Українська держава 30 червня 1941 року.

Українська держава — самопроголошене державне утворення, що існувало на території сучасної України з 30 червня по 12 липня 1941 року. Столицею Української держави проголошувався Львів.

Проголошення
З початком війни Німеччини проти СРСР РП ОУН відряджає в Україну спеціальну групу на чолі з Я. Стецьком у складі 100 осіб-фахівців з адміністрації та права (Я. Старух, Л. Ребет, Д. Яців, І. Равлик, В. Кук, В. Охримович та інші).
Вранці 30 червня 1941 р. до Львова ввійшов перший відділ Дружин Українських Націоналістів під командуванням сотника Р. Шухевича. О 20:00 30 червня 1941 р. у приміщенні Товариства «Просвіти» (м. Львів, пл. Ринок, буд. 10) відбулися Національні збори, на яких Я. Стецько зачитав Акт відновлення Української Держави.
Після проголошення Акту Я. Стецько був обраний Національними зборами головою виконавчого органу відновленої Української Держави і уповноважений сформувати особовий склад уряду.
На башті Князівської гори було піднято національний прапор.

Поширення влади
Львівська радіостанція, яка була заздалегіть захоплена представниками РП ОУН на чолі з Зеноном Тарнавським та Юліяном Савицьким та переіменована у Радіовисильню ім.полк. Є.Коновальця, одразу ж по проголошенні Акту видала в ефір інформацію про відновлення Української Держави і утворення уряду на чолі з Я. Стецьком.
У провінційних містечках Галичини і Волині розпочалися спонтанні збори українців, на яких представники РП ОУН проголошували відновлення української державності. У Бережанах і Бродах у таких зборах узяло участь 20 000 осіб, у Сокалі — 10 000, у Станіславові, Радехові, Самборі — по кілька тисяч.

1 липня 1941 р. делегація від Національних зборів відвідала Собор Св. Юра з проханням до митрополита Української Греко-Католицької Церкви А.Шептицького ухвалити Акт. Митрополит радо погодився і видав «Пастирський лист до Українського народу», в якому схвалював рішення Національних зборів.

10 липня 1941 р. аналогічне за змістом «Архипастирське послання» видав владика Луцький (пізніше — митрополит) Української Автокефальної Православної Церкви Полікарп (Сікорський).Церковне схвалення Акту відновлення Української Держави

30 червня 1941 р. одразу ж після засідання Національних зборів було утворено міське управління у Львові під керівництвом Ю.Полянського.
1 липня 1941 р. було утворене Львівське обласне управління на чолі з д-ром О.Марітчаком. Заступником О.Марітчака став Я.Спольський, керівництво відділом внутрішньої адміністрації обійняв д-р М.Росляк. За кілька днів почали функціонувати повітові управління по всій області.
Протягом першої половини липня 1941 р. було утворене Станіславівське обласне управління у складі 8 відділів. На чолі його став інженер І. Сем'янчук, а його заступником призначено д-ра Б.Рибчука.

Завдяки роботі 3 Похідних груп (Північної, Середньої та Південної) у складі 7000 спеціально навчаних спеціалістів, бойовиків та агітаторів осередки УДП з'явилися у 11 з 24 областей колишньої УРСР. Так обласні управіння постали у Львові, Станіславові, Дрогобичі, Тернополі, Луцьку, Рівному, Кам'янці-Подільському, Житомирі, Вінниці, та навіть у Кіровограді та Дніпропетровську. Повітові управління постали у кількох районах Київської області.
Було ухвалено до здобуття Києва вважати столицею Львів.

Уряд

Ліквідація
5 липня 1941 р. терміновій нараді у Адольфа Гітлера шеф політичної поліції Генріх Гіммлер отримав завдання розібратися з ситуацією щодо Української держави. Згодом Гестапо був заарештований Степан Бандера.
11-12 липня 1941 р. айнзацгруппою СС на чолі з проф. Баєром з Головного Штабу Г.Гіммлера та А.Кольфом були заарештовані Ярослав Стецько, В.Стахів, Д.Яців, Л.Ребет, С.Ленкавський, І.Габрусевич.
Коли Українське державне правління перестало діяти, Рада Сеньйорів перебрала на себе роль тимчасової української репрезентації; згодом перетворилася на Українську Національну Раду у Львові.
17 липня 1941 р. Дружини Українських Націоналістів отримали наказ відійти з фронту біля Вінниці, були роззброєні і під охороною відіслані до Німеччини. Того ж дня за наказом А.Гітлера був утворений Рейхскомісаріат Україна на чолі з Еріхом Кохом. Але місцеві органи влади Української держави в деяких місцевостях продовжували діяти аж до вересня 1941 р.
11 серпня 1941 р. представниками рехсміністерства у справах східних територій були викликані на розмову Степан Бандера, Ярослав Стецько, Ріхард Ярий та В. Стахів, яким було поставлено ультиматум щодо негайного відкликання Акту відновлення Української Держави.
14 серпня 1941 р. рейсхміністр у справах східних територій Альфред Розенберг отримав від Степана Бандери офіційну відмову у виконанні ультиматуму.
У вересні 1941 р. на І конференції ОУН(б) з огляду на вищезазначені події було вирішено вважати Німеччину як ворога на рівні з СРСР.

Акт відновлення Української Держави — проголошення 30 червня 1941 року в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль».
Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.
Акт відновлення Української Держави було проголошено в будинку «Просвіти» у Львові. На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди.
На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник митрополита УГКЦ А. Шептицького о. д-р Йосиф Сліпий [1].
Акт 30 червня 1941 р., хоч і був несподіваний, засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України. Варто зазначити, що «Актом» проголошено «відновлення», а не (первинне) “проголошення“ Української держави, тобто формально було збережено традицію існування УНР і ЗУНР (теж в екзилі) від часів Визвольних Змагань 1917-21 рр. Теж слід звернути увагу й на те, що в “Акті“ проголошуються союзницькі наміри з боку новопостаючої України (“буде тісно співдіяти“) щодо ВеликоНімеччини лише за важливої умови, що “… / Третій Рейх - С.П./ допомагає Українському Народові визволитися з під московської окупації “, тобто ніяк не можна говорити про безумовне підкорення ОУН і створеного нею Краєвого правління новому завойовнику.
Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну зверх 6 тисяч бандерівців, розділених на три похідні групи, які повсюду творили українську адміністрацію та осередки ОУН.[Джерело?] Найбільший із них був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100), а також в Донбасі і Криму.