Метод ігротерапії як засіб реабілітації осіб з порушенням психофізичного розвитку.

ЛЕКЦІЯ № 1

Інноваційні засоби корекції м’язового тонусу хворих з руховими порушеннями

ПЛАН

1. Захворювання, які супроводжуютья зміною тонусі м’язів.

2. Міогенні засоби у лікуванні рухових порушень.

3. Ортопедичні методики лікування контрактур.

РЕКОМЕДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Лильин E.T. Современные технологии восстановительного лечения и реабилитации больных с детским церебральным параличом / Лильин E.T., Степанченко О.В., Бриль А.Г. //Детский Доктор, 1999.-220c.

2. www.dcp.com.ua/Хірургічні%20методи

3. http://www.dcp.org.ua/parents/reabil/hirurg.html

4. cyberleninka.ru/.../hirurgicheskaya-taktika-pri-s.

5. http://librar.org.ua/sections_load.php?s=medicine&id=3113

6. krihitka.com.ua/zdorove.../gipertonus.../index.h...

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ

В Україні щороку реєструється близько 3000 хворих з діагнозом дитячий церебральний параліч (ДЦП). Кількість дітей з обмеженими фізичними можливостями зростає на основі зниження за­ гальних показників народжува­ ності, що негативно впливає на здоров'я молоді в Україні. Згідно зі звітністю Міністерства охо­ рони здоров'я (МОЗ) України, кількість дітей з ДЦП сьогодні становить 43 % загальної кіль­ кості дітей із вродженими вада­ ми розвитку. Частота захворю­ ваності на ДЦП коливається від 1,6 до 4,2 випадка на 1000 ново­ народжених. ДЦП посідає третє місце після вроджених дефор­ мацій і поліомієліту в загальній структурі уражень опорно­рухо­ вого апарату. Дитячий церебральний параліч є складним захворюванням центральної нервової системи. В усіх хворих на дитячий цереб­ральний параліч спостерігаються розлади рухових функцій у вигляді паралічів, парезів та інших порушень м'язового тонусу. Тому природно, що основним завданням фізичної реабілітації дітей є корекція м'язового тонусу. Контрактури і деформації верхніх і нижніх кінцівок, нестабільність суглобів, спастичне викривлення хребта і спастична кривошия у дітей з ДЦП зустрічаються від 45 до 87% випадків і є складною проблемою дитячої ортопедії і однією з головних причин їх інвалідності. Вони посилюють тяжкість функціональних порушень, перешкоджають самообслуговуванню, навчанню, пересуванню, обмежують перспективи трудової діяльності, соціальної реабілітації та інтеграцію в суспільство.

Найбільш розповсюджені з методів корекції даних проблем є ортопедичні втручання, спрямовані на усунення вкорочення м’язів і кісткових деформацій. Метоюцих втручань по відношенню дитини з потенціалом до ходьби є поліпшення можливостей до пересування. Для дітей, у яких немає перспективи самостійної ходьби, метою оперативного втручання може бути поліпшення можливості сидіти, полегшення виконання гігієнічних функцій, а також, у ряді випадків, усунення болевих синдромів.

Найбільш розповсюдженими є операції, спрямовані на корекцію сколіозу, дислокації кульшових суглобів, подовження чи перенос сухожиль, зниження дисбалансу спастичних м’язів, а також остеотомія з метою виправлення неправильного положення кінцівки.

Наразі вчені ще не виробили єдину точку зору щодо оптимального часу проведення хірургічного лікування. Відповідно до існуючих рекомендацій, при вирішенні питання доцільності проведення операції необхідно враховувати ступінь зрілості нервової системи, наявність потенціалу до розвитку самостійної ходьби, а також швидкість розвитку і прогресування деформацій.

Ефективність проведення хірургічних втручань на сьогодні є актуальним питанням. У рамках наукової програми з оцінки ефективності різних методів лікування, яку проводить Американська академія церебральних паралічів, був проведений глибокий аналіз існуючих публікацій щодо застосування аддуктотомії для профілактики підвивиху кульшового суглоба при ДЦП. Огляд літератури показав, що рентгенологічні поліпшення після проведення аддуктотомії при підвивихах кульшових суглобів відмічалися лише в 168 випадках з 530. Ці ж учені показали, що наразі немає жодного достовірного дослідження, яке б переконливо доводило поліпшення якості життя пацієнтів з церебральним паралічем після проведення аддуктотомії, тобто зменшення больового синдрому, поліпшення гігієни тазових органів, збільшення об’єму рухів у кульшових суглобах, поліпшення сидіння і зменшення перекосу таза.

Останнім часом, поряд із використанням традиційних нейро-ортопедичних підходів, що характеризуються роботою хірурга безпосередньо на спазмованих м’язах і сухожиллях, деформованих або недорозвинених суглобах, у західних країнах застосовуються методи функціональної нейрохірургії.

