Призначення і улаштування синхронних машин

Зміст

 

1.Вступ……………………………………………………..

2.Спеціальна частина……………………………………..

3.Технічне обслуговування……………………………….

4.Організація ремонту…………………………………….

5.Охорона праці……………………………………………

6.Техніка безпеки………………………………………….

7.Охорона навколишнього середовища………………….

8.Висновок…………………………………………………

9.Перелік літератури………………………………………

Вступ

Енергія – це кількісна міра руху та взаємодія всіх форм матерії. Для будь-якого виду енергії можна назвати її носія. Наприклад, механічною енергією володіє вода, що падає на лопаті гідротурбіни, заведена пружина; тепловою – нагрітий газ, пара, гаряча вода. З усіх видів енергії найчастіше застосовується електромагнітна, яку на практиці називають електричною. Носієм електричної енергії є електромагнітне поле, яке виявляється за силовою дією на електрично заряджені частини. Широке використання електричної енергії пояснюється можливістю ефективного перетворення її на інші види енергії (механічну, теплову, світлову, хімічну) з метою приведення в дію машин і механізмів, одержання тепла і світла, зміни хімічного складу речовини, виробництва і обробки матеріалів тощо. У багатьох технологічних процесах використовують перетворення електричної енергії на теплову та хімічну. Наприклад, електро нагрівання та електроліз дає змогу одержувати високоякісні спеціальні сталі, кольорові метали та ін. При електротермічній обробці металів, гумових виробів, пластмас, скла, деревини одержують продукцію високої якості.

Електрохімічні процеси, що складають основу гальванотехніки, дозволяють одержувати антикорозійні покриття, ідеальні поверхні для відбивання променів і т.д. Електроенергія є практично єдиним видом енергії для штучного освітлення. Завдяки використанню електричної енергії одержано вражаючі результати в галузі зв’язку, автоматики, електроніки, в керуванні і контролі за технологічними процесами. Важливе значення для розвитку науки і техніки має використання комп’ютерної техніки, яка є поширеним і високоефективним засобом наукових досліджень, економічних розрахунків у плануванні, керуванні виробничими процесами, діагностиці захворювань. Без неї не було б розвитку кібернетики, обчислювальної та космічної техніки.

Вступ

Єдиним недоліком електричної енергії є неможливість її накопичення та зберігання впродовж тривалого часу. Запаси електроенергії в акумуляторах, гальванічних елементах і конденсаторах достатні лише для роботи малопотужних установок, причому терміни зберігання цих запасів обмежені. Тому електроенергія повинна бути вироблена в такій кількості, яка потрібна споживачу. Електрична енергія розподіляється по приймачах довільної потужності.

В автоматичній та вимірювальній техніці використовуються пристрої малої потужності (одиниці та частки вата). Разом з тим є електричні пристрої (двигуни, нагрівальні установки) потужністю в тисячі та десятки тисяч кіловат).

Для передачі й розподілу електричної енергії використовуються повітряні лінії електропередачі, кабельні лінії, в цехах промислових підприємств – шино проводів та електропроводи, які використовують з металевих приводів із алюмінію, сталі та міді. В проводах установлюється електромагнітне поле, яке несе енергію. За наявності проводів поле досягає високої концентрації, тому передача здійснюється з високим коефіцієнтом корисної дії. При дуже високій напрузі між проводами починається короткий розряд, що призводить до втрат енергії. Допустима напруга має бути такою, щоб при заданому поперечному перерізі проводу втрати енергії внаслідок короткого розряду були незначними.

Електричні станції областей країни об’єднані високовольтними лініями передач і утворюють загальну електромережу, до якої приєднані споживачі. Таке об’єднання називається електросистемою. Енергосистема дає змогу нівелювати «пікові» навантаження у ранкові та вечірні години й безперебійно подавати енергію споживачам незалежно від місця їх розташування та оперативна перекидати енергію в ту зону, де споживання енергії в даний момент максимальне.

Безперечно, без електричної лінії неможливе нормальне життя сучасної цивілізації. Тому надзвичайно важливим є забезпечення високої надійності постачання електроенергії, раціональне використання, максимальне скорочення у процесі її використання, виробництва, передачі та розподілу.

Вступ

Вступ

Електрична енергія має дві чудові якості: вона може передаватися на великі відстані з порівняно малими втратами і може легко перетворюватися в інші види енергії. Перетворення електричної енергії на механічну за допомогою електродвигунів дає змогу найбільш зручно, технічно досконало й економічно ефективно приводити в рух численні робочі машини та механізми (металорізальні верстати, прокатні стани, підіймально-транспортні машини, насоси, вентилятори, швейні та взуттєві машини, молотилки, зерноочищувальні, борошномельні тощо).

Електродвигун робочих машин дає змогу не лише механізувати, але й максимально автоматизувати силові процеси, оскільки електродвигун дозволяє в широких діапазонах регулювати потужність і швидкість приводу.

 

 

 

Вступ

2.Спеціальна частина

Призначення і улаштування синхронних машин

Синхронна машина – машина змінного струму, в якої швидкість ротора при постійній частоті струму в обмотках статора зберігається постійною і не залежить від величини навантаження на валу машини. Синхронні машини застосовують головним чином для перетворення механічної енергії первинних двигунів в електричну, в якості генераторів електричної енергії змінного струму. Але синхронні машини використовують також в режимах двигунів, компенсаторів реактивної потужності і інших установок. В промислових установках найбільшого розповсюдження набули трифазні синхронні машини. Однофазні синхронні двигуни знайшли застосування в електричних годинниках, автоматичних самотисних приладах, пристроях програмування і т.д.

Трьох фазна синхронна машина складається із нерухомого статора і неявно чи явно полюсного ротора, який обертається в середині нього, між ними є повітряний зазор, радіальний розмір якого знаходиться за номінальною потужністю машини, її швидкістю і змінюється від частин до декількох десятків міліметрів. Статор такої машини практично не відрізняється від статора асинхронної машини, має трифазну обмотку, початки фаз якої означають , а кінці і виводять на затискачі припаями з аналогічними позначеннями, що дозволяє з’єднувати фази обмотки статора трикутником чи зіркою. Фази обмотки статора трьох фазного синхронного генератора з’єднують в основному зіркою, так як це дозволяє при трьох фазній чотири провідній мережі керувати лінійними і фазними напругами, які відрізняються одна від одної в раз.

