Список використаних джерел. Факультет біомедичних технологій

Факультет біомедичних технологій

Кафедра мікробіології, сучасної біології екології імунології

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Ботаніка»

на тему Рослинність України,

Загальна характеристика, основні типи

Та їх коротка особливість

студентки групи МБВ 21-15

Напряму групи підготовки біологія

Волкової Людмили Олександрівни

 

Перевірив

к.б.н, доцент Мележик О.В.

 

 

Оцінка роботи

____________________________

 

Київ 2016

План

Вступ

1. Рослинний покрив України

2. Типи рослинності України

3.Інтрозональна та екстразональна рослинність

 

Висновок

Список використаних джерел

 

Вступ

Життя людини тісно пов’язане з навколишньою природою. Цей зв’язок існує з часу виникнення людини. Життя на Землі стало б неможливим, як би не було безперервного процесу фотосинтезу, що відбувається в зелених рослинах. Рослинність- основний стабілізатор вуглецево-кисневого балансу повітряного басейну. Щорічно атмосфери внаслідок фотосинтетичної діяльності зелені рослини засвоюють 160— 170 млрд вуглекислого газу і виділяють близько 460 млрд т кисню.

Рослинність планети - важливий компонент біогеоценозу, який справляє великий вплив на інші його компоненти. Він надзвичайно динамічний, постійно змінюється в часі і просторі. Рослини сприяють формуванню ґрунтового покриву, впливають на хімічний склад ґрунту і його родючість. Рослинні угруповання мають ґрунтозахисне, водоохоронне, повітроочисне, клімато-регулююче, санітарно-гігієнічне та культурно- естетичне значення.

На природну рослинність припадає 60-80% очисних можливостей біосфери: рослини здатні поглинати і засвоювати різні гази та пил, чим очищають атмосферне повітря. У містах концентрація вуглекислого та інших шкідливих газів у повітрі в -10 разів вища, ніж у лісі. Рослинні організми виділяють фітонциди - леткі речовини. здатні вбивати хвороботворні бактерії. Як показала аварія на Чорнобильській АЕС, велика також роль рослин в очищенні повітря від радіоактивних речовин. Наприклад, трав'яниста рослинність вбирає в себе усі радіоактивні опади.

Зелені насадження значно знижують рівень вуличного шуму за рахунок поглинання листками звукової енергії. Благодійно впливає на здоров'я людини і зелений колір рослин - він менше втомлює очі, знижує зорове напруження, діє заспокійливо на нервову систему. Сприятливо діє на організм людини приємний запах квітів лісу, парків, садів, а також шелест листя. Важливу роль відіграє естетичний та психологічний вплив рослин на людину.

Проте найважливіша роль зелених рослин - у створенні продуктів харчування для людини, кормів для тварин. Багато видів рослин людина використовує як сировину для промисловості.

Рослинність - це сукупність рослинних угруповань планети в цілому або її окремих регіонів та місцевостей.

На сьогодні рослинність України представлена типами:

• Хазмофітна рослинність (рослинність кам’янистих відслонень).

• Високогірна (aльпійська і субальпійська) рослинність.

• Водна рослинність.

• Прибережно-водна та болотна рослинність.

• Лучна, узлісна та пустищна рослинність.

• Псамофітна рослинність.

• Степова ксеротермна, петрофітна та подова рослинність.

• Галофітна рослинність.

• Лісова і чагарникова рослинність.

• Синантропна рослинність (сегетальна і рудеральна рослинність).

• Епіфітна та епіксильна мохова рослинність, лісостепової зони України.

 

 

Рослинний покрив України

Рослинний покрив відіграє величезну роль у ґрунтоутворенні. Рослинність є основним джерелом органічних речовин, які надходять у ґрунт і перетворюються за частю мікроорганізмів і тварин у гумус - важливий показник родючості ґрунту. Рослинний покрив змінює добовий і річний хід температури, утримує вологу ґрунтів, впливає на поверхневий і внутрішньо ґрунтовий стоки, на випаровування, опади і відповідно діє на водний баланс суші в цілому. Вона регулює інтенсивність сніготанення, сприяє всмоктуванню талих вод, поліпшує водний режим, і також режим мінерального живлення ґрунтів. Лісова рослинність знижує рівень зунтових вод і сприяє більш рівномірному розподілу стоку, знижує ерозію ґрунтів.

