Фізико-хімічні та токсичні властивості хлору

Методичні вказівки

з дисципліни «Цивільний захист»

Розрахункова робота:

«Прогнозування наслідків аварії на потенційно небезпечному хімічному об’єкті»

 

 

2016 р.

 

Зміст

 

Вступ...................................................................................................................................................... 1. Терміни і визначення.......................................................................................................................

2. Небезпечні хімічні речовини..........................................................................................................

3. Опис небезпечних хімічних речовин.............................................................................................

3.1. Хлор............................................................................................................................................

3.2. Аміак..........................................................................................................................................

3.3. Фосген........................................................................................................................................

4. Хімічно-небезпечні аварії...............................................................................................................

5. Осередок хімічного зараження.......................................................................................................

6. Способи зберігання небезпечних хімічних речовин....................................................................

7. Стан атмосфери...............................................................................................................................

8. Довгострокове прогнозування при аварії на хімічно-небезпечному об’єкті............................

8.1. Визначення кількості розлитої речовини...............................................................................

8.2. Визначення теоретично можливої глибини розповсюдження хмари..................................

8.3. Визначення площі можливого забруднення населеного пункту..........................................

8.4. Визначення кількості людей в населеному пункту, які проживають на забрудненій території................................................................................................................................................

8.5. Розрахунок можливих втрат населення і робітників хімічно-небезпечного об’єкта.........

8.6. Побудова схеми розповсюдження хімічної хмари................................................................

9. Аварійне прогнозування на час після початку аварії τ_авар, год....................................................

9.1. Визначення можливої глибини розповсюдження хмари......................................................

9.2. Визначення площі населеного пункту, яка може бути забруднена.....................................

9.3. Визначення можливих втрат населення.................................................................................

10. Заходи під час аварії......................................................................................................................

10.1. Причини виникнення аварій на хімічно-небезпечних об’єктах.........................................

Висновок...............................................................................................................................................

Література.............................................................................................................................................

 

 

Вступ

 

Техногенні, антропогенні та природні надзвичайні явища останнім часом набули глобального характеру. Зростання кількості населення збільшує масштаби наслідків надзвичайних ситуацій у зв’язку з тим, що все більше людей вимушені жити та працювати у місцях, які знаходяться на території, небезпечній для життя. Дослідження комісії ООН доводять, що більшості цих аварій можна було б уникнути, якби більше уваги приділяти прогнозуванню та попередженню цих лих.

Не останнє місце серед них займають аварії на хімічнонебезпечних об’єктах. Деякі з них поширюються майже на всі сфери життя, негативно впливають на соціально-психологічний стан і економіку нашої країни. У певних регіонах нашої країни з високою густотою населення розташовані об’єкти з підвищеною небезпекою, а це різко посилює небезпеку можливих аварій та катастроф. Внаслідок аварій на небезпечних об’єктах гинуть люди, завдаються матеріальні збитки населенню та державі.

За останні роки в Україні виникає щороку до 500 надзвичайних ситуацій техногенного походження. Найбільше таких надзвичайних ситуацій у Запорізькій, Донецькій, Луганській, Львівській та Одеській областях.

В будь-який час кожна людина може опинитися в зоні надзвичайної ситуації. І саме від вмінь правильно спрогнозувати та швидко оцінити наслідки цієї аварії буде залежати здоров’я та життя людей, які перебувають в небезпечній зоні.

Наслідки впливу небезпечних хімічних речовин при аваріях визначаються з метою прогнозування масштабів зараження на об’єктах та навколишній території.

Прогнозування – це визначення глибини і площі можливого фактичного зараження території НХР, часу підходу зараженого повітря і небезпеки ураження людей.

Методика прогнозування застосовується для хімічних речовин, які перебувають в рідкому або газоподібному стані та при потраплянні в атмосферу переходять в газоподібний стан і утворюють хмару зараженого повітря (первинну та вторинну). Прогнозування проводиться з метою планування організації захисту людей, тварин, урожаю, які перебувають в зоні хімічного зараження. Прогнозування може бути довгострокове та аварійне.

