Оцінка стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта. 1. Пульс, його характеристика, АТ.

1. Пульс, його характеристика, АТ.

2. ЧД, його характеристика. Лікар спостерігає за екскурсією грудної клітки, частотою та ритмом дихання.

3. Аускультація легень: наявність вологих або сухих хрипів.

4. Встановлення (у разі травми) підшкірної емфіземи, крепітації реберних уламків.

5. Вимірювання артеріального тиску на обох руках.

6. Перкусія ділянки серця: звернути увагу на наявність збільшення границь серцевої тупості.

7. Пальпація в ділянці серця: оцінити верхівковий поштовх та його локалізацію.

Слід мати на увазі, що у деяких пацієнтів з ГДН при фізичному обстеженні причиною відхилень від нормальних показників може бути: інтоксикація, зневоднення, як наслідок хірургічного або інфекційного захворювання.

1. Реєстрація ЕКГ у 12 відведеннях.

2. Коли на початку клінічних проявів ГДН на фоні серцево-судинних порушень, відсутні ЕКГ ознаки, ЕКГ повторюють з інтервалом 20-30 хвилин.

3. Пульсоксиметрія (визначення сатурації крові киснем, норма – 85% - 100%).

Лікувальна тактика

1. Забезпечення прохідності дихальних шляхів. Очищення ротової порожнини від слизу, блювотних мас, крові, пошкоджених зубів, сторонніх тіл. Положення пацієнта за відсутності дихання: на спині. За наявності ефективного дихання: на боку. У хворих з регургітацією за наявності ефективного кровообігу: на боку з опущеним головним кінцем. Лежачи з піднятою злегка головою або на боці (якщо причина не травматичного походження). При западанні -язика потрійний прийом Сафара.

Хворим з ГДН необхідно не дозволяти самостійно пересуватись. Використання 100% кисню та седація сприяють зменшенню інспіраторного зусилля, а відповідно і набряку легень.

2. Проведення оксигенотерапії показане пацієнтам зі зниженням сатурації менше 95%. Інгаляцію зволоженим киснем зі швидкістю 3-5 л/хв.

Лікування ГДН проводиться з урахуванням причин. Комплекс терапевтичних заходів має бути направлений на відновлення газообміну та підтримку гемодинаміки.

1. Знеболення у випадках важкої торакальної або поєднаної травми.

2. Оксигенотерапія.

3. Підтримка належної прохідності дихальних шляхів.

4. Бронхо- та муколітики.

5. Стимулятори дихального центру.

6.ШВЛ, у разі неефективного спонтанного дихання (ЧД 40 і більше дихань за хвилину).

- рекомендований контроль рівня АТ.

- низький рівень АТ погіршує кровообіг у коронарних судинах, що призводить до збільшення зони інфаркту та є предиктором електричної нестабільності міокарду.

- для підвищення АТ введення допаміну зі 2-10 мкг/кг/хв. під контролем ЧСС та АТ.

- для зниження АТ застосовуються b-адреноблокаторам і/або нітрати.

Бронхиальная астма — хроническое заболевание дыхательных путей. Ключевым звеном является бронхиальная обструкция, проявляющаяся повторяющимися эпизодами свистящих сухих хрипов, одышки, чувства заложенности в груди и кашля. Экспираторное удушье.

В механизме приступа бронхиальной астмы играют определенную роль сочетание бронхоспазма, отека слизистой оболочки и наличия вязкого густого секрета в бронхах.

Лікування.

1. Використовуйте схему обстеження АВСДЕ.

2. Киснева терапія повинна проводитись у режимі, що забезпечує сатурацію > 92%.

3. Сальбутамол (5 мг інгаляційно) - першочергове лікування. При необхідності повторно вводити препарат кожні 15 - 20 хв. У тяжкому та небезпечному для життя нападі астми сальбутамол вводять в/в у дозі 250 мг повільно.

3. Кортикостероїди (преднізолон 30-40 мг перорально, або гідрокортизон 200 мг в/в). Клінічні ефекти перорального і в/в застосування кортикостероїдів не відрізняються. В/в шлях введення приорітетний, оскільки у пацієнтів з астмою можлива блювота, що перешкоджає орального прийому препаратів.

4. Антихолінергічні ліки введені за допомогою небулайзера (іпратропіум 0,5 мг кожні 4-6 год.) ефективні у пацієнтів, що не зреагували на лікування β - агоністами.