Ротор представляє собою електромагнітну систему постійного струму з обмоткою, що має такі ж числа полюсів, що й трифазна обмотка статора.

Магнітні силові лінії замикаються між відповідними північними і південними полюсами ротора через повітряний зазор і магнітопровід статора. Обмотка ротора, чи обмотка збудження, отримує живлення від випрямляча чи невеликого генератора постійного струму – збуджувача, потужність якого складає 0,5-10% номінальної потужності синхронної машини. Збуджувача може знаходитись на одному валу з синхронною машиною, приводитись від неї гнучкою передачею чи мати привід від окремого двигуна.

Неявно полюсний ротор – суцільний або складений циліндр з вуглецевої чи легованої сталі з пазами, про фрезованими на його поверхні в осьовому напрямку. В ці пази вложено обмотка, виповнена ізольованим мідним чи алюмінієвим проводом. Початок і кінець цієї обмотки під’єднають до двох контактних кілець, закріплених на ізоляторі, який розміщений на валу машини, і які обертаються разом з ротором. До кілець прижаті нерухомі щітки, від яких виведені проводи до затискачів з маркуванням Н1 і Н2 для приєднання до джерела електричної енергії постійного струму. Великі зуби циліндра ротора, в яких нема пазів, являють полюси ротора. Неявно полюсний ротор зазвичай має два чи чотири полюси з почерговою полярністю, його використовують в швидкохідних синхронних машинах, особливо в турбогенераторах – трьох фазних синхронних генераторах, безпосередньо з’єднаних з паровими турбінами, розрахованими на частоту обертів 3 000 чи 1 500 обертів в хвилину при частоті змінного струму 50Гц.

Явно полюсний ротор з числом полюсів від чотирьох і більше має масивне або шихтоване із стальних листів ярмо, на якому кріпляться аналогічної конструкції стальні полюси, які мають прямокутний переріз, який закінчується наконечниками. На полюсах розміщені з’єднані між собою котушки, які складають обмотку збудження. Такий ротор застосовують в тихохідних синхронних машинах, якими можуть бути гідрогенератори і дизель генератори – трифазні синхронні генератори, безпосередньо з’єднані відповідно з гідравлічними турбінами чи двигунами внутрішнього згоряння, розрахованими на частоту обертів 1 500, 1 000, 750 і нижче обертів в хвилину при частоті змінного струму 50Гц. Багато які синхронні машини мають на роторі, крім обмотки збудження, ще й мідну чи латунну короткозамкнену заспокоюючу обмотку, яка в неявно полюсному роторі мало відрізняється від аналогічної обмотки ротора асинхронної машини, а явно полюсному роторі вона виконується у вигляді неповної короткозамкненої обмотки, стержні якої закладені тільки в пази полюсних наконечників і відсутні в між полюсному просторі. Ця обмотка допомагає затуханню коливань ротора при неустановлених режимах синхронної машини, а також забезпечують асинхронний пуск синхронних двигунів.

2.2 Принцип дії синхронного двигуна

За будовою синхронні двигуни і генератори майже не відрізняються. Якщо статори синхронних двигуна і генератора практично однакові, то конструкція ротора двигуна залежить від швидкості його обертання. У тихохідних двигунах ярмо нагадує колесо, до якого болтами прикріплено полюси. У швидкохідних ярмо складається із стальних листів, які стягуються шпильками. До такого ярма у Т-подібних пазах кріплять полюси, які складають з окремих листів електротехнічної сталі завтовшки 1-1,5 мм. На ці полюси намотують обмотку збудження, що живиться постійним струмом від збудника, якір якого кріплять на одному валу з двигуном. Якщо до обмотки статора синхронного двигуна підвести трифазний змінний струм, а до обмотки збудження постійний струм, то внаслідок взаємодії постійного магнітного потоку ротора Ф і змінного струму в статорній обмотці І виникає механічний момент: М = кФІ.

Оскільки магнітний потік у двигуні сталий, а струм змінний, то обертаючий момент змінюватиме напрям дії через кожний півперіод (100 поштовхів за секунду при f – 50Гц), а в результаті ротор двигуна вібруватиме і залишиться нерухомим. Отже, синхронний двигун не має свого пускового моменту.

Щоб такий синхронний двигун міг працювати, його ротор треба розкрутити іншим двигуном до синхронних обертів, які відповідають частоті струму мережі. При цьому одночасно із зміною напрямку струму в обмотці статора змінюється знак полюса ротора, тобто напрям магнітного потоку ротора.

Наприклад, якщо в якийсь момент часу проти провідника зі струмом, що напрямлений від спостерігача, буде північний полюс ротора, то через півперіод у цьому провіднику струм буде напрямлений на спостерігача, а ротор повернеться на кут 90°. Навпроти цього провідника стане південний полюс і при цьому напрям дії обертаючого моменту залишиться тим самим і ротор продовжуватиме свій рух. З цього часу ротор обертатиметься з синхронною швидкістю разом з обертовим магнітним полем статора, відстаючи від поля на невеликий кут и. Тепер рознімний двигун можна від’єднати. Отже, коли синхронна машина працює, як генератор, ведучою ланкою є ротор, вісь магнітного потоку якого випереджає вісь потоку статора на кут и. У цьому разі синхронна машина перетворює механічну енергію в електричну. Коли синхронна машина працює, як двигун, ведучою ланкою стає потік статора, а веденою – потік ротора, який відстає на кут и і обертається з тією самою швидкістю, що й поле статора; при цьому електрична енергія перетворюється в механічну.

