Список використаної літератури. Список використаної літератури.. 20

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3

Розділ 1. ………………………………………………………………………..5

Розділ 2…………………………………………………………………………7

Розділ 3…………………………………………………………………………10

Розділ 4…………………………………………………………………………12

Розділ 5…………………………………………………………………………14

Розділ 6…………………………………………………………………………17

Висновок……………………………………………………………………….19

Список використаної літератури……………………………………………..20

Вступ

В теперішній час, на етапі економічного зростання України, регулювання інвестиційного і інноваційного процесів з боку держави набувають особливого значення.

Оздоровлення економіки України потребує інвестування значного капіталу у пріоритетні галузі виробництва. Фінансування інвестиційних проектів звичайно триває кілька років, а прибуток інвестиції почнуть приносити лише після введення об'єктів в дію.

На початку 90-х років інвестиції спрямовувались на підтримку ледь жевріючих виробництв, обігові кошти яких були спожиті, а витрачені інвестиційні ресурси не дали навіть припинення спаду виробництва.

Помилки у виборі напрямків інвестування у спрямуванні коштів в малоефективні, недостатньо обґрунтовані проекти призвели до припинення інвестиційних процесів і, як наслідок, до і скорочення виробництва.

В останні роки трансформаційні процеси в економіці України набули певного динамізму на макроекономічному рівні. Болісні, але конче необхідні реформи, що спрямовуються на монетарну стабілізацію економіки шляхом скорочення дефіциту бюджету та придушення інфляції фінансово-кредитними регулятивними методами, це тільки фундамент подальших ринкових перетворень.

На етапі ринкових перетворень в Україні можливості збільшення випуску продукції і послуг за рахунок залучення в економічний обіг нових ресурсів стають обмеженішими. Вирішального значення для економічної динаміки набуває перехід економіки на інноваційний тип економічного зростання.

Інновації стають головною "дійовою особою" теоретичних сценаріїв і практичної реалізації сучасної науково-технічної революції, потіснивши звичайні інвестиції, що тривалий час були головним фактором економічного зростання.

Високий знос і моральне старіння основних засобів, відсутність необхідного відтворення вимагають для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників використання продуктивних і технологічних інновацій, що у свою чергу потребують організаційно-управлінських нововведень. Останнє можливе тільки при організації пропозиції інновацій і стимулюванні попиту на них, формуванні цивілізованого ринку інновацій з його ефективною конкуренцією.

Розділ 1

Організаційно-правова основа інвестиційної діяльності

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначає Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року №1560-XII (остання редакція від 01.01.2008), він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Згідно цього закону, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права інтелектуальної власності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, втому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

 

 

Розділ 2.

Аналіз інвестиційної діяльності в Україні

Визначальним завданням державної політики в інвестиційній діяльності є створення рівних умов для ведення бізнесу та інвестування в економіку України суб'єктами господарювання різної форми власності, здійснення процесу інвестування на прозорих і цивілізованих принципах, поліпшення структури інвестиційних джерел.

Україна пройшла важливі етапи на шляху до інтеграції в світовий економічний простір:

- 1 березня 1998 року набула сили Угода про партнерство і співпрацю з Європейським Союзом;

- ЄС і США надали Україні статус країни з ринковою економікою;

- Сенат США скасував поправку Джексона-Вєника щодо України;

- міждержавні угоди щодо сприяння і взаємний захист інвестицій підписано з 70 країнами світу укладено 60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування практично зі всіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної і Південної Америки і декількома країнами Африки.

16 травня 2008 року Україна набула статус члена СОТ. Вступ України до СОТ дає позитивний сигнал для активізації співпраці між Україною і ЄС по всіх напрямах, а також в інвестиційній сфері.

Хоча під впливом світової економічної кризи на український ринок відбулося зменшення індексу інвестиційної привабливості Європейської Бізнес Асоціації з 3,1 до 2,2, очікування на наступні півроку залишаються достатньо позитивними.

У січні-вересні 2013 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 8524,3 млн. дол. США прямих інвестицій. З країн ЄС надійшло 7093,7 млн. дол. США (83,2% загального обсягу), з країн СНД – 711,8 млн. дол. США. (8,4%), з інших країн світу – 718,8 млн. дол. США (8,4%). У той же час нерезидентами вилучено капіталу на суму 659,4 млн. дол. США.У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за січень–вересень 2008 року склав 8079,4 млн. дол. США, що на 54,2% більше приросту за відповідний період попереднього року.

