Приватизація як інструмент залучення іноземних інвестицій до трансформаційної економіки.

Приватизацію ж можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну. Власне, суть приватизації визначається самою суттю приватної власності. Насамперед це створення механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах виробництва, перетворення його в повноправного хазяїна, забезпечення йому у всіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від рівня виробництва.

Приватизація в перехідній економіці є переважною формою роздержавлення, з одного боку, і наділення громадян власністю за рахунок перерозподілу суспільного майна, з іншого. Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб. На базі державних підприємств можуть виникати приватні і змішані фірми в різноманітних організаційно-господарських формах — від індивідуальних підприємництв до усіх видів корпорацій.

Сенс приватизації власності полягає в відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власнос.

Дослідження показують, що яким би не був великим економічний потенціал країни, вона не зможе привернути багато іноземних інвестицій, якщо не забезпечить прозорі, прості та стабільні умови для інвесторів. Досвід, що країни перехідного періоду, як Україна, повинні перш за все лібералізувати і дерегулювати бізнесову діяльність, забезпечити стабільну та передбачувану законодавчу базу, захистити права на інтелектуальну власність, зміцнити корпоративне управління та реформувати громадське адміністрування, якщо країна хоче сповна використати свій потенціал для привернення іноземних інвестицій. Країни з прозорими та стабільними правилами управління приватизацією та бізнесом досягають успіху. Країни зі слабкими законами щодо прав та обов’язкiв акціонерів та із слабким судовим устроєм просто не цікавлять західних інвесторів. Процес реформування власності ніколи і ніде не був легким і швидким. Особливо це стосується пострадянських країн з їх плановою економікою, побудованою на командно-адміністративних принципах. Процес приватизації в Україні був також обтяжений певними політичними і соціальними факторами. Основні цілі інвестиційного процесу у ході приватизації:

• створення реального власника на підприємстві;

• залучення інвестицій на підприємства;

• суттєве поповнення державного бюджету, а також супроводження процесу приватизації.

Вітчизняні підприємці в Україні, як і в більшості країн з перехідною економікою, відчувають дефіцит капіталу, прогресивних технологій, розвинутого менеджменту, а тягар кредиторської заборгованості не дає змоги сподіватися на одержання нових кредитів, необхідних для проведення технічного переозброєння виробництва тощо. У цій ситуації цілі і стратегія управління державним майном повинні бути тісно зв’язані зі стратегією розвитку підприємств у постприватизаційному періоді резервуванням за державою пакетів акцій підприємств для продажу (за грошові кошти або інші засоби платежу) на наступних етапах після завершення масової приватизації та для продажу стратегічним інвесторам (у тому числі іноземним) під інвестиційні зобов’язання. Найбільш вузьким місцем для щойно приватизованих підприємств є реструктуризація. Ця проблема має вирішуватися в багатьох випадках (застосування схем масової приватизації, викуп трудовим колективом, резервування занадто великого пакета акцій за державою) новими власниками, проте їм не вистачає вміння розробити план реструктуризації та знайти кошти. Як показують дослідження Департаменту економічного аналізу та післяприватизаційної підтримки підприємств ФДМУ, не існує таких проблем на тих підприємствах, де контрольний пакет акцій з самого початку приватизації перейшов до нового ефективного співвласника, який має можливість і бажання інвестувати виробництво. Так, сьогодні можна критикувати сертифікатну приватизацію за те, що вона призводить до надмірного розпорошення власності, утруднює доступ ефективного власника до приватизованих підприємств. Проте в умовах сертифікатної приватизації держава позбавляється принаймні частини підприємств-банкрутів, які не купили б за гроші. З іншого боку, підприємства, залучені до сертифікатної приватизації, не одержують інвестицій. Замість реальних власників об’єктів приватизації з’являється безліч дрібних акціонерів, що, як правило, не впливають ні на управління підприємствами, ні на вироблення стратегії їхнього розвитку.

Складність приватизації багатьох постсоціалістичних країн, у тому, що значна частка основних фондів не може бути пристосована до нових економічних умов і повинна бути ліквідована (в цілому або частково). складність проблеми полягає не тільки і не стільки в дешевому розпродажу майна. Продаючи об’єкти покупцям, у яких немає коштів для інвестицій і які часто не знайдуть їх у інших інвесторів, ми прирікаємо частину таких об’єктів на банкрутство у постприватизаційний період. Враховуючи недоліки, зв’язані із приватизацією, економісти дійшли висновку, що в ході цього процесу необхідно розв’язати в основному п’ять взаємозв’язаних завдань:

— визначити, які підприємства (насамперед зі стратегічних причин) залишаються повністю або частково у державній власності;

— раціоналізувати процес перетворення державної власності у приватну комбінуванням різних методів приватизації, створенням умов для ефективного парламентського і громадського контролю та регулярного інформування про хід приватизації;

— сприяти формуванню економічних умов для виникнення і розвитку малих та середніх підприємств на базі приватного капіталу;

— створити такі умови для підприємницької діяльності, які допоможуть підприємствам адаптуватися до ринку і сприятимуть перебудові національної економіки.

Процес приватизації необхідно раціоналізувати з метою створення ефективної структури власності. Небезпека корупції виникає за всіх методів приватизації. Тому необхідна продумана система контролю, зв’язана із санкціями.

Здійснюючи приватизацію державних підприємств, необхідно виходити з того, що приватизація — не одноразовий акт, а тривалий процес, який потребує юридичних, організаційних та інституційних передумов. Це передбачає відмову від поширеного міфу про можливість швидкої приватизації, створення інституціональних рамок для ефективного функціонування неприватизованих підприємств, сприятливих умов для підприємницької діяльності. Ефективне функціонування приватної власності неможливе і без ужиття заходів проти ухилення від сплати податків, «відмивання» брудних грошей, формування розвинутої фінансової інфраструктури, ринку цінних паперів. Необхідно розвивати й економічне співробітництво з іншими державами підвищенням конкурентоспроможності продукції, конвертованістю грошової одиниці тощо.