Яковець А.В. Телевізійна журналістика: теорія і практика: Посібник. – К., 2009.

Лекція №4

Тема 4. Репрезентація політичної тематики на телебаченні: політичні ток-шоу

План

1.Особливості висвітлення політичної проблематики на телебаченні: щоденні випуски новин, публіцистичні програми, програми-зустрічі, ток-шоу.

2. Політичні ток-шоу як головні площадки популяризації політичних програм: ознаки жанру, функції, мета.

3. Маніпулятивний потенціал політичних ток-шоу.

Література:

Островська Н.В. Різновиди технологій інмутації в суспільно-політичних ток-шоу на українському телебаченні: теоретичний аспект // Держава та регіони. Сер.: Соціальні комунікації. – 2012. − № 1. – С.96 – 101.

Островська Н.В. Роль суспільно-політичних ток-шоу в передвиборчий період // Держава та регіони. Сер.: Соціальні комунікації. – 2010. − № 2. – С. 57 – 61.

Почепцов Г.Г. Інформаційна політика: навч. посіб. – К., 2008. – 663 с.

Яковець А.В. Розмовні видовища: визначення і класифікація /\ Магістеріум. Журналістика. – 2006. – Вип. 22. – С. 29 – 32.

Яковець А.В. Ток-шоу в українському телепросторі. – О., 1998.

Яковець А.В. Телевізійна журналістика: теорія і практика: Посібник. – К., 2009.

 

1) Становлення демократичних форм комунікації у медіа-просторі України сприяло розширенню спектра прийомів і способів подачі інформації, і, насамперед, - політичної.Політика висвітлюється в щоденних випусках новин не тільки у формі текстових повідомлень, але й у вигляді інформаційних сюжетів. Для коментування найбільш актуальних тем журналісти часто запрошують у студію гостей: політиків, політологів, експертів (типовий прийом у роботі телеканала «1+1»), Якщо гість не може приїхати в редакцію, з ним організують телеміст; що використається не тільки у випусках новин, але також у суспільно-політичних програмах. Інтерв'ю й бесіда з відомим політичним або суспільним діячем практикуються в інформаційній програмі «Подробиці» («Интер») і публіцистичній програмі «Факти тижня з Оксаною Соколовою» («ICTV»).Для «П'ятого каналу» й «УТ-1» характерна трансляція у прямому ефірі передач, побудованих у формі бесіди, що дозволяє спостерігати за поведінкою «політичних» гостей й дозволяє глядачам оцінювати інформацію «без купюр».

Діалогічні форми телевізійної комунікації призвели до зовсім нового типу спілкування влади з народом – появи незакріплених у сітці віщання каналів програм-зустрічей перших осіб держави з журналістами й громадськістю країни. У той же час не можна не згадати й про такий жанр, як політична пародія, яскравими прикладами якої є програми «Вечірній квартал» й «Пупсня». Актори студії «В5-й квартал» створили свій політичний театр і власний стиль подачі політичних подій, лідерів і навіть новин. Розиграші, виступи зірок естради й інших шоу-ефектів - лише видовищне доповнення до політичного «контенту» «Вечірнього кварталу».

У програмі «Пупсня» періоду парламентської кампанни-2007 діючі політики щодня «виходили» в ефір в образах ляльок-двійників.

Ще одна сцена для політичної пародії, щоправда, з елементами чорного гумору - проект «Comedy клаб», кожен випуск якого включає жарти, «епізоди з життя» або монологи артистів на теми української політики.«Comedy Club» претендує на клубний стиль, маючи на увазі вибраність і сталість його учасників. Проте, «низький», тілесний зміст жартів орієнтований на «народ», натовп, юрбу.

Але телевізійні ток-шоу, представлені в медіа-просторі України, на сьогоднішній день є головними площадками для популяризації політичних програм, залученні виборців на сторону тих або інших політичних сил, дискредитації опонентів й ідеологій.Щоб потрапити на екран, політики роблять ефектні скандальні заяви, беруть участь у яскравих політичних акціях, приміряють на собі різні маски.На місце політичної точки зору, за словами М. Маклюэна, прийшла «захоплююча політична жестикуляція».

