а також "Про порядок здійснення розрахунків в іно­земній валюті"⁴, та нормативні акти, які приймаються правлінням Національ­ного банку України⁵.

5. Ринок капіталу (інвестиційний ринок), завдяки якому шляхом вкладення капіталів у виробничі фактори або невиробничу сферу забезпечується зростання економіки.

Провідне місце ринку капіталу зумовлене: 1) тим, що при­власнення якомога більшої частки капіталу у вигляді прибутку завжди є голов­ною метою підприємця; 2) рух грошового капіталу об'єднує в єдине ціле рух інших форм капіталу (промислового, товарного, позичкового), що сприяє більш ефективному функціонуванню ринкового механізму; 3) грошо­вий ринок найбільше відповідає вимогам конкуренції.

Слід мати на увазі, що інвестиційний процес завжди стоїть перед диле­мою: якщо більшу частину ресурсів суспільства спрямувати на нагромаджен­ня, тобто на розвиток виробництва у майбутньому, то зростуть можливості спо­живання у майбутніх поколінь, але це приведе до скорочення споживання по­точного. І, навпаки, якщо більше споживати сьогодні, то зменшаться можливості для розвитку виробництва і споживання у майбутньому. Виходячи з того, що ринковий механізм не завжди справляється з вирішенням цієї аль­тернативи, значна роль тут належить державі, яка має більші можливості вирі­шувати такі питання на макроекономічному рівні.

Інвестиційні коливання обумовлені передусім закономірностями та ста­ном науково-технічного прогресу, станом конкуренції (особливо міжгалузевої), фінансово-кредитною політикою держави, а також ситуацією, яка має місце на світовому ринку капіталовкладень. Коливання цього ринку також залежить від попиту та пропозиції на капітали. Слід мати на увазі, що інвестиційний ри­нок чинить активний вплив на інші ринки і насамперед на споживчий.

 

6. Ринок цінних паперів. На ринку цінних паперів обертаються акції, облігації, сертифікати різного цільо­вого призначення, векселі та казначейські зобов'язання держави. Вони засвід­чують права їх володільників як власників або позивачів (короткострокових або довгострокових). По цих цінних паперах сплачується дохід у вигляді дивідендів або процентів. Ринок цінних паперів з притаманним йому особливим механізмом купівлі-продажу функціонує на фондовій біржі. Ринок цінних па­перів разом з інвестиційним ринком створюють фінансовий ринок. Ці ринки тісно пов'язані між собою та доповнюють один одного. Держава використовує фінансовий ринок для того, щоб забезпечити гнучке наповнення та вилучення готівки у державну казну, або сферу обігу.

Чим швидше ми створимо повноцінний фінансовий ринок, за­безпечимо стабільність власної валюти (гривні) та доб'ємося її повної конвер­тації, тим надійнішим буде фундамент нашої ринкової економіки.

Ринок цінних паперів формується і функціонує відповідно до законів Ук­раїни "Про цінні папери і фондову біржу"¹, "Про державне регулювання рин­ку цінних паперів в Україні"², а також згідно з "Положенням про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку", затвердженим Указом Прези­дента України 14 лютого 1997 р.³.

 

7. Ринок інтелектуальної власності охоп­лює такі об'єкти як:

1) твори науки, культури, мистецтва;

2) відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, які охороняються патентами і свідоцтвами;

3) ті результати інтелектуальної праці, які використовуються у виробництві (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, логотипи, знаки для товарів і послуг). Ця група об'єктів інтелектуальної власності на Заході отримала назву "промислова власність". В Україні використання об'єктів промислової влас­ності регулюється законами " Про охорону прав на винаходи і корисні моделі",
"Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"⁴.

До ринку інтелектуальної власності слід також віднести ринок "ноу-хау" (в перекладі з англійської — "знаю як"), тобто сукупність новітніх технологіч­них знань, а також практичного досвіду технічного, комерційного, управлінсь­кого, фінансового та іншого характеру, які є комерційною цінністю і можуть застосовуватися у виробництві та професійній практиці, але не захищені па­тентом або свідоцтвом.

 

8. Ринок нерухомості, тобто таких об'єктів, переміщення яких без заподіяння їм шкоди неможливе або обмежене. До цього ринку належать ринок житла (будинки, квартири, дачі, а також різні будівлі госпо­дарського призначення) та земельні ділянки (ринок землі).

