Правосуб’єктність та правовий режим іноземців

Правосуб’єктність (правоздатність, дієздатність та деліктоздатність) фізичної особи у МПП прийнято визначати за допомогою колізійної прив’язки «особистий закон фізичної особи». (Особистий закон фізичної особи (lex personalise) широко застосовується для встановлення правосуб’єктності фізичної особи та існує в двох різновидах: закон місця проживання (lex domicilii)

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про міжнародне приватне право», виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається особистим законом. Правила щодо встановлення особистого закону фізичної особи встановлені в ст.16 Закону.

В законодавстві України встановлено, що іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України (ч.2 ст.17 ЗУ «Про МПП») (Прикладом обмеження дієздатності іноземців в Україні є положення Земельного кодексу України, що передбачають неможливість для них набути у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення, ч.ч.2,4 ст.81 Земельного кодексу України).

Колізії щодо дієздатності фізичної особи у МПП виникають у зв’язку з тим, що законодавства окремих держав по-різному вирішують питання її настання та обмеження, тобто встановлюють різний вік, з якого настає повна дієздатність, різні умови, підстави та обсяг її обмеження тощо. (Так, наприклад, повна дієздатність фізичної особи за законодавством Німеччини та Англії настає з 18 років, у Швейцарії та Японії з 20 років, в Аргентині – 22 років.)

Водночас законодавством багатьох держав передбачено обставини, за яких настання повної дієздатності може бути знижений (реєстрація шлюбу та ін.). Також можуть мати місце відмінності стосовно обмеження дієздатності повнолітніх осіб, оскільки не всі держави визнають обмеження дієздатності через марнотратство чи фізичні вади та ін.

В основному в практиці МПП колізійні питання дієздатності вирішуються за особистим законом фізичної особи. Загальновизнаним у міжнародних приватно-правових відносинах є застосування особистого закону для визначення дієздатності фізичної особи: особа, яка є дієздатною за особистим законом, повинна вважатися такою і в інших державах.

При цьому у більшості держав «сім’ї континентального права» дієздатність іноземних громадян визнається за законом їх громадянства, а щодо осіб без громадянства – за законом місця їх проживання.

Що стосується нашої держави, то відповідно до ст..18 Закону України «Про міжнародне приватне право», цивільна дієздатність фізичної особи визнається її особистим законом; цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів то зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов’язань у зв’язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Також загальноприйнятим у багатьох державах є положення, за яким питання визнання іноземця недієздатним чи обмежено дієздатним вирішується за законодавством тієї держави, до якої особа належить.

В Україні діє положення, згідно якого «підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюється особистим законом цієї особи (ч.2 ст.18 ЗУ «Про МПП»).

Законодавством України встановлюються певні виключення щодо правоздатності іноземців. Так наприклад, для іноземців встановлюються наступні загальні виключення щодо правоздатності іноземців:

а)відповідно до п. 4 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Прийняті ж іноземними громадянами чи особами без громадянства у спадщину землі сільськогосподарського призначення, відповідно до п. 4 ст. 81 Земельного кодексу України, протягом року підлягають відчуженню;

б)іноземці не можуть обирати й бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумі (ст. 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»);

в)іноземці не можуть бути членами політичних партій України (ст. 16 вказаного Закону);

г) іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 вказаного Закону). Так, наприклад, іноземець не може бути засновником фермерського господарства, оскільки, згідно зі ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство»¹, таким правом наділені лише громадяни України; також тільки громадянина України може бути призначено на посаду судді (ст. 7 Закону України «Про статус суддів»²) тощо.

ґ) на іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України (ст. 24 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Також, існують відмінності у правовому статусі іноземців, які постійно проживають в Україні (іммігрантів), та іноземців, що перебувають в Україні тимчасово. Так, згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», тільки іммігранти прирівнюються до громадян України у праві на трудову діяльність (ст. 8), на охорону здоров'я (ст. 10), на житло (ст. 12) і на освіту (ст. 14). На відміну від цього, іноземцям, які тимчасово перебувають на території України, медична допомога надається у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про надання медичної допомоги іноземним громадянам» від 17 вересня 1996 р. № 1146³, де записано, що надання медичної допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у посольствах і консульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законодавством.

Питання освіти вказаних осіб вирішуються за постановою Кабінету Міністрів України «Про навчання іноземних громадян в Україні» від 26 лютого 1993 р. № 136. Навчання іноземців, які не мають постійного місця проживання на території України, є платним, якщо інше не встановлено міжнародними угодами України. По-різному вирішуються також питання щодо здійснення підприємницької та інвестиційної діяльності іммігрантами та особами, які тимчасово перебувають в Україні. Окрім того, як уже зазначалося, правоздатність іноземців, які тимчасово перебувають на території України, зумовлюється цілями їх в'їзду, тобто обмежується категорією візи.

В окремих сферах діяльності (інвестиційній, зовнішньоторговельній, торговому мореплавстві) на основі міжнародних угод до прав і обов'язків іноземців застосовується переважно не національний режим, а режим найбільшого сприяння.