Учасники сучасних політичних перегонів борються за віртуальну перемогу, що полягає в тім, щоб переконати у своїй правоті якомога більшу кількість телеглядачів.

 

2) Політичні ток-шоу приносять неабиякі прибутки телеканалам, переконаний народний депутат Сергій Соболєв.

«Це, насамперед, медіа бізнес, – каже він. – Свідчення цього – довжелезні рекламні паузи під час ток-шоу, чого не можна помітити навіть під час інших телепрограм. І ще – ток-шоу чомусь затягуються після 23-ї години, коли дозволено рекламувати алкоголь».

О собливу роль у телевізійному віщанні відіграє дискусія, різновиди якої - теледебати й політичні ток-шоу - присутні в ефірі практично кожного українського телеканала. Наприклад, це «Велика політика з Євгенієм Кисельовим» на «Інтері», «Свобода слова з Андрієм Куликовим» (ICTV) «Республіка з Анною Безулик» (5 канал), «Шустер live» зі Славиком Шустером на першому національному, «Золота булава» теж на першому національному, «Майдан», «5 копійок» з романом Чайкою на 5-тому каналі, «Українська рулетка» на «Першому національному», «Готовий відповідати» на ТРК «Україна», кулінарно-політичне ток-шоу «ПолітВечеря» на ТРК «Запоріжжя» (ведучі Ольга Вакало і Лариса Мала) тощо.

На ТВ першими ознаками жанру вважаються: легкість розмови, артистизм ведучого, обов'язкова присутність аудиторії» [11]. Серед специфічних ознак ток-шоу Г.В.Кузнєцов виділяє наявність «залізного» сценарію й «підготовленість» імпровізацій: «...Воно завжди готується заздалегідь і тому має зачин, розвиток, кульмінацію й розв'язку. <...> Модератор перетворює дебати в динамічне видовище - хоча виконує, начебто б, чисто диспетчерські функції.У ролі модератора на Заході виступають найвідоміші телевізійні журналісти» [11]. За традицією ім'я ведучого в усім світі виноситься в назву передачі (що ми й спостерігаємо в декількох проектах).

Ток-шоу - це варіант розмовного жанру, який поєднує елементи інтерв'ю, дискусії й навіть репортажу, що створює видовищність передвиборної конкуренції кандидатів. Є невід'ємною необхідною складовою частиною цивілізованої передвиборної кампанії: змушує кандидатів конкретизувати й персоніфікувати пропоновану програму.

Специфіка жанру ток-шоу полягає у тому, що це – розмовне видовище. Головною метою жанру є активізація сприйняття змісту, включеного в передачу, за допомогою форми диспуту, гострих запитань, висловлювання різних точок зору. Багато дослідників вважають політичні ток-шоу медіарозвагою.

Медіарозвагою політичне ток-шоу роблять не тільки жанрові традиції, в основі яких зберігаються принципи ігор, але й мас-медіа - гравці на інформаційному полі України, що активно підтримують у масовій свідомості контексти конфліктних тем: протистояння регіонів (Схід-Захід); вступ України в НАТО; національно-патріотична єдність держави на тлі «недовіри» Росії; демократизація влади й т.д. У такому середовищі політичні шоу-проекти - дзеркало української революції й колективних цінностей суспільства, що підтверджується вибором формулювань для постановки питань перед аудиторією: «чи Потрібна Україні правда про голодомор?» («Воля Савика Шустера» // Интер: Телеканал. -2007. -24.XI. - 21:30-00:00), «чи Збереже Україна Крим?» («Воля Савика Шустера» // Интер: Телеканал. -2007. - 09.XI. - 2 ]:30-00:00), «3 роки жовтогарячої революції: коли трапиться українське чудо?» («Воля Савика Шустера» //Интер: Телеканал. - 2007. - 02.XI. - 21:30-00:00), «Бюджет якої країни витримає передвиборні обіцянки українських політиків?» (Воля слова // ICTV: Телеканал. - 2007. - 21.X. - 21:30-00:00), «Яка коаліція потрібна Україні?» (Воля слова // ICTV: Телеканал. - 2007. - 01.X. - 21:30-00:00).

