Територіальні комплексні схеми охорони природи та основні

ТЕМА 7. Планування раціонального природокористування та охорони довкілля

8.1. Сутність і основні завдання планування раціонального природокористування і охорони довкілля

Планування є важливою складовою системи управління та регу­лювання раціонального природокористування та охорони довкілля. З другого боку, воно є складовою частиною соціально-економічного планування суспільного і регіонального розвитку. Серед інших важелів воно вирізняється насамперед роллю попереджувача негативних наслідків від забруднення навколишнього сере­довища. Превентивні заходи набагато ефективніші, ніж ліквідація негативних наслідків.

Планування природокористування являє собою комплекс дій і рішень, розробка специфічних стратегій, які мають за мету досягнення певної мети. Основними етапами планування природокористування при визначеній його мети є:

1) Збір та аналіз інформації;

2) Прогноз змін ситуації в майбутньому;

3) Розробка конкретних рекомендацій для досягнення певного результату;

4) Формування організаційної структури для реалізації заходів;

5) Розподіл ресурсів;

6) Вибір джерел фінансування.

Планування розвитку екосистем – і природних, і антропогенних – відзначається надзвичайною складністю, оскільки в кожній екосистемі, будь-якого рівня, протікають складні процеси: руйнівні під впливом антропогенної діяльності, і відновлювальні, коли цей вплив припинився або зведений до мінімуму. Результати цих змін іноді важко передбачити і в ближньому майбутньому(наступні кілька років), і в далекому (на 15-20 років). Справа ускладнюється необхідністю проведення спеціальних досліджень з метою оцінки можливих станів екосистем і навіть створення своєрідного банку даних для прогнозування ризиків як потенційної небезпеки. При цьому очевидно, що складна інформаційна система для ближнього майбутнього стає дуже складною для далекого майбутнього, адже необхідно враховувати не тільки масштаби, але й специфіку антропогенного впливу на екосистеми, розвиток науково-технічного та науково-технологічного прогресу. Глобальні кліматичні і сейсмічні процеси останніх, так званих «нульових» років ХХ1 століття зайвий раз підтвердили надзвичайну складність впливу природних явищ (кліматичних, сейсмічних) на життєві цикли екосистем, і ще більші труднощі, пов’язані з передбаченням і врахуванням тих змін, які вони несуть.

За останні роки механізм планування в Україні, в умовах перехо­ду до ринкової економіки, зазнав численних змін, однак його зна­чення для збереження якості середовища проживання в межах окремих районів зростає. Особливо велика роль довгострокових еколого-економічних розробок змін навколишнього середовища під впливом господарської діяльності, оскільки такі розробки дають можливість узгодити антропогенне навантаження з природно-ресурсним потенціалом регіону.

Завдання і методика системи планування різняться у залежності від рівня, на якому воно здійснюється: країни, регіону чи підприємства (організації, компанії).

В масштабах країни, регіону до основних завдань планування природокористуванням і охорони довкілля належить забезпечення збереження, а де можливо, і підвищення ресурсного потенціалу країни в цілому і регіонів. Істотне значення у зв’язку з цим мають не тільки розвідка і відкриття як нових ресурсів, так і нового використання відомих ресурсів, а також заходи з їх комплексного використання, вдосконаленню виробничих процесів, спрямованих на економію первинних ресурсів і матеріалів, ліквідації їх втрат за рахунок як використання вторинних ресурсів, так і впровадження нових, «радикальних» технологій, які передбачають різке зменшення сировини і матеріалів на одиницю продукції.

Важливим завданням планування природокористуванням є збереження якості довкілля і підвищення рівня життя населення – основна умова стійкого розвитку - і це завдання можна вважати пріоритетним. Воно пов’язане з так званою проблемою екологічних ризиків як потенційної небезпеки і включає:

- попередження причин виникнення екологічних ризиків;

- запобігання власне самим екологічним ризикам;

- максимальне послаблення їхніх наслідків.

В системі планування як превентивного важелю управління виділяють планування природоохоронних заходів та планування природокористування. До планування природоохоронних заходів слід віднести:

- встановлення переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів;

- формування переліку першочергових заходів національних, регіональних, державних природоохоронних програм;

- встановлення нормативів плати і розмірів платежів за викиди і скиди забруднюючих речовин у довкілля, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;

- встановлення лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів.

