Процес суспільного виробництва

Суспільне виробництво - організована діяльність людей з перетворення явищ і природних ресурсів на товари і послуги для задоволення індивідуальних та суспільних благ. Традиційно існує дві сфери суспільне виробництво (матеріальна і не матеріальна), а також 4 стадії (фази):

· Виробництво

· Розподіл

· Обмін

· Споживання

Виробництво – свідома праця людини чи групи людей з використанням засобів та предметів праці, направлена на створення матеріальних і духовних благ. У певних випадках (за автоматизації, роботизації виробництва тощо) процес виробництва здійснюється без безпосередньої участі людини. Проте, власне, праця не зникає, а трансформується в управління.

Матеріальне виробництво генерує матеріальне багатство нації і включає:

- Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, що безпосередньо створюють засоби виробництва, предмети праці і предмети споживання, тобто, промисловість країни, а саме: капітальне будівництво, паливно-енергетичний, агропромисловий, сировинний, металургійний та інші комплекси тощо.

- Виробнича інфраструктура представлена галузями економіки, що обслуговують основне виробництво: галузі ділових послуг (лізингу, консалтингу, реклами та ін.), а також, торгівля, транспорт і зв’язок, фінансово-кредитні установи тощо.

Нематеріальне виробництво – це соціальна інфраструктура, процес створення духовних благ, якість яких визначає рівень розвитку суспільства та життя людини. Воно включає: пасажирський транспорт і зв’язок, охорону здоров’я, освіту, культуру і мистецтво, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування тощо.

Окреме місце в структурі виробництва займають наука і знання: як форма розвитку індивіда і його соціальної свідомості, – належать до нематеріальної сфери, а в якості продуктивної сили (прикладних знань) – до матеріальної.

Наступною стадією (фазою) суспільного виробництва є розподіл, в процесі якого визначається внесок окремих індивідів чи груп людей (підприємств, організацій, трудових колективів тощо) в створення суспільного продукту і належна їм частка суспільного доходу, а також, розподіл засобів виробництва на основі відносин власності визначає відповідну економічну систему суспільства. Окрім розподілу засобів виробництва, розрізняють, також, розподіл трудових ресурсів та розподіл предметів споживання.

Сучасна форма суспільного виробництва, а саме – товарне виробництво, передбачає існування фази обміну, яку проходить благо (товари і послуги) на шляху до задоволення потреби окремого індивіда або виробництва. Обмін буває: діяльністю і здібностями; засобами виробництва, а також, предметами споживання.

Чільне місце в структурі суспільного виробництва посідає споживання, що пояснюється його двоїстою природою: в якості задоволення матеріальних і духовних благ членів суспільства – особистого споживання, воно вступає кінцевою метою і результататом виробництва; а в якості використання робочої сили і засобів виробництва – виробничого споживання, фактично, являє собою процес виробництва. Споживання визначає мету і структуру виробництва, виробництво, в свою чергу, створює предмет споживання і породжує нове споживання.

Характерною рисою процесу суспільного виробництва є його відтворюваність, безперервне повторення, і поступовий розвиток, опосередковані розвитком суспільства та постійним зростанням потреб, задоволення яких є його рушієм, кінцевою метою і покладене в його основу.

Основним рушієм суспільного виробництва є потреба. Потреба –ставлення людини до умов її життєдіяльності. Або матеріальні і духовні блага, що необхідні людині для її нормального існування і розвитку.

Потреби бувають за суб’єктами:

· індивідуальні;

· колективні;

· суспільні

За об’єктами:

· фізичні;

· матеріальні;

· духовні

За досяжністю:

· задоволені;

· незадоволені;

· недосяжні

Економічні потреби – це ставлення людини до економічних умов життєдіяльності, відчуття нестачі, певних благ і послуг і бажання ними володіти.

Закон необмежено зростаючих потреб: потреби людини безмежні і випереджають можливості їх задоволення.

· Потреби є повторюваними або відновлюваними.

· Розвиток суспільства передбачає зростання потреб.

· Немає меж людської досконалості (жадібності).

Економічний інтерес – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів до задоволення потреб, що виступають мотивами їх діяльності.

Суспільне виробництво:

· Натуральне господарство – передбачає виготовлення продукції та її споживання для власних потреб в середині господарства.

· Товарне виробництво – це форма організації суспільного господарства за якої продукція виготовляється не лише для споживання,а й для обміну. Буває: просте - засноване на використанні власної праці товаровиробника і підприємницьке – засноване на використанні найманої робочої сили.

Виробничі можливості суспільства впливають безпосередньо на якість задоволення потреб і являють собою максимально можливий обсяг виробництва за найбільш ефективного використання ресурсів.

Кожна точка кривої виробничих можливостей являє собою можливу комбінацію, конкретний набір двох товарів (їх обсягу) – засобів виробництва та предметів споживання, що можуть бути вироблені суспільством за найбільш повного та ефективного використання наявних факторів виробництва. Точка А і всі точки в площині кривої характкризують неефективне виробництво за неповного використання ресурсів. Точка В і всі точки поза площиною кривої характеризують недосяжний обсяг виробництва

Результатом суспільного виробництва є сукупний суспільний продукт – всі товари і послуги виготовленні в економіці за певний період часу. Залежно від методів розрахунку розрізняють:

· Валовий сукупний продукт – загальна вартість товарів і послуг всіх галузей матеріального виробництва

· Кінцевий суспільний продукт – сукупна вартість товарів і послуг матеріального виробництва лише тих галузей, що виготовляють готову продукцію.

· Валовий внутрішній продукт (валовий нац. продукт) – сукупна вартість всіх товарів і послуг виготовлених на території країни за певний проміжок часу.

· Чистий продукт (національний доход) – показник реального доходу суспільства, отриманий шляхом віднімання від ВВП вартості зношеної частини засобів праці (амортизації). Складається з фондів споживання (матеріальних і духовних благ) і фондів нагромадження (грошових коштів спрямованих на розширення виробництва. Чистий продукт поділяється на необхідний і додатковий:

- необхідний продукт (частина чистого) необхідна для нормального утворення робочої сили

- додатковий продукт – надлишок над необхідним продуктом, що використовується для розширення виробництва або задоволення додаткових потреб.

ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