 

Влада продовжує робити ставку на телебачення як на найпотужніший інструмент впливу на громадську думку. Саме за допомогою телевізора політтехнологи маніпулюють виборцем.

Підкоряючись законам екрана, політика підсилюється видовищністю, контроль свідомості глядача поослаблюється і звільнюється місце для інтервенції «чужої» позиції або для здійснення інформаційної атаки. Розглянемо даний контекст детальніше.

Завдяки інформаційному середовищу, що формує стереотипи-штампи, аудиторія політичних ток-шоу має певні стереотипи сприйняття учасників програм. Так, не побачивши осіб «улюблених» героїв в анонсі «шоу, глядачі можуть перемкнутися на інший канал, а це значить, що частина впливу ток-шоу буде загублена. Тому, наприклад, запрошення Володимира Жириновського однозначно залучить і постійних глядачів і навіть тих, хто взагалі не дивиться на Савика Шустера. Участь політиків-жінок, що сперечаються з політик-чоловіками, зробить величезну приємність родинам, у яких чоловік і жінка не реалізують можливості висловитися так, як хочеться. Бажання бачити в політику месію-спасителя, а в його обіцянках - надію на зцілення - наблизить до екрана інфантильних цінителів ілюзій.

Окрім того у політичних ток-шоу неодноразово здійснюється стік інформації, «яка повинна бути почута», і у відповідь на яку повинен піти контрудар.

Ефір політичного ток-шоу підходить і для проведення інформаційних кампаній конкретних персон, чим більше згадується ім'я, тим більшу реальність і вагу в очах електорату здобуває цей політик. Саме в процесі розігрування спектаклю він або вона одержують статусність. І глядачі, самі того не розуміючи, своїм присутністю «допомагають» цьому віртуальному перетворенню...

Сучасні дослідження змінюють наші уявлення про вплив політичної інформації на поведінку виборців. Вона була, як вважається, трохи перебільшеною (див.: Levendusky M.S. Rethinking the role of political information // Public Opinion Quarterly. – 2010. – Vol.75. – №1). Можливо, це можна пояснити сьогоднішнім принциповим акцентом на емоційній інформації. Як підкреслює Дрю Уестен, політика має вплив тільки там, де вона впливає на емоції виборців (див.: Westen D. The political brain. The role of emotion in deciding the fate of the nation. – New York, 2007, р. 120]. І ток-шоу є саме генератором емоційної інформації, і позитивної, і негативної. Всі люди з екрана вже мають за собою той чи інший емоційний шлейф.

Є ще одне принципове зауваження до всіх цих програм. На екрані ми бачимо, умовно кажучи, 20 облич, які, до того ж, ще й мігрують між двома п’ятничними програмами. З одного боку, зрозуміло, що у партій не так багато бійців, які вміють говорити. З іншого, Сергій Грабовський назвав ці обличчя тотемами програм, бо без них і їхньої пристрасності не було б рейтингу і самих програм. Але в результаті складається враження політичної мильної опери. Це характерна риса цього жанру, коли ми наперед знаємо, хто кричатиме, що і проти чого/кого. Саме кричатиме, бо інший засіб комунікації часто стає несумісним із програмою.

 

Новий судовий абсурд - тепер політичні ток-шоу - докази в суді

Суддя Родіон Кірєєв залучив як доказ до матеріалів справи запис програми "Шустер.Live", присвяченої газовим угодам.

 

У «Свободі слова» (1CTV) лідируюча позиція учасника відзначається максимальною підтримкою в середовищі тест-групи, що миттєво відображає інфографіка. Визначають кращого й гіршого «гравця» за принципом приєднання аудиторії до позиції спікера: той, чиї висловлення максимально об'єднали або роз'єднали аудиторію, одержує оплески у фіналі програми. Гостроту й динаміку видовища (а також тиск на глядача) посилює екран, що відбиває симпатії антипатії учасників опитувань і результати емоційного відгуку присутніх у студії на слова виступаючого перед мікрофоном.Механізм залучення аудиторії в гру пов'язаний з ефектом психологічного зараження й ілюзією особистої (персональна кнопка влади) участі в політиці (змаганні). Глядачам здається, що вони виступають у ролі суддів, є колективним арбітром на олімпійських іграх або гладіаторських боях. Насправді, голосування за «переможця» - завжди імітація голосування на прийдешніх виборах, гра, що має свої давні сценарії розвитку.