До планування природокористування належить:

- Встановлення нормативів плати і розмірів платежів за використання природних ресурсів;

- Встановлення лімітів використання природних ресурсів;

- Розробка державних кадастрів природних ресурсів;

- Розробка державних програм раціонального використання і відтворення природних ресурсів;

- Формування переліку першочергових заходів щодо раціонального використання і відтворення природних ресурсів;

- Укладання договорів природокористування, купівлі-продажу.

 

В масштабах підприємства (компанії, організації) планування природокористування та охорони довкілля виступає важелем екологічного менеджменту.

До природоохоронного комплексу підприємств належать групи охорони довкілля при головному інженері, головному технологу, головному інженері, дільниці очисних споруд і водо каналізації, газопилопоглиначі, санітарно-промислові лабораторії. Кількість працівників у природоохоронних підрозділах може становити 3-5 % від загальної кількості робітників. Як правили, один замісників директора підприємства є відповідальним за охорону довкілля.

Планування природоохоронної діяльності підприємства починається із всебічного аналізу її у базовому періоді. В планах підприємства відбиваються такі аспекти його діяльності:

- Розробка і вдосконалення технологічних процесів з метою скорочення негативного впливу на довкілля;

- Будівництво, реконструкція та обладнання природоохоронних та ресурсозберігаючих об’єктів;

- Утримання та експлуатація очисних споруд і установок по утилізації,

підвищення ефективності їх використання;

- Планування зменшення викидів, скидів, відходів порівняно з з минулим роком;

- Розробка екологічного паспорту підприємства;

- Контроль за роботою природоохоронних об’єктів;

- Екологічний аудит;

- Загальна сума природоохоронних витрат, в тому числі обсяг капітальних вкладень;

- Джерела фінансування, в тому числі власні природоохоронні фонди, місцеві бюджети тощо;

- Строки початку та завершення робіт;

- Освоєння коштів поквартально;

- Очікуваний економічний ефект (чистий і повний).

До основних завдань планування природоохоронної роботи підприємства входить визначення потенційних загроз для підприємства і можливостей, які перед ним відкриваються, співставлення із сильними та слабкими сторонами підприємства. Екологічні критерії в такому випадку стають складовою частиною самооцінки, а це в кінцевому рахунку формує «зелений» бізнес-план підприємства. Перспективні плани дозволяють підприємству вибрати напрями діяльності з використанням можливостей, які відкриваються перед ним, намітити шляхи нейтралізації потенційної небезпеки, використати свої переваги і нейтралізувати слабкі сторони.

До основних видів наукових прогнозних розробок належать: розділи з охорони природи Комплексного прогнозу науково-техніч­ного та соціально-економічного розвитку України на тривалу перспективу (на 20 років), Схем-прогнозів розвитку й розміщення продуктивних сил України та її регіонів (на 15 років), державні програми охорони довкілля і раціонального використання природ­них ресурсів.

 

Територіальні комплексні схеми охорони природи та основні

Етапи їх розробок

Територіальне планування виступає безпосереднім важелем управління як розвитку регіону, так і безпосереднім інструментом раціонального використання природних ресурсів і збереження високої якості середовища проживання людини і всього живого.

У плануванні розвитку території важливим є комплексна оцінка впливу господарської діяльності на навколишнє середовище. В таку оцінку доцільно включати мету й необхідність майбутньої господар­ської діяльності, способи її здійснення, реальні альтернативи, харак­тер і ступінь впливу на довкілля, в тому числі й аварійних ситуацій, можливості зменшення шкідливого впливу на компоненти природи. З огляду на це у практиці планування передбачається розроблення те­риторіальних комплексних схем раціонального використання приро­дних ресурсів та охорони навколишнього середовища (ТЕРКСОП). Вони мають містити обґрунтування комплексних заходів з охорони природи, мета яких - запобігати забрудненню довкілля регіонів. ТЕРКСОПи розробляються по окремих містах і великих промислових об'єктах, які мають важливе господарське значення.

ТЕРКСОПи дають змогу перейти на проектній стадії до деталь­ного розроблення першочергових заходів, спрямованих на охорону здоров'я населення і покращання середовища його проживання, зменшення збитків від утрат основних та оборотних фондів, скоро­чення втрат від стихійних процесів.