Станом на 1 жовтня 2015 року, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, перевищив відповідний показник на початок року на 27,3% і склав 37621,5 млн. дол. США, що в розрахунку на одну особу становить 812,1 дол. США:

 

Табл.1 Іноземні інвестиції з 2008 по 2015р. (млн. дол.)

 

Більшу частку іноземних інвестицій в економіку України спрямовано у промисловість (24% загального обсягу), фінансову діяльність (20%), нерухомість та оренду (10%), торгівлю та надання послуг (10%) та інше (36%). Промисловість вийшла на перше місце за отриманням іноземних інвестицій лише у 2007 році. Така тенденція сприяє підвищенню конкурентоспро-можності вітчизняних підприємств, оскільки інвестиції спрямовуються на оновлення основних фондів та впровадження нових технологій виробництва. При цьому переробна промисловість значно випереджає за обсягами інвестицій добувну: 7,6 проти 1,2 млрд. дол. США. У промисловості переважають інвестиції у виробництво харчових продуктів, гірничо-металургійний комплекс, машинобудування, хімічну та нафтохімічну промисловість.

 

Найбільш привабливими для інвесторів є традиційні галузі економіки. Перш за все, це – металургія, машинобудування, хімічна промисловість, харчова промисловість, але дедалі більше привертають увагу інвесторів такі галузі, як автомобільна промисловість, споживча електроніка, високі технології, вітроенергетика, сонячна енергетика, виробництво біопалива.

Розділ 3.

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Ук­раїні визначається Законом України "Про інвестиційну діяльність".

Державне регулювання інвестиційної політики визначається:

1) показниками економічного і соціального розвитку України;

2) регіональними програмами розвитку народного гос­подарства;

3) державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає уп­равління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

Управління державними інвестиціями здійснюється загальнодер­жавними та місцевими органами державної влади.

Управління державними інвестиціями включає планування, виз­начення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є:

1. прогнози економічного і соціального розвитку України;

2. схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;

3. цільові науково-технічні і комплексні програми;

4. техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій.

Стратегія пріоритетів визначається на підставі відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних про­грам. Це робиться у зв'язку з тим, що за умов скорочення бюджетних інвестицій держава не спроможна забезпечити розвиток усіх пріоритетних напрямів.

Для пріоритетних об'єктів інвестування у соціальній сфері пере­дбачається дві форми інвестування — у вигляді: а) бюджетних асигну­вань; б) державного кредиту.

Усі розрахунки по інвестиціях і розподіл асигнувань за напрямами і міністерствами, відомствами здійснюють при формуванні державного плану соціально-економічного розвитку України.

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період, ступеня інвестиційної активності суб'єктів господарювання тощо. Для активізації або стримування інвестиційного попиту держава може використовувати традиційні, відпрацьовані світовою практикою методи:фіскальну політику,стимулювання інвестицій,втручання в ринок цінних паперів.

Розділ 4.

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

Зміст державного регулювання інвестиційної діяльності досить значний.

Так, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про інвестиційну діяльність" державне регулювання інвестиційної діяльності включає:

· Управління державними інвестиціями;

· Регулювання умов інвестиційної діяльності;

· Контроль за здійсненням інвестування усіма інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності. Управління державними інвестиціями здійснюється загальноукраїнськими, республіканськими (АР Крим) та місцевими органами державної виконавчої влади й управління та включає: планування, визначення умов і виконання конкретних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних коштів.

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

· Системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;

· Проведення кредитної та амортизаційної політики, в т. ч. шляхом прискорення амортизації основних фондів;

· Подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

· Державних норм, правил і стандартів;

· Антимонопольних заходів;

· Роздержавлення та приватизації державної власності;

· Визначення умов користування землею, водою та Іншими природними ресурсами;

· Політики ціноутворення;

· Експертизи інвестиційних проектів будівництва;

· Ліцензування спеціальних видів робіт у процесі здійснення інвестиційної діяльності в проектуванні, будівництві, вкладенні інвестицій за межі України;

· Аналізу стану містобудування, прогнозування його розвитку;

· Контролю за дотриманням інвестиційного законодавства, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації, інвестиційних програм і проектів будівництва, раціональним використанням територіальних і матеріальних ресурсів;

· Інших заходів.

 

 

Державне регулювання у сфері інвестиційної діяльності здійснюється такими органами:

· Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України;

· Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів цієї Республіки;

· Місцевими державними адміністраціями;

· Органами місцевого самоврядування;

· Спеціально уповноваженими на це державними органами.

