Реалізм як напрям у світовій літературі. Роль художньої літератури у культурному та суспільному житті ХІХ ст.

Загальна характеристика розвитку культури та літ-ри ХІХ ст.

Найважливіші суспільні, історичні, наукові под. ії XIX ст.

Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.Своїх класичних форм реалізм набуває у Франції в 30-х роках XIX століття

Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва нових літературно-мистецьких течій нереалістичного спрямування кінця XIX — початку XX ст., що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.

На формування реалістичного світогляду мали вплив філософія позитивізму, розвиток природничих і суспільних (економіка, соціологія, психологія) наук.

Позитивізм (лат. positivus — позитивний) — напрям філософії, в якому єдиним джерелом знань вважають конкретні науки. Виник у Франції в 30-х роках XIX століття. Його основоположником був французький філософ і соціолог О. Конт. Позитивісти не визнавали абстрактних теоретичних міркувань, що, на їхню думку, не дають справжньої картини життя. Своєю філософією вони оголосили конкретні науки, які спираються на досвід людини.

Атеїзм (від грец. άθεος, безбожний) – світогляд, філософське вчення, однією з основ якого є заперечення існування будь-яких богів і духів.

Видатні представники реалізму:

Франція – Стендаль, О. де Бальзак, П. Меріме, Г. Флобер, Г. де Мопассан, Е. Золя;

Англія – Ч. Діккенс, В. Теккерей, Ш. Бронте;

Росія – І. Гончаров, І. Тургенєв, М. Лєсков, М. Салтиков – Щедрін, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов.

Характерні риси реалізму:

¾ тяжіння до достовірності, об’єктивності;

¾ втілення діалектичного зв’язку між закономірно – загальним та індивідуально – особистим;

¾ звільнення від канонічності, перевага індивідуальних стилів над «спільними»;

¾ відмова від поділу стилю на «високий» і «низький» залежно від сфер зображення;

¾ пізнавальне спрямування (зв'язок із науками);

¾ аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну єдність;

¾ увага до проблем взаємин між людиною та середовищем, до типових характерів за типових обставин;

¾ перенесення центру уваги на соціальну сферу.

У цей період з’являється соціально-психологічна проза, для якої характерним є «історія людської душі»: коли письменник досліджує психологічну еволюцію героя, усі драматичні переходи його почуттів у тісному зв’язку з тими соціальними умовами, в яких особистості доводилося жити.

Найвидатнішими представниками соціально-психологічної прози були Стендаль, Г. Флобер, О. де Бальзак, Ч. Діккенс, У. Теккерей, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов, В. Короленко, Т. Шевченко, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Б. Грінченко та багато інших митців.

 

Роман – великий епічний твір, у якому зображається всебічна картина життя великої кількості людей у певний період часу або цілого людського життя, одна з великих форм епічного роду літератури.

Історичний роман – роман, побудований на історичному матеріалі, відтворює у художній формі певну епоху, період історії.

Соціально – побутовий роман – основний різновид реалістичного роману, для якого характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів.

Автобіографічний роман – жанровий різновид роману, в якому головним персонажем виступає сам автор, а події, вміщені у фабулі, достовірні події з його життя.

Психологічний роман - різновид роману, в якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності героя, що зумовлюють його вчинки та поведінку.

Філософський роман – різновид роману, в якому безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора.

 

 

Класна робота

Життєвий і творчий шлях Ф.Стендаля. Роман «Червоне і чорне», поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра критика режиму Реставрації

Серед літературних авторитетів письменника були В. Скотт, французькі класицисти та представники літератури Просвітництва. Знаковою постаттю для Стендаля був Наполеон, якого він оцінював як політичного діяча неоднозначно, але схилявся перед його героїчною вдачею, славою та енергією перемог.

Художній світ Стендаля характеризується:

· зображенням внутрішнього життя героїв, їх пристрастей та почуттів, аналізом психології людських взаємин;

· протиставленням буржуазної цивілізації природній людській вдачі;

· переплетенням в долях героїв авантюрного та героїчного начал;

· усебічним розробленням теми кохання;

· відкиданням пишномовності, широким використанням символіки.

Історія створення роману «Червоне і чорне»

 

Сюжет цього роману підказала хроніка одного процесу, прочитаного Стендалем у «Судовій газеті». Молодий Антуан Берте, вихователь дітей у провінційній дворянській родині, стає коханцем їх матері. У приступі ревнощів він вчиняє замах на її життя, робить спробу покінчити з собою і гине на гільйотині.

Літературознавці вважають, що роман може мати й інше джерело. Це судовий звіт про справу Лафарга, робітника-червонодеревця, вихідця із дрібнобуржуазного середовища. Лафарг любив своє ремесло, цікавився філософією і літературою, був скромним, але самолюбивим і гордим. Одна легковажна дівчина зробила його своїм коханцем, а потім кинула. Ображений, змучений ревнощами, Лафарг вирішив вбити дівчину, а сам зробив невдалу спробу покінчити життя самогубством.

Звичайно, цих двох людей не можна ототожнювати з головним героєм роману Жульєном Сорелем. Стендаль, відштовхуючись від обох прототипів, віднайшов у фактах судової хроніки джерело грандіозного художнього і філософського узагальнення про природу сучасного суспільства.

 

 

 

Класна робота