Ий компонент – знання, навички, вміння мовлення

ô Мовні знання – це знання правил виконання дій з мовним матеріалом – фонетичним, лексичним, граматичним.

Правила – е правила утворення мовних явищ, як важливої орієнтовної основи оволодіння мовленнєвими навичками і вміннями іншомовного спілкування

 

· Лінгвокраїнознавчі знання – це знання певної лінгвокраїнознавчої інформації про країну, мова якої вивчається.

 

Слухо-вимовними

Лексичними

ô Мовні навички – це оперування мовними знаннями Граматичними

Орфографічними

Графічними

 

ô Мовленнєві вміння це вміння

Говоріння Аудіювання Читання Письмо

Узагальнена таблиця основних умінь і навички мовлення – ІІІ компонент

(за підручником під ред. С.Ю. Ніколаєвої С. 63)

Вимовні (артикуляційні та інтонаційні) навички	Перцептивні навички (техніка читання)	Каліграфічні та орфографічні навички (Техніка письма)
Слухові навички (фонематичний та інтонаційний слух)

2.3. Підхід до визначення складових базисної категорії «Зміст навчання іноземної мови»

за словником «Новый словарь методических терминов и понятий (теория и практика обучения языкам)» (автори Е.Г. Азимов і А.Н. Щукін. М.: 2009)

ô Зміст навчання (базисна категорія) – це сукупність того, що учень має засвоїти в процесі навчання, це історична категорія, яка змінюється в залежності від мети навчання.

· Зміст навчання ІМ – принципово відрізняється від змісту навчання дисциплін, змістом яких є засвоєння понять, набутих знань. При навчанні ІМ головне – це набуття мовленнєвих навичок і умінь, які забезпечують практичне користування мовою.

ô До питання про складові змісту навчання існує декілька підходів:

Більшість методистів до структури змісту навчання включають:

Ø Засоби навчання – підручник, навчальні посібники (граматичні, фонетичні, лексичні, мовленнєві, країнознавчі).

Ø Комплекс знань, навичок, умінь, необхідних для практичного володіння в різноманітних сферах і ситуаціях.

 

· Мовленнєвий матеріал який включає: - - мовленнєві взірці;

- теми;

- ситуації спілкування;

- тексти.

 

ô Існують різні точки зору і на принципи відбору змісту навчання. Найбільш узагальнений є наступний перелік принципів:

- принцип необхідності і достатності; - принцип доступності; - принцип комунікативної потреби.

 

 

ô З урахуванням різних точок зору на зміст навчання ІМ, узагальненими є наступні складові змісту навчання ІМ:

1.) Знання про систему навчання мови і структурних одиниць, які до неї входять і які складають зміст мовної компетенції.

2.) Знання про культуру носіїв мови які складають зміст соціокультурної компетенції.

3.) Правила користування засвоєним навчальним матеріалом в різних сферах спілкування.

4.) Мовленнєві навички і уміння.

5.) Здатність користуватися набутими і сформованими навичками і уміннями в різних ситуаціях спілкування – комунікативна компетенція.

6.) Навчальні вміння, які забезпечують можливість ефективно навчатися.

7.) Мовленнєвий матеріал, який представлений в навчальному процесі у вигляді текстів, мовленнєвих зразків, моделей речень, темах і ситуаціях.

2.4. Основний зміст освітньої галузі «Іноземна мова» - (за змістом Державного стандарту)

ô Комунікативна компетенція має кілька складових, відповідно до яких можна визначити змістові лінії освітньої галузі “іноземна мова”.

ô Комунікативна компетенція складається з трьох основних видів компетенцій: мовленнєвої, мовної і соціокультурної, які, в свою чергу, також включають цілий ряд компетенцій.

· Мовленнєва компетенція базується на чотирьох видах компетенцій, в аудіюванні, говорінні, читання та письмі, тобто в учнів мають бути сформовані мовленнєві вміння у чотирьох перелічених видах мовленнєвої діяльності.

· Мовна компетенція інтегративна і включає ряд інших компетенцій: лексичну, граматичну, фонологічну та орфографічну. Це означає, що учні мають одержати відповідні мовні знання і в них мають бути сформовані необхідні мовленнєві навички

· Соціокультурна компетенція охоплює такі два види компетенцій як країнознавча і лінгвокраїнознавча, тобто учні мають одержати певні країнознавчі і лінгвокраїнознавчі знання:

s Країнознавчі знання – це знання історії, географії, економіки, державного устрою та культури країни.

s Лінгвокраїнознавчі знання – це знання особливостей мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування. При цьому слід констатувати, що швидкість та якість формування комунікативної компетенції в значній мірі залежить від рівня сформованості у учнів навчальних вмінь, тобто рівня сформованості навчальної компетенції. Сказане представляється у вигляді схеми:

 

ô Комунікативна компетенція і її змістовні лінії

Мовленнєва компетенція		Мовна компетенція		Соціокультурна компетенція
Компетенція в аудіюванні		Лексична компетенція		Країнознавча компетенція
Компетенція в говорінні		Граматична компетенція		Лінгвокраїнознавча компетенція
Компетенція в читанні		Фонологічна компетенція
Компетенція в письмі		Орфографічна компетенція
		Навчальна		компетенція

ô Три вищезазначені основні змістові лінії взаємопов'язані, і відсутність однієї з них порушує єдність освітньої галузі «іноземна мова», прирікаючи процес навчання на невдачу.