Способи пуску синхронних двигунів:

Пустити синхронний двигун безпосереднім вмиканням у мережу неможливо. Існує два способи його пуску: синхронний і асинхронний. Синхронний пуск полягає в тому, що спеціальний розгінний пусковий двигун (це може бути асинхронний двигун або двигун постійного струму потужністю до 10 % потужності синхронного двигуна), який з’єднують із синхронним двигуном рознімною муфтою, розкручує ротор ненавантаженого синхронного двигуна до синхронних обертів

Асинхронний пуск полягає в тому, що синхронний двигун запускають як асинхронний. У полюсні наконечники (башмаки) ротора закладають пускову обмотку, яка складається з латунних стержнів, з’єднаних на коротко з обох торців пластинами, і утворює короткозамкнену обмотку, подібну до білячого колеса, асинхронних двигунів. Обертове поле статора в синхронних двигунах перетинає коротко замкнені витки пускової обмотки й індукує в них струм. Взаємодія цього струму з обертовим потоком створює пусковий обертальний момент, який розганяє ротор до синхронної швидкості. Взаємодія обертового магнітного поля статора і полюсів ротора створює синхронізуючі сили, які обертають ротор із синхронною швидкістю.

2.3 Робота трифазної синхронної машини в режимі двигуна

Трифазні синхронні машини мають властивість оборотності, що значить вони можуть без зміни їх конструкції працювати не тільки генераторами електричної енергії, але і двигунами, перетворюючи електричну енергію в механічну. При цьому обмотка статора має бути під’єднана до трифазної мережі змінного струму, що забезпечує збудження магнітного поля, яке обертається з синхронною швидкістю, а обмотка ротора приєднана до випрямляча чи збуджувача, що призводить до встановлення в ній постійного струму збудження магнітного поля ротора, силові лінії якого замикаються між північними і відповідними південними полюсами через повітряні зазори і магнітопроводи статора і ротора. Але синхронну машину з нерухомим збудженим ротором не можна пустити в роботу двигуном, якщо обмотку статора під’єднати безпосередньо до трифазної мережі змінного струму, так як при цьому магнітне поле статора, яке обертається, буде почергово взаємодіяти то з однойменними, то з різнойменними полюсами ротора, яке має значний момент інерції і піддавати його рівним по величині, але оберненим по напряму механічним поштовхам, в результаті чого ротор залишається нерухомим. По цій причині ротору необхідно задати початкову швидкість, близьку чи рівну швидкості обертання магнітного поля статора, що забезпечить встановлення сили взаємодії цього поля з полюсами ротора в одному напрямі, і він стане рухатись в напрямку руху магнітного поля з синхронною швидкістю.

В сучасних трифазних синхронних двигунах, які мають на роторі короткозамкнену заспокоюючу обмотку, розгін ротора здійснюється так само, як у асинхронних двигунів з коротко замкнутим ротором. Але для збільшення пускового моменту, зменшення величини перенапруги в обмотці ротора при пуску, як і при розімкнутій обмотці ротора в момент пуску, можуть перевищувати номінальну напругу цієї обмотки в 20-30 разів і призвести до пробою ізоляції. Також для скорочення часу розгону до під синхронної швидкості обмотку ротора замикають на розрядний резистор.

При дотриманні цих вимог короткочасність початкового пускового струму складає 4-5, а обертовий момент двигуна при під синхронній швидкості називається вхідним, рівний приблизно початковому пусковому моменту . Після розгону ротора до під синхронної швидкості розрядний резистор відмикають, а обмотку збудження приєднують до джерела живлення постійного струму, в результаті чого двигун переходить на синхронний режим роботи. При необхідності зміни напряму обертання ротора синхронного двигуна його необхідно зупинити відмиканням кола статора від трифазної мережі, при нерухомому роторі змінити розміщення двох із трьох фаз. Можливо виконати пуск трьох фазного синхронного двигуна при допомозі допоміжного, зазвичай синхронного двигуна, повертаючого ротора синхронної машини майже до синхронної швидкості з наступним ввімкненням її на паралельну роботу з трифазною, яка живить мережею по способу самосинхронізації, що часто використовується при пуску потужних синхронних компенсаторів синхронних машин полегшеної конструкції, працюючих в режимі двигуна без навантаження з перезбудженням для компенсації реактивної потужності, а також для регулювання напруги в мережах енергетичних систем.

2.5 Синхронні машини малої потужності

Синхронні машини малої потужності – трифазні та однофазні використовують головним чином в якості двигунів електроприводів невеликої потужності. Обмотка статора таких двигунів виконується трифазною або двофазною і живиться відповідно від трифазної чи однофазної мережі змінного струму. В останньому випадку одна із фаз обмотки статора вмикається через конденсатор. Більшість цих машин відрізняється від машин нормального виконання тільки конструкцією ротора, який, як правило, не має обмотки збудження контактних кілець і щіток, які до них прижимаються. Для виникнення обертового моменту ротор виконують із магнітно твердого сплаву з наступним однократним намагнічуванням його імпульсному магнітному полі, в результаті чого надалі полюси зберігають залишкову намагніченість.

При використовуванні магнітно м’якого матеріалу ротору надають особливу форму, яка забезпечує різний магнітний опір його магнітного дроту в радіальних напрямках.

Синхронні двигуни з постійними магнітами мають циліндричний явно полюсний ротор із магнітно-твердого сплаву і коротко замкнуту пускову обмотку. Тяжкість механічної обробки магнітно твердих сплавів змушує ротор цих машин робити складним – в середній частині розміщувати звичайний ротор асинхронного коротко замкнутого двигуна, а по краях закріплювати із магнітно твердого сплаву. Дорожнеча магнітно твердих сплавів обмежує номінальну міцність синхронних двигунів з постійними магнітами величиною 30-40 Вт.

Робочі характеристики синхронного двигуна з постійними магнітами мало відрізняються від аналогічних характеристик синхронного двигуна з обмоткою збудження ротора. Синхронні реактивні двигуни мають явно полюсний ротор із магнітно м’якого матеріалу з впадинами, чи секційний, дякуючи чому його магнітний опір в радіальних напрямках різний.

Ротор із впадинами збирається із штампованих листів електротехнічної сталі і має короткозамкнену пускову обмотку. Зустрічаються ротори із суцільного феромагнітного матеріалу з аналогічними впадинами. Ротор секційний складається із листів електротехнічної сталі, залитих алюмінієм чи іншим діамагнітним матеріалом, який виконує роль коротко замкнутої обмотки. При ввімкненні обмотки статора збуджується обертове магнітне поле і проходить асинхронний пуск двигуна. Після закінчення розгону ротора до під синхронної швидкості він під дією реактивного обертового моменту, обумовленого різницею магнітних опорів в радіальних напрямках, входить в синхронізм і розміщується відносно обертового магнітного поля статора так, щоб його магнітний опір для цього поля був найменшим. Кут різниці між осями полюсів статора і ротора визначається величиною навантаження на валу двигуна. Якщо не рахуватися з величиною активного опору обмотки статора, то максимальний оборотний момент відповідає куту різниці , а при врахуванні цієї величини кут зменшується і стає рівним 25-40°.

