Форми міжнародної торгівлі.

Рис. 1. Форми міжнародних економічних відносин та їх складові

Рис. 2. Підходи до розуміння сутності міжнародної торгівлі

Етапи розвитку міжнародної торгівлі:

І — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);

ІІ — друга половина XIX ст. — початок Першої світової війни (1914 р.);

ІІІ — період між двома світовими війнами (1914—1939 рр.);

ІV — повоєнний (50—60-ті роки);

V — сучасний (з початку 70-х років).

Останній, сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди:

¨ конкуренції двох світових систем господарства — капіталіс­тичної та соціалістичної (до початку 90-х років);

¨ глобалізації світової економіки (з початку 90-х років).

Центральним питанням торговельної політики є питання: що вибрати для забезпечення економічного зростання і добробуту нації: свободу торгівлі чи протекціонізм?

Вільна торгівля (лібералізм)

Теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно - свободу торгівлі. Критикуючи протекціонізм, прихильники торгівлі без обмежень стверджують, що він шкідливий для національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує можливості споживачів задовольняти свої потреби, призводить до зростання цін. Свобода торгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг, навпаки, сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дозволяє повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам.

Модель вільного міжнародного обміну досить переконлива в цілому знаходить підтвердження в торговельній практиці, але, головним чином, промислово розвинутих країн з ринковою економікою. Після Другої світової війни ці країни послідовно усували (і продовжують усувати) обмеження на шляху взаємного обміну і досягли значного економічного та соціального прогресу. А відтак у Західному світі концепція вільної торгівлі залишається переважаючою. Водночас твердження, що лише вільна торгівля оптимізує використання факторів виробництва, вже ніким беззастережно не визнається. Багато економістів-теоретиків при розгляді проблеми вибору торговельної політики остерігають від безоглядного застосування принципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно погоджуватися з реальним станом світового господарства і реальними умовами конкретної країни.

Справа в тому, що висновки теорій міжнародної торгівлі достовірні лише за певних умов: вільна конкуренція та рівність торговельних партнерів. Але в реальному житті вільна конкуренція, особливо в сучасних умовах, скоріше за все є винятком, ніж правилом. Пануюча на світовому ринку олігополістична конкуренція за своєю структурою близька до монополії (таємна змова, лідерство в цінах). Практика ведення бізнесу транснаціональними корпораціями істотно порушує принцип чистої і досконалої конкуренції, а їхні антиконкурентні дії не підпадають під національні законодавства, які обмежують монополію. Ціни, що встановлюються ТНК, не відображають у кожному конкретному випадку ні витрат виробництва, ні рівноваги ринку. Вони визначаються політикою адаптування до специфіки певного національного ринку і внутрішньою стратегією максимізації прибутку (трансфертні ціни). Це - з одного боку. З іншого, партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно відрізняються між собою і перебувають у нерівному становищі: а) за рівнем економічного розвитку; б) за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі; в) за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема на ціни. Деякі економісти (наприклад, французький економіст Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом і пропозицією, а результатом взаємодії нерівноважних сил та інтересів, котрі мають лише віддалене відношення до ринкового механізму [9, с. 71]. Ця обставина, природно, ставить слабко розвинуті країни, так само як і країни з перехідною економікою, в залежне становище від найсильніших країн і ТНК. За цих умов проблематичною стає можливість добитися економічного зростання шляхом вільного обміну, без захисту національного виробника від іноземної конкуренції. Відтак, незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм був основною рушійною силою економічного зростання на Заході, поки що жодна країна світу не відмовилась від протекціоністської політики і в тій чи іншій мірі вдається до заходів регулювання торгівлі.

Зберігаються дві тенденції в розвитку міжнародних торговельних відносин. Одна тенденція - до розширення зони вільної торгівлі, друга - до періодичного посилення протекціоністських заходів, коли ті чи інші галузі захищаються від конкуренції. Лібералізація міжнародної торгівлі як переважаюча тенденція належить тільки до розвинутих країн і для них, головним чином, політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. У цих країнах панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля є базовим моментом економічного життя країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоздатність може бути єдиним справжнім арбітром у торгівлі, вона повинна бути головною метою економічної політики будь-якої країни. І все ж і в цій групі країн протекціоністські тенденції ще не здолані.

Протекціонізм

У середині 90-х років відбувся черговий сплеск протекціонізму, ініціаторами якого були розвинуті країни, але торкнувся він насамперед країн, що розвиваються, які обрали шлях ринкової економіки. Протекціонізм, крім галузей, що традиційно захищаються енергетики, текстильної та швейної промисловості, сільського господарства), завоював і інші галузі. Об'єктом захисних заходів стали виробництво взуття, автомобілів, верстатів, електроніки.