Довгострокове прогнозування проводиться завчасно для визначення можливих масштабів зараження, сил та засобів для ліквідації наслідків аварії, розробки заходів забезпечення захисту населення та підвищення стійкості роботи об’єктів.

Аварійне прогнозування здійснюється за даними розвідки після виникнення аварії для визначення можливих наслідків аварії та порядку дії у зоні можливого хімічного зараження.

Терміни і визначення [5]

Небезпечна хімічна речовина (НХР) – хімічна речовина, безпосередня чи опосередкована дія якої може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або опосередкована дія може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і (чи) завдати шкоди довкіллю.

Аварія з НХР – це подія техногенного характеру, що сталася на хімічнонебезпечному об’єкті внаслідок виробничих, конструктивних технологічних чи експлуатаційних причин або випадкових зовнішніх впливів, що привела до пошкодження технологічного обладнання, пристроїв споруд, транспортних засобів з впливом (викидом) НХР в атмосферу і реально загрожує життю, здоров’ю людей.

Хмара НХР – суміш парів і дрібних крапель НХР з повітрям в обсягах (концентраціях), небезпечних для довкілля (вражаючих концентраціях).

Первинна хмара НХР – це пароподібна частина НХР, яка в будь-якій ємності над поверхнею зрідженої НХР і яка потрапляє в атмосферу безпосередньо при руйнуванні ємності без випарування з підстилаючої поверхні.

Вторинна хмара НХР – це хмара НХР, яка виникає протягом певного часу внаслідок випаровування НХР з підстилаючої поверхні (для легко летючих речовин час розвитку вторинної хмари після закінчення дії первинної хмари відсутній, для інших речовин залежить від властивостей НХР, стану вертикальної стійкості атмосфери та температури повітря).

Зона можливого хімічного забруднення (ЗМХЗ) – територія, у межах якої під впливом зміни напрямку вітру може виникнути переміщення хмари НХР з небезпечними для людини концентраціями.

Зона хімічного забруднення НХР (ЗХЗ) – територія, яка включає осередок хімічного забруднення, де фактично розлита НХР, і ділянки місцевості, над якими утворилася хмара НХР.

Прогнозована зона хімічного забруднення (ПЗХЗ) – розрахункова зона у межах ЗМХЗ, параметри якої приблизно визначають за формою еліпса.

Хімічно небезпечний об’єкт (ХНО) – промисловий об’єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться-пересуваються-завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються, постійно або тимчасово, знищуються тощо) одне або декілька НХР (до ХНО не належать залізниці).

В Україні функціонує 1810 об’єктів господарювання, на яких зберігаються або використовуться у виробничому процесі понад 283 тис. тон небезпечних хімічних речовин, у тому числі – 9,8 тис. тон хлору, 178,4 тис. тон аміаку.

До хімічно-небезпечних об’єктів належать:

- заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки та агрегати, які виробляють або використовують НХР;

- заводи з переробки нафтопродуктів;

- виробництва інших галузей промисловості, які використовують НХР;

- підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

- залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах переміщення НХР;

- транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові та морські танкери, які перевозять хімічні продукти;

- склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

- склади та бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Усі хімічнонебезпечні об’єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:

– перший ступінь – у зонах можливого хімічного зараження, в кожному з яких мешкає більше 75 тис. осіб – 76 об’єктів;

– другий ступінь – у зонах можливого хімічного зараження, в кожному з яких мешкає від 40 до 75 тис. осіб – 60 об’єктів;

– третій ступінь – у зонах можливого хімічного зараження, в кожному з об’єктів мешкає 40 тис. осіб – 1131 одиниці;

– четвертий ступінь – зони можливого хімічного зараження, кожна з яких не виходить за межі об’єкта – 540 одиницю.