 

Програма "Велика політика" Євгена Кисельова, як правило, поділена на дві-три частини.

Перша передбачає сольний виступ "дуже важливої персони". Також у студії присутні декілька журналістів, які мають можливість поставити гостю свої запитання.

З початку 2011 року програма Кисельова виходила 19 разів. Вражає те, що у 13 випадках ця частина ефіру була майже монопольно надана представникам влади. Запрошують сюди, переважно, членів Кабміну, які протягом 40-50 хвилин прайм-тайму пояснюють, наскільки покращилося життя.

Скандальний "Live"

Програма Савіка Шустера протягом 2011 року виходила в ефір 20 разів. Формат звичний - величезна кількість гостей у студії, які ведуть "безкомпромісну" дискусію, що іноді скочується до відвертого скандалу.

 

Копійок

Політично-іронічне ток-шоу.

Авторська програма Романа Чайки. "Кожен має право вставити свої 5 копійок, а політика - це також смішно",- вважає автор.

У розмові в студії, крім політиків, беруть участь також п’ять експертів. Студія «5 копійок» спроектована таким чином, що запрошені гості – громадські, культурні та інші відомі діячі-не політики – мають змогу, вільно пересуваючись довкола подіуму, стилізованого під 5-копійчану монету, спостерігати за розмовою ведучого та політичних опонентів з усіх боків.

Основна ідея «5 копійок» - політична дуель між двома опонентами, «підігріта» іронією Романа Чайки. Експерти активно вступають у дискусію, використовуючи право "вставити «5 копійок»".

Головним концептуальним моментом, який вдалося реалізувати у проекті «5 копійок», стало оголошення експертами-контролерами безапеляційних вироків та суб’єктивних оцінок усьому сказаному політиками у прямому ефірі. Саме експерти,- люди, до думки яких дослухається громадськість,- судять, хто з диспутантів переконливіший, правдивіший або чиї ідеї є небезпечними для українського суспільства.

 

« РесПубліка з Анною Безулик» – щотижневе суспільно-політичне ток-шоу на 5 каналі, ток-шоу про справи народу.

 

Це проект в якому увагу зосереджено не тільки на актуальному інформаційному контенті, а, в першу чергу, на суспільному значенні і змісті проблем, які обираються для дискусій. Темами для обговорення стають або найбільш резонансні, або цікаво висвітлені в різноманітних ЗМІ важливі суспільні проблеми або події. Спектр тем не обмежено: соціум, культурні, міжнародні, політичні тощо – все, що насправді хвилює громадян, що є народною або суспільною справою.

Драматургію програми визначає зіткнення принаймні двох різних точок зору на головне питання дискусії. Особливість формату – обов’язкова присутність «третьої», «медійної» точки зору. Тобто, участь у програмі «медіа-людей», які висвітлювали, досліджували питання дискусії та є компетентними в ньому. Саме їхні версії подій перетворюються на «підпитання» дискусії та розмежовують її на блоки.

Безумовно, щодо проблеми та версій журналістів в студії також дискутують експерти, відомі в суспільстві особистості та безпосередні учасники подій. Головне концептуальне завдання проекту «РесПубліка з Анною Безулик»: створити світ спілкування людей, здатних генерувати ідеї та сенси, людей, які не просто відтворюють штампи, а створюють інформаційний світ і нашу країну.