Чим можна пояснити таку живучість протекціоністських тенденцій?

Це пояснюється тим, що не лише не всім країнам вільна торгівля приносить вигоду, а й тим, що вона неоднаково впливає на економічне становище різних галузей, фірм, а також на соціально-економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту (наприклад, автомобілів) по-різному можуть позначитися на робітниках автомобільної промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках інших галузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття заходів у відповідь з боку країн-експортерів автомобілів), споживачі автомобілів матимуть менший вибір і платитимуть вищу ціну. Відтак конкретна торговельна політика складається як результат боротьби між групами (лоббі), що мають різні інтереси, які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Завжди потрібно мати на увазі, що оцінка і вибір торговельної політики є питанням не лише економічним, а й соціальним.

Загальна характеристика країн світу в напрямі соціально орієнтованої ринкової економіки породжує дві тенденції в державному регулюванні економіки. Одна тенденція - це послаблення економічної влади держави над суб'єктами ринкової економіки, особливо над ТНК, котрі, можна сказати, стали майже повністю незалежними від своїх урядів. Друга - наростання особливої значущості державних рішень щодо міжнародної торгівлі (так само як фінансової і валютної) для внутрішньосоціально-економічного розвитку країни. Національне виробництво і споживання (особливо у розвинутих країнах) стає дедалі більше залежним від зовнішньої торгівлі, все більше інтегрується в міжнародний обмін: зростаюча частина виробництва товарів і послуг призначається для експорту, а споживана - імпортується.

Державний вплив у галузі міжнародної торгівлі може здійснюватися по лінії розширення або обмеження торгівлі за допомогою управління торговельними бар'єрами або по лінії мобілізації внутрішніх можливостей (ресурсів) конкурентної позиції національних фірм у різних сегментах світового ринку.

Аргументи на користь протекціонізму

У кожній країні є економічні, соціальні та політичні причини і групи тиску на користь протекціоністських заходів.

Основні аргументи обмеження зовнішньої торгівлі:

o необхідність забезпечувати оборону;

o збільшення внутрішньої зайнятості;

o диверсифікація заради стабільності;

o захист молодих галузей;

o захист від демпінгу;

o дешева іноземна робоча сила.

Необхідність забезпечення оборони

Захист у мирний час галузей, необхідних для військового виробництва, з тим щоб під час війни не залежати від зарубіжних постачальників. Звучить досить переконливо. Однак при більш детальному розгляді цього аргументу з'ясовується, що, по-перше, під категорію необхідної для військового виробництва практично можна підвести будь-яку галузь; по-друге, така політика може бути дієвою, якщо допустити, що не буде заходів у відповідь, що мало ймовірно. Відтак більшість економістів вважає, що альтернативні методи (наприклад, субсидії) захисту стратегічних галузей є більш ефективними як в економічному, так і в соціальному плані.

Збільшення внутрішньої зайнятості

Серйозною причиною застосування протекціоністських заходів є безробіття.

Безробітні утворюють найбільш сильну групу тиску на підтримку обмеження імпорту як умови збільшення зайнятості всередині країни.

Дійсно, твердження, що вільна торгівля може призвести до безробіття, має під собою реальний ґрунт. Імпорт знижує попит на деякі товари вітчизняного виробництва і призводить до безробіття в галузях, що їх виготовляють. Однак невикористані ресурси не можуть залишитися без застосування, бо ми живемо у світі з обмеженими ресурсами. За відсутності обмежень у торгівлі країни, які виготовляють товари на експорт, потребують припливу робочої сили, компенсуючи скорочення робочих місць у галузях, яке конкурують з імпортом. Вільна торгівля не стільки впливає на загальну зайнятість, скільки змінює тип зайнятості. Вважається, що безробіття, що виникає внаслідок вільної торгівлі, - це проблема короткострокового періоду, яка може бути вирішена альтернативними методами: професійна перепідготовка, переїзд на нове місце, надбавки до грошової допомоги по безробіттю і т. ін.

Приймаючи рішення про обмеження імпорту, слід порівнювати витрати, пов'язані з можливим підвищенням цін, з витратами, котрі спричинює безробіття, маючи при цьому на увазі ще й соціальні витрати, які торкаються людей і посилюються тим, що потенційними кандидатами на звільнення найчастіше виявляються ті, хто мало здатний знайти альтернативну роботу.

Диверсифікація заради стабільності

Суть цього протекціоністського доводу полягає в тому, що торговельні бар'єри необхідні для промислової диверсифікації, котра лежить в основі зменшення залежності країни від соціально-економічної і політичної кон'юнктури, яка складається на світових ринках тих чи інших продуктів.