Загальна площа лісів України досягає 9, 4 млн га, а лісистість території України становить 15, 6%. Найбільша лісистість в Українських Карпатах (39%), Кримських горах (близько 36%), у зоні мішаних лісів (26%). Середня лісистість лісостепової зони — 13%. У степовій зоні ліси займають близько 5%. У лісах України налічується до 200 деревних порід і чагарників. Основні породи — сосна, ялина, смерека, модрина, бук, дуб, граб, липа, ясен, клен, береза, тополя, вільха.

У межах України ростуть такі види сосни: звичайна, кримська, Станкевича, гірська. Найбільш поширеною є сосна звичайна, яка становить головну лісоутворюючу породу в зоні мішаних лісів і на піщаних терасах у лісостепу і частково степу. У невеликій кількості в Карпатах зустрічається тіньовитривала кедрова європейська сосна.

Обмежене поширення в Україні мають ялинові ліси (Рис.5). У лісах ростуть два види ялини: звичайна (європейська) і гірська. Найбільші площі ялина європейська займає в Українських Карпатах, де темнохвойні ліси охоплюють майже половину лісопокритої площі. Ялинові ліси ростуть до висоти 1450-1650 м, а вище зустрічаються ялинове криволісся або окремі низькорослі деревця. В Українських Карпатах буки ростуть на південно-західних схилах у межах висот 500-1200 м. У Кримських горах букові ліси сягають висот 1300 м. На схід від Володимира-Волинського, Кремінця, Кам'янця-Подільського бук європейський зникає у зв'язку з погіршенням екологічних умов для нього.

Рис.5. Ліси

 

У лісових деревостанах представлені дуб звичайний, дуб пухнастий, дуб скельний. Перший поширений як на рівнинній частині території, так і в горах до висот 900 м. Дуб пухнастий росте в Кримських горах. Дуб скельний поширений в Українських Карпатах і Кримських горах, на заході лісостепової зони.

У дубових, дубово-букових (Рис.1)

і букових лісах росте граб звичайний, Його суцільний східний ареал обмежений лінією Ніжин — Прилуки — Лубни — Чигирин. Граб зустрічається на Донецькій височині. У Кримських горах ростуть граб кавказький і граб східний (грабина). В українських лісах ростуть в'яз гладенький, шорсткий, берест, липа серцелиста, липа широколиста, липа пухнаста. Повсюдно поширений клен гостролистий, у західному лісостепу й Українських Карпатах — явір, у лісостепу і байрачних лісах — клен польовий, клен татарський. До основних лісових деревостанів домішується береза бородавчаста, яка утворює також чисті березові гаї. Зустрічаються береза пухнаста та ендемічна для України береза дніпровська. Велике поширення мають тополя біла, тополя чорна (осокір), тополя тремтяча (осика), вільха сіра, вільха чорна. В Українських Карпатах вище верхньої межі лісу росте вільха зелена, утворюючи вздовж струмків і на перезволожених схилах суцільні зарості. У заплавах річок, на берегах струмків, на перезволожених улоговинах поширена деревна і чагарникова верба.

Рис. 1 Букові ліси

Залежно від кліматичних умов, характеру субстрату, місцевих умов зростання, видового складу основних деревостанів та домішку до них, трав'янисто-мохового покриву в межах України виділяють декілька типів лісів: бори (сосняки), субори, сугрудки, груди, діброви, бучини, рамені, сурамені та ін.

Сосняки лишайникові більше поширені на заході зони мішаних лісів, розвинені на дюно-горбастих місцевостях з-глибоким заляганням ґрунтових вод. Сосняки зеленомохові займають великі площі на Поліссі. У їх трав'яно-чагарниковому покриві ростуть брусниця, верес, костриця овеча, перестріч, біловус, чорниця та ін. Сфагнові сосняки ростуть на торф'яно-глейових та торфових ґрунтах. У деревостанах з'являється береза пухнаста, у трав'яному покриві переважають багно, ситник, молінія, у моховому - сфагнові мохи.

 

Степова рослинність

В поширенні степової рослинності простежуються такі закономірності: у лісостеповій зоні розвивалися лучні степи та остепнені луки; у степовій зоні різнотравно-типчаково-ковилові степи (на півночі), типчаково-ковилові степи (у середній частині степової зони), полиново-типчакові (Рис.6) (полиново-дерновинні сухі степи).