Хімічно небезпечна адміністративно-територіальна одиниця (ХАТО) – адміністративно-територіальна одиниця, до якої зараховуються області, райони, а також будь-які населені пункти областей, які потрапляють у ЗМХЗ при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах.

У зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів проживає близько 20 млн. осіб. 321 адміністративно-територіальна одиниця віднесена до певного ступеня хімічної небезпеки: до першого ступеня віднесено 154 адміністративно-територіальних одиниці (в зоні можливого хімічного ураження перебуває більше 50% мешканців), до другого ступеня віднесено 47 адміністративно-територіальних одиниць (де перебуває від 30 до 50% населення), до третього ступеня – 108 адміністративно-територіальних одиниць (від 10 до 30% населення).

Гідроліз – розкладання речовин водою. Чим вище гідролітичність НХР, тим довше її вражаюча дія.

Летючість – здатність речовини переходити у газоподібний стан. Кількісною характеристикою летючості є максимальна концентрація пари НХО при певній температурі.

Тиск насиченої пари – Визначає летючість та відповідно тривалість вражаючої дії НХР.

Теплоємність – визначає характер викиду та випаровування НХР з поверхні при аварії.

Теплота випаровування – є однією з важливих фізико-хімічних характеристик, що визначають характер викиду та наступного випаровування НХР.

Температура замерзання – температура, при якій рідина втрачає рухомість та при нахиленні пробірки з продуктом на кут 45⁰ його рівень залишається постійним протягом 1 хвилини.

Температура кипіння дозволяє побічно судити про летючість НХР та характеризує тривалість вражаючої дії. Чим вище температура кипіння, тим повільніше випаровується НХР.

Гранична концентрація – це мінімальна ефективна концентрація, тобто найменша кількість речовини, що може викликати відчутний фізіолоічний ефект. При цьому уражені відчувають лише первинні ознаки враження та в цілому зберігають працездатність.

Межа стерпності – це мінімальна концентрація, яку людина може витримувати без стійкого ураження.

В’язкість – властивість рідких та газоподібних речовин опиратися течії під дією зовнішніх сил. В’язкість робить вплив на характер поведінки НХР у аварійному випадку (характер дроблення, усмоктування та ін.)

Корозійна активність – властивість руйнувати оболонки, в яких зберігається або транспортується НХР.

 

2. Небезпечні хімічні речовини

 

Небезпечні хімічні речовини – це хімічні речовини, які при бойовому застосуванні або при аварійному потраплянні в атмосферу можуть заражати незахищених людей і тварин, а також заражати повітря, місцевість, споруди, воду, різні предмети і матеріали, що робить їх непридатними для користування і небезпечними при стиканні з ними.

 

Класифікація НХР

– за тактичним призначенням:

- смертельні;

- тимчасової дії;

- подразнюючі.

 

– за фізіологічною дією на організм;

- нервово-паралітичні: зарин, зоман;

- шкірнонаривні;

- загальноотруйні – об’єднують хімічні сполуки, різні як за своєю фізіологічною дією, так і за хімічною будовою. Це такі речовини, як: синильна кислота та хлорціан;

- задушливі – ці речовини мають високу легкість, під час їх вдихання уражаються легенева тканина і виникає токсичний набряк легенів. До них відносяться: фосген, дифосген, фтор;

- психохімічні (інкапаситанти) – це синтетичні або природні сполуки,які можуть спричинити у здорових людей аномалії або фізичну нездатність виконання завдань, поставлених перед ними;

- подразливі.

 

– за швидкістю виникнення уражаючої дії:

- швидкодіючі – не мають прихованого періоду дії і за кілька хвилин призводять до смерті або до втрати працездатності. До них відносяться: зарин, синильна кислота, хлористий ціан;

- повільно діючі – мають прихований період дії і призводять до ураження через деякий час. Це такі речовини, як іприт, фосген.