4. Правовий статус певних категорій іноземців в Україні. (іммігранти, іноземці, які тимчасово перебувають на території України, біженці, особи, яким надано політичний притулок)

Залежно від мети та терміну перебування² на території України можна виділити кілька категорій іноземних громадян та осіб без громадянства.

Іммігранти — іноземці чи особи без громадянства, які отримали дозвіл на імміграцію і прибули в Україну на постійне проживання або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримали дозвіл на імміграцію і залишилися в Україні на постійне проживання. Право на імміграцію іноземців в Україну встановлено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», більш детально умови та порядок імміграції в Україну визначено Законом України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.²

Особа, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, в'їжджає на територію України на підставі імміграційної візи (яка є чинною протягом року з дня її оформлення). Така віза оформляється дипломатичним представництвом чи консульською установою України за зверненням такої особи.

Після постійного проживання на території України протягом не менш як п'яти років іноземного громадянина чи особу без громадянства може бути прийнято до громадянства України (натуралізовано).

Іноземці, які тимчасово перебувають на території України. Статус іноземних громадян та осіб без громадянства, що тимчасово перебувають на території України, залежить від мети та терміну їх перебування. Як уже зазначалося, в'їзд таких осіб на територію України здійснюється на підставі оформлених належним чином в'їзних візових документів. Умови та порядок видачі візових документів іноземцям встановлено Правилами оформлення візових документів для в'їзду в Україну (затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну» від 20 лютого 1999 р. № 227¹) та Інструкцією про порядок оформлення візових документів іноземцям та особам без громадянства для в'їзду в Україну (затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України від 7 квітня 1999 р. № 63, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 9 квітня 1999 р. за № 223/3516)². Відповідно до названих нормативних актів віза має вигляд відмітки у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в'їзд в Україну і транзитний проїзд через її територію, що їх оформлюють дипломатичні представництва та консульські установи України¹ на підставі візових анкет і доданих до них документів².

Візи залежно від мети поїздки бувають (позначаються літерним і цифровим кодом): дипломатичні, службові, ділові, для працівників рятувальних служб, студентські, для науковців, для працівників засобів масової інформації, для представників релігійних місій, для представників гуманітарних місій, для в'їзду з метою культурного і спортивного обміну, для в'їзду з метою туризму, приватні, імміграційні, для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзитні. Окремі з названих категорій віз (наприклад, віза для науковців, туристична, студентська, транзитна тощо) не дають іноземцеві або особі без громадянства права змінювати статус перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні. Залежно від періоду дії візи бувають короткотермінові (до шести місяців) і довготермінові (від шести місяців та п'яти років). Візи можуть оформлятися як разові, дво- та багаторазові, колективні. У візовій етикетці (засвідчує факт видачі візи) зазначений термін, протягом якого іноземець або особа без громадянства може в'їхати і перебувати в Україні чи здійснити транзитний проїзд через її територію. У строк, вказаний у візі, іноземці зобов'язані залишити територію Україну.

Окремо слід звернути увагу на те, що на підставі статей 25, 31 і 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також пунктів 15 і 16 Правил оформлення візових документів візу може бути анульовано (причому анулювання може відбутися як під час проходження прикордонного контролю іноземцем, так і під час перебування іноземця або особи без громадянства на території України).

Біженці. Правовий статус біженців на території України врегульовано Законом України «Про біженців» від 21 червня 2001 р.¹, Законом України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 р.² та Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців» біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і через цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни чи не бажає користуватися цим захистом через такі побоювання, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї через зазначені побоювання.

Особа, якій надано статус біженця відповідно до законодавства України, не може бути вислана або примусово повернута до країн, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Окремо слід підкреслити, що розділом ІУ Закону України «Про біженців» передбачено права та обов'язки біженців на території України (при цьому приписи Закону різняться щодо осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця та осіб, яким вже надано статус біженця). Загальним правилом є надання біженцям національного правового режиму (тобто вони користуються такими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією та законами України); але в окремих випадках передбачено надання біженцям додаткових прав (наприклад, права на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, права на користування житлом, наданим у місці проживання).

Особи, яким надано політичний притулок. Відповідно до ст. 26 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземцям і особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. На жаль, на сьогодні такого спеціального закону в України не прийнято, її внутрішнім законодавством це питання не врегульоване. Слід зазначити, що право фізичної особи на отримання притулку закріплено також у ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., відповідно до якої кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути використане у разі переслідування, заснованого на вчиненні неполітичного злочину або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй. Зазвичай рішення про надання політичного притулку приймається в індивідуальному порядку головою відповідної держави або уповноваженим ним органом.

Дістати політичний притулок особа може, якщо вона переслідується за свою громадянсько-політичну діяльність й такі переслідування мають індивідуальний характер.

Необхідні нормативні документи та літературні джерела:

Мироненко І.В. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Алерта, 2012. -272с.

Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право: Підручник/ Г.С. Фединяк, Л.С. Фединяк. – 4-те вид. (перероб. І доп.) – К.: Атіка, 2009. – 500с.

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року.