Іншим методом нейрохірургічного втручання при ДЦП є методи довготривалого введення у спинномозковий канал (інтратекально) препарату Баклофен (Диспорт). Багато дослідників вважають, що методи інтратекального введення Баклофену малоефективні при наявності у хворого фіксованих деформацій кінцівок, а максимально ефективні – при нефіксованих рефлекторних контрактурах, що виникають у вертикальному положенні тіла хворого й обумовлені спастичністю м’язів та їхнім силовим дисбалансом.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Розкрийте поняття корекції тонусу м’язів при різних захворюваннях нервової системи.

2. Дайте характеристику ортопедичним втручанням у процесі корекції дітей з порушеннями рухового розвитку (за вибором).

3. Назвіть завдання методу функціональної нейрохірургії.

4. Які завдання міогенних засобів нормалізації тонусу м’язів.

 

 

ЛЕКЦІЯ № 2

Метод ігротерапії як засіб реабілітації осіб з порушенням психофізичного розвитку.

ПЛАН

1. Визначення, основні поняття ігротерапії.

2. Класифікація і приклади ігор.

3. Розвиваючі, навчальні ігротерапевтичні технології.

4. Корекційні комп'ютерні ігри.

РЕКОМЕДОВАНАЛІТЕРАТУРА

1. Богданова Т. Г. Сурдопсихология: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений/ Т. Г. Богданова. – М.: Академия, 2002..- C. 17-22.

2. Волков Б. С. Психология развития человека / Б. С.Волков, Н. В. Волкова. – М.: Академ. Проспект, 2004.- 224с.

3. Гавриш Н. В. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку / Н.В.Гавриш. – Львів: Альма-Матер, 2006. – 368 с.

4. Лютова Е. К. Шпаргалка для взрослых. Психокоррекционная работа с гиперактивными, агрессивными, тревожными и аутичными детьми / Е. К. Лютова, Г. Б. Монина. – М.: Генезис, 2000. – 202с.

5. Мартинюк В. Ю. Основи медико–соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи // Навчально – методичний посібник (за ред. В. Ю. Мартинюка, С. М. Зінченко. – К.: Інтермед, 2005. – 416 с.

6. Луговський А. Реабілітаційний супровід навчання неповносправних дітей: Методичний посібник / Укл.: А. Луговський, М. Сварник,О. Падалка. – Львів: Колесо, 2008. – 144 с.

7. Степанова В. А. Проявление эмоциональности детей дошкольного возраста в рисунке / В. А. Степанова // Психолог в детском саду, 2003. – №4. – C. 46-60.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ

Метод ігротерапії за Г. Лендрєтом – це динамічна система міжособистісних стосунків між дитиною та терапевтом. При цьому дорослий, ознайомлений із процедурою ігрової терапії, забезпечує дитину ігровим матеріалом, сприяє тому, щоб дитина якомога повніше виразила та дослідила власне Я (почуття, вчинки, думки і т.д.) за допомогою гри. Ігрова терапія це процес спільного з дитиною проживання й осмислення будь-якої життєвої ситуації, що подана в ігровій формі: це процес співтворчості, співдії.

Такий підхід дає ігротерапії ряд цікавих можливостей і, в деяких випадках, специфічних переваг перед іншими психотерапевтичними методами.

Основним принципом ігрової корекційної терапії є вплив на дитину з урахуванням специфічності обстановки і контакту. Суть цього принципу полягає в наступному: включення в дію механізмів перебудови поведінки дітей і виведення їх із того середовища в якому у них проявлялися небажані форми поведінки.

Завдання ігрової терапії полягають в тому, щоб допомогти дитині:

1) стати відповідальнішим в своїх діях і вчинках;

2) розвинути позитивнішу Я-концепцію;

3) стати більш самокерованим;

4) виробити велику здібність до самосприйняття;

5) оволодіти відчуттям контролю;

6) розвинути сензитивність до процесу подолання труднощів;

7) розвинути внутрішнє джерело оцінки;

8) знайти віру в себе.

У нормі існують такі форми ігрової поведінки:

• Маніпулятивна гра (дитина катає, крутить, підкидає іграшку, не звертаючи уваги на її «функції»);
• Упорядкування (розкладання предметів у певному порядку – один на одного, в ряд, один в інший і т.д.);
• Функціональна гра (використання предметів і іграшок відповідно до їх функцією (наприклад, причісування ляльок іграшкової гребінцем);
• Символічна гра (дитина використовує об’єкт, заміщаючи їм інший об’єкт (наприклад, дитина скаче на паличці, як на коні)); дитина наділяє об’єкт властивостями, якими той не має («У цієї ляльки брудне обличчя»), дитина відноситься до відсутнього об’єкту так, ніби він присутній («Якщо чашка порожня, грає, ніби вона наповнена водою»)

Гра дітей з РАС (розладами аутичного спектру), як правило, нефункціональна, несоціалізірована, позбавлена ​​сюжету і символічних рис, ригідна, монотонна, і складається з багаторазово повторюваних маніпуляцій з іграшками (які використовуються не за призначенням) або з неігровими неструктурованими матеріалами (палички, вода, пісок, шматочки тканини, шматки паперу). Тому дітей з аутизмом треба вчити грати, починаючи з розвитку предметно-ігрових дій, заснованих на особистісному інтересі дитини до тієї чи іншої іграшки або ситуації.

