Система технічного обслуговування і ремонту техніки

Ремонт машин, як об’єктивна реальність

В агропромисловому комплексі України для функціонування виробничих процесів по вирощуванню і переробці с/г продукції є велика кількість різнопланових і різномарочних машин – тракторів, автомобілів, комбайнів, с/г машин та обладнання – плугів, борін, культиваторів, сівалок, саджалок та багато інших. Постійно, чи періодично вони використовуються за своїм призначенням. Умови роботи цієї техніки складні і важкі. Це і постійно перемінні кліматичні умови, це робота на ґрунті і з ґрунтом, робота з отрутохімікатами, часто відсутність належного технічного догляду, це часто критичні ситуації, коли немає можливості саме в потрібний час провести прості роботи по догляду, чи усуненню дрібних несправностей, які, при несвоєчасному втручанню, призводять в подальшому до великих поломок і великих витрат на їх усунення, та багато інших причин.

Існує таке визначення, що ремонт машин є об’єктивною реальністю. Що воно означає? Що незалежно від волі і бажання людини, яка створює машини і розпоряджається ними, незалежно від того, де, в якій країні і яким виробником створена машина, рано чи пізно, в меншій, чи більшій мірі, будь яка машина дає збої в роботі, відмовляє через відмови і поломки і її доводиться ремонтувати, тобто поновлювати її працездатність. Пояснюється це не якоюсь однією причиною. Коли б це було так, то давно було б знайдено спосіб яким чином нейтралізувати цю одну причину. Причин є надзвичайно багато. Всі і назвати важко. Але основними серед усіх причин є ті об’єктивні процеси, які відбуваються в машині під час її роботи і під час її зберігання. Це, насамперед процеси зношування, які відбуваються внаслідок взаємних переміщень деталей, внаслідок їх взаємодії із оточуючим середовищем, рослинами, ґрунтом, отрутохімікатами. Сучасні технології і матеріали

дозволяють мінімізувати зношування деталей. Але повністю не допускати його неможливо. При зберіганні матеріали старіють і втрачають свої початкові властивості. Дія сонця, радіації теж негативно позначається на властивостях матеріалів. Все це та інші чинники зумовлюють періодичну втрату технічними об’єктами працездатності і, оскільки не може стояти питання про заміну дорогого несправного об’єкта новим, вирішенням питання є ремонт.

 

 

Історія ремонтної бази

З проблемою ремонту, як комплексу робіт спрямованого на поновлення справності чого б то не було – чи то одягу, чи житла, чи знаряддя праці, чи зброї –людина зіткнулася на ранній стадії свого розвитку, коли в боротьбі за виживання вона почала створювати одяг, житло, зброю, знаряддя праці.

Актуальність цієї проблеми зростала разом із розвитком цивілізації, із ускладненням сфери виробництва, особливо із появою складних машин, із інтенсифікацією виробництва, в тім числі аграрного.

В 1975 році професор Московського університету М. Комов у книзі «Про землеробські знаряддя» обґрунтував необхідність враховування необхідності ремонту машин при їх конструюванні, тобто те, що зараз оцінюється показником ремонтопридатності.

До 1929 р., коли сільськогосподарська техніка використовувалась у сільськогосподарських кооперативах та на державних сільськогосподарських базах, її обслуговували від випадку до випадку, а ремонтували після закінчення сільськогосподарських робіт і безумовно, при виході машини з ладу. Проте потреба систематизації, упорядкування питань ремонту техніки наростала. В 1930 році у складі ВІМу (Всесоюзний інститут механізації м. Москва) була створена група, на основі якої досить швидко була сформована лабораторія з питань ремонту с/г техніки. На них була покладена задача розробки науково-обгрунтованих рекомендацій щодо питань обслуговування і ремонту техніки.

В с/г ВНЗах на факультетах механізації почали створюватись кафедри ремонту машин, які почали готувати інженерів-ремонтників, досліджувати питання організації і технології ремонту техніки.

