Реалісти в дусі Платона стверджували, що ідеї, родовітавидові поняття, чи універсалії існують реально поряд з речами, які вони позначають, або й навіть до них.

Номіналісти ж цілком матеріалістично заперечували їм, що реально існують тільки одиничні речі, а роди і види – це суб'єктивні поняття, за допомогою яких ми мислимо про різні речі, поєднуємо їх в види та роди на основі подібних ознак.

Англійський схоластик Дунс Скот йшов ще далі. Він запитував сам себе: "А чи не здатна матерія мислити?" Це питання впритул приводило до ідеї про єдність світу, що не існує окремої духовної субстанції (!!!)

Важливо! Ідея єдності світу – другий крок в поставанні цілісного світогляду – РОЗУМІННЯ.

Своє завершення ідея єдності світу знаходить аж через кілька століть у вченні Бенедикта Спінози (1632-1677). Він висловив її в ході суперечки з Декартом (1596-1650), який, будучи дуалістом, стверджував, що існує дві субстанції – тілесна, головним атрибутом якої є протяжність, та духовна, головним атрибутом якої є мислення. Тому вводить дедкутивний метод мислення від загального до часткового.

Згадаймо відомий вислів Р. Декарта: "Я мислю – отже, я існую". Існування тіла і душі, говорив він, визначається третьою субстанцією – Богом.

Абсолютизується одна з складових пізнання – ТЕОРЕТИЧНЕ ПІЗНАННЯ. (“Вивчення душі”).

Поряд з цим, особливе місце в історіїї логіки належить англійському філософу Френсісу Бекону (1561-1626). Його по праву вважають родоначальником європейського матеріалізму епохи Нового часу. В основі пізнання, – вважає Бекон, – лежить ДОСВІД, спостереження, дослідні дані й експеримент. Такий напрямок в філософії називається емпіризмом.

На той час це був дуже революційний підхід. Адже це була епоха промислової революції. Об’єктивно складається потреба в тому, щоби місце панівної форми суспільної свідомості займала не релігія, як це було в епоху Середньовіччя, а наука.

Адже промисловість не може розвиватися без науки.

Наука, в свою чергу, не може розвиватися без спостереження, досліду, експерименту. Матеріалізм став нагальною потребою. Визріла потреба і в зміні методу мислення. Старий, дедуктивний метод мислення від загального до часткового добре підходив для доведення буття божого чи для якихось інших потреб середньовічної схоластики, але він ніяк не міг задовольнити потреби конкретних наук. Тому Бекон пропонує новий метод, який він називає індуктивним

Визначення: від спостереження окремих фактів, знання властивостей окремих предметів, через класифікацію та систематизацію до встановлення загальних закономірностей. Цей метод служить науці і досі.

Таким чином, абсолютизується інша з складових пізнання – ДОСВІД. (“Вивчення Тіла”).

Щоб поєднати ці два теоретичні методи пізнання повернемося до ідеї єдності світу. Спіноза зауважує, що двох субстанцій бути не може, що субстанція єдина і нею може бути тільки природа, матерія, яку він за великими філософами епохи Відродження Миколаєм Кузанським (1401-1464) та Джордано Бруно (1548-1600) ототожнює з богом. Такий погляд – ототожнення бога та природи – одержав назву пантеїзму.

Мислення, душу Спіноза вважає не окремою субстанцією, а атрибутом, тобто невід'ємною властивістю матерії, природи, тіла.

“ Нема окремо тіла і душі, а є єдине мисляче тіло,” – вважає цей геніальний мислитель.

Спіноза зі своєю здогадкою щодо єдності матерії та мислення набагато випередив свій час. На довгі роки ця ідея була забута в філософії. Хочеться згадати, що постаттю не меншої від Спінози, який випередив цілу епоху – Нового часу, - був Г.С.Сковорода із своїм вченням про “сродну працю”.

Але матеріалісти епохи Нового часу не змогли зрозуміти її глибини та продуктивності ідеї Спінози. Вони теж пробували виводити мислення з матерії, але робили це аж занадто спрощено. Більшість з них відкидали ідеалістичну теорію вроджених ідей, стверджуючи, що мислення є результат спостереження за навколишнім світом і результат виховання, тобто впливу суспільства на людину. Саме звідси потому виникає механічний мурашник Ф.Скіннера.