При синдромі Дауна порушуються функції другої сигнальної системи, особливо здатність до узагальнення, порівняння і аналізу. Порушення абстрактного мислення виявляється в ускладненні рахунку і розв’язанні арифметичних задач. Елементарні навики читання і письма даються дещо краще. Пам’ять і увага характеризуються низькою продуктивністю.

Головне завдання корекції дітей з синдромом Дауна засобами ігртерапії спрямоване на розвиток мотивації дитини до діяльності, відбір прийомів ігрової терапії для кращого формування мотиваційної сфери у дітей з різними формами органічного ураження нервової системи. Ігрова діяльність сприяє засвоєнню норм соціального розвитку і адаптації таких дітей.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) - збірний термін, який об’єднує групу не прогресуючих неврологічних розладів, що виникають у результаті недорозвинення або пошкодження головного мозку в ранньому онтогенезі. Характерним для ДЦП є те, що порушення рухової активності в дітей існує, у більшості випадків, з самого народження і тісно пов’язане з сенсорними розладами і характерною при цьому недостатністю відчуття власних рухів. Це своєрідна аномалія моторного розвитку, яка без відповідної корекції негативно впливає на весь хід формування нервово-психічних функцій дитини. Необхідною умовою успішної реабілітації дітей, хворих на ДЦП, є проведення реабіттаційних заходів не курсами, а безперервно, протягом багатьох років для досягнення максимальної компенсації дефекту. Це комплексна робота лікарів, логопедів, психологів, дефектологів, реабілітологів, фізіотерапевтів.

Інтелектуальний дефект при деменції, як правило, незворотний, оскільки відбувається прогресування захворювання, що іноді може призвести до повного розпаду психіки. Особливими є випадки, що коли в дитини розумова відсталість супроводжується поточним психічним захворюванням (епілепсією, шизофренією), це ускладнює основний дефект, і прогноз розвитку таких дітей буває дуже несприятливим.

В процесі гри дитина розкривається, звільняється від напруги, відчуття пригніченості. Ігротерапія ефективна тоді, коли усі інші методи вичерпані. Ігрова діяльність стає основним терапевтичним напрямком у роботі з дітьми, вона веде до розрядки почуттів. Гра може бути конструктивною або реконструктивною, активною, пасивною, груповою, індивідуальною.

Під час ігротерапії стосунки з дитиною пристосовані до її можливостей, рівня її психічного розвитку. Саме це забезпечує позитивний терапевтичний ефект. Окрім того, гра впливає на всебічний розвиток дитини.

Роуміючи психолого-педагогічні характеристики дітей із вадами психофізичного розвитку важливо зазначити, те, що саме для цієї категорії дітей надзвичайно важливе місце займає ігрова діяльність, як крок до реабілітації та адаптації в суспільстві.

Отже, ігротерапія є провідним засобом профілактики і корекції розладів моторики та поведінки дітей з вадами завдяки тому, що гра, на відміну від діяльності неігрового типу, активніше впливає на процеси становлення особи дитини, сильніше зачіпає його глибинні емоційні переживання.

Ігрова терапія є провідним фактором у розвитку дитини. Вона є варіативною, тематичною, мобільною, дієвою і має тенденції до розвитку їх динаміки відповідно до пізнавального розвитку дитини. Вибір діяльності в навчально-ігровому довкіллі сприяє усвідомленню дитиною власної мети, умов її досягнення, прагненню до кінцевого результату, здатності здолати труднощі й таким чином самореалізуватися, само виявлятися і самостверджуватися як особистості.

Успішність ігрової коректувальної дії закладена в діалогічному спілкуванні дорослого і дитини через ухвалення, віддзеркалення і вербалізацію ним вільно виражених в грі відчуттів. Спочатку в грі, а потім і в реальному житті для дитини стає доступним:

1. визначення конкретних цілей своїх вчинків;

2. вибір з множини варіантів адекватних засобів досягнення цілей;

3. передбачення кінцевого результату своїх дій і вчинків;

4. ухвалення на себе відповідальності за свою поведінку і вчинки;

5. відгук адекватними емоціями на відчуття і емоційні стани інших людей, на події і явища навколишній дійсності.

Вивчивши психолого-педагогічнї характеристики дітей із вадами психофізичного розвитку важливо зазначити, те, що саме для цієї категорії дітей надзвичайно важливе місце займає ігрова діяльність, як крок до реабілітації та адаптації в суспільстві.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

5. Розкрийте поняття ігротерапії.

6. Назвіть класифікацію ігор.

7. Дайте характеристику проведення ігор у процесі корекції дітей з порушеннями розвитку (за вибором).

8. Чому ігрова терапія є ефективним засобом реабілітації.

9. Назвіть завдання ігрової терапії

10. Проаналізуйте розвиваючі, навчальні ігротерапевтичні технології.

11. Які завдання корекційних комп'ютерних ігор.

 

 

ЛЕКЦІЯ № 3.