Це такі органи:

· Державним комітетом з будівництва та архітектури – у сфері будівництва;

· Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку – у сфері інвестування в цінні папери;

· Фондом державного майна, його регіональними відділеннями та представництвами – при інвестуванні в об'єкти приватизації;

· Міністерством економіки – щодо реєстрації промислово-фінансових груп (далі ПФГ) та іншими міністерствами й відомствами.

 

 

Розділ 5.

Гарантії захисту інвестицій

Вкладення інвестицій здійснюється з метою отримання прибутку чи досягнення іншого соціального ефекту й тісно пов'язане з підприємницькою діяльністю, яка здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність підприємця, з метою отримання ним прибутку.

Отже, інвестиційна діяльність пов'язана з певним ризиком для інвестора. Тому обсяг інвестицій як внутрішніх, так і зовнішніх (іноземних) значною мірою залежить від ефективності правових гарантій для інвестора, передбачених законодавством України та міжнародними договорами України, положення яких трансформовані у національне законодавство.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності та джерел інвестування, включаючи й іноземні інвестиції. Усім інвесторам (в т. ч. іноземним) забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкоджати управлінню інвестиціями, їхньому використанню та ліквідації.

Правові гарантії захисту інвестиції, в т. ч. іноземних, поділяються на:

1) Гарантії від зміни законодавства. Ці гарантії означають, що у разі погіршення умов інвестування проти умов укладених інвестиційних договорів на весь строк дії договору зберігають силу договірні умови (ч. 1 ст. 18 Закону "Про інвестиційну діяльність"); Закон "Про режим іноземного інвестування" (ст. 8) гарантує іноземному інвестору уразі погіршення умов інвестування застосування до іноземних інвестицій норм законодавства, що було чинним на момент вкладення інвестицій.

2) Гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів і посадових осіб. Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону "Про інвестиційну діяльність" і ст. 9 Закону "Про режим іноземного інвестування" інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані, до них також не можуть застосовуватися заходи, тотожні за наслідками.

Закон "Про інвестиційну діяльність" (ч. 2 ст. 18) і ст. 9 Закону "Про режим іноземного інвестування" забороняє державним органам поза межами їхньої компетенції втручатися в інвестиційну діяльність.

3) Гарантії відшкодування збитків інвесторам. У разі порушення державними або іншими органами прав інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності, завдані цим збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі названими органами (ч. 2 ст. 18 Закону "Про інвестиційну діяльність", ст. 10 Закону "Про режим іноземного інвестування").

4) Гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності передбачають:

· а) заборону примусового припинення чи зупинення інвестиційної діяльності, крім визначених законом випадків і причин;

· б) гарантування інвестору: права приймати рішення про припинення інвестицій (з відшкодуванням іншим учасникам інвестиційної діяльності втрат від цього) права на повернення вкладених коштів і отриманого від цього прибутку передбаченими законом способами, а щодо іноземних інвестицій – закріплення за іноземним інвестором права на повернення не пізніше шести місяців від дня припинення діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті іноземного інвестування в сумі фактичного внеску, але з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита.

 

· 5) Гарантії використання доходів, прибутків та інших сум, отриманих в результаті інвестування. Інвесторам гарантується право вільного використання отриманих від інвестування прибутків (доходів) після сплати передбачених законодавством податків та інших обов’язкових платежів, в т. ч. іноземним інвесторам – право безперешкодного та негайного переказу за кордон сум отриманого прибутку (після сплати податків та інших обов'язкових платежів) та інших коштів в іноземній валюті, якщо вони одержані на законних підставах.

6) Гарантії судового захисту прав та законних інтересів інвесторів у разі їх порушення будь-якою особою. Пов'язані з інвестуванням спори, в т. ч. спори між іноземними інвесторами та державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій, розглядаються в судах України, усі інші спори за участю іноземних інвесторів розглядаються в судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, в т. ч. за кордоном.

 

Розділ 6.

Інвестиції в господарство Черкаської області

У січні–березні 2016 р. підприємствами та організаціями області за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 887,8 млн.грн капітальних інвестицій. Найвагомішу частку з них (99,6% загального обсягу) становили інвестиції в матеріальні активи, - повідомили у головному управлінні статистики в Черкаській області.

Обсяг капітальних інвестицій, освоєних у січні-березні 2016р., збільшився порівняно з І кварталом 2015р. на 27,5%.

За рахунок власних коштів підприємств та організацій освоєно 83,8% (744,3 млн.грн) усіх інвестицій. Частка коштів з державного та місцевого бюджетів становила 1,7%.