В цей час, коли масово були утворені колективні господарства (колгоспи і радгоспи), ремонтно-обслуговуюча база швидко розвивалась відповідно з насиченням сільського господарства технікою і потребою її обслуговувати і ремонтувати. Цьому сприяв швидкий розвиток автотракторного та сільськогосподарського машинобудування. Сільськогосподарська техніка, машини та знаряддя зосереджувались на машино-тракторних станціях (МТС), які, за договорами з колгоспами, виконували основні механізовані сільськогосподарські роботи. Вони ж (МТС) займалися технічним обслуговуванням і ремонтом техніки.

Організація МТС зумовила створення широкої мережі ремонтних майстерень. Це давало широке поле діяльності учених і фахівців. Їх робота в довоєнний період була надзвичайно плідною. Головним результатом була розробка і впровадження планово-упереджувальної системи ТО і ремонту техніки. Найбільш повно досягнення ремонтників знайшли відображення в підручнику «Ремонт машин», написаному В.І. Казарцевим в 1939 році.

У роки Великої Вітчизняної війни ремонтно-обслуговуючу базу на Україні було сильно зруйновано. Проте, з іншої сторони, війна дала сильний поштовх розробці нових технологій ремонту машин та відновлення деталей.

Із 1946 р. розпочався період відновлення і удосконалення ремонтно обслуговуючої бази – будувались нові ремонтні майстерні МТС, які оснащувались необхідним технологічним обладнанням. В 1956 році в Радянському Союзі був створений спеціалізований науково-дослідний інститут з питань технології і організації технічного обслуговування (ТО) і ремонту машин (ГОСНИТИ). З часом філіали інституту були утворені на Україні, в Середній Азії, в Сибіру та ін. За короткий час інститут став виконавцем і координатором досліджень по формуванню технічної політики і розробці технологічних процесів і засобів оснащення для ТО і ремонту техніки. Це в значній мірі зумовило розробку теорії технології і організації ремонту машин. ЇЇ розробниками були такі видатні учені, як В. Казарцев, В. Єфремов, І. Левитський, А. Селиванов, Ю. Петров, В.Крамаров, І. Ульман.

У 1958 р. у зв’язку зі значним збільшенням кількості техніки і складністю утримувати її в одному місці (в райцентрі), а також необхідністю оперативного реагування перекидкою техніки по ситуації на місці, сільськогосподарську техніку МТС передали колгоспам і радгоспам, яким довелося будувати майстерні для виконання ремонтних та обслуговуючих робіт власними силами. МТС були перетворені в ремонтно-технічні станції (РТС).

У 1961 р. було створено Всесоюзне об'єднання «Союзсільгосптехніка» для матеріально-технічного забезпечення с/г виробництва. Воно функціонувало на всіх адміністративно-територіальних рівнях (союз, республіка, область, район).

До 1970 р. склалася певна система організації ремонту сільськогосподарської

техніки, за якої капітальний ремонт машин та їх агрегатів, а також централізоване відновлення деталей здійснювали на спеціалізованих ремонтних підприємствах, а поточні ремонти та технічне обслуговування — у майстернях господарств (колгоспів і радгоспів).

У 1978 р. ВО «Союзсільгосптехніка» було перетворено у Державний комітет

по виробничо-технічному забезпеченню сільського господарства (Держкомсільгосптехніка). В 1979 р. було утворено управління по відновленню деталей «Ремдеталь» із науково-дослідними, проектно-технологічними та виробничими підрозділами.

В цей час – в 70-х – 90-х роках ремонтна база в с/г виробництві набула найкращого розвитку. Були розроблені нові технологічні процеси відновлення деталей, створено нове прогресивне обладнання для ремонту машин і відновлення деталей, створено широку мережу великих спеціалізованих майстерень по ремонту машин.

Існуюча ремонтно-обслуговуюча база сільського господарства в Україні

нині перебудовується для функціонування в умовах ринкової економіки та конкуренції у напрямку створення єдиної системи: виробництво— технічний сервіс— користувач.

