Свідомість і мова: єдність і відмінність.

Проблеми свідомості і мови, співвідношення думки і слова цікавили філософів з самого початок виникнення філософії. У сучасній філософії також велике значення мають проблеми, пов'язані з аналізом мови і його зв'язком з мисленням і пізнанням дійсності. Ці проблеми знайшли своє якнайповніше вираження в тому, що виник ще в 19 столітті і продовжує існувати в 20 столітті філософському напрямі, що дістав назву "Філософія мови" (бере своє почала від мовознавця і філософа Вільгельма Гумбольдта). Також вже в 20-м столітті в Англії, а потім в Північній Америці, виникає напрям, який назвали "лінгвістичною філософією" (Людвіг Витгенштейн, Остін, Райл). У цій філософській течії аналізуються передусім проблеми того, як структури мови перетворюють думку, як думка, невід'ємна від мови, починає жити за законами мови і тим самим відривається від дійсності (відбувається гипостазирование, наділ самостійним буттям абстрактного поняття, властивості, ідеї, числа). Саме з гіпостазірування мовних понять (буття, душі, духу, свідомості), вважають послідовники цієї школи, і виникли багато проблем філософії, які не мають ніякого значення, якщо відволіктися від мовного вираження і звернутися до реальності. У рамках цього філософського напряму робилися навіть спроби повністю здолати філософські проблеми, звести усю філософію і її питання до аналізу мови, до "критики мови", яка дорівнюватиме очищенню свідомості від гипостазированных і порожніх (вигаданих, вимовлених) сутей.
Загалом, мову зазвичай визначають як систему знаків, що служить засобом людського спілкування, мислення і вираження. За допомогою мови здійснюється пізнання світу, в мові об'єктивуваласясамосвідомість особи. Мова є специфічно соціальним засобом зберігання і передачі інформації, а також управління людською поведінкою. Діалектична філософія розглядає мову як суспільно-історичне явище, що служить засобом вираження і об'єктивування ідеального, оскільки "ідеї не існують відірвано від мови" (Енгельс). Формування і розвиток категоріальної структури мови відбиває формування і розвиток категоріальної структури людського мислення.
Біологічними передумовами людської мови стали складні рухові і звукові форми сигналізації, що існували у вищих тварин. Виникнення членороздільної мови стало потужним засобом подальшого розвитку людини, суспільства і свідомості.

Мова бере участь в здійсненні практично усіх вищих психічних функцій, будучи найтісніше пов'язаний з мисленням. Зв'язок цей нерідко трактується як паралелізм мовних і розумових процесів (відповідно встановлюється взаємовідношення одиниць мови і мислення - частіше за усе слово і поняття, пропозицію і судження), що пов'язано із спрощеним тлумаченням мовного значення як безпосереднього віддзеркалення об'єкту в дзеркалі мови. Мова бере участь в процесі предметного сприйняття, є основою пам'яті в її специфічно людській (опосередкованою) формі, виступає як знаряддя ідентифікації емоцій і в цьому плані опосередкує емоційну поведінку людини. Можна сказати, що разом з громадським характером праці мова визначає специфіку свідомості і людської психіки взагалі. Специфічною особливістю людської мови є наявність в нім висловлювань про саму мову, що обумовлює здатність мови до самоописанию і опису інших знакових систем (самосвідомість мови, властивість мови бути метамовою). Інша особливість мови – її членороздільність, внутрішня розчленована висловлювань на одиниці різних рівнів (словосполучення, слова, морфеми, фонеми). Аналітизм мови дозволяє ій будувати тексти - складні знаки, що мають розвинену систему можливостей (модальностей), тимчасовий захід (розподілом минулого, сьогодення і майбутнього) і вираз обличчя. Усі ці особливості мовних значень обумовлюють універсальність мови в порівнянні з іншими знаковими системами, дозволяють мові описувати світ як ціле, називати предмети світу, описувати поведінку людей і давати особисті імена людям і колективам. Різноманітні аспекти мови складають предмет вивчення різних наук: лінгвістики, логіки, психології (психолінгвістика), антропології (етнолінгвістика), історії культури, літературознавства, соціології (соціолінгвістика), семіотики, теорії масової комунікації. Переробляючи дані конкретних наук, філософія дає їм определ. тлумачення в контексті рішення таких загальних проблем, як походження мови, взаємовідношення мови і свідомості, місце мови в процесі духовного освоєння світу.

Структура свідомості.

Свідомість — це діяльне відображення навколишнього світу. А відображення є процесом і результатом встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їхнє подальше існування.

Свідомість має подвійну природу. З одного боку, вона є результатом розвитку матерії від неструктурованих до структурованих, від елементарних до складних, від неорганічних до органічних, від неживих до живих форм. З другого боку, свідомість є результатом історичного процесу становлення й розвитку людини та суспільства, вона є діяльним, активним відображенням дійс ності, суб’єктивним образом об’єктивного світу.

Суспільна свідомість — це сукупність характеристик свідомості, що є спільними для певних соціальних груп або для суспіль ства в цілому. Вона постає, по-перше, як результат об’єктивного процесу розвитку суспільства, по-друге, як програма, що керує діяльністю суспільства, по-третє, як основа духовного виробництва, по-четверте, як самоцінне духовне життя.

Структура:

*за носіями: індивідуальна (хар-ризує різноманітністю, різнорівневістю, емоційною наснагою) та суспільна (Завдання освіти,виховної роботи-підвищувати рівень суспільної свідомості шляхом підвищення індив.свід.)

*за глибиною відображення дійсності: буденна (виникає на базі безпосереднього досвіду, без особливого втручання науки,техніки.Належать: нар.фольклор, мова,та теоритична (відображає реальність на вищому рівні за допомогою наукових понять, узагальнень, логічних висновків.)

*за способом розповсюдження: соціальна психологія (вид свідомості,яка поширюється через психологічні прояви)та соціальна ідеологія (має науковий

*за формами відображення: політична свідомість (відображає політ.ідеї,форми і методи управління державою,стосунки між класами, соц.групами, націями, державами) право (сукупність поглядів людей, що відображають їхню оцінку чинного права наявного суспільного і державного ладу, а також відповідність дій і вчинків громадян нормам права), морально-етична свідомість (форма регуляції поведінки людей в суспільстві без примусу.Основний критерій-суспільний ідеал), естетична свідомість (або культура-здатність відчувати і правильно оцінювати предмети мистецтва), наука (форма відображення світу не у виді норм поведінки або права в суспільстві,а відображення світу через поняття) релігія (форма відображенння світу,її сутність і недолік у відображенні нереальних явищ) та атеїстична свідомість (вчення яке заперечує існування Бога), філософія (відображає світ у більш широкому діапазоні, прогнозуючи і майбутне його існування)