Найбільш активно освоювали капітальні інвестиції підприємства м.Черкаси, де використано майже третину усіх інвестицій області.

Найбільшу частку (40,3%) усіх капітальних інвестицій було освоєно підприємствами сільського, лісового та рибного господарства. Підприємствами промисловості вкладено 23,2% загальнообласного обсягу капітальних інвестицій.

Іноземні інвестиції

Обсяг залучених із початку інвестування в економіку області прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 1 жовтня 2016р. становив 348,2 млн дол. США, або 0,8% від загального обсягу залучених інвестицій в економіку України.

Більше половини іноземних інвестицій припало на Черкаський район та Черкаси. Про це повідомляє Діловий регіон.

Найбільші обсяги прямих інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості – 82,2% загального обсягу, інформують у Головному управлінні статистики в Черкаській області. У підприємства та організації, що здійснюють операції з нерухомим майном залучено 7,5% прямих інвестицій, у підприємства сільського, лісового та рибного господарства – 4,9%, транспорту, складського господарства, поштової та кур’єрської діяльності – 2,3%

Серед міст та районів області найбільші обсяги іноземного капіталу унесено у підприємства Черкаського району та м.Черкаси – відповідно 53,3% та 29,9%.

 

 

Висновок

В висновку треба відмітити, що на теперішній час українська законотворча база ще недосконала та недостатня для нормального й сталого протікання процесу інвестиційної діяльності.

Таким чином, інвестування економіки на сучасному етапі розвитку України це процес вкрай необхідний.

Враховуючи, що використання в якості інвестицій державних позик та закордонних кредитів, як свідчить практика, мало ефективно, необхідно залучати приватний, в тому числі закордонний, капітал в економіку України. З цією метою необхідно удосконалювати законодавчу базу, яка регулює інвестиційний процес в державі.

Інноваційна політика розглядається як стратегія або набір стратегій реалізації інноваційних пріоритетів у рамках національ­них інноваційних систем.

Національна інноваційна система є важливою передумовою для успішного відродження національної економіки, її адаптації до умов міжнародної конкуренції.

Для реалізації державної політики щодо поліпшення соціально-економічного стану в країні на основі інноваційної моделі розвитку економіки повинні широко використовуватися довгострокові механізми та інструменти державної підтримки, які б стимулювали підвищення інноваційної активності економіки.

Управління інвестиційною діяльністю повинно бути стратегічним напрямком політики регіонального розвитку. Держава в цьому процесі відіграватиме роль координуючого та направляючого центру, запобігаючи економічній відокремленості регіонів. За таких умов регіональний і державний потенціал отримає необхідні інвестиційні нагромадження для економічного оновлення та зростання.

 

Список використаної літератури

1. Аблов А.С., Будкін В.С., Гальперіна Л.П. та інш. Інституційні основи інноваційного розвитку економіки: навч. посібник / В.Є. Новицький (заг.ред.). – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 359с.

2. Акмаєв А.І., Кліяненко Б.Т., Осика О.П. та інш. Економіка й організація інноваційної діяльності: навч. посіб. / Донбаський держ. технічний ун-т – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 341c.

3. Александрова В.П., Чирков В.Г. Прицілювання до ефективного впровадження інновацій (дискусійна) // Проблеми науки. – 2005. – №1.- C.2-7.

4. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення//Економіст. – 2005. – №6. – С. 28-32.

5. Амоша О.І., Антонюк В.П. та інш. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення / НАН України; Інститут економіки промисловості. – Донецьк, 2007. – 328с.

6. Байцим В.Ф, Бреус С.В. та інш. Управління інноваційною діяльністю в економіці України: колект. наук. монографія / Національна академія управління / С.А. Єрохін (наук.ред.) – К.: Нац. акад. упр., 2008. – 115с.

7. Гриньов А.В., Шершенюк О.М., Овчаренко С.В.. Міжнародна інноваційно-інвестиційна діяльність України. Вектор розвитку: [монографія] / Харківський національний автомобільно-дорожній ун-т. – Х.: ХНАДУ, 2008. – 208c.

8. Данілов О.Д. та інш. Інвестування: Навч.посіб. – К.: Видавничий дім „Комп’ютерпрес”, 2001. – 364с.

9. Денисенко М.П, Михайлова Л.І., Грищенко І.М., Гречан А.П., Бельтюков Є. А., Ігнатьєва І. А. Інвестиційно-інноваційна діяльність: теорія, практика, досвід: монографія / М.П. Денисенко (ред.), Л.І.Михайлова (ред.). – Суми: Університетська книга, 2008. – 1050с.