Фінансування санаційних заходів за рахунок банківського кредиту

Тема 7. Зовнішні джерела фінансової санації підприємства

7.1. Сутність запозичених (залучених) коштів.

7.2. Фінансування санаційних заходів за рахунок банківського кредиту.

7.3. Комерційний кредит та лізинговий кредит як засіб фінансування оздоровлення підприємств.

7.4. Особливості кредитування підприємств міжнародними фінансово–кредитними установами.

7.5. Фінансування за рахунок залучення венчурного капіталу.

7.6. Фінансування санації підприємства за рахунок збільшення статутного капіталу.

 

Сутність запозичених (залучених) коштів

Окрім власних фінансових ресурсів для здійснення санаційних заходів підприємства використовують запозичені та залучені кошти, а також бюджетні асигнування і кошти, надані на безповоротній основі.

Залучені кошти – це частина фінансових ресурсів підприємства, які отримуються внаслідок обігу цінних паперів на фондовому ринку.Успішне залучення коштів через механізми фондового ринку в нашій країні можливе за рахунок розвитку інфраструктури даного ринку та зростання капіталізації вітчизняних підприємств.

Кошти, які підприємство отримує внаслідок реалізації кредитних відносин, називають запозиченими. Кредитні відносини виникають між суб’єктами в разі спільної потреби одного з них у залученні фінансових ресурсів, а іншого – у вигідному розміщенні тимчасово вільних коштів.

Бюджетні асигнування – це кошти, які надає держава, перерозподіляючи доходи різних рівнів бюджету на користь певних державних програм або державних підприємств з метою надання імпульсу до інноваційного розвитку економіки України. Вони є важливим джерелом фінансування господарських суб’єктів.

За рахунок використання залучених коштів мождиво оптимізувати структуру фінансування підприємств, що загалом у перспективі позначиться на результатах їхнього діяльності, оскільки вивільнені внаслідок цього власні кошти будуть спрямовані на створення бюджетів інноваційного розвитку.

 

Фінансування санаційних заходів за рахунок банківського кредиту

У сучасній економіці кредитні відносини пов’язані з функціонуванням кредитної системи – сукупності фінансово–кредитних і господарських інституцій, які організовано взаємодіють з метою задоволення потреб щодо формування та використання тимчасово вільних коштів та інших ресурсів для збагачення і розвитку суспільства.

Кредитні відносини здійснюються на основі чинного законодавства України, зокрема відносини між банком і позичальником регулюються Положенням НБУ про кредитування, затвердженим Правлінням НБУ від 28.09.1995 р., № 246; вексельний обіг – Законами України «Про цінні папери і фондову біржу» та «Про обіг векселів в Україні», іпотечне кредитування Законом України «Про іпотеку» тощо.

Кредитні відносини діють на підставі укладених між позичальником і кредитором письмових договорів, у яких зазначаються взаємні зобов’язання та відповідальність сторін.

Кредит – це позиковий капітал банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Позичальнику за домовленістю можуть надаватися коротко–, середньо– та довготермінові кредити.

Підприємства–боржники мають обмежений або не мають узагалі доступу до кредитних ресурсів, оскільки існує висока ймовірність порушення ними принципів зворотності, терміновості та платності внаслідок власної неплатоспроможності. У вітчизняних підприємств досить обмежені можливості щодо забезпечення кредиту, тому що, як правило, їхнє майно вже давно заставлене, а механізм гарантування і поручительства не діє через інституційну і фактичну недорозвиненість. Те саме стосується забезпечення кредитів цінними паперами та іншими документами – полісами страхування, товаророзпоряджувальними свідоцтвами. Суттєвим обмеженням є також заборона банкам надавати кредити на покриття збитків позичальників і формування статутного фонду господарських товариств.

Таким чином, розширення можливості отримання кредитів проблемним підприємствам пов’язане з реформуванням і розвитком кредитної системи України, яке передбачатиме такі кроки:

1) зменшення витрат банків на основі впровадження інноваційних технологій ведення бізнесу;

2) підвищення ефективності діяльності банківських установ;

3) зниження банківського відсотка за кредит до середньосвітового рівня (до 9 % річних);

4) розширення форм забезпечення за рахунок більш широкого використання гарантій і поручительства, цінних паперів, інших майнових документів;

5) усвідомлення керівників банків потреби розширення фінансування оздоровлення та реструктуризації підприємств.

У свою чергу керівники господарських суб’єктів, які здійснюють оздоровлення, мають створити прозору і дієву систему управління та закласти основи для формування відносин довіри з кредиторами, у тому числі із банками. Лише відповідальність, готовність платити за рахунками та систематична боротьба з наслідками економічної кризи стануть запорукою формування сучасного високорозвиненого суспільства в Україні.