З цією метою утворено концерн «Украгротехсервіс», який забезпечує сільськогосподарські підприємства деякою технікою та обладнанням для ремонтних підприємств. Ремонтні підприємства областей утворюють об'єднання по виробничо-технічному забезпеченню сільського господарства (обласні агротехнічні об'єднання).

Ремонтно-технічні підприємства (РТП) набувають самостійності, налагоджують зв'язки із заводами-виробниками, виконуючи функції посередників (дилерів). Утворюються приватні, кооперативні, акціонерні підприємства по обслуговуванню і ремонту сільськогосподарської техніки різні за видом, обсягом та складністю виконуваних робіт.

 

Система технічного обслуговування і ремонту техніки

 

Система ТО і Р передбачає наступні РОД з допомогою яких забезпечується працез датність машин протягом всього періоду експлуатації:

- технічне обслуговування;

- поточний ремонт;

- капітальний ремонт.

Технічне обслуговування – це комплекс робіт по підтриманню працездатності або справності машин при їх використанні, зберіганні і транспортуванні. Ці роботи мають планово запобіжний характер і виконуються протягом всього періоду експлуатації машини у відповідності з вимогами експлуатаційної документації.

Що включає ТО? (тобто які роботи). До ТО відносяться роботи очисні, мийні, обкатувальні, контрольні, діагностичні, регулювальні, змащувальні, заправочні, кріпильні і монтажно – демонтажні роботи, а також роботи по консервації і розконсервації машин і їх складових частин.

При використанні машин КСТОРМ передбачаються наступні види ТО:

- щозмінні;

- номерні (ТО – 1; ТО – 2; ТО – 3);

- сезонні.

Метою ТО при використанні машин є виконання планових робіт для зменшення

швидкості зношування деталей і контроль технічного стану машин.

При використанні машин ТО проводиться у відповідності з „Технічним описом і інструкцією по експлуатації” та „Настановою по ТО машин”, що готовляться розробником машини і затверджуються у встановленому порядку.

Для тракторів усіх марок прийнято проводити повний набір видів ТО:

- ТО при обкатуванні (ТО – О);

- щозмінне (через 8 – 10 год.) ЩТО;

- перше (ТО – 1); - друге (ТО – 2); - третє (ТО – 3);

- сезонне СТО – ВЛ, СТО – ОЗ;

- при зберіганні ТО – ЗБ.

Для поновлення працездатності машин передбачається проведення поточних і капітальних ремонтів. Призначання ремонтних робіт ведеться після діагностування машин по ресурсних параметрах їх основних складових частин, або після появи відказу і втрати машиною працездатності.

Поточний ремонт розглядається, як основний спосіб відновлення працездатності машин. Його проведення можливе планово і непланово.

Планово означає, що ПР проводиться по результатах ресурсного діагностування, яке проводиться через 1700...2100 мото-год. наробітку.

Непланово (неплановий, заявочний ремонт) проводиться з метою усунення несправностей, що виникли в процесі використання машин.

Поточний ремонт може бути виконано як на місці використання машини – у полі, на дорозі; так і в пристосованих приміщеннях, пунктах ТО машин.

Машини, та їх складові частини, при досягненні граничного стану (виявляється за результатами діагностування, або по ходу поточного ремонту машини) – піддаються капітальному ремонту.

Капітальний ремонт виконується, як правило, на спеціалізованих підприємствах –майстернях, рем. заводах.

Капітальний ремонт супроводжується заміною базових деталей, новими, або капітально відремонтованими (картери, корпуси, блоки, вали, шестерні, механізми).

Питання для самоконтролю

1. Що означає, що ремонт є об’єктивною реальністю.

2. Що розуміють під поняттям ремонт.

3. Що слід розуміти під системою технічного обслуговування і ремонту машин.

4. Що дає функціонування системи технічного обслуговування і ремонту машин.

5. Які види ремонтно-обслуговуючих дій передбачає система та в чім зміст цих дій.

6. Яке призначення технічної документації при ремонті і які основні документи використовуються в ремонті.

Завдання для самостійної роботи.

Опрацювати причини втрати працездатності технічними об’єктами, які використовуються в АПК.