 

– залежно від тривалості зберігати здатність уражати:

- стійкі – уражаюча дія зберігається кілька годин або діб. До них можна віднести такі речовини як: зоман, іприт;

- нестійкі – уражаюча дія зберігається кілька десятків хвилин після їх потрапляння у навколишнє середовище.

3. Опис хімічно-небезпечної речовини

 

3.1. Хлор – зеленувато-жовтий газ із різким запахом. Отруйний, у 2,5 рази важчий за повітря, добре розчиняється у воді. Суміш із воднем вибухонебезпечна. При тиску 570 кПа (5,7 атмосфер) скраплюється в темно-зелену рідину. Випаровуючись в атмосфері, утворює білий туман, стелиться по землі і збирається в долинах, ярах, підвалах. Високі концентрації хлору 0,1-0,2 мг/л призводять до смерті через 1 годину. Граничнодопустима концентрація хлору в повітрі – 1 мг/кубічний метр. Концентрація хлору 6 мг/кубічний метр призводить до подразнення, концентрація 100 мг/кубічний метр небезпечна для життя.

Хлор дуже отруйний для людей та тварин. Може проникати в організм через неушкоджену шкіру, через органи дихання і травлення.

При легкому ступені отруєння настають почервоніння і свербіння шкіри, подразнення слизових оболонок очей, сльозотеча, ураження верхніх дихальних шляхів: чхання, дертя і печіння в горлі, сухий кашель, різкий біль за грудиною.

Середній ступінь отруєння характеризується розладами дихання і кровообігу, серцебиттям, збудженням і задишкою.

При великих отруєннях спостерігається: різке подразнення слизових оболонок, сильні приступи кашлю, печіння і біль у носоглотці, різь в очах, посилення задишки, сльозотеча, посиніння шкіри та слизових оболонок, некоординовані рухи, ниткоподібний пульс, дихання поверхневе, втрата свідомості, судоми, набряк легень, зупинка дихання.

При високих концентраціях смерть настає миттєво.

Заходи захисту: на потерпілого потрібно надіти протигаз, винести з неезпечної зони, за необхідності зробити штучне дихання. Зігріти тіло. Промити слизові оболонки та шкіру 2% -м розчином питної соди. При отруєнні середнього ступеня – дати випити теплого молока із содою або лужної мінеральної води. Робити інгаляцію з 2%-м розчином питної води, зігріти тіло, дати вдихати кисень або нашатирний спирт. Терміново госпіталізувати.

Дегазація – це заходи, спрямовані на знезаражування або видалення СДХР. Дегазацію можна проводити хімічним, фізичним і механічним способом.

При хімічному способі застосовують нейтралізуючі або хімічні речовини, що руйнують СДХР. Фізичні способи дегазації передбачають випаровування та поглинання СДХР різними матеріалами, руйнування вогнем та видалення НХР рідини, які їх поглинають. Механічні способи дегазації застосовують для зняття зараженого шару грунту чи снігу на глибину проникнення СДХР та ізоляції його.

У разі витікання хлору можна місце витікання полити водою або накрити мокрими ганчірками. Утворюється обледеніння і припиняється витікання газу. Якщо хлор витікає у великих масштабах, його можна знешкодити сірчаним газом або гіпсосульфітом.

 

Фізико-хімічні та токсичні властивості хлору

 

НХР	ХЛОР
Молекулярна маса	70,90
Щільність, г/куб. см	1,56
Температура кипіння, С	-34,6
Уражаюча концентрація, мг/л	0,01

 

3.2. Аміак – безбарвний газ з характерним різким запахом (запах «нашатирного спирту»). Це отруйний газ. Спричиняє ураження верхніх дихальних шляхів, може призвести до набряку легенів і смерті. Ознаки – нежить, кашель, утруднення дихання, задуха. Пари аміаку сильно роздратовують слизові оболонки, викликаючи зуд, почервоніння шкіри, біль в очах, сльози.

При охолодженні до -33,4 ͦС аміак під звичайним тиском перетворюється на прозору рідину, а при -78˚С аміак замерзає.

