Історичний огляд становлення та розвитку суспільного дошкільного виховання в Україні.

Враховуючи актуальність прогресуючої тенденції становлення і розвитку українського дошкілля, ми зупинились на одному з її аспектів, а саме історико-педагогічному. Початкові спроби осягнення витоків суспільного дошкільного виховання на українських землях припадають на перші десятиріччя ХХ ст. Вони представлені в науковому доробку Аркадія Животка, Софії Русової, Степана Сірополка.

Історико-педагогічний аспект проблеми становлення і розвитку дошкілля в Україні привернув увагу дослідників в середині ХХ ст. Серед них вперше до висвітлення даної проблеми звертається С.Абрамсон. У науковій праці “Історія дошкільного виховання на Україні до 1917р.” (1950) та ряду публікацій автор розкриває досвід роботи кращих дитячих садків в Україні на початку ХХ ст., наводить статистичні дані про їх функціонування, а також характеризує діяльність громадсько-педагогічних товариств в досліджуваний період.

Роботу по дослідженні становлення та розвитку суспільного дошкільного виховання в Українській РСР продовжила Л.Батліна (1983). В своїй науковій праці автор аналізує процес становлення дошкільного виховання в Україні в період від 1917 по 1941 рр. Основна цінність праці полягає в розкритті діяльності діючих в досліджуваний період товариств, зокрема Київського товариства народних дитячих садків та Одеського товариства та їх вплив на дошкільне виховання найбідніших дітей в заснованих ними дошкільних закладах.

У роботі Н.Бібенко (1987) узагальнюються досягнення дошкільних закладів України 70-х років, накреслено шляхи їх подальшого розвитку. Проблеми розвитку теорії і практики дошкільного виховання кінця ХІХ початку ХХ століття в Україні, лягли в основу дисертаційних робіт С.Попенко (1998), у Східній Галичині – З.Нагачевської (1995), у Центральній Україні – І.Улюкаєвої (1995), в умовах польського дошкілля – І.Адамек (2001).

Глибиною теоретичного аналізу визначається дослідження С. Попенко. У своїй науковій праці дослідник визначає передумови розвитку теорії і практики дошкільного виховання в Україні в період к.ХІХ – п.ХХст., подає класифікацію всіх громадських закладів для дітей дошкільного віку та періодизацію розвитку теорії і практики дошкільного виховання до 1917р., розкриває погляди на дошкілля відомих діячів освіти досліджуваного періоду, висвітлює призначення, історію створення та особливості педагогічного процесу в різних типах закладів, аналізує всі напрями та форми діяльності громадсько-педагогічних товариств.

Дослідження З.Нагачевської поклали початок ряду досліджень становлення суспільного дошкільного виховання в різних регіонах України. Вона вперше звернула увагу на особливості розвитку дошкільного виховання в залежності від територіального поділу відмітивши, що дошкільне виховання в лоні Австро-Угорської імперії розвивалося іншими шляхами ніж дошкілля України, що належали до складу царської Росії. З.Нагачевська розкрила становлення суспільного дошкільного виховання у Східній Галичині з 1869 по 1939 рр. висвітливши досвід розбудови інституцій опіки, початкового виховання та навчання дітей дошкільного віку. Особливу увагу звернула на створення та діяльність громадсько-педагогічних товариств краю, зокрема Львівського благодійного дошкільного товариства, Руського Товариства, товариства ”Руська охоронка”. В дослідженні охарактеризувала діяльність та педагогічні погляди Н.Кобринської, М.Грушевської, С.Русової, А.Животка.

Розвиток педагогічної освіти в Східній Галичині (1867-1939рр.) досліджувала М.Барна (1996) охарактеризувавши історію виникнення форм підготовки вчителів для навчальних закладів Східної Галичини (1772-1867рр.), розглядаючи її як соціально-педагогічну проблему. Аналізуючи окремі події і факти впродовж досліджуваного періоду автор розкриває становлення і розвиток педагогічної освіти в Східній Галичині під кутом зору поступових змін релігійно-духовної філософської парадигми науково-позитивною та матеріалістичною, а також характер державотворчих процесів у змісті освіти, які відбувалися в Австрії, Австро-Угорщині та Польщі.

Окреме дослідження присвячене національному шкільництву Галичини та діяльності Українського педагогічного товариства “Рідна школа” належить Г.Білавич (1996). В дослідженні автор розкриває передумови виникнення Українського педагогічного товариства “Рідна школа” та організацію “Рідною школою” дошкільних закладів та народних шкіл.

Історико-педагогічна наукова праця І.Улюкаєвої присвячена дослідженню розвитку дошкільної педагогічної освіти в Центральній Україні в якій запропоновано і науково обґрунтовано періодизацію розвитку дошкільної освіти, визначено основні напрями використання минулого досвіду в сучасній практиці. Проте центральним у дослідженні є діяльність педагогічних товариств в організації закладів з підготовки спеціалістів у 1905-1941рр. та характеристика навчальних планів та програм даних закладів.

Також питання становлення та розвитку професійної підготовки фахівців з дошкільного виховання в Україні кінця ХІХ-го – початку ХХ-го століття лягли в основу дослідження Т.Слободянюк. Автором схарактеризовано та обґрунтовано теорію і практику професійної підготовки спеціалістів з дошкільного виховання в Україні в контексті становлення і розвитку вітчизняної і світової педагогічної думки та досвід діяльності перших дошкільних закладів.

Проблеми історії родинного виховання в Україні знайшли відображення в наукових працях М.Стельмаховича “Традиції і тенденції розвитку сімейної етнопедагогіки українського народу” (1989), “Сім’я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до ХІХст.” та ін.