Якщо ринок житла в Україні вже майже сформувався (цей ринок, як вже зазначалося, тісно пов'язаний з ринком робочої сили), то ринок землі — ні, бо чинне законо­давство України поки що істотно обмежує операції щодо купівлі-продажу землі, а це, в свою чергу, стримує розвиток іпотечного кредиту (кредиту під заставу землі).

 

9. Ринок інформації, об'єктами якого є певна сукупність еконо­мічних відносин з приводу збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Інформація — рідкісне благо, від якості та ємності якого залежить правильність прийнятого рішення, а останнє може істотно вплинути на результати господарської діяльності підприємства (фірми). Недарма кажуть, що той, хто володіє інформацією, володіє і ситуацією.

 

10. Ринок озброєнь та військової техніки — ринок специфічного товару, який використовується за певних умов, обставин та з певною метою. Виробництво зброї та військової техніки відіграє суттєву роль в економіці найбільш розвинутих і провідних країн світу.

На території України знаходяться близько 40% підприємств, які належали до військово-промислового комплек­су (ВПК) колишнього СРСР, і по виробництву деяких видів озброєння і військо­вої техніки (танки, ракетоносії, військові транспортні літаки, ін.) вона займає провідні позиції, а тому має можливість за обсягом реалізації цієї продукції увій­ти до першої п'ятірки держав-експортерів серед країн світу.

Залежно від ступеня обмеження конкуренції виділяють такі ринки:

1) вільний — ринок, на якому реалізуються товари і послуги багатьох незалежних товаровиробників, жоден з цих товаровиробників не виробляє більшу частку певного товару і тому неспроможний впливати на рівень ринкових цін, а процес ціноутворення здійснюється в умовах вільної конкуренції;

2) монополізований (від "монополізація", що в перекладі з грецької — "один продаю") — ринок, на якому крупні підприємства, монополістичні об'єднання підприємств (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати, тощо), які виробляють переважну кількість певного товару, мають змогу обмежувати конкуренцію і таким чином впливати на процес ціноутворення ("диктатури ціни") і як результат — отримувати високі (монопольні) прибутки;

3) олігополістичний (від "олігополія", що в перекладі з грецької — "небага­то, кілька продано") — ринок, на якому панують кілька фірм, монополістич­них об'єднань, які займають провідне місце у виробництві продукції в більшості галузей промисловості; за своїм змістом олігополію можна розглядати як поєднання монополії і конкуренції, де конкуренція обмежена діями найкрупні­ших корпорацій; на такому ринку, як правило, ціни встановлює наймогутніша монополія, а інші орієнтуються на неї;

4) змішаний — ринок, на якому має місце певне співвідношення вищезаз­начених ринків.

 

В залежності від співвідношення попиту та пропозиції ринок поділяють на:

1) збалансований — ринок, на якому підтримується певна за загальним обсягом, структурою, асортиментом та якістю товарів відповідність між попитом та пропозицією; в умовах такого ринку забезпечується безперервна реалізація запропонованих товарів, а також найбільш повне задоволення платоспроможного попиту;

2) незбалансований — ринок, на якому відсутня відповідність між попитом і пропозицією.

В свою чергу, незбалансований ринок можна поділити на: 1) ринок покупця, коли на ринку пропозиція перевищує попит і ринок про­давця, коли попит перевищує пропозицію.

За видами або групами товарів, які реалізуються на ринку і задовольняють ті чи інші потреби, даний ринок може розглядатися як: 1) ринок продовольчих товарів; 2) ринок непродовольчих товарів; 3) ринок взуття, одягу, господарчих товарів; 4) ринок автомобілів; 5) ринок радіо-, відеотехніки; 6) ринок комп'ютерної техніки; 7) ринок послуг (матеріальних і нематеріальних) тощо.

 

Залежно від ступеня втручання держави в процеси ринкових відносин ри­нок можна розглядати як:

1) ринок регульований, тобто ринок, відносини якого чітко і достатню регла­ментовано регулюються державою на підставі чинного законодавства;

2) ринок нерегульований, тобто такий, на який держава істотно не впливає (вільний ринок).