· Базовий рівень пред'явлення змісту освітньої галузі «іноземна мова» дається у відповідності до основних змістових ліній.

· Зважаючи на те, що комунікативні вміння не залежать від конкретної іноземної мови, що вивчається, вони подані у загальному вигляді.

· Мовний матеріал пропонується з чотирьох іноземних мов: англійської, німецької, французької. та іспанської. Він є основою для формування слухо-вимовних, графічних, орфографічних, лексичних і граматичних навичок.

· Мовний матеріал ділиться на дві категорії:

1.) для рецептивного і продуктивного засвоєння;

2.) для рецептивного засвоєння.

 

ô Комунікативна мовленнєва компетенція (КМК)

s це здатність вирішувати засобами іноземної мови актуальні для учня задачі спілкування в побутовому, навчальному і культурному житті; s вміння учня користуватися фактами мови і мовлення для реалізації мети спілкування.

 

цілей

Комунікативна мовленнєва компетенція – це свого роду інтеграція змісту навчання

- цілі навчання реалізуються завдяки змісту навчання.

- зміст навчання відбирається відповідно до: § конкретної мети відповідно до етапу навчання;

§ в залежності від типу навчального закладу.

 

2.5. Зміст комунікативної компетенції за «Загальноєвропейськими рекомендаціями з мовної освіти»

Вихідним у трактуванні комунікативної компетенції є підхід до розкриття змісту КМК, який міститься в Рекомендаціях Ради Європи з проблем вивчення іноземної мови і який з часом знайшов своє відображення в державних документах:

 

- Державний стандарт з іноземної мови;

- Програма з іноземної мови (основна, друга іноземна мова: спецшколи, профільні школи);

- Концепції з вивчення основної та другої іноземної мови.

Складові комунікативної мовленнєвої компетенції, зміст кожної із складових їх тлумачення наводяться за змістом зазначеного документа.

Комунікативна мовленнєва компетенція (КМК), або просто комунікативна компетенція (КК) має у своєму складі наступні компетенції: лінгвістичну, соціолінгвістичну та прагматичну.

 

Перша складова – Лінгвістична компетенція – це «знання і здатність використовувати формальні здібності, на основі яких можуть бути породжені і сформульовані, добре оформленні, повнозначні висловлювання» (РРЄ, с. 109).Укладачі рекомендацій, не претендуючи на абсолютність у визначенні складових лінгвістичної компетенції, розрізняють наступні компетенції у складі КМК, і надають їм тлумачення, яке подається нижче.

Лексична компетенція – це знання і здатність використовувати мовний словниковий запас, який складається з лексичних та граматичних елементів (РРЄ, с. 110-111). До лексичних елементів включають: стислі вирази, фразеологізми, однослівні форми; до граматичних елементів віднесено: артиклі, кількісні займенники, особові займенники, питальні слова та відносні займенники, присвійні займенники, прийменники, допоміжні слова, сполучники, частки.

Граматична компетенція визначена як “знання та здатність користуватися граматичними ресурсами мови, це “здатність розуміти і виражати значення, продукуючи і розпізнаючи правильно оформлені згідно з цими принципами фрази і слова (що є протилежним заучуванню та відтворенню їх як стійких формул)” (РРЄ, с. 112-113).

Семантична компетенція розглядається як здатність учня усвідомлювати і контролювати організацію змісту (РРЄ, с. 114) і до неї відноситься:

ü Лексична семантика – зв’язок слова із загальним компонентом (відношення, конотація, експонування загальних специфічних понять), внутрішньо-лексичні зв’язки (синоніми, антоніми, гіпонімія, колокація, відношення типу «частина – ціле»), компонентний аналіз, еквівалентність при перекладі.

ü Граматична семантика, яка розглядає знання граматичних елементів, категорій структур і процесів.

ü Прагматична компетенція, яка розглядає мотиви зв’язків, таких як підрядність, прессупозиція, імплікативність і т.д. (РРЄ, с. 115-116).

