У чому полягає проблема буття людини? Чим буття людини відрізняється від її життя та існування?

Є декілька важливих аспектів людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до життя її організму, зв’язок людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним чином концентруються в такому феномені, як проблематичність людського буття. З одного боку, ця проблематичність проявляє собі у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це означати, що людські якості не з’являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї ростуть волосся. З іншого боку, проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи – досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це означати, що її буття постає відкритим та незавершеним. Через це досить доладно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було б прикладати до людини з метою встановлення “Мірі людяності” певної конкретної людини.

Але, попри все, мі дивного розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи-то вад. А тому мати людський організм – це для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це означати, що мі повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній грунтуватися, але її перевищувати. Вісь чому буття людини постає перед нами доладною системою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існування попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення.

Розглянувши складну ієрархічно вибудовану систему елементів людського способу буття, мі можемо тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у відношенні до людини поняття життя та існування, чому мі зустрічаємося із судженням про тих, що треба (або краще) жити, ніж існувати. Буття людини, як мі з’ясували, не можна звести до життя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі, тобто як певний спосіб існування білкових тіл, які здатні собі відтворювати, перебувати у стані обміну речовин із середовищем та зберігати свою ідентичність за зміни зовнішніх чинників. Звічайно, це не означати, що мі тепер повинні всіляко принижувати біологічну природу людського організму, зовсім ні, тому що, врешті, від народження людина отримує унікальний організм із такими можливостями, яких мі не знаходимо більше ніде. Наші суто органічні можливості нам відомі ще далеко не повною мірою, проте мі знаємо, що людський організм – це своєрідне диво, певне зосередження космічних сил та властивостей. За судженнями Г.Ськовороді, людина у відношенні до космосу являє собою щось подібне насінню, у якому в потенції знаходиться велика рослина. Проте у прикладенні до людини слово життя можна розуміти і дещо інакше, не у суто біологічному плані. Досить часто під людським життям мається на увазі уся сукупність подій, що відбулися і могли відбутися у тій проміжку годині, який позначається на цвинтарі двома датами із рисочкою між ними: вісь скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий інтервал. При цьому вважається, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим ці події булі різноманітними, важливими, тим багатшим можна вважати таке життя. При цьому як в народній мудрості, так і у аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні булі б відбутися обов’язково задля того, щоби життя не постало порожнім. Напріклад, на Сході вважається, що людина прожила не даремно, якщо вона посадила дерево, виховала дитину та збудувала дім. Зрозумілім також постає і прагнення тихий молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробувати собі у певних справах, відчути та пережити ті, поза чим життя собі не виправдовує. Отже, у прикладенні до людини поняття життя можна вживати принаймні у двох сенсах: у вузькому – як здатність бути реальним організмом із усіма його необхідними функціями, так і у широкому – як змістовне наповнення певними вчинками та діями того годині, який нам дарувань за біологічними властивостями нашого організму. Щодо поняття існування, то воно позначає здатність чогось проявляти собі у характеристиках реального сущого, тобто через зв’язки із іншими сущими, явищами та процесами. У плані існування мі можемо вести розмови, наприклад, про тих, чим зумовлені форми нашого тіла, чому нам для життя потрібне повітря і т. ін. Тому для людини існувати – це означати просто бути у наявності та у певних зв’язках із оточенням, явищами та процесами світу. Звічайно, що людину такий спосіб буття не влаштовує і вона хоче жити, тобто пройти через низку важливих для собі вчинків та подій, або бути, тобто здобути й вищі людські якості.