 

Рис. 6. Степи

 

Лучні степи розвинулись на рівнинах і в Кримських горах. У рівнинних лучних степах поширені злакові рослини (ковила пірчаста, волосиста, довголиста), типчак, тонконіг; серед них ростуть конюшина, гадючник, маренка рожева, шавлія лучна.

У передгір'ях та Головному пасмі Кримських гір сформувалися різнотравно-дернинно-злакові степи, а на яйлинських поверхнях — лучні різнотравно'злакові степи з ковилою довголистою, типчаком, стоколосом, келерією стрункою, житняком та ін.

У типових, або справжніх, степах домінують ксерофітні дернинні злакові: ковили українська, Лессінга, Заліського, вузьколиста. Різнотравно-типчаково-ковилові степи характеризуються густим трав'яним покривом з ковили (довголистої, пухнастолистої, найкрасивішої), тонконога вузьколистого, стоколосу безостого і прибережного. Бобові представлені конюшиною, викою тонколистою, різнотрав'я — молочаєм, горицвітом весняним, шавлією пониклою, астрагалом пухнасто-квітковим. У чагарниках ростуть мигдаль, карагана кущова. За видовим складом рослинності розрізняють кам'янисті (петрофітні) та піщані (псамофітні) степи. У кам'янистих степах наявні ендемічні злакові: вівсяниця таврійська, келерія коротка, ковила гранітна; чагарники з караганника скіфського, полину білоповстяного, чебрецю. В піщаних степах ростуть ковила дніпровська, келерія піщана, житняк, вівсяниця та ін.

Типчаково-ковилові степи знаходяться на південь від попередніх степів. У їх травостої поширені ксерофільні дерновинні злаки (ковила, типчак), немає північного різнотрав'я, поширені пижма, полин австрійський, гвоздика плямиста, ферула східна, шавлія сухо степова та ін. Ці степи збереглися в заповіднику Асканія-Нова, Степовому Криму.

Полиново-типчакові (пустинні полиново-злакові) степи поширені вузькою смугою вздовж узбережжя Чорного й Азовського морів, у Присивашші, зустрічаються на Керченському півострові. У травостої представлені ковили, типчак, житняк. З ксерофітних напівчагарників ростуть прутняк, полин кримський, з галофітів — камфоросма, полин Бошняка. Характерні весняні ефемери і ефемероїди, наземний покрив із мохів, лишайників.

Чагарникові степи мали поширення на Донеччині й у східних районах України. Вони зберігаються в Стрільцівському, Хомутівському, Провальському степах. З чагарників тут ростуть карагана, з трав — ковила, типчак, пирій, стоколос та ін.

Напівсаванові (саваноїдні) степи фрагментарне поширені в Кримських горах. У них ростуть однорічні злаки (ячмінь заячий і мишачий, багаторічний ячмінь цибульний), злаки, бобові, ефемери й ефемероїди. Наявні також ендемічні петрофітні напівчагарники: чебрець, сонцесвіт, дрік та ін.

 

Луки

Лучна рослинність за походженням пов'язана зі степовою, лісово-трав'яною, болотною. За умовами місцезростання і поширення луки поділяють на заплавні, суходільні, низинні, гірські (Рис.7).

 

Рис.7. Луки

 

Заплавні луки мають різноманітну рослинність. На прирусловій заплаві, де алювіальні процеси найбільш інтенсивні, наявні зарості лози, травостій з куничника, пирію повзучого, мітлиці білої. Центральна частина заплави зайнята кострицею, мітлицею, келерією, бекманією, серед яких ростуть конюшина, жовтець, щавель та ін. У притерасній зниженій заплаві формуються вологі луки з лисохвостом, келерією, мокрі луки з мітлицею, осокою.

Суходільні луки представлені мітлицею, кострицею лучною та червоною. З ними ростуть приворотень блискучий, волошка лучна, кульбаба лікарська. На вологих місцеположеннях поширені осокові й пухівково-осокові луки, на сухих — біловусові луки.

До знижень на вододілах, терасах, схилах приурочені низинні луки. Завдяки тривалому обводненню вони вологі, тут виявляється заболочування. У їх трав'яному покриві переважають осока звичайна, тимофіївка лучна, конюшина лучна і біла та ін.