 

За територіальною ознакою ринок може розглядатися як:

1) ринок місцевий (регіональний), тобто ринок, обмежений певною терито­рією (містом, областю, кількома областями); такий ринок може створюватися як на підставі адміністративного поділу місцевості, так і за іншими ознаками, що об'єднують території;

2) ринок національний, який являє собою сукупність всіх елементів ринків, структури та інфраструктури у взаємозв'язку і взаємодіє в межах певної держави;

3) ринок світовий (міжнародний або зовнішній) — ринок, якому притаманні стійкі торговельні відносини між державами в межах міжнародного (світового) співтовариства, що обслуговують міжнародний поділ праці. Цей ринок являє собою сукупність національних ринків окремих держав, пов'язаних між собою міжнародним поділом праці; відносини в межах світового ринку регулюються угодами на міждержавному та міжурядовому рівнях відповідно до чинного за­конодавства (в Україні такі відносини регулюються Законом України „Про зов­нішньоекономічну діяльність”.

 

Ринок може розглядатися з точки зору відповідності його функ­ціонування щодо чинного законодавства. З згідно з таким критерієм ринок поділяють на:

1) ринок офіційний, законний, легальний, який діє в межах існуючого чин­ного законодавства;

2) ринок тіньовий ("чорний"), який діє за межами вищезазначеного; цей ринок, в свою чергу, може бути поділений на такий, суб'єктами якого є: 1) легальні господарюючі суб'єкти ринкової економіки, які діють з порушен­ням чинного законодавства (найчастіше ці порушення стосуються норм по­ даткового законодавства); 2) кримінальні структури, тобто такі, які порушують норми кримінального права (збут наркотичних речовин, зброї, вибухівки тощо); 3) ринок сірий — ринок рідкісних товарів, які продаються з умовою негай­ного постачання і за завищеними цінами; цей ринок відрізняється від "чорно­го ринку" тим, що діє в межах чинного законодавства.

Слід мати на увазі, що поглиблення кризових явищ в економіці України призвело до збільшення питомої ваги "тіньових" процесів у цій сфері, а це, в свою чергу, до зростання обсягу "чорного ринку", який є складовою частиною "тіньової економіки", до погіршення криміногенної ситуації в суспільстві. Це ускладнює проведення кардинальних економічних реформ ринкового типу, посилює соціальну напругу і навіть створює додаткові труднощі в процесі роз­будови незалежної держави. Природно, що правоохоронні органи і передусім ОВС мають рішуче боротися з цими негативними явищами².

Визначення структури, інфраструктури ринку, а також його типів та видів дає, на наш погляд, можливість з'ясувати не тільки різноманіття його ланок (елементів), а й поглибити знання про це досить складне і динамічне явище.

Поняття "механізм ринкової економіки" охоплює сукупність форм, методів, важелів використання законів ринкової економіки, тобто для з'ясування сутності ринкового механізму треба, спираючись на такі провідні категорії товарного гос­подарства як вартість, ціна, попит, пропозиція, конкуренція визначити зміст та характер дії законів ринкової економіки, їх спрямованість на узгодження інте­ресів господарюючих суб'єктів ринкової системи з інтересами суспільства.

При цьому треба виходити з того, що такий закон діє не сам по собі, а у взаємодії з іншими. Це значно ускладнює розуміння самого процесу його дії, характеру зв'язку з іншими, а також оцінку результатів дії.

Провідну роль у процесі функціонування ринкового механізму відігра­ють ціни, під впливом динаміки дії яких відбуваються зрушення попиту, про­позиції, складається на ринку певна кон'юнктура, в т.ч. врівноважена. Умо­ви ефективного функціонування ринкового механізму ті ж самі, що й ринку в цілому, і про ці умови вже йшла мова вище (плюралізм форм власності, в т.ч. обов'язкова наявність приватної, їх рівноправність, економічна свобо­да господарюючих суб'єктів, конкурентне середовище, переважно вільні ціни та ін.).

 

Розглянемо зміст законів, задіяних у ринковому механізмі, та з'ясуємо ха­рактер їх дії.

Передусім, це, безперечно, закон вартості, який, як і будь-який інший за­кон, відбиває об'єктивні, істотні (внутрішньо необхідні), постійні (сталі) зв'язки між суспільне необхідною працею і цінами на товари (послуги) і діє як у сфері виробництва, так і в сфері обігу (на ринку).

В сфері виробництва вимога закону вартості полягає в тому, що вартість виробленого товару (послуги) має формуватися на підставі не індивідуальних, а суспільне необхідних витрат праці; в сфері обігу цей закон вимагає, щоб обмін мав еквівалентний, тобто рівноцінний характер.