Зазвичай синхронні двигуни виготовляють номінальною потужністю до 100 Вт, а інколи в і вище, якщо простоті конструкції і підвищеній надійності надається особливе значення. При однакових габаритах номінальна потужність синхронних двигунів в 2-3 рази менша номінальної потужності синхронних двигунів з постійними магнітами, але по конструкції вони простіші, відрізняються меншою вартістю, але номінальний коефіцієнт потужності їх не перевищує 0,5, а номінальний ККД цих двигунів номінальною потужністю в декілька десятків ватт , в той час як у двигунів номінальною потужністю в декілька ватт він складає . Синхронні гістерезисні двигуни мають ротор із магнітно твердого сплаву з широкою петлею зі гістерезису. З ціллю економії цього дорогого металу ротор виконують збірної конструкції, при якій на вал кріпиться втулка із феро- чи діамагнітного матеріалу, а на ній закріплюється суцільний чи набраний з пластин полий циліндр, який затягнутий штопорним кільцем. Використання магнітно твердого сплаву для виготовлення приводить до того, що в працюючому двигуні хвилі розподілення магнітної індукції по поверхнях статора і ротора зміщені один відносно іншого на деякий кут , який називається кутом гістерезису, що обумовлює виникнення гістерезисного оборотного моменту, направленого в бік оборотів ротора. Різниця між синхронними двигунами з постійними магнітами і синхронними гістерезисними двигунами полягає в тому, що у перших ротор при виготовлені машин піддається попередньому намагнічуванню в сильному імпульсному магнітному полі, а в інших він намагнічується оборотнім магнітним полем статора.

 

При запуску синхронного гістерезисного двигуна, крім основного гістерезисного оборотного моменту, в машинах з суцільним ротором виникає ще й асинхронний обертовий момент, обумовлений вихровими струмами в магнітопроводі ротора, що допомагає розгону ротора, входженню його в синхронізм і подальшу роботу із синхронною швидкістю при постійному русі ротора відносно оборотного магнітного поля статора на кут , який визначається величиною навантаження на валу машини. Якщо цей кут перевищує величину кута гістерезису , який залежить від магнітних властивостей матеріалу циліндру ротора, то ротор обертається синхронно з оборотнім магнітним полем статора. При збільшенні навантаження і встановленні кута ротор переходить на асинхронний режим роботи, що супроводить появленням підвищених втрат енергії через перемагнічування магнітно провідного ротора. Через те синхронні гістерезисні двигуни зазвичай експлуатують в синхронному режимі чи асинхронному, але в останньому випадку при малому значенні ковзання. Синхронні гістерезисні двигуни відрізняються великим початковим пусковим моментом, плавністю входу в синхронізм і не сильно змінюють струм в межах 20-30 % при переході від холостого ходу до режиму короткого замикання. Ці двигуни мають кращі показники, ніж синхронні реактивні, виготовляються номінальною потужністю до 400 Вт на промислову і підвищені частоти як одно-, так і двох швидкісні відрізняються простотою конструкції, надійністю і безшумністю в роботі, малими габаритами і незначною масою.

 

 

Відсутність коротко замкнутої обмотки призводить до розкачування ротора при змінних навантаженнях, що дає визначену нерівномірність оборотів ротора, обмежену область застосування цих машин. Номінальний коефіцієнт потужності синхронних гістерезисних двигунів не перевищує 0,5, а номінальний ККД доходить до значення 0,65.

Синхронні реактивно-гістерезисні двигуни мають явно полюсний статор з обмоткою, розміщеною на магнітопроводі, зібраному із двох симетричних пакетів листів електротехнічної сталі зі стиком в середині каркаса обмотки. Магнітопровід має два полюса, розрізані повздовжнім пазом на рівні частини, при чому на одній із них на кожному полюсі знаходяться коротко замкнуті витки. Між цими розщепленими полюсами знаходиться ротор, складений із пари тонких кілець з перемичками із загартованої магнітотвердої сталі, посаджених на вал, з’єднаний з редуктором, який понижує частоту обертів вихідного вала до пари сотих часткою чи пари десятків обертів в хвилину.

При ввімкненні обмотки статора, завдяки коротко замкнутим виткам, створюється зсув по фазі в часі між магнітними потоками неекранованих і екранованих частин полюсів, що призводить до збудження результуючого оборотного магнітного поля. Це поле, взаємодіючи з ротором, сприяє створенню асинхронного і гістерезисного оборотних моментів, викликаючих розгін ротора, який по досяганні під синхронної швидкості під впливом

реактивного і гістерезисного обертових моментів входить в синхронізм і обертається в напрямку від неекранованої частини полюса до його екранованої частини, де розміщені його короткозамкнені витки.

У реверсивних двигунів замість коротко замкнутих витків застосовують чотири котушки, які розміщують на обох частинах кожного розщепленого полюса і для прийнятного напрямку оборотів ротора замикають відповідну пару котушок на коротко. Синхронні реактивно гістерезисні двигуни мають відносно великі габарити і масу, номінальна потужність їх не перевищує 12 кВт, працюють вони при дуже низькому коефіцієнті потужності, номінальний ККД їх менше 0,01.

Крокові двигуни перетворюють керівні електричні сигнали в заданий кут повороту, який забезпечується дискретним шляхом. Вони мають статор, на магнітопроводі якого знаходяться дві або три однакові просторово зсунуті обмотки, які почергово приєднуються до джерела електроенергії у вигляді прямокутних сигналів регульованої частоти. Під впливом сигналів струму або полюси статора відповідно намагнічуються зі змінною полярністю. Зміна напряму струму в обмотках статора призводить до відповідного перемагнічування полюсів і встановлення нової протилежної полярності.