Гірські луки (Рис.12) в Українських Карпатах поширені в лісовому і субальпійському поясах. Дослідники схиляються до думки про вторинне походження цих луків, що вони утворилися після зведення букових і ялинових лісів. У трав'яному покриві луків лісового поясу переважають луки з біловусом, вівсяницею червоною, польовицею тонкою, конюшиною та ін. У субальпійському поясі домінують густі біловусникові луки з моховим покривом, осокою, чебрецем. У фрагментарному альпійському рослинному поясі є ділянки луків з альпійськими рослинами — осоками вічнозеленою і зігнутою, ситником три роздільним, вівсяницею приземленою та ін.

Рис.12 Гірські луки

Болотна рослинність

На території України поширені такі види боліт: евтрофні (низинні), мезотрофні (перехідні), оліготрофні (верхові). Евтрофні болота займають більше 80% площі всіх боліт. Живлення їх поверхневими і підземними водами сприяє збагаченню органічними рештками, мінеральними солями, мулом. Серед них виділяють трав'яні, трав'яно-мохові й лісові болота (Рис.4). У травостої домінують осоки, очерет, рогіз, лепешняк, хвощ річковий та ін.

На них ростуть вільха чорна, верба, береза, сосна, вербово-березові чагарники. Мезотрофні болота утворилися у зниженнях на межиріччях, річкових терасах, за значної обводненості їх мінеральне живлення бідніше, ніж евтрофних боліт. На них ростуть розріджені й пригнічені берези, сосна, осоки, очерет, сфагнові мохи. Оліготрофні болота утворилися на вододільних поверхнях, у їх бідному мінеральному живленні основна роль належить атмосферним опадам, тому поживних для рослин речовин тут мало. Поширені переважно в межах Правобережного Полісся. У їх рослинному покриві представлені рідколісся із сосни з висотами 1-4 м, пухівка, журавлина, андромеда, росичка, сфагнові мохи. (Рис.2) Болотна рослинність розвивається в зниженнях з надмірним зволоженням. Болота займають близько 2% території України. Найбільше поширення вони дістали на Поліссі. Болота мають значні запаси торфу. За розміщенням розрізняють болота заплавні, низинні, долинні, притерасні, старих річищ, схилові. Найбільш поширені низинні болота. В їх рослинному покриві переважають трав'яні і трав'яно-мохові угруповання. Поширені осока, очерет, рогіз, тростяниця, хвощ, лепеха та ін. З дерев – вільха чорна, менше – сосна, береза, верба, чагарники з верби і берези.

Багато боліт осушено. Меліоровані болота використовуються як сіножаті, на них вирощують технічні, кормові та зернові культуру.

Боло́то, драговина — біотоп, надмірно зволожена ділянка земної поверхні, вкрита вологолюбними рослинами, наприклад, мохом, з залишків яких звичайно утворюється торф.

Рис.4. Болота Рис.2.

 

Болота — це наземні екосистеми, рівень води в яких знаходиться на або поблизу поверхні впродовж усього вегетативного періоду. Крім того, в період насичення водою ці екосистеми вкриті активною вищою рослинністю. Ще одне визначення боліт — це амфібіальні ландшафти з домінуванням вищої рослинності. «Амфібіальні», тому що організми, які населяють ці екосистеми, повинні бути пристосованими до життя як у воді, так і на суші, оскільки життя в болотах — це щось середнє між наземним і водним способами існування.

Болота розділяють на 3 основних типи:

1. Низинні болота утворюються в низинах, де збираються ґрунтові води. Завдяки багатому мінеральному складу ґрунтових вод низинні болота мають рясну рослинність і, зазвичай, вкриті зеленими мохами, хвощем, високою густою осокою, очеретом, заростями верби, вільхи та берези.

2. Верхові болота живляться лише за рахунок опадів. Ґрунтових вод в таких болотах або дуже мало, або ж вони розташовані занадто глибоко. Оскільки дощова вода майже не містить мінеральних речовин, на верхових болотах розвиваються лише рослини, пристосовані до дуже бідного харчування. Головним чином це мох сфагнум (Sphagnidae).

3. Перехідні болота мають добре виражені ознаки як низинного, так і верхового боліт. На перехідних болотах росте велика кількість сфагнума, можна зустріти журавлину та росичку.

