Лінгвістичні засади словникової роботи

Однією з найважливіших проблем сучасної методики постає випереджувальний розвиток мовлення, розробка засобів його формування.

В основі словникової роботи лежить слово, а наука, що вивчає словниковий склад мови (лексику) називається лексикологією.

Сучасна методика збагачення мовлення учнів українською лексикою будується на основі здобутків українського теоретичного мовознавства (праці Л. Авксентьєва, Н. Бабич, І. Білодіда, А. Бурячка, Ф. Буслаєва, М. Жовтобрюха, О. Потебні, Л. Скрипник, І. Срезневського, Г. Удовиченка, В. Ужченка та ін. Лексикологія є наукою не про окремі слова, а про лексичну систему мови в цілому. Тому слова вивчаються з точки зору: 1) їхнього смислового значення; 2) місця в загальній системі лексики; 3) походження; 4) вживаності; 5) сфери застосування в процесі спілкування; 6) їхнього експресивно-стилістичного характеру [Горошкіна О. М. Теорія і практика навчання укр с 78].

Термін «лексика» охоплює всю сукупність слів та їх значень, що функціонують у мові.

Слово – центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або завдяки йому (речення).

Задовільного, логічно бездоганного визначення слова мовознавча наука ще не має, хоча мовці завжди чітко відчувають і виділяють у мовленні окремі слова [Гайденко Ю. О. до проблеми визнач слова с 172]. Це зумовлено тим, що, по-перше, слова в мові дуже різні за своїм значенням і функціями, а по-друге – визначення, яке підходить для однієї мови, часто не придатне для іншої.

Французький мовознавець А. Мейє (1866-1936) стверджує, що слово – це вираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню» [Гайденко Ю. О. до проблеми визнач слова с 172]. Проте й це визначення далеко не досконале: у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку, і від словосполучення, з іншого; не враховано існування в мові багатозначних слів.

Певне значення (зміст, поняття) властиве не тільки слову, а й морфемі (наприклад, у слові безхмарний реальне значення мають і префікс без -, що вказує на відсутність чогось, і корінь - хмар -) та фразеологічному словосполученні (пекти раків, передати куті меду, мати олію в голові), яке складається з двох і більше слів. Є багатозначні слова (голова на плечах, голова колони, голова зборів), є слова, зокрема займенники (він, такий, стільки), які не мають самостійного лексичного значення, набувають його тільки в контексті [Остапенко Н. М. Технологія сучасного…с 143]. Отже, значення не є означальним для слова, хоч і обов'язковим.

Основна відмінна риса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, – це наявність у ньому певного граматичного значення [Гайденко Ю. О. до проблеми вивч слова с. 171]. Наприклад, наведена вище форма буду читати – дійсний спосіб, майбутній час, перша особа однини. Граматичне значення має і прислівник швидко (належить до певної частини мови), і прийменник над (крім того, що належить до певної частини мови, ще й вимагає після себе орудного або знахідного відмінка). А в нерозкладному фразеологічному словосполученні гнути кирпу, що передає одне значення «зазнаватися», граматичні значення має кожне слово (гнути – дієслово, неозначена форма і т. д.; кирпу – іменник, жіночий рід і т. д.). Поза контекстом займенник він не має лексичного значення, а граматичні значення має займенник, чоловічий рід, називний відмінок, однина.

Отже, слово – це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельним матеріалом для речення.

Якщо розглядати слово з погляду психології, то це – мінімальний звуковий (чи графічний) подразник, який викликає у свідомості людини певне уявлення – реальний або нереальний образ [Гайденко Ю. О. до проблеми вивч слова с 170]. Наприклад, словосполучення книжка на столі і книжка під столом викликають у свідомості різні уявлення, бо в них такими мінімальними подразниками виступають, крім іменників книжка і стіл, що повторюються в обох висловах, два різні прийменники на і під. Саме вони й визначають різницю в значенні обох словосполучень, що дає підставу сприймати їх як окремі слова. Вивчаючи слово, сучасні дослідники послуговуються терміном «лексема». Лексема – це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприклад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значеннями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему – голова. Лексема – це узагальнене, абстрактне поняття.

Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, тобто має свою семантику. Семантика – це «смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем». Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють „історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем. [Россихіна О. Збагачення словникового запасу…с. 74]

Реальний «предмет (чи явище) як об'єкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, образ )» [Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних…]. Сигніфікат, пов'язуючись з образом слова, стає лексичним значенням слова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явище), завдяки сигніфікатові пригадуємо його назву. І навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).

Таким чином, лексичне значення і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення – ідеальний зміст, а звукова форма – матеріальна оболонка.

Лексичне значення слова є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Воно пов'язане людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням [Кочерган Загальне мовознавство с. 265].

Оскільки слова називають речі, то лексичне значення нерідко називають речовим. Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення «передня частина голови людини». Крім концептуального значення (його ще називають денотативним), слово може мати конотативне значення (від лат. сon «разом із» і notatio «позначення»), тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації).

Концептуальне й конотативне значення є загальноприйнятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках. Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні значення, тобто значення, які виникають у певних контекстах. Так, словами котик і лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками.

Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі, що слово загалом вступає в три типи відношень: предметний (слово - предмет), поняттєвий (слово - поняття) і лінгвальний (слово - слово).

Відношення слово-предмет. Існує у двох різновидах: загальна віднесеність і конкретна віднесеність. Загальна предметна віднесеність – віднесеність концептуального значення до цілого класу денотатів. Наприклад, слово кінь позначає будь-якого коня.

Конкретна предметна віднесеність – віднесеність концептуального значення до певного, одиничного денотата. Наприклад: На лузі пасся кінь [Кочерган Загальне мовознавство с. 266].

Відношення слово-поняття. Поняття – результат узагальнення і виділення предметів, явищ якогось класу за певними спільними і в сукупності специфічними для них ознаками. Так, поняття «стіл» означає будь-який за формою та призначенням стіл. Прямо виражають поняття тільки загальні назви, і то слово-загальне ім'я не стільки виражає поняття, скільки позначає його і вказує на нього. Власні назви й займенники співвіднесені з поняттями, але прямо їх не виражають. Вигуки зовсім не виражають понять, а лише сигналізують про стан мовця.

Віднесеність слова до поняття називають сигніфікативним значенням (від лат. significatum «позначуване»).

Терміни слово і поняття не збігаються: по-перше, слово може позначати декілька понять (багатозначні слова); по-друге, одне поняття може виражатися декількома словами (синоніми); по-третє, поняття може виражатися сполученням слів (сірчана кислота, квадратний корінь тощо); по-четверте, є слова, які не позначають понять (вигуки).

Немає повної відповідності й між значенням слова та поняттям. Значення слова є ширшим від поняття (як було вже сказано, на концептуальне значення, тобто побутове поняття, нашаровуються різні конотації, а також асоціації. Поняття ж є глибшим від значення, в чому можна переконатись із вищенаведеного енциклопедичного визначення води. Як зазначав О. Потебня, у слові міститься не сама думка, а відбиток думки.

Відношення слово-слово. Значення слова існує не само по собі, а в певному співвідношенні зі значеннями інших слів. Близькі й протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначають для нього певні семантичні межі. Значення слів, таким чином, є системно зумовленими. У цьому легко переконатися, коли порівняти слова різних мов, які позначають одні й ті ж явища. Такі слова часто виявляються нетотожними за своїм концептуальним значенням. Пор.: укр. рукавичка - рос. рукавичка і варежка. Співвідношенням слова з іншими словами в лексичній системі мови визначається його структурне значення [Кочерган Загальне мовознавство с. 267].

Зв'язані значення. Ці значення можуть реалізуватися за певних синтагматичних умов. Серед зв'язаних значень розрізняють фразеологічно зв'язані, синтаксично і конструктивно зумовлені.

Фразеологічно зв'язані значення - значення слова, які реалізуються лише в певних сполученнях. Синтаксично зумовлені значення - значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції.

Конструктивно зумовлені значення - це такі значення, які реалізуються лише в певних конструкціях.

Отже, в основі словникової роботи лежить слово, яке характеризується за семантикою. Багато слів в українській мові – багатозначні, що важливо враховувати при розробці вправ. Залежно від контексту ми визначаємо значення лексем в конкретних випадках.