 

Фонологічна компетенція включає знання та навички перцепції і продукції;

· Звукових одиниць (фонем) мови та способів їх реалізації у певному контексті (алофонів);

· Фонетичних ознак розрізнення фонем (напр., сонорності, назальності, закритості, лабіальності);

· Фонетичного складу слів (складоподілу, фонетичних відрізків, словесного наголосу і тону);

· Фонетики речення (просодії): наголосу і ритму фрази, інтонації;

· Фонетичної редукції: вокалічної редукції, сильних і слабких форм, асиміляції, елізії;

 

Орфографічна компетенція охоплює знання і навички перцепції та продукції символів, з яких складаються письмові тексти. Писемні системи усіх європейських мов базуються на алфавітному принципі. У випадку алфавітних систем учні повинні знати і вміти сприймати та продукувати: форму як великих так і малих літер у вигляді прямого шрифту і курсиву, називання слів по літерах, у тому числі розрізнення злитих форм, пунктуаційні знаки і випадки їх вживання, типографські засоби та варіанти їх друку і інше.

Орфоепічна компетенція – це вміння правильно озвучувати написане, коли необхідно читати вголос підготовлений текст або використовувати в усному мовленні слова, що вперше зустрічаються у письмовій формі. До орфоепічної компетенції включаються знання правил написання, вміння користуватись словником та знання умовних позначень, зокрема, знаків пунктуації для паузації та інтонації; здатність розуміти двозначність (омоніми, синтаксичні двозначності і т.д.) залежно від контексту.

 

Друга складова – Соціолінгвістична компетенція (СЛК). Ця компетенція (СЛК) стосується соціокультурних умов користування мовою і включає знання, необхідні для здійснення соціального аспекту користування мовою (РРЄ, с. 113-118).

До змісту СЛК укладачі Рекомендацій відносять:

1. Лінгвістичні матеріали соціальних стосунків, які дуже відрізняються у різних мовах та культурах в залежності від таких чинників, як: відповідний статус, близькість стосунків, реєстр мовлення і т.д. До цих маркерів відносяться реєстри, які не розглядаються як універсальні: вживання та вибір привітань, вживання та вибір форм звертання, правила вступу до розмови, вживання та вибір вигуків.

2. Правила ввічливості, які є різні і варіюють від однієї культури до іншої: «позитивна», «негативна», ввічливість, неввічливість, правильні вживання: «будь ласка», «дякую».

3. Вирази народної мудрості, які представлені сталими формулами і які є важливим компонентом лінгвістичного аспекту соціокультурної компетенції: прислів’я, допоміжні звороти, вислови, знайомі цитування (РРЄ, с. 119).

4. Реєстрові відмінності, які використовуються для позначення систематичних відмінностей між різними варіантами мови при вживанні її у різних контекстах. Під цим кутом зору розглядаються наступні формальності: офіційний, формальний, нейтральний, неформальний, фамільярний, інтимний.

5. Діалект та акцент. Соціолінгвістична компетенція включає здатність розрізняти лінгвістичні маркери, наприклад: соціальних класів, регіонального і національного походження етнічної належності, професійної групи. До діалектичних та аспектних маркерів відносяться: лексика, фонетика, граматика, вокальні характеристики, паралінгвальні засоби тощо.

 

Третьою складовою комунікативної компетенції є Прагматична компетенція. Цей вид компетенції пов’язаний зі знаннями користувача/ учня про принципи, за якими висловлювання/повідомлення:

а) організовуються, структуруються та укладаються (дискурсивна компетенція).

б) використовуються для здійснення комунікативних функцій (функціональна компетенція).

Як видно, складовими прагматичної компетенції виступають:

Дискурсивна компетенція, це є здатність користувача/учня пов’язувати речення логічно, з тим, щоб продукувати зв’язні відрізки мовлення. Остання включає знання та вміння контролювати логічне складання речення з точки зору: теми/реми; відомого/нового; причини/наслідку; природної зв’язності (напр., часової); здатність будувати і керувати мовленням у плані тематичної організації, зв’язності та злитності, логічної організації, стилю та реєстру.

Побудова тексту – це є знання правил побудови мови певної спільності, знання про те, як структурується інформація для здійснення різних макрофункцій (опису, розповіді, експозиції і т.д.), як будується аргументація (на суді, у дебатах тощо), як оформлюються і розбиваються на параграфи письмові тексти (есе, офіційні листи і т.д.) (РРЄ, с. 123).

Функціональна компетенція – цей компонент пов’язаний з використанням у спілкування усного мовлення та письмових текстів зі спеціальними функціональними цілями.

До змісту КМ включено і такий вид компетенції як – плюролінгвальна та плюрокультурна компетенція, яка розглядається як здатність користуватися мовними і культурними цілями і брати участь у міжкультурному спілкуванні, коли людина, що розглядається як соціальний аспект, має різні ступені володіння кількома мовами та досвід кількох культур. Це розглядається не як надання переваги чи протиставлення різних компетенцій, але швидше, як існування складної або навіть комплексної компетенції, яку може використовувати користувач (РРЄ, с. 168).