Аміак дуже добре розчиняється у воді (краще за інші гази): 1 об’єм води розчиняє при кімнатній температурі біля 700 об’ємів аміаку. Концентрований розчин містить 25% (маси)NH₃i має густину 0,91 г/см³. Розчинаміаку у воді іноді називають нашатирним спиртом. З підвищенням температури розчинність аміаку зменшується. Тому він виділяється при нагріванні з концентрованого розчину, чим іноді користуються в лабораторіях для отримання невеликих кількостей аміаку.

Молекула NH₃– та, що отримується при взаємодії трьох атомів гідрогену, має структуру піраміди, у вершині якої знаходиться атом азоту, а в кутах основи – атоми гідрогену. І в цьому випадку можна чекати, що кути між N-H будуть рівні 90 градусів. Ці висновки про взаємне розташування атомів в молекулі відповідають NH₃дійсності. Значна полярність аміаку (µ=1,48D), а також дані структурних дослідженьсвідчать про те, що молекула NH₃ побудована в формі піраміди. Проте, кути між зв’язками (валентні кути) відрізняються від 90˚, в молекулі, рівній 107,3˚.

Для пояснення відмінності валентних кутів в молекулі від 90˚ потрібно брати до уваги, що стійкому стану молекули відповідає така її геометрична структура і таке просторове розташування електронних хмар зовнішніх оболонок атомів, яким відповідає найменша потенційна енергія молекули. Це призводить до того, що при утворенні молекули форми і взаємне розташування атомних електронних хмар змінюється в порівнянні з їх формами і взаємним розташуванням у вільних атомах. У результаті досягається більш повне перекриття валентних електронних хмар, отже, утворення більш міцних ковалентних зв’язків.Така перебудова електронної структури атома розглядається на основі уявлення про гібридизацію атомних орбіталей.

При утворенні молекули аміаку відбувається sp3-гібридизація атомних орбіталей центрального атома (нітрогену). Саме тому валентний кут HNH (107,3˚) близький до тетраедричного. Невелика відмінність цього кута від 109,5˚ пояснюється асиметрією в розподілі електронних хмар навколо ядра атома нітрогену: з чотирьох електронних пар три беруть участь в утворенні зв’язків N-H, а одна залишається неподіленою.

3.3. Фосген –безбарвний газ із неприємним запахом прілого сіна, гнилих яблук, виходить при взаємодії окису вуглецю (чадного газу) з хлором у присутності каталізатора – активованого вугілля. Фосген важчий за повітря. Малорозчинний у воді. Отруйна тільки пара фосгену. Фосген (хлористий водень) через велику реакційну здатність широко використовується при органічних синтезах, для одержання барвників, гексана, поліуретанів, похідної сечовини, у фармацевтичній промисловості; для розкладання мінералів, що містять платину; в алюмінієвій промисловості. У газоподібному стані важчийза повітря в 3,5 рази. Погано розчинний у воді. Температура кипіння +8˚С, П_дксс=0,003 мг/м³, ПДКрз=0,5 мг/м³.Фосген може утворюватися при термічному розкладанні хлорованих вуглеводнів. Для знезараження рекомендується вода, розчини лугів і лужні відходи виробництва, газоподібний аміак і його водні розчини. Для знезараження тонни газоподібного фосгену потрібно лизько 1000 тонн води або 100 тонн 10%-го розчину лугу. Особливістю ураження фосгеном є відсутність виражених явищ дратівливої дії та наявність прихованого латентного періоду. Симптоми отруєння є результатом безпосереднього впливу на дихальні шляхи й легеневі мембрани.