Явно полюсний ротор крокових двигунів може бути активним і реактивним. Активний ротор має обмотку збудження постійного струму, контактні кільця і щітки або систему постійних магнітів з почерговою полярністю, а реактивний ротор виконується без обмотки збудження. Число полюсів ротора в два рази менше числа полюсів статора. Кожне перемикання обмоток статора призводить до повороту результуючого магнітного поля машини і викликає синхронне переміщення ротора на один крок. Напрямок повороту ротора залежить від полярності сигналу, поданого на відповідну обмотку статора. Величина кроку ротора двигуна виражена в градусах і визначається за формулою:

,

де – число явних полюсів ротора; т – число просторово зміщених обмоток статора.Оскільки активний ротор можна виконати із обмеженим числом явних полюсів , а активний ротор без обмотки збудження – на значно більше число полюсів, допускаючи мінімальний крок по окружності 2 мм, то крокові двигуни з реактивним ротором дозволяють здійснювати поворот ротора на долі градуса, чого не можна досягнути при активному роторі.

Крокові двигуни можна запускати і зупиняти без втрати кроку, якщо частота наступних сигналів не перевищує допустиму, яку називають допустимою, яка для різних машин знаходиться в межах від 10 до 10 000 Гц.

Зміна напрямку обертання ротора крокових двигунів досягається зміною полярності однієї із напруг на затискачах обмотки статора при збереженні по черговості перемикання цих обмоток. Крокові двигуни можуть працювати не тільки в статичному режимі – режимі фіксації ротора в заданому положенні, а і в режимі синхронного обертання при постійній частоті керуючих сигналів. В останньому випадку ротор обертається або з постійною швидкістю, або з деякими періодичними коливаннями на близькій до синхронної швидкості, якій відповідає синхронна частота обертання, яка виражається в оборотах на хвилину і визначається по формулі:

 

 

,

де – величина кроку ротора, визначається в градусах;

– частота, яка допустима для ротора, виражається в кроках на секунду.

2.6 Монтаж електричних машин

Монтують електричні машини змінного і постійного струму, які прибувають на місце установки в зібраному вигляді, установлюють без розбирання, але із попередньою ревізією. Монтаж починають з встановлення фундаментної плити, рами або полозків на металічні підкладки товщиною 10 мм і більше для неточного та 0,5-5 мм для точного вивіряння горизонтального положення плити, рами чи полозків. Підкладки встановлюють по всьому периметру опорних площин через кожні 400 мм так, щоб вони виступали за краї плити, рами чи полозків на 25-50 мм. Одночасно в анкерні колодці вставляють фундаментальні болти. З обох сторін фундаментальних болтів розміщують прокладки. Горизонтальне положення фундаментальних плит, рам і полозків перевіряють по рівню за допомогою перевірочних лінійок, укладених на опорні площини.

Після того, як фундаментні плити, рами чи полозки остаточно вивірені, на них встановлюють електричну машину за допомогою крана чи триноги з талю і вивіряють спряження валів електричної машини і робочого механізму. З усіх чотирьох положень відхилення не повинно бути більше, ніж 0,3 мм.

Взаємне переміщення валів електродвигуна і робочого механізму при пасовій чи клинопасовій передачі регулюють шнуром по кромках або середніх лініях шківів так, щоб кромки шківів (при їхній однаковій ширині) або їх середні лінії були розміщені на загальній прямій лінії.

Якщо монтують агрегат із двох і більше електричних машин (наприклад, двигун – генератор – збудник), регулювання положень ліній валів починають із машини, яка має два підшипника. Вал цієї машини встановлюють горизонтально, а лінії валів у проміжних підшипниках – по плавній кривій, яка відповідає природньому прогину валів від власної ваги. При спряженні двох валів, які мають три підшипника, нахили шийок вала, який лежить на двох підшипниках, не повинні змінюватись при приєднанні другого валу. Це досягається регулюванням третього підшипника в вертикальній площині. Правильність спряження перевіряють вимірюванням

величини биття кінця валу, який має один підшипник, за допомогою індикатора. Після кінцевої перевірки положення електромашини на фундаментній плиті, рамі чи полозках, спряження її з робочими механізмами і здавання по акту виконаного центрування фундамент разом з плитою, рамою чи полозками заливають цементним розчином. При цьому стараються заповнити отвори, в яких поставлені фундаментні болти і зазори під плитою, рамою чи полозками. Якщо дозволяє конструкція плити чи рами, то цементним розчином заповнюють всю внутрішню частину, залишаючи вільними лише місця проходження болтів через плиту.

Після того мегомметром перевіряють стан ізоляції обмоток електричної машини, повітряні зазори по всій окружності, промивають і заливають чистим маслом підшипники ковзання. В машинах постійного струму перевіряють стан колектора, щіток, щіткового механізму. Полірують і при необхідності прочищають ізоляцію між пластинками колектора. Індикатором перевіряють бій центричність колектора, який має бути не більше 0,02 мм. Якщо бій колектора більше 0,2 мм, доходить до 0,5 мм, то його шліфують. Якщо бій більше 0,5 мм, колектор проточують.

 

 

3. Технічне обслуговування

Електричні машини можуть тривалий час працювати без ремонту за умови: забезпечення режимів роботи, найбільш відповідних призначенню, виконання і номінальним даним (потужності, напрузі і ін.) електрообладнання; систематичного проведення профілактичних оглядів, перевірок і випробувань електродвигунів; своєчасного усунення виявлених дефектів і несправностей, правильного підбору і застосування мастильних матеріалів.

Ремонти поділяють на:

1) планово-попереджувальний;

2) аварійний;

3) капітальний.

Планово-попереджувальний ремонт, в свою чергу, поділяються на: поточний, середній та капітальний.

Поточний і середній ремонти охоплюють такі роботи, які не вимагають повного розбирання електродвигунів.

Поточний ремонт складається з таких операцій: перемивання підшипників і заміна в них мастила, огляд і усунення неполадок в його ПРА, заміні щіток і т.д. Поточні ремонти в більшості випадків виконує, без розбирання обладнання, при відключеній напрузі персонал, який обслуговує електроустановку. При середньому ремонті старанно оглядають і зачищають обладнання, замінюють зношені частини, здійснюють регулювання частин машин, апаратів та інших елементів електроустановки. Капітальним ремонтом називають роботи по заміні чи реконструкції основних і, як правило, найбільше складних частин, збірних одиниць чи деталей електродвигунів, наприклад, перемонтування роторної або статорної обмотки електродвигуна.