Важливими особливостями ТЕРКСОПів є те, що: 1) вони оці­нюють стійкість природно-ресурсного потенціалу та його окремих компонентів; 2) об'єднують у єдиному комплексі природні та гос­подарські критерії взаємодії, доповнюючи їх специфічними регіо­нальними критеріями, що дає можливість найбільш збалансовано використати природно-ресурсний потенціал регіонів; 3) регіональна диференціація природних і господарських факторів дозволяє виро­бити конкретні критерії якості довкілля, а також вимо­ги конкретної території до вдосконалення процесу управління природокористуванням; 4) схеми репрезентують науково обґрунтовані довгострокові програми заходів із раціонального використання та охорони довкілля з урахуванням регіональних особливостей.

ТЕРКСОПи розробляються в кілька етапів.

І етап — визначення цілей та формулювання завдань територі­альної комплексної схеми. Вони формуються залежно від еколо­гічної ситуації, що склалась у регіоні.

II етап — економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу регіону; надання інформації для попереднього аналізу розміщення господарських об'єктів з урахуванням особливостей їх впливу на довкілля.

Ш етап — аналіз у єдиному комплексі відповідності антропо­генного навантаження на територію природно-ресурсному потенціалові регіону за ретроспективний, існуючий та плановий періоди як щодо рівня на­вантаження, так і з урахуванням його специфіки. Відмінною рисою етапу є одночасне врахування техногенного впливу та завданих ним збитків природним компонентам виробничо-територіальних систем і природних комплексів, а також урахування всіх видів збитків і планування затрат на його запобігання або компенсацію. Крім того, розробляється прогноз змін довкілля за альтернативних антропоген­них впливів на природно-ресурсний потенціал регіону.

IV етап — характеристика проблемних ситуацій, які виникли внаслідок взаємодії між природними та господарськими об'єктами, ранжування проблемних ситуацій з тим, щоби вирізнити пріоритетні (головні) та дати техніко-економічні обґрунтування альтернативних варіан­тів їх вирішення.

V етап — розроблення комплексу конкретних заходів з удоско­налення механізму управління процесом раціоналізації природоко­ристування та охорони довкілля в кожному конкретному регіоні.

Радикальна перебудова в системі планування раціонального природокористування та охорони довкілля означає поворот до екологізації проектування, будівництва та експлуатації природно-госпо­дарських систем, до всебічного врахування природних, економічних і соціальних факторів, які тісно взаємодіють між собою і спроможні забезпечити сталий розвиток цих систем. Врахування екологічного фактора у плануванні значно розширює та збагачує поняття ефективності виробництва, яку слід оцінювати з певним урахуванням усіх змін, що відбуваються під впливом виробництва у навко­лишньому середовищі.

 

8.3. Принципи і методи планування

Сутність планування раціонального природокористування та охорони довкілля проявляються в його принципах.

1. Принцип природно-господарської збалансованості передба­чає поєднання галузевого й територіального підходів у плануванні охорони довкілля. Кожний регіон має свій природно-ресурсний по­тенціал, і планування господарського освоєння його території необ­хідно проводити з урахуванням відповідності антропогенного на­вантаження природно-ресурсному потенціалу. Порушення цього принципу спостерігається в багатьох регіонах Землі внаслідок висо­кої концентрації промислового виробництва, особливо таких еколо­гічно небезпечних галузей, як чорна і кольорова металургія, хімічна, целюлозно-паперова, нафтопереробна промисловість, які вкупі з не­досконалими технологіями, відсутністю природозахисних систем зумовили виникнення екологічно гострих ситуацій.

2. Принцип комплексності, який стосовно раціонального природокористування регіону означає максимальне наближення ре­сурсного циклу як антропогенного кругообігу речовин до природно­го кругообігу. Комплексність виражається у плануванні впрова­дження безвідходних, ресурсозберігаючих технологій. Для України цей принцип має особливе значення, оскільки існуюча тривалий час практика планування розміщення виробництва без урахування кри­теріїв екологічної доцільності призвела до накопичення великої кількості відходів, які часто-густо є цінними покладами сировини. У відвалах, у стічних водах міститься багато корисних компонентів, обсяги яких часто можна співставити з природними родовищами. На сучасному рівні розвитку НТП спостерігається важлива закономірність – чим вищий рівень економічного розвитку країни, тим ефективніше переробляється сировина, тим менше відходів.