"Душа дитини при народженні – tabula rasa (чиста дошка), – говорить великий англійський матеріаліст Джон Локк (1632-1704), – і природа пише на ній свої письмена". Цей філософ заклав основи сенсуалізму, вчення про чуттєву природу свідомості.

Прокоментуйте. "Немає нічого в розумі, чого би спочатку не було у відчуттях", – стверджують прихильники сенсуалізму.

Тісно пов'язане з таким поглядом на світ і вчення емпіризму, згідно якого всі уявлення про світ беруться з досвіду. Знову бачимо абсолютизацію однієї стадії – ДОСВІДУ.

В своїй основі ці вчення були матеріалістичними, але матеріалізм цей був недосконалим, механістичним, споглядальним. Недосконалість, спрощеність сенсуалізму та емпіризму епохи Нового часу полягала в невмінні підійти до питання про природу свідомості історично.

Саме історизм має стати третім кроком в поставанні ЦІЛІСНОГО СВІТОГЛЯДУ: Інформування – Пізнання - Розуміння.

Свідомість розглядалася як продукт споглядання світу, відстороненого спостереження за предметами і явищами та механічної передачі знань від одної людини до іншої.

Недосконалість такого роду матеріалізму в формуванні Свідомості та Цілісного світогляду проявилася одразу. Вчення Локка дало початок не тільки матеріалістичній теорії пізнання, яка лягла в основу всієї сучасної науки, а й напрямкові, який одержав назву суб'єктивного ідеалізму.

Його родоначальником вважається англійський філософ Дж. Берклі (1684-1753). “Якщо всі знання про світ ми одержуємо тільки через органи відчуттів, – міркував він, – то ми не маємо права стверджувати, що вони існують поза нашим сприйняттям”. “Те, що матеріалісти називають речами, предметами, – говорив цей філософ, – є лише комбінації наших відчуттів, образів, ідей. Існувати, значить бути таким що сприймається”.

Крайньою формою суб'єктивного ідеалізму є соліпсизм – заперечення існування чого-небудь крім суб'єкта з його відчуттями. Звичайно, така точка зору була б нісенітницею і щоб хоч як-небудь її уникнути, Берклі говорить, що причиною відчуттів є Бог.

Філософія Берклі поклала початок агностицизму – вченню, згідно якого людський розум в принципі не здатний пізнати об'єктивний світ взагалі. До агностиків належали також такі відомі філософи як Девід Юм (1711-1776), та Іммануїл Кант (1724-1804).

Матеріалісти епохи Нового часу не могли більш чи менш грунтовно заперечити проти ідеалістичних уявлень про природу свідомості, тому що фактично вони ще знаходилися в полоні дуалізму. Вони уявляли собі свідомість та матерію, природу як дві різні субстанції, між якими може існувати виключно зовнішній зв'язок, взаємодія і не бачили їх єдності, тотожності. Спроби установити їх єдність на грунті матеріалізму приводили до вульгаризації, близької до абсурду.

Прокоментуйте. Так, наприклад, деякі матеріалісти пробують уявити собі ідею, думку, як якусь речовину, вони стверджували, що мозок виробляє думку, як печінка виробляє жовч.

Навіть такий великий матеріаліст як Людвіг Фейєрбах (1804-1872) виявився безсилим перед проблемою походження та суті мислення, свідомості. Він цілком справедливо піддає критиці агностицизм та ідеалізм, наполягає на тому, що " мислення з буття, а не буття з мислення ", що "буття є суб'єкт, а мислення – предикат".

Так досі й сприймається вульгарний матеріалізм, але ідеї також мають потенціал матеріалізуватися.... І Ви не один раз відчували це.

В той же час Фейєрбах ще не може звільнитися від ідеалістичного розуміння природи мислення. Критикуючи великого філософа. Одного з засновників другої класичної школи – Німецької класичної філософії, - Г.В.Ф.Гегеля (1770-1831) за ідеалізм, він необачно відкинув геніальну думку цього великого німецького ідеаліста про те, що