Освіта в першій половині XIX ст. 5 страница

Аграрно-селянське питання. Для політики самодержавства в аграрно-селянському питанні в 80-90-х роках було характерно поєднання реакційних заходів з деякими поступками селянству.28 грудня 1881 були видані укази про зниження викупних платежів і про обов'язковий переклад на викуп перебували на тимчасово зобов'язаному положенні селян. Відповідно до першого указу викупні платежі селян за надані їм наділи понижались на 16%, а по другому указу з початку 1883 переводилися на обов'язковий викуп залишалися до цього часу на тимчасово зобов'язаному положенні 15% колишніх поміщицьких селян.18 травня 1882 був заснований Селянський поземельний банк (на чал функціонувати з 1883 р.), який видавав позики на купівлю землі як окремим Домогосподарі, так і сільським громадам та товариствам. Установа цього банку переслідувало мету пом'якшити гостро ту аграрного питання. Як правило, через його посередництво продавалися поміщицькі землі. Через нього в 1883-1900 рр.. селянам було продано 5 млн. десятин землі. Законом 18 травня 1886 з 1 січня 1887 р. (в Сибіру з 1899 р.) скасовувалася подушна подати з податкових станів, введена ще Пет ром I. Однак її скасування супроводжувалася підвищенням на 45% податей з державних селян шляхом переведення їх з 1886 р. на викуп, а також збільшенням з усього населення прямих податків на 1/3 і кіс ських податків в два рази.В кінці 80-х - початку 90-х років була видана серія законів, спрямованих на збереження руйнується під натиском капіталізму патріархальних підвалин на селі, в першу чергу патріархальної селянської сім'ї та громади. Розпад старої, патріархальної сім'ї виражався у швидкому зростанні числа сімейних розділів. За даними Міністерства внутрішніх справ, в перші два пореформених десятиліття відбувалося щорічно в середньому 116 тис. сімейних розділів, а на початку 80-х років їх середньорічна чисельність зросла до 150 тис. 18 березня 1886 був виданий закон, за яким сімейний розділ міг відбутися тільки за згодою глави сім'ї ("битого") і з дозволу не менш ніж 2/3 домохозяев на сільському сході. Однак цей закон не міг ні призупинити, ні обмежити сімейні розділи, кількість яких і після його видання продовжувало зростати, при цьому понад 9/10 розділів відбувалося "самовільно", без санкції громади та місцевої влади. Не допомагали і насильницькі "возз'єднання" розділилися сімей.Однак переділи, продаж і здача в оренду селянських надільних земель, закидання селянами наділів і догляд в міста тривали в обхід законів, які опинилися безсилими призупинити об'єктивні, капіталістичного характеру, процеси в селі. Чи не міг ці урядові заходи забезпечити і платоспроможність селянського двору, про що свідчили дані офіційної статистики. Так, в 1891 р. в 18 тис. сіл 48 губерній була проведена опис селянського майна, в 2,7 тис. сіл майно селян було продано за безцінь для погашення недоїмок. У 1891-1894 рр.. за недоїмки було відібрано 87,6 тис. селянських наділів, піддана арешту 38 тис. недоїмників, близько 5 тис. були віддані в примусові роботи.В інтересах дворян-землевласників 1 червня 1886 було видано " Положення про наймання на сільські роботи". Воно розширювало права наймача-землевласника, який міг вимагати повернення збіглих до закінчення терміну наймання робітників, виробляти відрахування з їх заробітної плати не лише за заподіяну господарю матеріальний збиток, але і "за грубість", "непокору" тощо, піддавати арешту і тілесному покаранню. З метою забезпечення поміщиків робочою силою новий закон 13 червня 1889 суттєво обмежив переселення селян. "Самовільно" переселенця місцева адміністрація зобов'язувалася вислати по етапу на колишнє місце проживання. І все ж, всупереч цьому суворому закону, за десять років після його видання кількість переселенців збільшилася в кілька разів, причому 85% з них складали "самовільні" переселенці.

Запровадження інституту земських начальників. 12 липня 1889 було видано "Положення про земських дільничних начальників". У 40 губерніях Росії, на які поширювалася це "Положення" (головним чином на губернії з поміщицьким землеволодінням), створювалися 2200 земських ділянок (приблизно по 4-5 на повіт) на чолі з земськими начальниками. У повітах засновувався повітовий з'їзд земських начальників, що складався з адміністративного і судового присутності. Йому передавалися функції скасовуємо повітового в селянських справах присутності і мирового суду (світовий суд зберігався лише у Москві, Петербурзі та Одесі), що значно посилювало адміністративно-поліцейську владу земських начальників. Необхідність запровадження інституту земських начальників пояснювалася "відсутністю близькою до народу твердої урядової влади".

Контрреформи в галузі місцевого управління і суду. На початку 90-х років були проведені земська і міська контр реформи, початі кроки до зміни Судових статутів 1864 р.12 червня 1890 було затверджено нове "Положення про губернських і повітових земських установах". Формально воно зберігало принципи біс становості і виборності земств, однак ці принципи були сильно урізані, в чому і полягав зміст земської контрреформи. Так, землевласницька курія, за якою раніше могли балотуватися землевласники всіх станів, тепер стала курією тільки дворян землевласників. Ценз для дворян зменшувався вдвічі, а кількість гласних землевласницької курії ще більше збільшувалася; відповідно до цього зменшувалася кількість гласних по решті Курияма - міської та сільської. Селяни фактично позбавлялися виборного представництва: тепер вони вибирали тільки кандидатів в земські гласні, список яких розглядав повітовий з'їзд земських начальників, і за поданням цього з'їзду губернатор стверджував голосних.