В студії встановлені веб-камери, які зніматимуть те, що відбувається в студії під час рекламних пауз. Глядачі та учасники проекту можуть висловити свої думки та претензії до шоу. Щодо назви програми пані Безулик нагадала, що «РесПубліка» перекладається як «справа народу»: «Нам би хотілось, щоб люди нарешті зрозуміли, що наше майбутнє у наших руках. Майбутнє України - це справа народу

У 2009 р. стартував іще один проект -кулінарно-політичне ток-шоу "ПолітВечеря". Оригінальна ідея створення програми належить Віталію Івахову, нині авторові та ведучому програми "Курс інтер'єру" на 5 каналі. Авторами сюжетів і ведучими стали журналісти Ольга Вакало і Лариса Мала. Хронометраж програми - 25 хвилин. Періодичність виходу в ефір - один раз на два тижні.

Телевізійники кажуть, що тільки ліниві канали ніколи не експлуатували формат кулінарного шоу. Цей формат використовує або один елемент видовища - приготування страви ("Картата потата" Інтер, "їмо вдома" СТБ), або ж синтезує його з розмовою ("Смак" ICTV, "Смакуємо" "1+1"), де відомі ведучі невимушено розмовляють з не менш відомими гостями.

Автор "ПолітВечері" задумав створити питомо український продукт, цікавий симбіоз подання політичних подій під різноманітним кулінарним "соусом", щедро здобрений чималою порцією іронії, а подекуди й сарказму. Своєрідна гра слів у словосполученні "політична кухня" разом з іншими специфічними рисами дала поштовх до жанровизначення програми як "кулінарно-політичне ток-шоу". Думається, аналогів такому формату програми у всеукраїнському телепросторі поки що немає.

Проте оригінальні жанрові форми політичного ток-шоу не нові. В одному з інтерв'ю журналові "Телекритика" автор і ведучий програми "П'ять копійок" Роман Чайка, розмірковуючи про українські політичні ток-шоу, дає жанровизначення власній програмі: "П'ять копійок" - своєрідне іронічно-саркастичне політичне ток~шоу. Говорити серйозно про політику в нашій країні, здається- -це уже момент психічної ненормальності. У нас не працюють закони політичного жанру. Тому тільки з допомогою сарказму й жартів за короткий час ми можемо сказати навіть утричі більше, ніж у так званих серйозних політичних ток-шоу, жуйка в яких розтягується на години" [11, с 36].

Фабульна конструкція програми «Політ-Вечеря» будується на тому, що дві господині на кухні обговорюють політичну ситуацво в місті, країні чи за кордоном, готуючи страву, що, на їхню думку, відображає відповдвний зміст останніх політичних новин, приправляють страви пікантними прянощами, приправами-"настроями". Після цього гість студії дегустує та оцінює "страву-ситуацію". Започаткувавши цикл нових передач, присвячених подіям у політиці та приготуванню нескладних, але смачних страв, журналісти воліють ознайомити глядачів з головними політичними подіями тижня в легкій, позитивній, ненав'язливій формі.

Доволі оригінально концепцію програми висловила Ольга Вакало, яку запорізький телеглядач знає як автора й ведучу цілої низки популярних у нашому місті програм. У першому > випуску програми від 8 січня 2009 р. вона звернулася до глядачів: "Ми спробуємо створити здорове політичне харчування. А раптом нам вдасться все-таки впливати на політичні смаки, хоча б, принаймні вдосконалювати їх для себе і для наших телеглядачів. Ми починаємо. Для чого? І для кого? Усю цю політичну кашу заварюємо саме для тих, кого від вітчизняної політики, делікатно кажучи, нудить, хто обпікся надмірним захопленням, наївся щирою цікавістю, наситився політичною активністю і запарився самому собі пояснювати, що ж відбувається, у нас на кожній політве-чері відбуватиметься приготування актуальної страви, рецепт якої будемо брати з політично нашорошеного повітря й перевтілювати в щось безпечно-їстівне, і навіть, смачне. Дива! Врешті, все залежить від соусу, під яким страву подаватимуть. Візьмемося вдосконалити політичні смаки, а розмовами про політику не псувати, - навпаки, стимулювати гарний апетит".

