Періодизація суспільного економічного розвитку

Найбільше поширення набули формаційний, цивілізаційний та організаційний підходи до розуміння процесу економічного розвитку людства.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом. Відповідно до цього підходу продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва, у поєднанні з політичною надбудовою – соціально-економічну формацію. Продуктивні сили – це поєднання людей із засобами виробництва, виробничі відносини – це відносини між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і нематеріальних благ.

Історія розвитку суспільства, згідно з цим підходом, це зміна суспільно-економічних формацій одна одною, більш прогресивною. І формація – первіснообщинний спосіб виробництва, ІІ – рабовласницький, ІІІ – феодальний, ІV – капіталістичний, V – комуністичний.

Ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, а його рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Однак у формаційного підходу є недоліки. Сьогодні він не знаходить ши­рокого кола прибічників в науковому світі. По-перше, п’ятиланкова періодиза­ція більш-менш підходить до країн Західної Європи, але не відображає повною мірою розвиток азіатських країн (азіатський спосіб виробництва). Не висвіт­лює, зокрема, особливості розвитку Російської імперії, України. По-друге, не враховуються неекономічні, соціокультурні фактори (національний менталітет, релігія, тощо). По-третє, формаційний підхід абсолютизує класову конфронта­цію між власниками і не власниками засобів виробництва.

Цивілізаційний підхід. Історична еволюція суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого – вищого можна визначити 8 цивілізаціями:

1) неолітична – 7-4 тисячоліття до н.е.;

2) східнорабовласницька – 3-1 тисячоліття до н.е.;

3) антична VІІ ст. до н.е. – VІ ст. н.е.;

4) ранньофеодальна – VІІ ст. н.е. – ХІІІ ст.;

5) перед індустріальна – ХІV – ХVІІІ ст. (все ще переважає сільське господарство);

6) індустріальна – 60-ті роки ХVІІІ ст. – 50-ті роки ХХ ст.(зростає механізація виробництва);

7) постіндустріальна – початок 60-х років ХХ ст. (застосовуються нові тех­нології, на перший план виступає наука, освіта, духовні блага, сфера послуг);

8) неоіндустріальна – інформаційне суспільство (Дж. Гелбрейт, Р. Арон).

Організаційний підхід. Класифікація економічних систем на основі способу організації господарської діяльності враховує такі ознаки: форма власності на засоби виробництва; хто і як приймає економічні рішення; спосіб координації економічних дій; мотиви, що стимулюють економічну діяльність.

Згідно з цим підходом розрізняють такі типи економічних систем:

- економіка вільного ринку (нерегульований ринок);

- планова економіка (центральні органи влади приймають всі економічні рішення);

- змішана економіка;

- традиційна (аграрна) економіка (є характерною для слаборозвинутих країн – переважає общинна форма власності);

- перехідна економіка.

 

Сутність економічної системи. Типи економічних систем

Економічна система – це сукупність взаємопов’язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки.

Основним соціально-економічним критерієм типологізації економічних систем у радянській марксистській економічній літературі 70-90-х років був спосіб поєднання виробників із засобами виробництва.

 

Типи економічних систем

Командна система (планова)

Ця модель економічної системи була втілена в колишньому СРСР і країнах соціалістичної співдружності.

 

На першому місці інтереси держави:

- одержавлена суспільна власність практично на всі матеріальні ресурси, приватна власність заборонена;

- управління на основі державних директив і планів;

- централізований розподіл матеріальних ресурсів між підприємствами;

- відсутність у виробників свободи вибору;

- відсутність у виробників зацікавленості в підвищенні ефективності виробництва.

Переваги:

- можливість концентрації зусиль і ресурсів на окремих напрямках економічної діяльності;

- забезпечення економічної і соціальної стабільності, так званої «впевненості у завтрашньому дні»: відсутність явного безробіття, інфляції, соціальної нерівності, злиденності, доступність певного рівня освіти та медичного обслуговування.

Недоліки:

- неможливість швидкого розвитку і впровадження досягнень науково-технічного прогресу й забезпечення раціонального використання ресурсів;

- диктат виробника по відношенню до споживача;

- уніфікація замість різноманітності;

- низький рівень задоволення потреб;

- утворення «чорного ринку», хронічний дефіцит предметів споживання.

Традиційна система

На першому місці – дотримування інтересів релігії, традицій:

- загалом колективна форма власності;

- традиції, що передаються з покоління в покоління, визначають, які товари та послуги, як і для кого виробляти;

- застаріла технологія виробництва;

- переважання ручної праці;

- багатоукладність економіки;

- консерватизм і неприйняття нововведень;

- можливий сильний вплив релігії.

Переваги:

- відносна стабільність і впевненість в завтрашньому дні.

Недоліки:

- ізольованість від зовнішніх змін;

- соціально-економічний застій, відсутність прогресу;

- низький рівень життя населення.

 

Ринкова система

На першому місці інтереси людини:

- приватна власність на матеріальні ресурси і вироблену продукцію;

- свобода вибору і підприємництва, а саме: споживача у визначенні того, які товари і послуги має виробляти економіка; фірм-виробників у виборі сфери діяльності, придбанні матеріальних ресурсів, наймі робочої сили, організації виробництва і збуту товарів, розподілі доходів тощо;

- конкуренція як суперництво між учасниками ринкового господарства стосовно кращих умов виробництва, купівлі та продажу товарів;

- обмежена роль держави;

- особистий економічний інтерес, відповідно до якого діє кожний економічний суб’єкт і який є основною рушійною силою всієї економіки.

Переваги:

- сприяє ефективному розподілу ресурсів, тобто направляє ресурси у виробництво тих товарів та послуг, які потрібні суспільству найбільше («невидима рука ринку»);

- свобода вибору діяльності підприємців;

- сприяє підвищенню якості товарів та послуг, розширенню їх асортименту;

- гнучкість, високий рівень адаптації в умовах змін;

- стимулювання науково-технічного прогресу;

- інтереси споживача визначають дії виробника.

Недоліки:

- нерівний розподіл доходу; ринок орієнтований на задоволення потреб тих, хто платить гроші;

- нестабільність розвитку, що призводить до інфляції, безробіття та соціального розшарування;

- недостатнє фінансування наукових досліджень, сфери освіти;

- вільна конкуренція веде до виникнення монополій;

- нераціональне відношення до природних ресурсів та оточуючого середовища.