Зародження нових видів діяльності у ранньому дитинстві

У процесі оволодіння предметною діяльністю в дитини виникає суперечність між розвитком потреби у дії з предметами і розвитком способів, за допомогою яких ці дії виконуються. Вона хоче сама керувати автомобілем, гребти на човні, але це ще їй не під силу, бо дитина не володіє необхідними для цього способами. Ця суперечність розв'язується у процесі ігрової діяльності. Гра не є продуктивною діяльністю, її мотив зумовлюється результатом, а не змістом дії.

Формування психологічних передумов ігрової діяльності

Навколишній світ спонукає дитину до активних дій, у яких зароджуються нові види її діяльності, збагачується психічне життя дитини. З'являється низка психологічних передумов формування ігрової діяльності. Ігрові дії виникають у дитини на основі спостереження за діяльністю дорослих і перенесення. У процесі розвитку гри виникають два типи перенесення:

1) перенесення засвоєної дії в інші умови. Наприклад, навчившись зачісуватися, дитина починає зачісувати ляльку, ведмедика, іграшкового коника тощо;

2) перенесення дії на замінники реальних предметів. Наприклад, дитина зачісує ляльку не гребінцем, а дерев'яною паличкою; спочатку вкладає спати тільки ляльку, пізніше ведмедика, собачку, паличку, кубик, промовляючи: "Люлі, люлі...". Неоформлені предмети (палички, кубики, трісочки) залучаються до гри як додатковий матеріал до сюжетних іграшок (ляльок, тварин) і використовуються як засоби виконання певної дії з основними сюжетними іграшками.

Передумови рольової гри виникають усередині предметної діяльності. Вони полягають в оволодінні діями з особливими предметами - іграшками. Уже на початку раннього дитинства діти у спільній діяльності з дорослими засвоюють деякі дії з іграшками, потім самостійно їх відтворюють. Такі дії називають грою, хоч на цьому етапі вона ще досить примітивна. Дію з одним предметом дитина може повторювати багато разів. Таку елементарну одноактну дію малюк здатен виконувати з різноманітними іграшками, змінюючи об'єкти дій, незмінно повторюючи саму дію.

Зміст початкових ігор обмежується двома-трьома діями, наприклад, годуванням ляльки або тварин, укладанням їх спати. Діти ще не відображають моментів власного життя, а маніпулюють з предметами так, як їм показав дорослий. Вони ще не годують ляльку, не заколисують її, тобто нічого не зображають, а лише, наслідуючи дорослих, підносять чашку до рота ляльки або кладуть її у ліжечко. Характерно, що дитина виковує дії лише з тими іграшками, які застосував дорослий у спільній діяльності з нею.

З часом дитина починає переносити спосіб дії дорослого на інші предмети. Так з'являються ігри, що відтворюють у нових умовах дії, які вона спостерігає у повсякденному житті. Перенесення дії, що спостерігається в житті, на іграшки значно збагачує зміст дитячої діяльності. У ній з'являється багато нових ігор: діти миють ляльку, обливають, зображують її стрибок з дивана на підлогу, звозять ляльку з гірки, ідуть з нею гуляти. Вони можуть відтворювати різні дії, не виконуючи їх реально: "п'ють" з порожньої чашки, "пишуть" паличкою по столі, "варять" кашу, "читають". Доречна порада може посприяти включенню дитини в нову за змістом гру, якщо відповідні дії знайомі їй. Перенесення дії з одного предмета на інший свідчить про суттєвий прогрес дитини в оволодінні діями. Однак при цьому ще відсутнє ігрове перетворення предметів, використання одних предметів замість інших. Виникає воно пізніше і е першим кроком до перетворення предметної дії на власне ігрову.

Діти починають доповнювати сюжетні іграшки різноманітними предметами як замінниками відсутніх предметів: кубик, брусок, котушка, камінчик можуть бути використані як мило при вмиванні ляльки; паличка, пенал - для вимірювання у неї температури тощо. На перших поpax малюки ще не дають предмету-заміннику ігрової назви. Пізніше не лише використовують одні предмети як замінники інших, але й самостійно дають їм ігрові назви. У ранньому віці діти спочатку діють з предметом, потім усвідомлюють його суть у грі. При цьому вони потребують, щоб з предметом-замінником можна було діяти так само, як із реальним. Подібність кольору, форми, величини, матеріалу поки що для них не актуальна.

В іграх дітей раннього віку ще немає розгорнутих ролей, однак уже помітне поступове формування для цього передумов. Одночасно з появою в іграх предметів-замінників діти починають зображувати дії конкретних дорослих (мами, вихователя, няні, лікаря, перукаря). Тоді вони, як правило, називають себе іменами дорослих: спочатку граються, а потім називають себе, впізнаючи у своїх діях дії дорослих.

