Філософська думка в Україні в ХІV – ХVІ ст. Книжники. Полемісти

Цей період в історії українського народу характеризується як розвитком ремесел, торгівлі, зростанням міст, так і остаточним закріпаченням селянства, посиленням католицької експансії (особливо після Брестської унії 1596 р.), розширенням народних повстань. Це обумовило потребу у власних мислителях, діячах, які б давали відсіч цій експансії Українські гуманісти Юрій Дрогобич (1450 – 1492), Павло Русин із Красне (помер 1517), Станіслав Оріховський (1513 – 1566) (у Європі його називали русинським (українським) Демосфеном, сучасним Ціцероном. 1569 р. Венеціанська академія вмістила його твір в збірник «Промови великих людей»). Діяльність українських гуманістів сприяла виробленню нового світогляду, пройнятою критицизмом, раціоналізмом, світськістю. Вони стверджували, що поширення знань про світ є обов’язковою умовою удосконалення розумових здібностей, що найпершою серед наук є філософія.

Ренесансно-гуманістичне і реформаційне спрямування мала діяльність Острозького культурно-освітнього центру, заснованого в 1576 р. князем Константаном Острозьким (до 1636 р.). Закладені колегія і її видавництво (Іван Федоров) дали можливість створити єдину ідеологічну доктрину, яка має конкретно-історичну національну форму. Три етапи розвитку: 1) до поч. ХVІІ ст. – створення полемічної літератури і розробка доктрини; 2) з поч. ХVІІ ст. і до 20-х років – книжково-наукова діяльність, поширення ідей; 3) др. десятиліття ХVІІ ст. – поступовий спад діяльності. Сформувалась власне ідейна доктрина, по суті аналогічна реформації на Заході, але на ґрунті культурної спадщини Київської Русі в рамках християнських православних принципів. Основний зміст – це відстоювання необхідності вітчизняної духовної культури, виходячи з традиції властивої їй системі цінностей. Значне місце в займала Острозька колегія – школа семи вільних наук: трівіум (граматика, поетика, риторика) й квадріум (арифметика, геометрія, музика і астрономія). Вивчали латинь, грецьку, слов’янську мову. Філософські ідеї цього періоду розсіяні по богословсько-полемічних творах острозьких книжників, оскільки, філософія ще не є самостійною формою пізнання, а богослов’я займає домінуюче місце.
Можна виділити наступні риси філософування: 1) Ставились з повагою до філософії, розуміючи її як і в Київській Русі. Основне завдання – обґрунтування й захист прийнятої у православному вченні істини. Філософія – любов до бога. На перший план виступає «внутрішня» філософія, тобто висловлена в Біблії, патристиці. 2) Проблема Бога є однією з центральних. Поняття Бога крім свого основного релігійного змісту включало також і філософське поняття субстанції, оскільки Бог наділявся атрибутами вічності і безконечності. 3) Тлумачили роль мови старослов’янської (церковної) як основи чистої віри, як сховища загальнокультурної слов’янської спадщини. 4) Проблема людини. Людина розглядалась як внутрішньо суперечлива істота, її буття носить моральний характер, бо вона перебуває у безупинній боротьбі між добром і злом. Зводять людське знання до засобу обґрунтування власної релігійної ідеології. Людина в міру своїх можливостей має служити Богу, бо людина боржник Бога, який обдарував її талантами. 5) Несприйняття схоластики (проти теократизму католицької ідеології) з властивими їй елементами раціонального тлумачення священних текстів було своєрідним способом захисту власних культурно-філософських традицій, а також виявом нерозвиненості логічної традиції у вітчизняній духовній культурі. Відмінності загальних філософських позицій 1) Письменники-полемісти (М.Смотрицький, С.Зизаній) прагнули до осмислення філософсько-богословських проблематики на основі засвоєння передових ідей західноєвропейської філософії. 2) Традиціоналісти (І.Вишенський, В. Суразький, Клірик Острозький, І. Княгиницький) захищали збереження православних тенденцій Київської Русі, неприйняття жодних іноземних впливів, опираючись на ідеї Псевдо-Діонісія Ареопагіта та Отців церкви, ісихазм. Вважали, що загалом «зовнішнє» знання, «філософія надворная» Аристотеля і Платона, схоластична логіка, освіта, наука є за своєю суттю «ложь», являючи «плотское и внешнее мудрование», що не може розкрити «правди таїнство».