3. Програмно-цільовий принцип прийняття науково виважених рішень комплексного територіального плану, реалізація якого до­зволяє вирізнити пріоритетний напрям екологічної політики в кож­ному регіоні, визначити масштаби і терміни проведення робіт з охо­рони природи і відтворення природних ресурсів. Цей принцип дозволяє підтримувати екологічну рівновагу у складній системі “ суспільство-природа” за умови раціонально використання природних ресурсів. Нині назріла необхідність проведення комплексного еколого-економічного аналізу ситуації в Україні, яка склалась на сьогодні, тенденцій і перспектив розвитку виробництва на рівні народного господарства в цілому та за окремими регіонами.

4. Принцип економічної заінтересованості й відповідальності, спрямований на визначення планових показників із використання та охорони природних ресурсів відповідно до діяльності виробницт­ва. Природоохоронна діяльність повинна бути невіддільною від процесу виробництва, а проблеми охорони довкілля необхідно розв'язувати в процесі самого виробництва. Плата за забруднення довкілля нині стягується у відповідності із заподіяними збитками, за принципом “забруднювач платить”. Однак на практиці утворився значний розрив між проголошеними принципами плати та її нормативами, з одного боку та обсягами економічних збитків з другого. В умовах економічної скрути плата за забруднення не компенсує всього обсягу економічних і соціальних втрат. Розмір такої плати не перекриває навіть мінімально-необхідних природохоронних потреб.

Складним є також процес регулювання цін за природні ресурси. Їх підвищення в сучасних умовах може тільки ускладнити ситуацію. Але низька вартість природних ресурсів обумовлює значною мірою їх нераціональне використання

5. Принцип демократичного централізму, який поєднує центра­лізоване керівництво і місцеву ініціативу, при розширенні прав останньої, збільшення відповідальності місцевих органів влади за якість середовища проживання. За центральними органами закріплюються функції розробки стандартів і нормативів якості довкілля, дослідження проблем організації екологічного моніторингу – його розгалуженість є одним з найважливіших завдань для вивчення екологічних проблем в Україні; проведення державної екологічної експертизи господарської діяльності, а надто планів і проектів новобудов, надходження нових матеріалів на споживчий ринок тощо. Однак перебудова планування передбачає підвищення ролі місцевих органів влади у підготовці планів природоохоронної діяльності.

6. Принцип оптимальності, який передбачає пріоритетність еко­логічної складової на довгострокову перспективу під час ви­значення економічної ефективності природокористування. Реалізація принципу у практиці планування необхідна тому, що багато процесів, які пов’язані із само відновлювальними функціями природного середовища, визначаються факторами як короткочасної, так і тривалої дії. У розвитку народногосподарського комплексу може настати час, коли антропогенне навантаження на компоненти середовища перевищать його природно-ресурсний потенціал. У таких випадках економічні збитки від забруднення довкілля, а також витрати на компенсацію збитків набагато перевищать розрахований економічний ефект. В практиці планування витрат необхідно враховувати екологічні затрати виробництва та їх динаміку в процесі просторового розвитку.

7. Принцип неперервності планування, який передбачає поєд­нання поточних і перспективних планів. Будь-яке планове рішення щодо нового будівництва виробничих об’єктів чи реконструкції існуючих необхідно узгоджувати із територіальними комплексними схемами охорони природи конкретних регіонів, все ширше впроваджувати державну екологічну експертизу з метою оцінки впливу нового виробництва на природне середовище конкретного регіону. В умовах нинішньої екологічної ситуації України дотримання цього принципу сприятиме її поліпшенню.

Методи планування дозволяють реалізувати основні принципи територіального планування.

Одним із найважливіших методів є нормативний. Норми і нор­мативи якості середовища є обов'язковими для застосування в роз­рахунках народногосподарських проектів. Нині назріла необхідність обґрунтувати для території комплексні нормативи - показники гранично допустимого навантаження (кон­центрації) виробництва на природно-ресурсний потенціал. Такі екологічні нормативи визначають ступінь максимально допустимого втручання людини в екосистеми, при якому зберігаються і структура, і динамічні якості екосистеми – надійність, стійкість та здатність до відновлення.