Дійсно, диверсифікація допомагає захистити внутрішню економіку від впливу міжнародних політичних подій, спаду виробництва за кордоном, від випадкових коливань попиту і пропозиції на один чи два конкретних товари і, таким чином, забезпечує велику внутрішню стабільність. Але слід мати на увазі, що економічні витрати диверсифікації можуть бути дуже значними і вкрай неефективними. Крім того, аргумент диверсифікації заради стабільності практично не може бути застосованим до розвинутих країн з уже диверсифікованою структурою економіки.

Захист молодих галузей

Логіка доводу на захист молодих галузей полягає в тому, що їхнє виробництво стає конкурентоздатним лише через деякий час. Підприємства галузі повинні досягти конкурентного рівня витрат виробництва за рахунок ефекту масштабу виробництва з часом, підвищення з часом кваліфікації і досвіду працівників і т. ін., і лише тоді можна зняти протекціоністські заходи.

Є прикладом галузі, які виросли до конкурентоспроможних завдяки державному захисту. Такими галузями є виробництво автомобілів у Бразилії та Південній Кореї. Але є й інші приклади, коли протекціоністські заходи не дали очікуваних результатів. Наприклад, виробництво автомобілів в Аргентині та Австралії залишилося слабким навіть після багатьох років роботи. Аби політика захисту молодої галузі була дієвою, потрібна висока імовірність того, що майбутні вигоди перевищать початкові витрати. І не лише це. Повинна бути впевненість, що так званий "перепочинок" не знизить прагнення підприємців до мінімізації витрат і вдосконалення якості виробів. Немаловажне значення при виборі способу тимчасової підтримки молодих галузей - торговельний протекціонізм і субсидування - має й питання: хто повинен платити витрати: інвестори, платники податків чи споживачі?

Демпінг, або продаж товарів за ціною, нижчою від собівартості, застосовується, як правило, для придушення конкурентів, захоплення монопольного становища і в подальшому зниження цін. У цьому розумінні демпінг - це "економічне піратство".

Але демпінгу не слід застосовувати, як виправдання постійних торговельних бар'єрів, як форму цінової дискримінації. Крім того, за демпінг може видаватись і результат дії закону порівняльних переваг, що в кінцевому підсумку підриває саму основу міжнародної торгівлі.

Дешева іноземна робоча сила

Ті, хто підтримує цей аргумент, вважають, що за допомогою протекціонізму вітчизняні фірми і працівники можуть бути захищені від руйнівної конкуренції з боку тих країн, де низька зарплата. Іншими словами, без захисних заходів з боку держави вітчизняні працівники можуть отримувати таку саму низьку заробітну плату, як робітники з менш розвинутих країн. Розглянемо, що відбувається, коли добре оплачуваний юрист наймає підлітка для роботи "на підхваті" за 4 долари за годину. Чи збідніє юрист? Ні. Навіть, навпаки, виграє, бо тепер у юриста з'явиться більше часу, щоб вести більше справ. Так само, якщо, наприклад, американські робітники сконцентрувалися на виробництві високоцінної складної продукції, то це дає можливість американським фірмам сплачувати високу заробітну плату робітникам СПІА. Ця можливість залежатиме від того, як довго збережеться високий рівень людського капіталу в Сполучених Штатах. Більше того, рівень заробітної плати, що виплачується робітникам-іноземцям, сам по собі не означає, що вироблюваний ними товар буде дешевим. Для того щоб це довести, потрібно порівняти заробітну плату і продуктивність робітників обох країн. Якщо більш високооплачуваний американський робітник має більшу продуктивність, то він може успішно конкурувати, не побоюючись при цьому, що йому будуть менше платити. Отже, аргумент, що висувається на користь протекціонізму, виявляється досить спірним, бо існують витрати на робочу силу, котрі мають більшу значущість, ніж рівень заробітної плати.

Це видно з такої формули:

Наведемо близький до дійсності приклад. Припустимо, що американський робітник, маючи вищу продуктивність праці, виготовляє на день 10 моторів і отримує 80 дол. Витрати на робочу силу в моторі, зробленому в США, становитимуть 8 дол. Мексиканський виробник виплачує робітникові, який виготовляє за день лише 2 мотори, еквівалент 20 дол. США. Витрати на робочу силу в зробленому в Мексиці моторі становитимуть 10 дол. Це більше, ніж за мотор, зроблений у США, незважаючи на "вигоду від дешевої робочої сили". Ясно, що за такої ситуації імпорт товарів (моторів) до Сполучених Штатів з країн з "низьким рівнем заробітної плати" не може бути більш дешевим.

Припустимо, що вітчизняні робітники все ж не зможуть конкурувати в одній з будь-яких галузей. Однак це не означає, що вони не матимуть відносної переваги в іншій галузі. Торгівля, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг, є взаємовигідною. І навпаки, ігнорування цього принципу знижує загальний обсяг продукції і рівень життя в обох країнах