3.1 Інструменти, вимірювальний і контрольний інструмент

Правильно організоване інструментальне господарство забезпечує нормальний хід і безперебійність ремонтних робіт. Інструмент, пристосування та механізми повинні бути заздалегідь підготовлені по номенклатурі, технічним даним і у відповідній кількості в залежності від розмірів, конструкції та виконання машин, які поступають на ремонт.

Вимірювальні інструменти – метро-метри, штангенциркулі, мікрометричні штихмаси, рівні вагові та гідростатичні, щупи для вимірювання повітряних зазорів, індикатори годинникові, пластинчаті щупи для вимірювання повітряних зазорів піж площинами напівмуфт, динамометри пружинні, рулетки стальні, лінійки металічні, лінійки перевірочні стальні довгі.

Мікрометрами вимірюють довжини і зовнішні діаметри розміром до 1 000 мм, штангенциркулями – довжини деталей машин і діаметри отворів розміром до 2 000мм, штихмасами – внутрішні і діаметри (напівмуфт, статорів) чи відстань між двома поверхнями. Валовий рівень – мірний інструмент, який застосовується при центруванні валів і установці вала першої із машин агрегата в нормальне положення. Спеціальна форма виїмки в основі рівня зроблена для того, щоб він міг стійко утримуватися на циліндричній поверхні вала. Рівнем знаходиться прогин вала і виконується установка в положення з визначеним нахилом його шийок в підшипниках. Радіальне биття сердечника ротора відносно шийок вала перевіряється індикатором. Гідростатичний рівень призначений для установки і вивірки підшипників в горизонтальній площині, складається з двох скляних трубок, з’єднаних гумовою трубкою, довжина якої залежить від відстані між вимірними площинами.

Мірні інструменти для пробного пуску – манометр, віброметр, тахометр, секундомір, компас, ртутні термометри, термопари, термометри опору.

Такелажне пристосування – канати стальні та пенькові, страти, ківші, коромисла затискачі, полозки з катками, знімачі для знімання шківів і напівмуфт.

Монтажні пристосування та механізми – пристосування для виймання та заводження роторів, для знімання та накладання муфт, шківів, підшипників кочення, для підйому кінця валу на декілька міліметрів для центрування валів, пневмоінструменти, механізми для шліфування, проточування та прочищення колекторів, пилосос, пульверизатор, станок для притирання щіток, електричні паяльники, слюсарні ножиці по металу, клинові домкрати для регулювання висоти рам.

Такелажні механізми – лебідки, талі, блоки, домкрати гвинтові, реєчні, гідравлічні.

Матеріали та інструменти для такелажних робіт – шпали, бруси, дошки, труби стальні (катки), кувалди, молотки, пили, сокири, бури, зубила, лапи.

 

 

4. Організація ремонту

4.1 Матеріали, що використовуються в двигунах

Всі матеріали, що використовуються в двигунах, поділяються на: 1) провідникові матеріали;

2) електроізоляційні матеріали;

3) просочувальні лаки;

4) мастила;

5) матеріали, що йдуть на виготовлення сердечників та корпусу;

6) припої.

4.2 Група провідникових матеріалів

В групу провідникових матеріалів входять обмоткові провідники, які виготовляються із електролітичної відпаленої червоної міді ММ (мідь м’яка) і МТ (мідь тверда). Мідні обмоткові проводи ізолюють лаками, бавовняною пряжею, скловолокном, дельта-азбестом та ін. В ряді проводів використовують сполучення різних видів ізоляційних матеріалів, наприклад, провід ПЕЛБО ізольований (емальований) масляним лаком і обмотаний одним шаром бавовняної пряжі.

Для виготовлення обмоток більшості електричних машин загальнопромислового призначення частіше застосовують обмоткові проводи ПЕЛБО; ПЕЛ, емальований лаком на масляній основі; ПБД, ізольований двома шарами бавовняної пряжі; ПЕЛЛО, ізольований масляним лаком та одним шаром лавсанових ниток.

4.3 Електроізоляційні матеріали

До електроізоляційних матеріалів відносять:

1) електроізоляційний картон;

2) бавовняну стрічку;

3) скло стрічку;

4) просочену лаком тканину (склотканина);

5) склолакотканину.

4.3.1 Електроізоляційний картон ЕВ, ЕВС та ЕВТ

Електроізоляційний картон ЕВ, ЕВС та ЕВТ при товщині до 0,5 мм випускають в рулонах та листах, а вище 0,5 мм тільки в листах розміром 900 х 900; 900 х 1000; 1000 х 1000 мм та застосовують для ізоляції обмоток електромашин в якості пазової ізоляції та прокладок.

4.3.2 Бавовняна стрічка (кіперна, тафтана, міткалева, батистова)

Бавовняна стрічка (кіперна, тафтана, міткалева, батистова) виготовляється із бавовняної пряжі різного плетіння (саржове, полотняне) у вигляді тканих смужок товщиною 0,12-0,45 мм і шириною 10-60 мм і застосовується для захисту обмоток від механічних пошкоджень.

4.3.3 Склострічка ІЕС

Склострічка ІЕС виробляється із кручених скляних ниток і випускається товщиною 0,08-0,2 мм і шириною 8-50 мм. Скло стрічка відрізняється від бавовняної більшою міцністю на розрив, більш високими ізоляційними властивостями та застосовується для ізоляції обмоток електричних машин та захисту їх від механічних пошкоджень.

4.3.4 Електроізоляційні лакотканини

Електроізоляційні лакотканини виготовляють із бавовняної, шовкової та капронової тканини, просочених світлим масляним або чорним масляно-бітумним електроізоляційним лаком. Товщина бавовняної лакотканини 0,15-0,24 мм, шовкової та капронової 0,04-0,15 мм, ширина 700-1000 мм.

Електроізоляційні лакотканини застосовують для пазової ізоляції обмоток електричних машин, найчастіше разом із спеціальним папером або електроізоляційним картоном.

