Адміністративно-командна система панувала раніше в СРСР, країнах східної Європи і ряді азіатських держав.

Її характерними рисами є суспільна власність на всі економічні ресурси, монополізація, бюрократизація економіки, централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів. Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувався центральними органами за допомогою тарифної системи та централізовано затверджених нормативів, що вело до урівнювального підходу в оплаті праці.

Перехідна економічна система – проміжний стан економіки в зв'язку зі зміною принципів господарювання внаслідок соціально-економічних змін. Як правило, соціальна сфера пригнічена.

Ринкова економічна система зумовлена декількома принципами, які відрізняють її від інших економічних систем. Ці принципи засновуються на свободі людини, її підприємницьких талантах і на справедливому відношенні до неї держави.

У будь-якій економіці соціальна політика є частково адміністративним суб'єктом, частково інструментом правосуддя, частково вираженням народної оцінки. Форма і функції соціальної політики визначаються кон'юнктурою соціальних сил і економічними обставинами.

Роль соціальної політики в розвитку ринкової економіки та задоволенні соціаль­них потреб

Виходячи з основних принципів ринкової економіки, можна визначити її як соціально орієнтовану. Вона підпорядковує свій розвиток інтересам та потребам особистості, заохочує працьовитість та ініціативу, приводить в дію стимули високопродуктивної ефективної праці. Здатність забезпечити соціальний прогрес служить критерієм зрілості ринкових відносин.

Одночасно з цим ринкова економіка є досить жорсткою в соціальному плані, вона не допускає рівного розподілу і тому характеризується хронічною соціальною нестабільністю. Але забезпечити більш гідний життєвий рівень всім членам суспільства без переходу до соціально орієнтованого ринку, як визнає зараз більшість економістів і практиків в Україні, неможливо.

В умовах переходу до соціально орієнтованої ринкової еконо­міки ко­жна працездатна людина має власними зусиллями забезпечувати добробут своєї сім'ї. Для створення такої системи матеріального забезпечення необ­хідні соціально-економічні передумови. Створення таких передумов – важлива складова держав­ного регулювання соціальної економіки.

Таким чином, головна мета соціальної політики в умовах соціально орі­єнтованої ринкової економіки– зняти обмеження вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати доходи відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства та задово­лення потреб населення [76].

Коли говорять про соціальну політику на рівні людських потреб, то йдеть­ся про заходи й програми, що мають задовольняти основні фізіологічні, соціальні, духовні потреби людини.

Вихідною ідеєю, котра лежить в основі теорії потреб, є ідея людських нужд. Нужда – почуття недостачі чого-небудь, що відчувається людиною. Якщо нужда не задоволена, людина відчуває себе знедоленою.

Потреба –це нужда, що прийняла специфічну форму відповідно до культурного рівня й особистості індивіда. По мірі прогресивного розвитку суспільства ростуть і потреби його членів.

Соціально-економічний розвиток будь-якої держави визначається добробутом його народу, який, в свою чергу, виражається задоволенням всіляких потреб і знаходить відображення у вивченні життєвого рівня населення.

Рівень життя – це комплекс умов функціонування людини в сфері споживання, що проявляється в масштабі розвитку потреб людей і характері їх задоволення. Людина оцінює соціальну політику через задоволення своїх потреб, через рівень свого життя.