Одним із основних методів планування на всіх його рівнях є програмно-цільовий метод. Його суть полягає в комплексних підходах у досягненні намічених цілей за допомогою особливої програми, в якій передбачається організаційний механізм реалізації програми. Першим етапом програмно-цільового планування є постановка та чітку формулювання визначеного кола завдань; під конкретні завдання розробляється і затверджується план дій (програма) з детальним описом заходів та осіб, які несуть відповідальність за проведення кожного заходу. Програма повинна передбачати:

а) джерела фінансування;

б) етапи реалізації;

в) критерії оцінки досягнутих результатів.

Програмно-цільовий метод планування природокористування на рівні держави являє собою пакет нормативних актів (Планів, Програм, Заходів тощо), розрахований, як правило на строки від 2 до 5 років.

У комплексному територіальному плануванні з метою раціона­лізації використання природних ресурсів найширше застосовують балансовий метод, який дозволяє науково вмотивувати співвідношення між на­явністю природних ресурсів та їх споживанням. Для окремих тери­торій — району, області доцільно розробляти баланс лісових, вод­них, земельних, мінеральних ресурсів.

Перспективним у практиці прогнозування є застосування еколого-економічних моделей. Для їх створення необхідні автоматизовані системи планових розрахунків (АСПР). Їхня мета — вдосконалення системи планування на основі застосування економіко-математичних методів, моделей та обчислювальної техніки. У сис­темі еколого-економічних моделей вирізняють три групи: а) моделі економічної активності, які дозволяють визначити не тільки основні пропорції розвитку народного господарства, а й збалансованість їх з урахуванням наслідків, зумовлених забрудненням довкілля; б) моделі техногенного впливу на довкілля, до яких належать моделі поши­рення, міграції та перетворення забруднювальних речовин у різних середовищах; в) група моделей динаміки факторів виробництва під прямим чи опосередкованим впливом забруднення довкілля, які дозволяють визначити економічні, соціальні та екологічні наслідки забруднення і соціальну та економічну ефективність упровадження природоохоронних заходів.

Еколого-економічне моделювання являє собою опис економічних і екологічних процесів у їх взаємозв’язку у вигляді еколого-економічних моделей. В управлінні природокористуванням та природоохоронними процесами цей метод в багатьох країнах став одним із основних і нині впевнено використовується і в практиці управління України.

Еколого-економічна модель являє собою спробу сценарного відображення майбутнього. Модель в такому разі повинна відповісти на такі основні запитання: 1) яким шляхом може реалізуватися та чи інша теоретично припустима ситуація і 2) які існують варіанти на кожному етапі розвитку подій, щоб досягти, утримати або уникнути того чи іншого розвитку подій.

В управлінському баченні майбутнього модель розвитку виходить не з екстраполяційного підходу, а із «проривного», евристичного визначення певних ймовірно можливих змін станів екосистеми в часі з врахуванням причин і їх можливих наслідків. В управлінні природокористуванням модель виступає відносно екосистеми певною інформаційною оболонкою правдоподібного подання комплексу тих екзогенних, вхідних для моделі екосистеми показників, реагуючи на які вона буде змінювати свій стан, набуваючи нові характеристики.

Безпосередньою причиною широкого використання еколог-економічного моделювання як методу планування явились процеси змін у довкіллі, пов’язані з прискоренням науково-технічної і науково-технологічної революції і необхідністю направити її розвиток як в глобальному масштабі, так і в рамках країни, регіону і навіть окремих підприємств у правильному руслі стійкого розвитку. Еколого-економічна модель є єдиним управлінським відповідником, спроможним реалістично відобразити спектр можливих альтернатив розвитку регіону в певному інтервалі часу. Цьому методу притаманні можливості певних модифікацій спрощення підходів при збереженні основної, генеральної ідеї розвитку, а тому він може успішно використовуватися і в тих випадках,коли планування здійснюється на перспективний період (на 15-20 років) за умов відсутності інформації про майбутні зміни у стратегії використанні ресурсів, демографічній ситуації тощо.