При вдиханні фосгену людина відчуває солодкуватий неприємний запах у роті, потім з’являються покахикування, запаморочення й загальна слабкість. По виході із зараженого газом приміщення отруєння швидко проходить, наступає період так званого удаваного хорошого самопочуття, але через 4-6 годин в ураженого наступає різке погіршення стану: швидко розвиваються синюшне забарвлення губ, щік, носа; з’являються загальна слабкість, головний біль, хекання, сильно виражена задишка, болісний кашель із відділенням рідкого, пінистого, розуватого кольору мокротіння, що вказує на розвиток набряку легенів.Газоподібний фосген надходить в організм через органи дихання й викликає набряк легенів. Потрапляючи в легені, фосген призводить до певних біохімічних структурних змін легеневої тканини й капілярів, підвищуючи проникність останніх, що призводить до заповнення альвіол плазмою крові (набряк легенів). У період впливу з’являються відчуття роздратування в носоглотці й за грудиною, почуття задухи, кашлю, часте моргання. Суб’єктивне відчуття короткочасне (10-15 хвилин). У прихованому періоді, що триває в середньому 4-6 годин, уражений почувається здоровим. Цей період небезпечний тим, що не зважаючи на відсутність зовнішніх проявів, в організмі потерпілого розвиваються зміни, що завершуються набряком легенів. Обтяжуючими факторами є охолодження, фізичне навантаження, психічна напруга. Токсичний набряк легенів розвивається швидко. При цьому з’являється болісний кашель із рясним пінистим мокротінням, синюшністю обличчя й кистей рук. Продовження кисневого голодування й ослаблення серцево-судинної діяльності погіршує стан. У цей період невідкладної медичної допомоги настає смерть. За сприятливого лікування до шостого, сьомого дня може наступити поліпшення стану. Процес отруєння фосгеном досягає кульмінаційної фази через 2-3 доби. За сприятливого перебігу хвороби в ураженого поступово почне поліпшуватися стан здоров’я, а у важких випадках ураження наступає смерть.

 

4. Хімічнонебезпечні аварії

 

За масштабами хімічнонебезпечні аварії поділяються на:

- локальні – в зоні аварії проживає до 10 тисяч осіб;

- місцеві – із зоною від декількох населених пунктів, адміністративних районів до декількох областей з населенням більше 10 тисяч осіб;

- загальні – аварії, які поширюються на значну або всю територію країни.

5. Осередок хімічного зараження

 

При поширенні у навколишньому середовищі хімічних речовин (НХР) утворюються зони хімічного зараження і осередки хімічного ураження.

Зона хімічного ураження – це територія, яка безпосередньо перебуває під впливом хімічної зброї або небезпечних хімічних речовин і над якою поширилася зараженя хмара з вражаючими концентраціями.

Зона хімічного зараження НХР зарактеризується типом застосування НХР, довжиною і глибиною. Довжина зони хімічного зараження – це розміри фронту виливання НХР (за допомогою авіації) або диаметр розбризкування НХР під час вибуху.

Поширюючись за вітром, заражена хмара може уражати людей, тварин і рослини на значній відстані від безпосереднього місця потрапляння небезпечних хімічних речовин у навколишнє середовище. Глибина зони хімічного зараження – це відстань від навітреної сторони регіону застосування у бік руху вітру, тієї межі де концентрація НХР стає неуражаючою. Ця відстань може бути до кулькох кілометрів, інколи навіть кількох десятків метрів від місця безпосередньогозастосування чи аварійного потрапляння в навколишнє середовище небезпечних хімічних речовин. Зона зараження характеризується типом НХР, розмірами, розміщенням об’єкта господарювання чи населеного пункту, ступенем зараженості навколишнього середовища і зміною цієї зараженості з часом.

Осередок хімічного ураження – це територія, в межах якої в результаті впливу хімічної зброї абоаварійного викиду в навколишнє середовище НХР виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин. Розміри осередку хімічного ураження залежать від масштабу застосування отруйних речовин чи кількості потрапляння в атмосферу НХР, їх типу, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, щільності забудови населених пунктів, наявності та характеру лісових насаджень. Всю територію осередку хімічного ураження можна умовнорозділити на дві зони: зону безпосереднього потрапляння в навколишнє середовище НХР і зону поширення парів і аерозолів цих речовин. У зоні безпосереднього потрапляння небезпечних речовин виділяються пари і аерозолі, утворюючи первинну хмару зараженого повітря.