Якщо, виходячи із зазначених вимог, характеризувати напрямки дії зако­ну вартості, то він:

1) виражає зв'язки між індивідуальним і суспільне необхідним часом, спрямовуючи товаровиробника знижувати рівень витрат індивідуального часу (сфера виробництва);

2) впроваджує обмін товарів (послуг) відповідно до кількості та якості затраченої на них суспільне необхідної праці (сфера обміну);

3) відбиває зв'язки між виробниками одного виду товару (послуг) через конкуренцію, коли здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого (сфера виробництва);

4) вказує на наявність сталого зв'язку між попитом і пропозицією (сфера обміну);

5) виражає зв'язок між працею товаровиробника у минулому (в момент виробництва товарів) і теперішніми умовами, внаслідок чого вартість товарів (послуг) зумовлюється не тим робочим часом, який витрачено на їх виробниц­тво, а тим, який витрачається на їх відтворення (сфера виробництва);

6) відбиває зв'язки між вартістю і цінами і тому, слід визнати, що він керує рухом цін, бо ринковий попит та пропозиція перетворюють вартість на ціну, а це означає, що закон вартості діє на ринку вже як закон цін (сфера обігу).

Закон попиту та пропозиції відбиває взаємозалежність між кількістю то­варів (послуг), які хоче купити споживач, і обсягом товарів (послуг), які в да­ний час пропонує виробник. Проте, дія закону попиту та пропозиції відбуваєть­ся насамперед під впливом цін, їхнього рівня, бо чим вищі ціни, тим менше буде реалізовано товарів (послуг) і навпаки, тобто тут має місце зворотна за­лежність між рівнем цін і попитом. Підвищення цін спонукає товаровиробни­ка збільшувати обсяги виробництва (пряма залежність між рівнем цін і обся­гом пропозиції). Коли ж відбувається зниження цін на товари (послуги), то це спонукає споживачів до здійснення додаткових покупок, але водночас не сти­мулює виробника до збільшення обсягів виробництва.

На ринку може виникнути ситуація, коли рівень попиту та пропозиції (за умов повного рівня цін) досягнуть врівноваженості. У такому разі риноквва­жається рівноправним, а ціна на ньому — рівноправною ціною. Таку ціну слід розглядати як результат конкретного, тимчасового співвідношення, яке скла­дається за умов певного рівня зазначених чинників — попиту, пропозиції та самої ціни. Оскільки взаємодія попиту, пропозиції та ціни відбувається в умо­вах конкурентної боротьби, яка регулюється відповідним законом, то з'ясуємо його зміст і характер дії.

Закон конкуренції ("конкуренція" в перекладі з латинської — "зіштовхнення", "змагання") виражає закономірні зв'язки між суб'єктами ринкових відно­син щодо кращих умов виробництва, купівлі-продажу товарів (послуг).

Зазначений закон діє лише за умов наявності в суспільстві різноманітних форм власності, в т.ч, приватної, та відособлених, економічно незалежних ви­робників, які виготовляють товари (надають послуги) в різних умовах для од­ного і того самого контингенту споживачів. Мета такої змагальності — отри­мання якомога більшого прибутку і боротьба за нього ніщо інше як боротьба за виживання в умовах ринку.

Ринковий механізм має також спиратися на дію закону грошового обігу. Яквідомо, цей закон вимагає, що кількість грошей, необхідна для реалізації товарів (послуг), повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів (реалізованих по­слуг), поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей. При цьому від суми цін реалізованих товарів, проданих у кредит, слід відняти суму товарів, суму погашених платежів і додати суму платежів, за якими настав час сплати. Надмірна емісія (випуск в обіг) грошей, не підкріплена відповідною то­варною масою, веде до зниження купівельної спроможності грошових одиниць і, як наслідок, до зменшення платоспроможного попиту населення, а це, в свою чергу, дуже негативно впливає на функціонування всього ринкового механізму, веде до його розбалансування.

Нарешті, найбільш узагальнюючим законом, який забезпечує цілеспрямо­ваність дії всіх законів ринкового механізму є, безперечно, закон економії часу, який по праву вважається першим законом, що примушує виробника економи­ти всі види ресурсів. Цей закон виражає закономірні (об'єктивні, суттєві, сталі) зв'язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці продукції (товару, послуги) у процесі розвитку продуктивних сил сус­пільства та зростанням вільного часу працівників. Вільний час має використову­ватися для всебічного розвитку працівників, підвищення їхнього життєвого рівня.