Важливою перевагою еколого-економічних моделей є покладений в основу їх розробки принцип оптимізації, при якому використання природних ресурсів, робота у напрямі зменшення забруднення та ін. Спрямована на максимум результатів при мінімуму витрат. У такому випадку критерієм оптимальності може бути співставлення витрат на впровадження природоохоронних заходів з чистим економічним ефектом.

Співвідношення екологічних та економічних факторів в еколого-економічній моделі може бути різною. В одних випадках – переслідуються економічні цілі – підвищення ефективності виробництва, в інших – екологічні – поліпшення екологічної ситуації. В ряді країн значні популярності набрали розробка розширених моделей міжгалузевого балансу, до якого входять не тільки галузі виробництва, але і галузі, які базуються на утилізації відходів від них. Велику роль у розвитку цього напряму відіграли роботи В.В.Леонтьєва, який наполягав на тому, що «…забруднення та інші небажані (чи бажані) зовнішні ефекти виробничої діяльності з чисто практичної точки зору слід розглядати як частину економічної системи».

Найбільше поширення в практиці планування раціонального природокористування та природоохоронних процесів дістали кілька видів еколого-економічних моделей:

- концептуальні моделі, які являють собою блокові схеми впливу підсистем, які функціонують в межах ширших систем;

- графічні моделі – це найуживаніші моделі при вивченні залежностей між різними процесами, які можуть бути представлені у системі прямокутних координат. Як правило, ці моделі характеризують зміну одного параметру по мірі зміни іншого. У ряді випадків графічна модель може бути представлена у формі табличної моделі, і навпаки;

- математичне моделювання полягає у формалізації та дослідженні поведінки систем та їх компонентів за допомогою математики. Це, насамперед, формалізація відомих процесів, загальна специфіка і закономірності яких визначаються практичним шляхом (Спостереження та експерименту). Отримані результати представляються у вигляді графіків, при можливості вони можуть бути перетворені на рівняння. Крім того, при математичному моделюванні можливе накладання гіпотез про ту чи іншу закономірність на відомий закон поведінки змінних величин у математичному рівнянні. Одним із видів математичного моделювання є аналітичне моделювання, для якого характерним є те, що процеси функціонування елементів системи записуються у вигляді деяких функціональних співвідношень або логічних умов.

Основними сферами застосування еколого-економічних моделей можуть бути:

- прогнозування змін компонентів довкілля в результаті прийняття управлінських рішень;

- прогнозування зворотного впливу екологічних факторів на виробництво, соціальні та економічні процеси в цілому;

- розробка та планування природоохоронних заходів;

- планування стратегії використання окремих видів ресурсів на близьку і віддалену перспективу.

Математико-статистичні методи використовуються для обробки та аналізу екологічної інформації. Вони, зокрема, дозволяють визначити необхідний обсяг інформації для обґрунтування висновків (вибірковий метод), виявити і кількісно визначити тісноту зв’язків між антропогенними навантаженнями та змінами в навколишньому середовищу (кореляційні методи), визначити емпіричні залежності між різними показниками – наприклад, забрудненням середовища і захворюваннями населення, тощо (регресійний аналіз).

Варіантні методи передбачають розробку альтернативних рішень, розробку кількох варіантів реалізації конкретних цілей. Вони можуть бути використані при порівнянні принципово різних підходів до використання ресурсів регіону та оцінки антропогенного навантаження на природно-ресурсний потенціал.

Поліпшення екологічної ситуації України вимагає виважених планових рішень в інвестиційній політиці. Фонд охорони навколишнього природного середовища в сучасних умовах прогнозується в обсязі 22-23 млн. грн. на рік. У цілому на природоохоронні заходи передбачаються витрати, що становлять 17,2 % бюджету Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Загальна сума витрат розподіляється між окремими статтями: на охорону повітряного басейну, на утримання заповідників, природних парків, ботанічних садів тощо.