За типом водопостачання розрізняють болота:

джерельного,

річкового,

атмосферного живлення.За хімічним складом води, що надходить, болота поділяються на:

оліготрофні, вода яких, а в зв'язку з цим і торф, що на них утворюється, характеризуються малим вмістом мінеральних солей (зольність торфу звичайно менша як 5%);

мезотрофні — перехідні між оліготрофними і евтрофними (зольність торфу 4—8%);

евтрофні — із значним вмістом мінеральних солей (зольність торфу 8—17%);

алкалітрофні — з надмірним вмістом мінеральних солей, зокрема карбонатів (зольність торфу 18—40% і більше).

Існують ще так звані приморські болота. Вони розташовуються на морських узбережжях з вологим кліматом.

 

Лікарські рослини

Близько 30% площі України здійснюється в масиви, де збереглася природна чи вторинна (частково природна) рослинність, у тому числі широкий видовий склад лікувальних (100 видів), вітамінних (понад 200 видів), олійних (250 видів), медоносних (понад 1000 видів), дубильних і фарбувальних (по 100 видів).

Ліси України багаті ягодами (суницями, малиною, ожиною та інших.) і грибами (білими, підберезниками, маслюками та інших.), плодами дикорослих рослин (груша, яблуня, черешня та інших.) і лікарськими рослинами. Серед рослин, які у медицині, України лікарськими вважаються майже 250 видів, зокрема 150 –традиційної медициною, інші ж застосовуються лише народній медицині. Традиційно заготовлюються близько 100 видів, їх у широких масштабах – 40-50 видів. Головними районами їх збирання є окремі ділянки Полісся, лісостепу і Карпат. У степовій зоні країни обсяг заготівлі лікарських рослин значно нижчі від.

Україна багата такими лікарськими рослинами, як валеріана (Рис.9), шипшина, фіалка, шавлія, дурман, кульбаба, материнка звичайна, барвінок, лепеху звичайний, суниця лісова, ромашка, брусниця, чорна смородина, чорниця, малина, калина, лаванда, м'ята перцева (Рис. 8), адоніс весняний, меліса, золототисячник, кропива, чистотіл, звіробій, подорожник, обліпиха, цикорій, мучниця, спориш, конвалію і ще. Деяка частина видів дикорослих лікарських рослин занесено до Червоної книги України – цибулю ведмежий, тирличжелтая, астрагал та інших. Більшість лікарських рослин росте мови у природничих умовах, деякі – культивуються людиною. У лікувальних цілях використовується листя, стебла, свої плоди й коріння рослин. Заготівля їх здійснюється навесні, влітку, і восени (рідше взимку).

Рис.8 М’ята перцева Рис.9 Валеріана

 

У України останнім часом щорічно заготовляється близько 25 тис. тоннберезового соку, 150 тонн товарного меду, понад 7 тис. тонн сухих грибів, 7 тис. тонн дикорослих плодів і ягід, і навіть понад 5 тис. тонн лікарських рослин

Велике флористичне (видове) багатство Кримського півострова пов'язане його окраїнним, прикордонним, полуизолированним географічним розташуванням.

З одного боку, півострів була майже мостом, що з'єднує різні флори Середземномор'я, Малої Азії, Кавказу, Східно-Європейської рівнини. Завдяки цьому Крим, і його гірська частина, вражає багатством флори і розмаїттям рослинних співтовариств. Тому зовсім поруч друг до друга ростуть сосна звичайна і вічнозеленийземляничникмелкоплодний, папороті і астрагали, тис ягідний і березаповислая.

З іншого боку, тут у важкодоступних місцях гір можна спостерігати рослинний покрив, давно зникле на Піренейському, Апеннинском і Балканському півостровах, де вже протягом тисячоліть рослинність піддавалася активному впливу із боку людини.

У гірському Криму вона порівняно добре збереглася завдяки невідь що інтенсивному освоєння природи півострова у минулому.

У недавньому геологічному минулому переривалися континентальні зв'язку півострова, і він ставав островом. Ізоляція кримської флори і фауни зберігається тепер: Крим продовжують бути островом в біологічному відношенні, оскільки засолене узбережжі Сиваша представляє нездоланну перепону більшість видів як рослин, а й тварин. І тут йшов самостійний процес видоутворення, формувалисяендемичние види.