4.3.5 Склолакотканина ЛСК-7

Склолакотканину ЛСК-7 виготовляють із безлужної склотканини, просоченої теплостійким кремнійорганічним лаком К-44 і випускають товщиною 0,11 та 0,15 мм. Застосовують склолакотканину в якості термостійкої та вологостійкої ізоляції обмоток електричних машин.

4.4 Просочувальні лаки

Найбільш розповсюдженими просочувальними лаками є масляно-бітумні №№ 447, 458, 460, МП-92 та ПФМ-86, а покривними – лаки БТ-99,БТ-982, КФ-95 та ГФ-92. Просочувальні лаки використовуються для просочення обмоток електричних машин для підвищення механічної міцності обмотки, збільшення її теплопровідності та підвищення вологостійкості. За допомогою покривних лаків створюють на поверхні обмоток захисні вологостійкі, маслостійкі та термостійкі покриття.

4.4.1 Просочувальний лак № 447

Просочувальний лак № 447 призначений для сушіння в печі середньої жирності – представляє собою масляно-бітумний розчин. В якості розчинників та розріджувачів лаку застосовують толуол, ксилол, сольвент та бензин. Час висихання лаку при температурі 100°С – 6 годин. Лак № 447 застосовують для просочування обмоток електричних машин, працюючих при підвищених перегріваннях та в умовах підвищеної вологості.

4.4.2 Просочувальний лак № 458

Просочувальний лак № 458 – прискореного сушіння в печі малої жирності – широко застосовується для просочення обмоток електричних машин загально промислового призначення. Від лаку № 447 відрізняється меншим часом сушіння, який не перевищує 3 год. при температурі 100°С. Різновидом маложирного лаку № 458 являється лак № 458а на скипидарі, який застосовується для просочування обмоток, виконаних із емальованого дроту ПЕП. Лаку № 458а властива добра просочувальна здатність та водостійкість, але не стійкий до дії мастил. Розчинником лаку є толуол, ксилол, бензин та інші суміші.

4.4.3 Просочувальний лак № 460

Просочувальний лак № 460 – призначений для сушіння в печі, найбільш жирний з усіх масляно-бітумних просочувальних лаків. Відрізняється високою вологостійкістю. Час сушіння – 10 год. при температурі 100°С. Його використовують також в якості покривного лаку для покриття лобових частин обмоток електричних машин. Шляхом змішування різних кількостей готових лаків № 458 та № 460 можна отримати лак № 447.

Загальним недоліком просочувальних лаків є дія їх розчинників на емалеву плівку емальованих провідників обмотки. Тому для просочення обмоток, виконаних емальованими проводами, рекомендується застосовувати водоемульсійний лак ПФЛ-86, розчинником якого є вода.

4.5 Припої

З’єднання провідників обмоток електричних машин здійснюють зварюванням або паянням припоями. В залежності від температури плавлення припої бувають м’які та тверді.

4.5.1 Припої, які складаються в основному із сплаву олова та свинцю

Припої, які складаються в основному із сплаву олова та свинцю, мають низьку температуру плавлення (до 400°С), тому їх називають м’якими. При ремонті електричних машин застосовують м’які припої ПОС-30, ПОС-40 та ПОС-61 (букви означають припій олов’яно-свинцевий, а цифри, які стоять після букв, – відсоток олова в припої).

4.5.2 Мідно-фосфористі та срібні припої

Мідно-фосфористі та срібні припої називаються твердими. Мідно-фосфористий припій ПМФ-7, який вміщує близько 92 % міді та 8 % фосфору, має температуру плавлення 750-800°С.

Тверді припої на основі срібла (ПСр) використовують при паянні особливо відповідальних виробів електронної техніки.

В електровакуумній промисловості твердими припоями паяють вузли електронних ламп, електровакуумних пристроїв, а також герметичних корпусів. Такі припої називаються електровакуумними.

Вони повинні мати такі властивості:

забезпечувати високу механічну міцність паяного з’єднання в інертному газі або вакуумі без використання флюсу, оскільки залишки флюсу і оксиди, що утворилися, можуть забруднювати внутрішню поверхню електровакуумного пристрою;

не випаровуватися при нагріванні і не забруднювати внутрішні деталі пристрою;

температура плавлення припою повинна бути приблизно на 100°С вище температури нагрівання приладу термопари при вакуумному відкачуванні;

мати достатньо високу електро та теплопровідність.

 

4.6 Мастильні матеріали

При поточному ремонті електричної машини з підшипниками кочення, як правило, обмежуються промиванням підшипників та закладанням нової порції відповідного мастила. Підшипник промивають керосином, потім вводять в нього консистентне робоче мастило, яке являє собою суміш мінерального масла та мила. Для підшипників машин малої та середньої потужності застосовують мастило УТВ (універсальне, тугоплавке, водостійке) або ЦИАТИМ-201.

4.7 Матеріали, що використовуються для виготовлення сердечників, статора та ротора, та корпусу двигуна

4.7.1 Використання заліза

Для виготовлення корпусу двигуна використовують залізо.

4.7.2 Використання металевих магнітно м’яких матеріалів

Для виготовлення сердечників статорів та роторів використовують металеві магнітно м’які матеріали, технічно чисте електролітичне і карбонільне залізо, низьковуглецеву електротехнічну сталь, кременисту електротехнічну сталь, пермалої (залізонікелеві сплави).

 

Організація ремонту

7. Охорона навколишнього середовища

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

є) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість надання висновків державної екологічної експертизи; ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку,

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища,

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва,

л) встановлення екологічного податку, збору за спеціальне використання води, збору за спеціальне використання лісових ресурсів, плати за користування надрами відповідно до Податкового кодексу України.

Природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Охорона навколишнього середовища

Повновладдя народу України в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів, так і через республіканські органи державної влади відповідно до законодавства України. Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами здійснює Верховна Рада України. Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період, ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей. З метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймаються державні цільові, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми. Порядок розробки державних цільових екологічних програм визначається Кабінетом Міністрів України. Центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування під час розробки екологічних програм залучають громадськість до їх підготовки шляхом оприлюднення проектів екологічних програм для їх вивчення громадянами, підготовки громадськістю зауважень та пропозицій щодо запропонованих проектів, проведення публічних слухань стосовно екологічних програм.

