Суть, види і структура витрат. Собівартість продукції

 

Будь-яке виробництво неможливе без попередніх базових витрат.

Для підприємства витрати ототожнюються із затратами капіталу. Тому формула витрат набуває такого вигляду:

 

К = С + V, (9.8)

 

К – витрати виробництва (затрати капіталу);

С – затрати на засоби виробництва (постійний капітал);

V – затрати на заробітну плату (змінний капітал).

Дещо незвичним для вітчизняної практики є принцип побудови і групування витрат виробництва у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Виробничі витрати – затрати виробника (фірми) на придбання та використання всіх необхідних ресурсів для виготовлення кінцевої продукції.

Види виробничих витрат:

Зовнішні (явні, бухгалтерські, грошові) ЕС. Це платежі за ресурси, тобто витрати підприємства, що йдуть на придбання ресурсів, які не належать цій фірмі (сировина, електроенергія, паливо,устаткування, працю тощо). Оскільки ці витрати відображаються в бухгалтерському обліку і враховуються за статтями та елементами витрат, вони виступають як бухгалтерські витрати.

Отже, бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво певного обсягу продукції.

Внутрішні (неявні, неоплачувані) IC. Витрати, пов’язані з використанням власних ресурсів фірми (заробітна плата, яку міг отримати підприємець як найманий робітник; орендна плата яку б міг отримати підприємець, здаючи капітальні ресурси в оренду, відсоток на депозит, який міг би отримати підприємець на свій грошовий капітал у банку. Це витрати за які підприємство явно не платить, бо ці ресурси є його власністю.

Витрати, що виникають як результат утрачених можливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними витратами.

Зовнішні і внутрішні витрати утворюють економічні витрати (витрати фірми на отримання й використання всіх ресурсів).

 

Економічні витрати = бухгалтерські витрати + неявні витрати.

Виробничі витрати (з урахуванням чинника часу):

Постійні FC (dixed cost) – витрати фірми, які не залежать від обсягу її виробництва (зарплата службовців, оренда устаткування, відсотки за кредити, амортизація, тощо) і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє.

Змінні VC (vaniable cost) – витрати фірми, які залежать від обсягу її виробництва (витрати на сировину, матеріали, паливо, оплату найманих робітників, тощо).

Загальні (валові) витрати ТС(total cost) – є сумою постійних і змінних витрат.

 

ТС = FC + VC. (9.9)

 

Величина постійних витрат є незмінною. Зі збільшенням обсягувиробництва, загальні витрати (ТС) зростають на суму змінних витрат (VC).

Середні витрати – витрати на випуск одиниці продукції.

Види середніх витрат:

1. Середні постійні витрати AFC (average fixed cost) – визначаються діленням постійних витрат на кількість виробленої продукції.

 

AFC = FC / Q. (9.10)

 

2. Середні змінні витрати AVC (average vaniable cost) – визначаються діленням змінних витрат на кількість виробленої продукції.

 

AVC = VC / Q. (9.11)

 

3. Середні загальні витрати АТС (averege total cost) – визначаються діленням валових витрат на кількість продукції, або як сума середніх постійних і середніх змінних витрат.

 

АТС = ТС / Q. (9.12)

 

Граничні витрати МС – додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції

 

МС = Δ ТС /Δ Q, (9.13)

 

де Δ ТС – приріст валових (загальних) витрат, Δ Q – приріст обсягу виробництва.

Граничні витрати показують, скільки потрібно додаткових коштів для виробництва ще однієї одиниці продукції, або скільки коштів можна зекономити при зменшенні виробництва на одну одиницю продукції.

Витрати, які несе фірма, виробляючи певний обсяг продукції, залежать також від можливості змінити кількість усіх використовуваних ресурсів. Одні ресурси можна змінити швидко (сировина, обсяг праці, тощо), а інші довго (площа підприємства, обладнання, тощо). У зв'язку з цим розрізняють короткостроковий та довгостроковий періоди.

Короткостроковий період - період фіксованих потужностей, протягом якого підприємство не може змінити жоден із своїх виробничих чинників, але може змінити інтенсивність їх використання.

Довгостроковий період – період, що дає змогу змінювати потужності, тобто протягом якого підприємство може змінити кількість усіх використовуваних чинників, у тому числі й виробничі потужності.

У довгостроковому періоді фірма спроможна змінити всі задіяні ресурси, тому всі її економічні витрати є перемінними. На величину витрат протягом довгострокового періоду впливає ефект масштабу.

Ефе́кт масшта́бу (англ. Economies of Scale) – зниження витрат виробництва на одиницю продукції в результаті збільшення обсягів виробництва. Розглядається в довгостроковому періоді.

Позитивний ефект масштабу. Відбувається коли при збільшенні розмірів організації і кількості продукції, що випускається, витрати на одиницю продукції зменшуються. Звичайно пов'язаний з поглибленням розподілу праці. Завдяки цьому ефекту дуже вигідним опинився перехід від ручної праці до мануфактури і потім до конвеєра.