Загалом у Криму налічується близько 280 ендемічних видів (10 % всієї флори). У тому числі:

· клен Стевена ;(Рис.10)

· цикламен Кузнєцова ;(Рис.11)

· глід Пояркової (трапляється тільки на Кавказі);

· деяких видів тім’янів (чебреців);

· пролісок складчастий.

Нині природна флора Криму налічує 2775 видів дикорослих рослин. Якщо ж до них додати культивовані рослини, то цифра зросте до 3500 видів. Це майже 60 % флори України! Основна їхня кількість зосереджене у гірської частини - воістину ботанічному музеї!

Біорізноманіття Кримського півострова - це одна з його багатств, яких можна пишатися і робити що слід берегти. Крим - єдиний і з восьми європейських регіонів, визнаних Міжнародним Союзом охорони навколишнього середовища (>МСОП) світовими центрами розмаїття рослин.

Рис.10 клен Стевена Рис.11 цикламен Кузнєцова

У передгір'ї, який простягається дугою від Севастополя до Феодосії, розташовується лісостеповій пояс. Його утворюють рослинні співтовариства дуба пухнастого і дуба скельного. У дубняках багато кизилу, бересклета, грабинника, бирючини та інших чагарників. На висоті 700-800 м (приблизно рівні Ангарського перевалу) дубові лісу змінюються буковими і грабовими. Це справжній високо-ствовбуровий ліс, густий, тінистий і таємничий. Лісовий пояс простирається вгору до обривів гірських масивів, але в самих вершинах гір лісів у тому.

На південному схилі Кримських гір сформувалися дещо інші висотні пояса рослинності.

Піднімаючись в гори з півдня, берега моря, помітні, що приморський пояс (від рівня моря до висоти 350-400 м) представлений низько-стовбуровими лісами. Їх склад: дуб пухнастий, ялівець високий (деревоподібний), фісташка, сосна судакська.

Принаймні заселення Південного берега корінна рослинність замінювалося парками та інші насадженнями з привезених у Крим декоративних і плодових культур. Нині вже багато "прибульці" - кипариси, кедри, магнолії, пальми і багато інших видів - стали "рідними" кримськими.

Рослинний покрив Південного берега з висотою змінюється. Склони гір до 1000-1100 м покривають соснові (у західній частині) і дубові лісу (на схід Гурзуфа). Сосна кримська, чи сосонка Палласа, утворює величезні лісові масиви над Алупкой і Ялтою. Від свого північного родички - сосни звичайної наша сосна відрізняється сірим кольором стовбура, більшої сталістю до засух і пожеж. Вона швидше росте, і має багато з сосною калабрийскою, яка у Італії.

На висотах 1100-1300 м простирається пояс з буку і сосни звичайної. Тут є дуже старі, 200-250-летние насадження, які мають велику наукову цінність. Потім йдуть ялинські гірські луго-степи.

Та не своєю красою і розмаїттям славляться кримські лісу. Як елемент екосистеми півострова виконують важливі нього функції - зберігають і регулюють поверховий водний стік, захищають ґрунт на схилах від змиву і ерозії, формують чисту повітряне середовище, що особливо цінно для кліматичних курортів.

У Криму ще площа, зайнята лісами, становить 13 % всієї площі півострова, і 50 % - у гірській частині, а країнах Середземноморського регіону ці показники значно нижчі від - відповідно 7 та19 %.

Рівнинний Крим зайнятий степовій рослинністю (>типчак, ковила, тонконіг, бородань та інші злаки, і навіть види різнотрав'я). На узбережжі Сиваша злакові степу через малої кількості осадів та засоленості грунтів змінюються сухимиполупустинними степами (з полину, кермека, типчаку, житняка, багать). НаТарханкутской височини й на Керченській півострові на кам'янистих ділянках поширеніполукустарнички ікустарнички - чебреці, дубровники, солнцецвети.

У України занесено 164 виду рослин Криму. У тому числі такі кримські види, як: ялівець високий, иглиця під'язична, суниця мілкоплідна, сосна судакська, тис ягідний, береза повисла (зараз зберігся лише один її гай), тюльпан двоквітковий, крокус вузьколистний, цикламен Кузнєцова, півонія тонколистна та інших.

На зразок Червоної книжки сьогодні складаються списки рідкісних і зникаючих екосистем, потребують особливої охорони. Такі списки називають Зеленої книгою України. Серед рослинних співтовариств, які потребують охорони, є й світло кримські риштування із ялівцю високого, фісташкитуполистной, буково-тисовие та інших.

