Автоматична ідентифікація тварин.

У пристроях ідентифікації використовуються різноманітні фізичні принципи і передачі інформації (оптичні, ультразвукові і т.д.). В даний час використовуються, головним чином, пристрої, у роботі яких використані радіотехнічні принципи.

Всі кодові датчики закріплюються на нашийнику тварин і класифікуються в такий спосіб:

 

Датчики з пасивним живленням найбільше поширені і працюють вони на енергії магнітного поля, що утвориться в місці ідентифікації і створює резонансний ефект. Ідентифікатори пасивного типу отримавши сигнал стаціонарного приємопередавального пристрою виробляють закодовану відповідь (сигнал розпізнавання), чим забезпечується ідентифікація тварини.

Для функціонування респондера використовується лише одна фіксована частота. При влученні респондера в електромагнітне поле, утворюване спеціальною антеною, відбувається активація датчика і відповідно до запрограмованим при його виготовленні кодом змінюється кількість електромагнітної енергії. Ці зміни аналізуються логікою розпізнавання пристрою, що ідентифікує, визначальний код респондера.

Транспондер працює на двох частотах. Перша служить для передачі енергії від пристрою, що ідентифікує, до датчика, а друга від датчика, розташованого на нашийнику тварини до приймального пристрою ідентифікатора. Перші Транспондери настроювалися кожний на індивідуальну частоту, як правило, у діапазоні до 100 кГц. Щодо ефективної система, при наявності температурного дрейфу, була за умови, що частоти різноманітних Транспондерів повинні відстояти одна від інший, як мінімум на 2...3 кГц. Проте, з огляду на частотні параметри таких пристроїв, число ідентифікуючих тварин при використовуванні такого принципу, дуже обмежено.

В даний час використовується принцип передачі інформації від датчика до пристрою ідентифікації, заснований на кодово-імпульсній модуляції, що показано на функціональній схемі системи ідентифікації тварин.

В даний час фірмою "Nedar" (Нідерланди) розробили ідентифікатор активного типу з літієвим елементом живлення. Даний ідентифікатор імплантується під шкіру тварині за допомогою спеціального інєктора і має розміри 5х13 мм.

 

Діагностика маститу

Відомо кілька методів розпізнавання цього захворювання, заснованих на аналізі що відбираються проб продукту, що практично утруднено при використанні доїльних установок майданного типу на великих фермах.

Продемонструємо можливість діагностики маститу на підставі виміру деяких параметрів, що показано на наступній діаграмі. У момент часу "0" вим'я корови було заражено бактеріями, що викликають мастит.

 

 

Зміна змісту уражених клітин вим'я, в молоку - за 2 дні збільшується на 300 %. Електропровідність молока після зараження вим'я різко зростає (до 30 %) навіть коли знизилося число ушкоджених клітин. Добова активність корови знижується на 10...15 %. Температура тіла тварин підвищується незначно на 0,2...0,5 С, тому цей показник не інформативний. Споживання корму і води при захворюванні маститу практично не змінюються.

Таким чином, більш-менш інформативними з розглянутих параметрів є електропровідність молока і продуктивність тварин, і в меншому ступені від температури тіла тварин. Тому, очевидно, що прилади, які реалізують дані принципи достатньо сигналізують про важкі форми захворювання і, як правило, не дозволяють діагностувати початкові стадії маститу, що має першорядне значення в практиці тваринництва. Це тим більше збільшується розкидом указаних параметрів як у процесі доїння (початок і кінець), так і в залежності від номера лактації тварини. Тому в ряді японських приладів вимірюють електропровідність молока від кожного соска, порівнюючи ці показники між собою. При суттєвому відхиленні электропровідності молока в одному із сосків від трьох інших виробляється сигнал, що свідчить про достатньо сильне запалення.