Конкретними формами прояву дії цього закону є економія живої та уре­чевленої праці на виробництво продукції, а це можливо завдяки взаємодії за­кону економії часу з іншими законами ринкового механізму, які вже розгляда­лися вище.

Важлива роль у системі ринкового механізму належить також державі, яка має не тільки забезпечувати відповідну правову базу, а й шляхом застосування методів індикативного та бюджетного планування, розробки різного роду про­грам здійснювати регулювання економіки на макрорівні.

 

Щоб з'ясувати роль ринку, його місце в економічній системі суспільства, треба визначити його функції ("функція" в перекладі з латинської — діяльність, обов'язок, призначення), а також напрямки їх здійснення. Найбільш визнаними вважаються такі:

1) ціноутворення — формування ринкових цін, які виступають як унікальний спосіб комунікації господарюючих суб'єктів, надання їм інформації про наповненість чи дефіцитність кожного виду товарів, рівня витрат на їх виробництво;

2) регулююча, коли ринок, виходячи з рівня ціни (висока-низька), регулює співвідношення пропорцій між потребами в товарах (послугах) і обсягом їх виробництва, спрямовує рідкісні ресурси та працю в ті галузі, де вони найбільш необхідні;

3) контролююча, коли ринок в процесі обміну виконує роль головного кон­тролера кінцевих результатів виробництва, визначає, якою мірою кількість та якість вироблених товарів (послуг) відповідає потребам споживачів і таким чином вирішує долю кожного продукту: буде його продано чи ні, за якою ціною;

4) конкуренції, яка відбиває боротьбу приватного інтересу, бо, як відомо, ри­нок поза конкуренцією неможливий, саме завдяки конкуренції кожний із суб'єктів ринкової економіки може відкрити для себе нові можливості реалізації свого інте­ресу; вона створює своєрідний економічний примус, спонукає шукати нові шляхи до економічного зростання і хто не "йде в ногу" з НТП — той програє;

5) реалізації економічних інтересів, яка здійснюється шляхом ринкового обміну, де відбувається оцінка і зведення інтересів виробників (продавців) то варів (послуг) та їх споживачів (покупців); взаємозв'язок цих інтересів базується на принципі матеріальної зацікавленості, що, в свою чергу, передбачає обмін споживчими вартостями на еквівалентній основі;

6) інтеграції, яка полягає в тому, що ринок об'єднує (інтегрує) сфери ви­робництва (виробників) та сферу споживання (споживачів) в загальний про­цес активного обміну товарами і послугами, сприяє розвитку економічних зв'язків між підприємствами (фірмами), в т.ч. зовнішньоекономічних, завдяки чому економіка являє собою єдине ціле — економічну систему;

7) санації (оздоровлення), яка відбувається в процесі конкурентної бороть­би, і сукупність її полягає в тому, що ринок очищає економіку від економічно слабких, нежиттєвих, збиткових господарств, і навпаки, дає повний простір більш ефективним і перспективним; цей процес регулюється Законом України "Про банкрутство"¹.

 

В процесі виконання зазначених функцій ринок виконує значний, бага­топлановий обсяг діяльності, а саме:

а) встановлює економічно обґрунтовані, еквівалентні зв'язки між споживачами та виробниками, між обсягом і структурою продукції, що виробляєть­ся, за потребами суспільства, котрі мають бути задоволені;

б) здійснює кінцеве визнання суспільного значення тієї чи іншої продукції, а також праці, яка була витрачена на її виробництво;

в) здійснює значний вплив (в умовах добропорядної конкуренції) на формування витрат виробництва та обігу у напрямку їх зниження;

г) формує раціональні пропозиції як між окремими галузями виробництва, так і на макроекономічному рівні;

д) подає інформацію про стан економіки в цілому та окремих її галузей.

 

Висновок: ринок як система, здатний вирішувати п'ять фундаментальних завдань тавідповісти на такі кардинальні питання економічного життя суспільства:

· що слід виробляти;

· скільки виробляти, в якому асортименті;

· як виробляти (оптимальний вибір технології та організації виробництва);

· кому призначена, хто має отримати вироблену продукцію;

· як повинна адаптуватися ринкова система до ймовірних змін (попиту, пропозиції, ціни, інших чинників).