Серед специфічних ознак ток-шоу Г. Кузнецов виділяє наявність "залізного" сценарію і "підготовленість'' імпровізацій [6, с. 42]. "ПолітВечеря" чітко структурована. Про синтез жанрових елементів "ток" і "шоу" свідчить бажання авторів зруйнувати стереотип того, що "дві господині на одній кухні не помиряться". У ведучих існує чіткий розподіл обов'язків: Ольга відповідає за насиченість програми політичними новинами, а відтак, за інформаційно-змістову наповненість ефіру, а Лариса - за приготування кулінарних страв, що являє собою елемент видовища та гри.

Ток-шоу має постійну рубрикацію. Залежно від того, яку функцію виконує рубрика, у ній превалюють ті чи інші зображальні засоби. Оскільки хронометраж програми невеликий, це задає її ходу високий темпоритм. Відеосюжети, в яких рідні, друзі, знайомі, колеги по роботі характеризують гостя програми, акцентуючи увагу на його кулінарних уподобаннях, професійній діяльності, демонструються в рубриці "Званий гість". Прикметно, що запрошеними експертами є лише чоловіки, бо, як іронічно стверджують ведучі, саме вони є справжніми дегустаторами та поціновувачами смачної їжі й політичних перипетій. Цілком оригінальною видається рубрика "ПолітСловник" з метафоричним сюжетом про певний фрукт, овоч "чи інший інгредієнт майбутньої страви, в якому уособлюються певні риси актуального політичного явища. *""

Висвітлення в оригінальній формі резонансних подій у політичному житті та приготування кулінарної страви відбувається в прямому ефірі.

Прямий ефір програми дає можливість ведучим виступати модераторами, що об'єднують глядачів і запрошеного експерта для дискусії, обміну враженнями, запитаннями, порадами щодо рецептури та назви страви, а заодно й про політичні події. Цей елемент "ток" надає видовищу динамізму (рубрики "ПолітСтрава тижня", "Допомога залу").

Зазвичай ток-шоу поєднує суттєві ознаки дискусії, інтерв'ю, гри, які концентруються навколо особистості ведучого.

Ток-шоу - максимально персоніфікована екранна форма. А. Яковець наголошує, що "ток-шоу, шоу-ток - телевізійні жанри, що характеризуються, насамперед, такою рисою, як видовищність. Необхідними елементами шоу, як і будь-якої програми, є: ведучий-рефєрі (творча група, яка працює над програмою), учасник або учасники (опоненти), 'внутрішній глядач" (глядачі, що у студи, які теж можуть брати участь у дискусії")" [15, с 29]. Переважно всі ці своєрідно синтезовані риси притаманні програмі "ПолітВечеря".

 

 

Але навіть без зайвих зусиль можна помітити приголомшливу одноманітність - незмінні "герої" обговорюють незмінні теми з ефіру в ефір. Здається, що деякі персонажі не залишають студію протягом тижня, і коли в п'ятницю включається камера, то ті ж самі політики сидять у тих же самих кріслах.

Передачі, які колись були прогресивними ознаками демократії, сьогодні мають ознаки вистави, якою керують режисери з одного центру.

Савік Шустер розповів, що відбір гостей програми залежить від теми, яку планують обговорювати. А от регулярну появу в ефірі Володимира Олійника телеведучий пояснив наступник чином:

"Це питання не стільки до мене, скільки до Партії регіонів, яка його дуже часто делегує на найрізноманітніші теми. Кожен тиждень ми повідомляємо уряду, опозиції, які теми ми робимо, і вони делегують представників".

Та ж сама ситуація, за словами Шустера, і у випадку Богословської. "Нові обличчя - це не так просто. Я вам наведу таку аналогію - у футболі теж ті ж самі обличчя. А якщо нові таланти не народжуються, то що робити?", - каже ведучий.

Телевізійні політичні ток-шоу, подаючи новинний матеріал у м’якому вигляді, можуть виконувати такі основні функції:

- створювати порядок денний, тобто або вводити теми, або забирати їх із поля зору масової свідомості,

- вводити й утримувати потрібну версію події,

- готувати масову свідомість до нового порядку денного,

- вводити нових політичних лідерів,

- кристалізувати думку глядачів, коли відбувається збіг індивідуальної думки глядача з тою, що перемагає на екрані.