Очевидно, для більш достовірної діагностики маститу необхідно одночасно враховувати електропровідність і температуру молока в колекторі доїльного апарату від кожного соска вим'я й опрацьовувати дану інформацію з істотно більш складного алгоритму, що враховує також інші інформаційні ознаки. Це можливо реалізувати тільки на базі засобів обчислювальної техніки.

Автоматичне урахування індивідуальної продуктивності корів - одна з найважливіших операцій, виконуваних на МТФ. По цьому показнику, в основному, нормують раціон тварин.

Практично всі застосовувані в даний час пристрої для виміру кількості надоєнного молока засновані на одного з двох принципів - об'ємному або масовому. Найбільше характерні типи розроблених вітчизняних і закордонних конструкцій такі.

-молокомір, підвішений на тензодатчику.

Недолік - низький ступінь очищення при промиванні системи і необхідність частої перевірки і підстроювання (тарировки)

 

 

 

-молокомір із поплавковим датчиком і клапанами. Поплавець під тиском молока піднімається і замикає контакти приводу в прямування клапани для відводу продукту, періодичність відкриття яких пропорційна інтенсивності молоковіддачі.

 

 

В даному варіанті є міряльна скляна ємкість (у середині якої є пластмасова трубка і металевий сердечник і розташований навколо трубки поплавець 4 із постійним магнітом, що, підіймаючись, своїм постійним магнітом піднімає сердечник, що знаходиться в пластмасовій трубці. Вмонтований у верхній частині ємкості ультразвуковий генератор 5 випромінює і сприймає відбиті сигнали. При підвищенні рівня молока в сулії скорочується час проходження ультразвукового сигналу, що пов'язано певним чином із кількістю надоєнного молока.

 

 

Ця конструкція заснована на вимірі кількості рідини за допомогою перекидних ємкостей.

 

Молокомір із плоским диском, закріпленим на валі електродвигуна. Використовується залежність току навантаження двигуна від кількості молока, що надійшов на диск.

 

 

В усіх вищенаведених конструкціях є загальний недолік - складність промивання, тому що вони мають розширювальної ємкості, де швидкість промивочного розчину сповільнюється, у результаті чого його механічний вплив знижується.

Цей недолік усунутий у молокомірі такої конструкції.

У середню трубу трьохтрубного корпуса датчика надходить надоєне молоко. Звідси в залежності від положення нижнього керуючого клапанна 1 воно перетікає в праву 3 або ліву 2 міряльні трубки. Тут на поверхні молока піни набагато менше, оскільки переливши здійснюється знизу. При досягненні датчика рівня (4 або 5) останній спрацьовує й у спеціальний електронний блок або в ЕОМ проходить імпульс і виробляється команда на зміну положення керуючого клапанна. При цьому молоко з вимірювальної трубки, де проводився вимір, зливається в молокопровід, а з центральної надходить в іншу вимірювальну трубку.

У такий спосіб менше інформативним із розглянутих параметрів є електропровідність молока і продуктивність тварин, і в меншому ступені від температури тіла тварин. Тому, очевидно, що прилади реалізуючі дані принципи достатньо вірогідно сигналізують про важкі форми захворювання і, як правило, не дозволяють діагностувати початкові стадії маститу, що має першорядне значення в практикці тваринництва. Це тим більше збільшується розкидом указаних параметрів як у процесі доїння (початок і кінець), так і в залежності від номера лактації тварини. Тому в ряді японських приладів вимірюють електропровідність молока від кожного соска порівнюючи ці показники між собою. При суттєвому відхиленні электропровідності молока в одного із сосків від трьох інших виробляється сигнал, що свідчить про достатньо сильне запалення.

Очевидно, для більш достовірної діагностики маститу необхідно одночасно враховувати електропровідність і температуру молока в колекторі доїльного апарату від кожного соска вим'я й опрацьовувати дану інформацію з істотно більш складного алгоритму, що враховує також інші інформаційні ознаки. Це можливо реалізувати тільки на базі засобів обчислювальної техніки.