Висновок

Проблема забруднення навколишнього середовища притаманна багатьом країнам і на сьогоднішній день набула глобального характеру. У її розв'язанні беруть участь державні, суспільні, а також міжнародні організації.

XX ст. принесло людству чимало благ, пов'язаних з бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, і в той же час поставило життя на Землі на грань екологічної катастрофи. Сьогодні у світі існує багато екологічних проблем, починаючи зі зникнення деяких видів рослин і тварин та закінчуючи загрозою виродження людської раси.

Зростання населення, інтенсифікація видобутку і викидів, забруднюючих Землю, приводять до корінних змін у природі і відображаються на самому існуванні людини. Частина таких змін надзвичайно сильна і настільки розповсюджена, що виникають глобальні екологічні проблеми. Існують серйозні проблеми забруднення (атмосфери, води, ґрунтів), кислотних дощів, радіаційного ураження території, а також втрати окремих видів рослин і живих організмів, збезлісення і спустіння територій. Проблеми виникають у результаті такої взаємодії природи і людини, при якій антропогенне навантаження на територію (його визначають через техногенне навантаження і щільність населення) перевищує екологічні можливості цієї території, обумовлені головним чином її природно-ресурсним потенціалом і загальною сталістю природних ландшафтів (комплексів, геосистем) до антропогенних впливів.

Значною мірою забруднюють атмосферу автомобільний транспорт, ТЕЦ, підприємства чорної і кольорової металургії, нафтопереробної;-хімічної та лісової промисловості. Велика кількість шкідливих речовин в атмосферу надходить з вихлопними газами автомобілів, причому їхня частка в забрудненні повітря постійно зростає.

Кінець XX ст. ознаменувався тим, що внаслідок НТР і урбанізації нашої планети довкілля неухильно погіршується в результаті антропогенної діяльності, яка піддає його щораз більшій дії фізичних, хімічних і біологічних навантажень. Люди вже не спроможні адаптуватися до цих швидких і глобальних змін. Не меншу загрозу для людства несе антропогенне забруднення компонентів природного середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагнітні поля тощо викликають в організмах людей тяжкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Це призводить до різкого збільшення захворювань, передчасного старіння й смерті, народження неповноцінних дітей.

Вода також належить до найважливіших факторів навколишнього середовища. Вона є необхідною для життєдіяльності людини, і тому забруднення її є причиною багатьох захворювань. Хвороби, які викликаються бактеріологічним та хімічним забрудненням води, виникають внаслідок попадання у водойми промислових та сільськогосподарських стічних вод, а також нечистот населених місць. Найбільшу небезпеку розповсюдження захворювань водним шляхом представляють кишкові інфекційні захворювання, зокрема холера, черевний тиф, паратифи, дизентерія, лептоспіроз, сибірська виразка, туберкульоз. За даними В003, 80% усіх захворювань у країнах, що розвиваються, пов'язані з недоброякісною водою і порушенням санітарно-гігієнічних норм. Зараз у світі внаслідок захворювань, що передаються при споживанні забрудненої води, щоденно вмирає майже 25 тис. осіб.

Викиди промислових підприємств забруднюють ґрунти свинцем, сіркою, залізом, цинком, марганцем, хромом, ртуттю, міддю, натрієм, калієм, магнієм та багатьма іншими інгредієнтами і також стають причиною отруєння людей через рослинні і тваринні продукти харчування та воду. Небезпека радіаційного забруднення ґрунтів полягає в тому, що вплив цих забруднень на організм людини проявлятиметься протягом багатьох поколінь.

Сучасна соціоекологічна криза, що супроводжується катастрофічним погіршенням якості життєвого середовища і відповідно до цього зниженням рівня здоров'я народонаселення Земної кулі, поставила під загрозу не лише подальший розвиток людської цивілізації, а й існування людства взагалі.

Час, коли природа здавалася невичерпною, пройшов. Загрозливі симптоми руйнівної діяльності людини з особливою силою проявилися декілька десятиліть тому. На даний момент у світі існує велика кількість теорій, в яких багато уваги приділяється знаходженню найбільш раціональних шляхів їхнього вирішення. Проте, нажаль, на папері все значно простіше, ніж у житті, але ситуація поступово змінюється і в багатьох країнах світу екологічним проблемам починають приділяти все більше уваги

люди намагаються знайти спосіб як існувати з природою без загрози для її зникнення оскільки без природи людство безповоротно загине.