Охорона навколишнього середовища

Освіта і виховання в галузі охорони навколишнього природного середовища. Підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечуються загальною обов'язковою комплексною освітою та вихованням в галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, в системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Екологічні знання є обов'язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів та призводить до впливу на стан навколишнього природного середовища. Спеціально визначені вищі та професійні навчальні заклади здійснюють підготовку спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням суспільних потреб. В Україні проводяться систематичні комплексні наукові дослідження навколишнього природного середовища та природних ресурсів з метою розробки наукових основ їх охорони та раціонального використання, забезпечення екологічної безпеки. Координацію та узагальнення результатів цих досліджень здійснюють Академія наук України та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;

є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи.

ж) одержання екологічної освіти;

Охорона навколишнього середовища

з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище; и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом, із всіх феромагнітних матеріалів, низький питомий електричний опір с, тому його використовують для виготовлення виробів, які працюють у постійних магнітних полях.

 

 

 

5. Техніка безпеки

5.1 Обслуговування двигунів, генераторів, синхронних компенсаторів

Обслуговування двигунів, генераторів, синхронних компенсаторів пов’язане не тільки з небезпекою ураження електричним струмом, але і з небезпекою механічного травмування працюючого. Тому, як правило, не можна виконувати роботи на машинах, які обертаються. Виключенням являються ті роботи, які не можуть бути проведені на зупиненій машині, наприклад, випробування генераторів, синхронних компенсаторів і їх захисту, шліфування кілець ротора двигуна, перевірка щіток. Під час виконання цих робіт потрібно остерігатися захоплення одежі чи обтирального матеріалу валом машини. Генератор, який обертається, чи синхронний компенсатор, навіть якщо він не збуджений, вважається таким, що знаходиться під напругою, так як напруга в обмотці статора створюється за рахунок остаточного намагнічування сталі ротора.

5.2 Виводи обмоток і кабельні воронки в електродвигунів

Виводи обмоток і кабельні воронки в електродвигунів повинні бути огороджені, зняття огородження має бути можливим тільки після відкручування гайок і відгвинчування болтів. Знімати ці огородження під час роботи електродвигуна забороняється. Частини електродвигунів, які обертаються, контактні кільця, шківи, муфти, вентилятори мають бути загороджені. Операції по відмиканню і вмиканню електродвигунів напругою вище 1000 В пусковою апаратурою з приводами ручного управління повинні проводитись із застосуванням діелектричних рукавиць та ізолюючого килима. Дистанційне ввімкнення і вимкнення вимикачів електродвигунів виконується черговими агрегатів одноосібно. Догляд за щітками, їх заміну на працюючому електродвигуні допускається виконувати одному працівнику оперативного персоналу чи спеціально навченим особам з кваліфікаційною групою не нижче ІІІ при дотриманні наступних заходів обережності:

а) працюючі повинні остерігатись захоплення одежі чи обтирального матеріалу частинами машин, які обертаються;

б) робота повинна виконуватись в нарукавниках, які стягуються на зап’ястках;

в) у збудників з боку колекторів і біля кілець ротора повинні бути розстелені гумові діелектричні килимки, або робота повинна виконуватись в діелектричних калошах;

г) забороняється торкатись руками одночасно струмоведучих частин різної полярності, чи струмоведучих частин і заземлення. Інструмент повинен бути з ізольованими ручками.

5.3 Робота в колах реостата

У працюючого двох швидкісного двигуна обмотка, яка не використовується, і кабель, що її живить, повинні розглядатися як ті, що під напругою. Робота в колі пускового реостата двигуна, який обертається, допускається лише при піднятих щітках і замкнутому на коротко роторі. Робота в колах реостата регулювання двигуна, що обертається, повинна розглядатись, як робота під напругою в колах до 1000 В, і виконується з дотриманням правил техніки безпеки. Шліфування кілець ротора дозволяється виконувати на двигуні, який обертається лише при допомозі колодок із ізоляційного матеріалу.

 

Охорона праці

1. Поняття про охорону праці. Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності

Охорона праці

2. Служба охорони праці на підприємстві. На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право: видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог норматив-но-правових актів з охорони праці; зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

3.Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві. Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків із смертельним наслідком та групових: повідомляє про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду за формою, що встановлюється цим Фондом, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, - це підприємство, у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, - відповідні органи державної пожежної охорони, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) - відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби; організує його розслідування і утворює комісію з розслідування. Комісія з розслідування зобов’язана протягом трьох діб: обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці; з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, пов’язаний чи не пов’язаний цей випадок з виробництвом визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам; скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого у шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцю; у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь) крім акту за формою Н-1 складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5. У випадках, зазначених у пункті 32, термін розслідування продовжується до одержання матеріалів відповідних державних органів нагляду за безпекою руху. До першого примірника акту розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (далі - акт розслідування нещасного випадку) додаються акт за формою Н-1 або НТ, пояснення свідків, потерпілого, витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратура тощо), у разі необхідності також медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин. Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НТ, беруться на облік і реєструються роботодавцем у спеціальному журналі.

4. Стажування (дублювання) та допуск працівників до роботи. Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих фахівців пройти стажування протягом 2-15 змін або дублювання протягом не менше шести змін. Допуск до стажування оформляється наказом (розпорядженням) по підприємству, в якому визначаються тривалість стажування та вказується прізвище відповідального працівника. Керівник підприємства має право своїм наказом звільнити від проходження стажування працівника, який має стаж роботи за відповідною професією не менше 3 років або переводитися з одного цеху до іншого, де характер його роботи та тип обладнання, на якому він працюватиме, не змінюється. Запис про проведення стажування та допуск до самостійної роботи здійснюється керівником відповідного структурного підрозділу в журналі реєстрації інструктажів.

5. На які приміщення повинні складатися відповідні інструкції про заходи пожежної безпеки? На кожному підприємстві має бути опрацьована загально об’єктова інструкція про заходи пожежної безпеки та інструкції для всіх вибухо-пожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень (дільниць, цехів, складів, майстерень, лабораторій тощо). Ці інструкції мають вивчатися під час проведе