5. Сульфат магнію в дозі 2 г (8 ммоль - повільно в/в).

6. Еуфілін застосовується тільки у тяжкому та небезпечному для життя нападі астми. Доза насичення становить 5 мг/кг, вводиться протягом 20-30 хв. Підтримуюча доза у тривалій інфузії становить 500 - 700 мг/кг/год.

7. В/в бронходилататори. Бронходилататори у інгаляторах є препаратами першого вибору для лікування гострої тяжкої і життєвозагрожуючої астми. Загалом, застосування в/в бронходилятаторів слід призначати пацієнтам, що не реагують на лікування інгаляціями.

Симптомы пневмонии могут быть схожи с симптомами простуды или гриппа. В зависимости от этиологии пневмонии могут иметь различные симптомы.

Симптомы бактериальной пневмонии могут появляться как остро, так и постепенно.
Они включают: лихорадку, дрожь, острую боль в груди, сильное потоотделение, кашель с густой, рыжеватой или зеленоватой мокротой, учащенный пульс и ускоренное дыхание, цианотичность губ и ногтей.

Для вирусной пневмонии характерны: жар, сухой кашель, головная боль, мышечная боль, слабость, переутомление и сильная одышка.

Астматический статус — тяжёлое угрожающее жизни сложнение бронхиальной астмы, возникающее обычно в результате длительного некупирующегося приступа. Характеризуется отёком бронхиол, накоплением в них густой мокроты, что ведет к нарастанию удушьяи гипоксии.

I Стадия: Больной принимает вынужденное положение с фиксацией плечевого пояса. Сознание не нарушено, но может появляться сильный страх, возбуждение. Губы синюшные. Частота дыхания 26—40 в мин, выдох затруднен, мокрота не отходит. При прослушивании лёгких дыхание проводится во все отделы, но слышно множество сухих хрипов. Тоны сердца приглушены, тахикардия, артериальная гипертензия

II Стадия: Больной неадекватен, обессилен, не может есть, пить, заснуть. Цианоз кожи и видимых слизистых, набухают шейные вены. Частота дыхания становится более 40 в минуту, хрипы слышны на расстоянии. При выслушивании лёгких выявляются участки "немого лёгкого"

III Стадия. Больной в крайне тяжёлом состоянии, без сознания, возможны судороги. Разлитой цианоз, зрачки расширены, слабо реагируют на свет, частота дыхания более 60 в минуту, при прослушивании - "немое лёгкое" (дыхательные шумы не прослушиваются).

АСТМАТИЧЕСКИЙ СТАТУС МЕД.ПОМОЩЬ

Оксигенотерапия. Проводится ингаляция увлажненного O₂ через носовые катетеры или через маску со скоростью 1-2 л/мин

1.Адреналин. Применяют «тестирующие» дозы адреналина. Его вводят подкожно: при массе тела меньше 60 кг – 0,3 мл; при массе от 60 до 80 кг – 0,4 мл, при массе более 80 15-30 мин. Если улучшение все таки не наступает, то устанавливают систему для внутривенных инфузий с адреналином, и внутривенное введение адреналина начинают 4-6 капель в минуту.

2.Эуфиллин. Разработаны новые схемы лечения препаратами, содержащими теофиллин. Для расчета используют как правило: 1 мг теофиллина равен 1,2 мг эуфиллина. При этом определяют так называемые нагрузочные дозы и дозы, необходимые для поддержания постоянной концентрации эуфиллина в крови.

3.Кортикостероиды Чем тяжелее АС, тем больше показаний для немедленной терапии кортикостероидами. Следует подчеркнуть необходимость первоначально высокой дозы кортикостероидов, вводимой внутривенно. Минимальная доза – 30 мг преднизолона или 100 мг гидрокортизона, или 4 мг дексаметазона.

Ингаляционная терапия. Большинству больных показана ингаляционная терапия β-адреномиметиками; используют фенотерол, алупент, сальбутамол и другие препараты. Исключения составляют случаи лекарственной тахифилаксии или передозировки симпатомиметиков.

Инфузионная терапия. Инфузионная терапия является важнейшим компонентом лечения АС, направленным на восполнение дефицита жидкости и ликвидацию гиповолемии, общий объем инфузионной терапии 3-5 л/сут.