Поширюючись у напрямку вітру, вона здатна уражати людей, тварин і рослини на території в кілька разів більшій, ніж безпосередньо уражена хімічною речовиною. Частина небезпечних хімічних речовин осідає на місцевості у вигляді крапель і під час випаровування утворює повторну хмару зараженого повітря, яка переміщується за вітром і створює зону поширення парів отруйних або сильнодіючих хімічних речовин.

Осередок хімічного ураження характеризують концентрація, щільність зараження і стійкість. Концентрація – це кількість хімічної речовини в одиниці об’єму повітря. Вимірюється в міліграмах хімічної речовини, яка знаходиться в літрі повітря (мг/л). Концентрацію, за якої виявляються уражаючі властивості отруйної речовини, називають бойовою концентрацією, величина її залежить від токсичності хімічної речовини.

Щільність зараження – це кількість небезпечної хімічної речовини, яка припадає на одиницю площі. Вимірюється в грамах речовини на квадратний метр поверхні (г/м²). Щільність зараження характеризується зараженістю території, грунту, будов, споруд. Таке зараження нерівномірне, залежить від умов застосування чи аварійного потрапляння хімічної речовини і може бути від кількох десятків грамів на 1 квадратний метр.

Стійкість хімічної речовини – це тривалість уражаючої дії на людей, сільськогосподарських тварин, рослини і лісові насадження, які знаходяться на зараженій території.

Стійкість визначається часом (хвилини, години, доби), що минув з моменту надходження хімічної речовини, після закінчення якого ця речовина вже не є небезпечною для рослин, тварин, а люди можуть перебувати в осередку зараження без засобів захисту. Стійкість хімічних речовин залежить від температури повітря, наявності атмосферних опадів, фізичних і хімічних властивостей речовини.

Тривалість осередку хімічного зараження залежить від фізичних властивостей хімічних речовин і, зокрема, від температури їх кипіння. Чим вища температура кипіння хімічної речовини, тим повільніше вона випаровується і, відповідно, тим вища її тривалість на місцевості. Чим вища летючість хімічної речовини, тим вища концентрація її пари в повітрі. Але хмара зараженого повітря під впливом тих же температурних умов швидко розсіюється, початкова концентрація небезпечної речовини в ній весь час знижується, і з часом вона втрачає свої уражаючі властивості.

Хімічна обстановка – це сукупність наслідків хімічного зараження території отруйними речовинами, які впливають на діяльність об’єктів народного господарства, формування ЦО та населення.

Хімічна обстановка може утворитися при застосуванні зброї, або в результаті аварійного розливу, чи викидання НХР і утворення зон хімічного зараження й осередків хімічного зараження. Оцінюючи хімічну обстановку, що виникла в результаті потрапляння в навколишнє середовище НХР, необхідно визначити: розміри зон хімічного зараження й осередків хімічного зараження. Оцінюючи хімічну обстановку, що виникла в результаті потрапляння в навколишнє середовище НХР, необхідно визначити: розміри зон хімічного зараження, площі зон зараження і тип хімічної речовини. На основі цих даних оцінюють глибину поширення зараженого повітря, стійкість хімічних речовин на місцевості, час перебування людей, тварин та рослин, зараження споруд, будинків, врожаю, кормів, продуктів та води.

 

6. Способи зберігання НХР

 

При довгостроковому прогнозуванні ми знаємо, скільки речовини виллється. Кількість вилитої речовини залежить від способу зберігання хімічної речовини. Є три основних способи зберігання. Цей спосіб обирають залежно від виду речовини.

Речовини розподіляються на такі види:

1) низькокиплячі речовини (температура кипіння -80, -60, -20, 0, +5);

2) висококиплячі речовини (температура кипіння приблизно рівна температурі кипіння води);

3) речовини, які при нормальних умовах знаходяться у газоподібному стані.