 

Планування охорони і використання окремих видів природних ресурсів

Державне регулювання використання природних ресурсів передбачає організацію перспективного планування раціонального природокористування й охорони природи. Такий план повинен включати: охорону і раціональне використання водних ресурсів; охорону атмосферного повітря; охорону і раціональне використання земель; охорону і раціональне використання лісових ресурсів; організацію заповідників природних парків, заказників та інших природоохоронних територій, охорону і відтворення тваринного світу, охорону і відтворення рибних ресурсів, охорону надр і раціональне використання мінеральних ресурсів, регіональні плани охорони і раціонального використання природних ресурсів, введення в дію важливих природоохоронних об’єктів, міжнародну співпрацю з охорони навколишнього природного середовища.

Повітряний басейн.

Для оцінки стану атмосферного повітря України застосовуються єдині санітарно-гігієнічні нормативи якості атмосферного повітря: гранично-допустимі концентрації забруднюючих речовин у атмосферному повітрі, гранично-допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на живу клітину рослини, тварини чи людини..

Згідно із законом України "Про охорону атмосферного повітря" проекти нормативів гранично-допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря від стаціонарних джерел розробляються підприємствами, погоджуються місцевими органами державної виконавчої влади і затверджуються Міністерством екології та природних ресурсів України, Міністерством охорони здоров’я України. Нормативи використання атмосферного повітря, як сировини, порядок їх розробки і затвердження визначає Кабінет Міністрів України.

Для пересувних об’єктів, що забруднюють навколишнє природне середовище, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах. Викиди забруднюючих речовин у атмосферне по­вітря стаціонарними об’єктами можуть здійснюватися лише з дозволу Міністерства екології та природнихресурсів України в межах встановлених ним обсягів. Підприємства й організації зобов'язані здійснювати організаційно-технічні заходи, спрямовані на зменшення шкідливих речовин у атмосферному повітрі і на безперебійну роботу очисних споруд, повинні мати заздалегідь розроблені плани з охорони атмосферного повітря, які б передбачали роботу в екстремальних ситуаціях на випадок аварій, несприятливих кліматичних умов тощо.

На території України підприємствам і організаціям забороняєть­ся здійснювати викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря, якщо на них не встановлені нормативи шкідливих викидів.

Лісові ресурси.

Програми розвитку лісокористування в Україні повинні передбачити: підвищення лісистості території України; створення плантацій деревної і недеревної рослинності; підвищення продуктивності лісів і лісової мисливської фауни; комплексне використання лісосировинних ресурсів.

 

Для аналізу і планування використання лісових ресурсів застосовується система показників: об’єм відпуску деревної зелені; об’єм відпуску кори; розрахун­кова лісосіка; об’єм відпуску деревини.

Організований відпуск недеревної рослинності вимагає вдосконалення обліку і планування використання потенційних ресурсів. Для планування відпуску недеревної рослинності рекомендуються такі показники: ресурси ягід і плодів; ресурси грибів; ресурси горіхів; ресурси лікарських рослин; кормові ресурси недеревної рослинності; технічні ресурси недеревної рослинності.

Відпуск лісових ресурсів тваринного походження регламентується суворіше, порівняно а недеревною рослинністю. Відстріл і відлов крупних тварин планується за кількістю голів і забійною масою. Регулювання відстрілу дрібних тварин здійснюється шляхом регулювання тривалості сезону полювання і норми відстрілу на одного мисливця. В принципі такий порядок регулювання чисельності мисливської фауни можна визнати задовільним за умови більш диференційованого підходу до окремих мисливських угідь.

Для оцінки відпуску корисних функцій лісу можна використати такий показник, як площа лісів, стан яких дозволяє успішно виконувати захисні, охоронні, рекреаційні та інші корисні функції згідно з лісничими вимогами.

До другої групи включені показники, які характеризують об’єми використання лісових ресурсів. Це такі показники, як об’єми вивезення деревини; об’єм виробництва ділової деревини; об’єм вивезення осмолу; об’єм вивезення деревної зелені; об’єм вивезення біомаси; об’єм використання ресурсів деревини; товарна продукція лісозаготівельного виробництва.

Для оцінки об’ємів заготівлі інших видів рослин рекомендуються показники, які характеризують обсяги заготівлі: ягід і плодів; горіхів; грибів; лікарських рослин; рослинних кормів; технічної сировини з рослині. Крім того, можна використати такий показник, як товарна продукція побічного користування.