 

Список використаних джерел

• Біологія: Навч. посіб. А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В. М. Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. 3-тє вид., випр. і допов. К.: Вища шк., 2002. 622 с.: іл.

• Енциклопедія з біології. К., 2000.

• Урок на тему: "Отдел Папоротники" автор Лапина Оксана Викторовна М.М. Мусієнко, П.С. Славний, П.Г. Балан, Біологія, 7 клас.

• Тимонин А.К. Ботаника. Том 4. Систематика высших растений. Книга 2 Учебник для студ. высш. учеб. заведений. Издательский центр "Академия". 2009. 352 с.

• Ботаника.

• Андреева И.И., Родман Л.С.

• 2 е изд., перераб. и доп. М.: КолосС, 2002. 488 с.

• Биология. Современная иллюстрированная энциклопедия

• л. ред. Горкин А. П. М.: Росмэн-Пресс, 2006. 560 с. (Серия: Современная иллюстрированная энциклопедия.)

• Вашека О.В., Безсмертна О.О. Атлас папоротей флори України. К., 2012. 160 с.

• Вашека О.В., Брайон О.В. Класифікація ритмів сезонного розвитку папоротей регіонів із помірним кліматом Інтродукція та збереження рослинного різноманіття. 2000. Вип. 3. С. 24-28.

•

• Жизнь растений. Т. 4. Мхи, плауны, хвощи, папоротники, голосеменные растения. Москва: Просвещение, 1978. 513 с.

•

• Лотова Л.И. Морфология и анатомия высших растений. Москва: Эдиториал УРСС, 2001. 528 с.

• 20. Мосякін С.Л., Тищенко О.В. Прагматична філогенетична класифікація спорових судинних рослин флори України Укр. ботан. журн. 2010. Т. 67, № 6. С. 802-817.

• Озолина Н.В., Прадедова Е.В., Саляев Р.К. Динамика изменения гормонального статуса корнеплода столовой свеклы (Beta vulgaris L.) в онтогенезе и ее связь с динамикой накопления сахаров Изв. АН [Россия]. Сер. Биология. 2005. № 1. С. 30-35.

•

• Определитель

• высших растений Украины Отв. ред. Ю.Н. Прокудин. Киев: Наук. думка, 1987. 547 с.

•

• Растения Центральной Азии. По материалам Ботанического института им. В.Л. Комарова. Вып. 1. Введение. Папоротники. Библиография. Под. ред. И.Т. Васильченко, В.И. Грубова. Москва: Изд-во Академии наук СССР, 1963. 182 с.

•

• Рейвн П., Эверт Р., Айкхорн С. Современная ботаника. Москва: Мир, 1990. Т. 1. 348 с.

•

• Ситник К.М., Мусатенко Л.І., Васюк В.А., Веденічева Н.П. Гормональний комплекс рослин і грибів. К., 2003. 186 с.

• Шорина Н.И. Популяционная биология гаметофитов равноспоровых Polypodiophyta Экология. 2001.№ 3. С. 182-187.

•

• Шретер А.И., Карнишина Л.М. Использование папоротников флоры СССР в научной и народной медицине Растительные ресурсы. 1975. Т. 11, № 4. С. 585-597.

•

• Эсау К. Анатомия растений. Москва: Мир, 1969. 565 с.

• Види-трансформери у флорі північного Причорномор’я В.В. Протопопова, М.В. Шевера, С.Л. Мосякін, В.А. Соломаха, Т.Д. Соломаха, Т.В. Васильєва, С.П. Петрик Укр. ботан. журн. 2009. Т. 66, № 6. С. 770-782. Бібліогр.: 26 назв. укр.

• Українська радянська енциклопедія: [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К.: Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

• Зєров Д. К. Болота УРСР, рослинність і стратиграфія. К., 1938.

• Бачурина А. Ф., Брадис Е. М. Торфяные болота Украинской ССР. «Труди Н.-и. института местной и топливной промьтш-ленности при Госплане УССр». к., 1958.

• Доктуровский В. С. Торфяные болота. Изд. 2. М.-Л., 1935.

• KulezyAski S. Torfowiska Polesia, t. 1—2. Krakow, 1939—40.