Розвиток надбань української дошкільної етнопедагогіки та їх використання в сучасних дошкільних закладах висвітлюється в роботі Н.Рогальської (1996).

У когорті відомих українських педагогів кінця ХІХ – початку ХХ століття, які прагнули поставити систему освіти на національні засади, помітне місце займають постаті визначних громадських та культурно-освітніх діячів – А.Волошина, А.Животка, С.Русової, С.Сірополка. Їхня творча спадщина, що увійшла до золотого фонду української педагогічної науки, є актуальною й до нині, а тому привертає увагу численних сучасних дослідників історії педагогіки.

До плеяди відомих українських педагогів першої половини ХХ століття відносимо Августина Волошина – визначного вченого, громадського, культурного й церковного діяча Закарпаття, президента Карпатської України, який усю свою творчу спроможність віддав українському народові, його духовним устремлінням до кращої долі, свободи і щастя. Життя і творчість вченого-педагога лягли в основу наукового дослідження М.Кляп, розкрито в монографії “Августин Волошин” науковців М.Зимомрі, В.Гомоная, М.Вегеша та ряду публікацій Ю.Балеги, В.Бірчака, М.Болдижара, В.Маркуся та ін.

Серед відомих українських культурно-освітніх діячів початку ХХ століття почесне місце займає ім’я знаного фахівця у галузі дошкільної та позашкільної освіти Аркадія Животка. Перші спроби дослідити науково-педагогічну та громадсько-просвітницьку діяльність А.Животка належать В.Дорошенко та М.Остапович. Значний інтерес для вивчення педагогічної спадщини вченого становить історико-бібліографічний нарис М.Тимошика “Аркадій Животко як громадський діяч, журналіст і учений”. Широтою теоретичного аналізу про творчий доробок А.Животка постає наукова праця Ю.Калічака “” де автор розкриває донині невідомі широкому загалу грані таланту А.Животка, підкреслює його риси характеру, ілюструє його життя і його непохитну віру у кращу долю Української держави. Творча спадщина визначного культурно-просвітницького і громадського діяча, педагога європейського рівня Софії Русової привернула увагу ряду науковців О.Джус, Р.Кіри, М.Мельничук, В.Сергеєвої, А.Богуш та ін. Автори висвітлюють основні віхи життя і праці С.Русової як взірець для наслідування молодшими поколіннями організаторів та учасників національно-культурного руху в умовах відсутності власної держави, наголошують на її внеску у розвиток національної освіти і педагогічної думки.

Про педагогічну діяльність соратниці і послідовниці Софії Русової – Ольги Дорошенко, яка в 20-ті роки викладала у Фребелівському педагогічному інституті, а згодом у Київському інституті народної освіти читаємо на сторінках журналу “Дошкільне виховання”. Автор І.Улюкаєва дає характеристику одному з найпомітніших явищ у літературі з дошкільного виховання 20-тих років – книжці О.Дорошенко “Дитячий садок”.

Спадщину відомої української діячки дошкільної освіти Н.Д.Лубенець, яка стояла біля витоків системи національного виховання в Україні, очолювала Київське товариство народних дитячих садків, була організатором і головним редактором журналу “Дошкольное воспитание”, викладачем у Фребелівському жіночому педагогічному інституті ґрунтовно досліджує аспірантка Інституту педагогіки АПН України Т.Куліш.

Дослідження розвитку народної освіти і педагогічної думки на Україні ХІХ поч. ХХст. знайшли своє відображення в наукових працях Н.Калиниченко, В.Лугового, В.Майбороди, М.Ярмаченко.

Становлення і розвиток системи освіти та педагогічної думки східноукраїнських регіонів в ХХ ст. досліджував В.Курило. Автор запропонував періодизацію процесів становлення і розвитку системи освіти східноукраїнських регіонів в ХХ ст. За даними дослідження на розвиток освіти впливають зовнішні суспільні чинники, але сутність її розвитку виявляють не зовнішні фактори, а особливості самої системи освіти тому при розробці періодизації автор в першу чергу враховував найсуттєвіші характеристики системи освіти.

Розвиток педагогічної думки на Буковині вивчали П.Єрмаченко (1995р.), І.М.Петрюк (1998р.), Р.І.Кобилянська (1998р.).

С.Вдович у праці “Розвиток ідей гуманної педагогіки в Західній Україні (кінець ХІХ – поч. ХХст.) охарактеризувала основний зміст і тенденції розвитку ідей гуманної педагогіки в Галичині, Буковині та Закарпатті кінця ХІХ – поч. ХХст. Розкрила вклад у розвиток ідей гуманної педагогіки, справи вдосконалення підготовки вчителів таких громадських діячів досліджуваного періоду як М.Лучкая, І.Чурговича, А.Добрянського, І.Пастелія, А.Бескида та ін.

Дослідження Д.Герцюка було присвячене вивченню учительського руху на західноукраїнських землях ХІХ – першої пол. ХХст. Згідно висновків підведених автором система педагогічної освіти, яка існувала на західноукраїнських землях, аж ніяк не відповідала інтересам українського населення, і була спрямована на гальмування розвитку рідного шкільництва.

Розвиток класичної освіти на західноукраїнських землях ХІХ – першої пол. ХХст. став предметом дослідження І.Курляк. Дослідженням охоплено чотири регіони – Галичину, Буковину, Закарпаття і Волинь, що у різний час були під владою різних імперій.

Дедалі більше доступно широкому колу читачів літературних джерел в яких висвітлюються ретроспективні аспекти педагогіки українського дошкілля, розвитку опіки над дітьми та їх зміст в закладах системи освіти. Переважна більшість цих праць концентрує свою увагу на питання розвитку дошкілля на Лівобережній Україні, Східній Галичині, Центряльній Україні, Буковині.