До другої групи включені показники, які характеризують повноту використання окремих компонентів лісових ресурсів, безповоротні втрати у процесі їх заготівлі і транспортування. Для оцінки повноти використання лісових ресурсів деревного походження пропонуються такі показники: коефіцієнт використання лісосічного фонду; коефіцієнт використання деревини від рубок проміжного користування лісом; коефіцієнт використання ресурсів осмолу; коефіцієнт використання ресурсів деревної зелені; коефіцієнт використання біомаси деревини.

Водні ресурси. Використання водних ресурсів України планується в межах лімітів, виділених Державним агентством водних ресурсів України і затверджених Кабінетом Міністрів України. В державних планах використання водних ресурсів розраховуються такі показники: загальний забір води з природних джерел; об’єм водоспоживання; об’єм оборотної і послідовно використаної води; частка оборотної і послідовно використаної води; об’єм нормативно очищеної води; об’єм скиду забруднених стічних вод. Під загальним забором води з природних джерел розуміється вилучення водних ресурсів з відкритих і закритих водних басейнів. У загальний забір води включаються також шахтно-рудничні води, які вилучаються в процесі добування корисних копалин. До неї не включається вода, яка пропускається через гідровузли для виготовлення електроенергії, шлюзування суден, пропускання риби, а також транзитна вода, яка направляється в крупні канали.

При визначенні об’єму втрат води при транспортуванні від міського забору до місця споживання враховуються випаровування, фільтрація та інші втрати.

Об’єм водоспоживання води – це об’єм використання води з різних джерел водних ресурсів /включаючи морську воду/ для задоволення господарських потреб. До водоспоживання не належить оборотне водоспоживання, а також повторне споживання стічних і колекторно-дренажних вод.

Об’єм оборотної і послідовно використаної води – це об’єм повторно використаної води. Повторне використання води забезпечує економію забору свіжої води. До оборотного використання не включають воду, яка використовується в системах комунального і виробничого теплопостачання.

 

При плануванні використання водних ресурсів розраховується такий показник, як об’єм нормативно очищеної води, до якої включають стоки, які без подальшої очистки не спричиняють порушення норм і якості води в пунктах водокористування.

Земельні і мінеральні ресурси. Державне планування використання земельних ресурсів здійснюють Міністерство екології та природних ресурсів України, Державне агентство земельних ресурсів України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України, Державна служба геології та надр України та інші державні організації. У плануванні раціонального використання земель активну участь беруть органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, з якими підприємства, установи та організації повинні погоджувати свої плани з питань охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.

Державне планування використання земельних ресурсів спрямовується, насамперед, на зменшення вилучення земель із сільськогосподарського користування і лісового фонду, виявлення земель для розширення сільськогосподарського користування і посадки лісу та зменшення ерозії, засолення і забруднення земель шкідливими викидами у навколишнє середовище. Для організації нового або розширення існуючого промислового, транспортного, міського, гідротехнічного та інших видів будівництва, передусім, передбачається використання земель запасу. Крім того, можуть використовуватися ділянки, які були надані іншим землекористувачам.

Планування використання земель сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням матеріалів землевпорядкування і земельного кадастру, які дають глибоку кількісну й якісну характеристику земельних ресурсів і рекомендації щодо їх ефективного використання.

Державні плани /програми/ охорони і використання мінеральних ресурсів України складають органи геології і використання надр України. Вони розробляють концепцію і проекти державних програм розвитку мінерально-сировинної бази, а також планують виконання робіт, що забезпечують вивчення надр; ведення кадастру родовищ корисних копалин і складають державний баланс їх запасів. Кондиції корисних копалин та їх придатність для включення до державного балансу запасів визначаються рішенням Державної комісії України по запасах корисних копалин.

У державних планах використання мінеральних ресурсів розраховуються такі показники: об’єми добутої мінеральної сировини; об’єми збагаченої мінеральної сировини; коефіцієнт вилучення корисних копалин з надр землі; коефіцієнт вилучення компонентів мінеральної сировини в процесі збагачення; коефіцієнт використання відходів.

Державні плани охорони і використання мінеральних ресурсів України повинні передбачати: комплексне використання всіх компонентів корисних копалин; скорочення втрат мінеральної сировини у процесі добування і транспортування; забезпечення екологічної безпеки населення та надійної охорони родовищ корисних копалин від забруднення та екологічних катастроф.