Отже, передумовами рольової гри е перейменування предметів, ототожнення дитиною своїх дій із діями дорослого, називання себе іменем іншої людини, формування дій, що відтворюють дії інших людей. Усе засвоюється дитиною під керівництвом дорослого.

Виникнення зображувальної діяльності

У ранньому віці зароджуються такі продуктивні види діяльності дитини, як малювання, ліплення, аплікація, конструювання, їх виникнення також пов'язане з предметною діяльністю.

Великий інтерес виявляють діти ще в ранньому віці до рухів олівця, ручки по аркушу паперу, виникнення на ньому слідів. Зображувальній діяльності передує значний підготовчий період, протягом якого вони ознайомлюються з основними властивостями олівця і паперу, набувають необхідних навичок і вмінь їх використання.

Поступово малюки вчаться наносити олівцем штрихи на папір, писати каракулі, засвоюючи зображувальну функцію малювання, тобто починають розуміти, що мають здатність відтворювати на папері певні предмети.

Початок малювання каракуль пов'язаний з маніпулюванням олівцем і папером. Дитина наслідує дорослих, водить олівцем по паперу і починає помічати сліди на ньому (злегка заокруглені лінії, що часто перериваються, з однаковим слабким натиском). Невдовзі вона засвоює функцію олівця як знаряддя, призначеного для нанесення ліній, її рухи стають точнішими, а каракулі - різноманітнішими. Дитина зосереджує на них увагу, починає надавати перевагу одним каракулям над іншими, повторювати їх багато разів. На цій стадії лінії ще нічого не відтворюють, тому її називають дозображувальною. Основними фазами переходу дитини від дозображувальної стадії до зображувальної е: впізнавання предмета у випадковому поєднанні ліній; навмисне зображення.

Перші штрихи дитини ще нічого не означають, хоча і мають важливе значення для розвитку зображувальної діяльності. У віці від 20-ти місяців до 3-х років під впливом розглядання картинок, спостереження процесу малювання дорослими, особистого досвіду дитина засвоює, що покреслений олівцем листок паперу є "малюнком" або "картиною". Сприймання власного малюнка відбувається випадково - декілька ліній викликають за асоціацією образ певного предмета. Завдяки цьому дитина робить важливе відкриття: її малюнок щось зображує. Одне і те саме поєднання ліній може бути витлумачено нею по-різному в різний час чи за різних обставин. Наприклад, один і той самий малюнок хлопчик першого разу прочитав "дядя", наступного дня - "гвинтик", а через два дні - "муха".

Після того як дитина навчиться читати свій малюнок, бачити в ньому певний зміст, називати намальовані каракулі, у неї виникає бажання зображувати за власним "задумом" певні предмети. Намір відтворити певний предмет, словесне формулювання цього наміру є початком зображувальної діяльності дитини.

Перший "задум" часто буває в дітей вкрай нестійким. Він змінюється під впливом випадкових асоціацій. Коли дитина раннього віку висловлює намір щось зобразити, вона має на увазі знайомий їй графічний образ - поєднання ліній, яке в минулому досвіді зафіксоване, як певний предмет. Графічним образом багатьох предметів е замкнена заокруглена лінія. Походження графічних образів, які використовує дитина, може бути різним. Деякі з них вона знаходить під час черкання, інші - у процесі наслідування, копіювання запропонованих дорослими малюнків.

Для формування зображувальної діяльності недостатньо відпрацювання техніки нанесення ліній і збагачення сприймання та уявлень. Необхідне формування графічних образів, що можливе за систематичного впливу дорослого. Підчас малювання, ліплення, аплікації дитина діє так, як у реальній ситуації: наклеївши силует зайчика, мишки, пташки, вона гладить їх рукою, розмовляє, починає з ними гратися.

Розвиток малювання в ранньому віці пов'язаний з психічними досягненнями дитини. Одна і та сама зовнішня форма каракуль має різне значення для дитини. За спостереженням психологів (6. Мухіна та ін.), розвиток значення каракуль долає такі стадії:

1) каракулі як результат вільного маніпулювання олівцем;

2) каракулі як результат вільного маніпулювання олівцем за візуальних асоціацій з реальними предметами. Назва словом цих асоціацій (графічна побудова) набуває значення знака;

3) каракулі як запланований знак реального предмета, який не несе в собі зображальності;

4) каракулі як специфічний для зображувальної діяльності знак - графічна побудова предмета.

Важлива роль у зародженні зображувальної діяльності дитини належить дорослому, який створює передумови її своєчасної появи, сприяє збагаченню сенсорики дитини, формуванню перших графічних образів.

Подальший розвиток малювання, ліплення, конструювання, аплікації, перетворення їх на особливий (зображувальний) вид діяльності відбувається у дошкільному віці.