Країни з перехідною економікою.

Країни з перехідною економікою - 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. Перехідна економіка (ПЕ) – це тип економічної системи, яка існує протягом переходу від однієї ек системи до іншої. Вона характеризується високим рівнем безробіття, швидкою інфляцією, економічним спадом, політичним хаосом(частіше у країнах, що розвиваються). Головним напрямом програм та практики ринкових реформ у східноєвр країнах є процес роздержавлення й приватизації. На роздержавленні у формах орендних відносин, підви­щення економічної самостійності під-в, ролі трудових ко­лективів в управлінні, тобто формах, які не вели до зміни харак­теру держ власності, робився наголос у 80-ті роки. Однак у 90-ті роки в більшості країн регіону перевага стала віддаватися і приватизації як такій, що веде до встановлення нової системи відносин власності, заснованої на її різноманітності. Важливим напрямом ринкової трансформації економіки країн регіону є подолання монополізму й розвиток конкуренції. Демонополізація у сфері вир-ва, відносин власності та управління сприяє розвиткові конкурентного середовища в краї­нах регіону. Поряд із цим практично знято обмеження на при­ватне підприємництво, галузевий перелив капіталу, лібералізовано умови екон діяльності, створено законодавчі основи бо­ротьби з недобросовісною конкуренцією, починає формуватися система контролю за діяльністю монополістів. Глибокі деформації як пропозиції (структурні диспропорції, високий рівень монополізації, дефіцит багатьох видів продукції та ін.), так і попиту (значний дефіцит держбюджету, горезвісна система дотацій і пільг окремим під­-вам, адміністративний розподіл продукції, виробленої на основі держзамовлення, високі інфляційні очікування споживачів та ін.) стали причинами високих темпів зростання оптових і роздрібних цін на початку 90-х років у всіх країнах регіону. За цих умов деякі східноєвр країни намагалися посилити прямий та опосередкований вплив держави на формування цін (Сербія, Україна у 1993 р.). Кардинально змінюється грошова та фінансово-кредитна політика. З другої половини 80-х років у країнах регіону почала створюватися двоярусна банківська система, яка охоплює на­ціональні (центральні) й комерційні банки. На початку 90-х років у всіх східноєвропейських країнах дер­жбюджет формувався зі значним дефіцитом. Спроби зба­лансувати держбюджет здійснювалися за рахунок, з одного боку, скорочення дотацій та субсидій підприємствам, різкого зменшен­ня держ капіталовкладень в економіку, скорочення війсь­кових витрат, обмеження певних соціальних програм та допомоги іншим країнам, з іншого боку - через збільшення прибутків держави. Головними видами податків стають по­датки на додану вартість, податок на прибуток, акцизний збір. Більш диференційованими стають і по­датки з населення. Істотно змінюється й соціальна політика. Створюється нова система соціального захисту, заснована на свободі економічної діяльності, соц партнерстві між громадянином і держа­вою, споживачем і виробником, робітником і роботодавцем. Дер­жава гарантує лише мінімальний рівень соц захисту й дедалі частіше - на адресній основі (сім'ї з дітьми, інваліди, молодь, пенсіонери, малозабезпечені). Підвищ рівня реаль­ного соц забезпечення понад мінімальний здійснюється вже переважно за рахунок самого населення. Нарівні із збережен­ням системи безплатної освіти та мед обслуговування, на­дання житла, умов для відпочинку значна частина цих послуг реалізується власним коштом громадян. Такі зміни у соц політиці утворюють додаткові стимули для високопродуктивної якісної праці.

Країни, що розвиваються.

Країни, що розвиваються(КЩР) - більше 150 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соц-екон розвитку нац економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх геогр положення. Більшість КЩР утворилися завдяки нац. визвольному руху, розпаду колон. с-ми 60-70-х років. За роки незалежності ці країни здійснили складні соц.-ек. перетворення, досягли певних цспіхів у створенні основ нац. ек-ки. Проте переважній більшості з них не вдалося істотно скоротити відставання від ек-розвинених країн(ЕРК). Спільні риси КЩР:

1) багатоукладність економіки: ек. системи цих країн представлені різним набором форм вир-ва від патріархально-общинної і дрібнотоварної до монополістичної і кооперативної. Багатоукладність ек-ки передбачає різний соц.-ек. зміст вир. відносин в межах окремих секторів. що існують як вілносно автономні стр-ри зі складним мех-змом їх внутр. і зовн. зв’язків. Різні уклади формують 2 відносно автономні сектори: традиційний і сучасний.

2) слаборозвиненість КЩР, яка виражається в якісній неоднорідності і сист неупорядкованості сусп-ва, яке склад-ся з різних ек. та неек. інститутів традиц. і суч. типів, а також проміжних перехідних структур;

3) відсталість, яка відображає стан госп-ва цих країн, який характеризується низьким рівнем розвитку прод сил. Відсталість має 2 аспекти: - історичний (відставання у розвитку одного типу сусп-ва від іншого в момент колонізації цієї групи країн); - сучасний (пов’язаний з низьким рівнем розвитку ек-ки цієї групи країн).

4) залежність КЩР від ЕРК: проявляється у відносинах домінування і підкорення, які в останні 10-річчя реалізуються ек. методами. Залежність впливає на політику, ідеологію, культуру цих країн;

5) соц. структура сусп-ва. Соц. організми афро-азіат. країн включають в себе різні утворення класові, неокласові, етнічні, релігійні, кастові та ікші. Встановлення тов. відносин в цих країнах супроводжувалось поширенням декласування. КЩР, на відміну від зах країн, не подолали общинний тип соціальності, який бере ще свій початок від родового укладу. Він визначається особистісним х-ром соц. відносин, зв’язками, заснованими на родинних відносинах, на сусідчтві, роді, племені;

6) в цілому ряді цих країн не сформовано розгалужене і стійке громадянське сусп-во як соц. організована стр-ра, що склад-ся із самод. орг-цій добров. членства.

В залежності від рівня ек. розвитку КЩР поділяються на 3 групи:

1. країни з вис. рівнем на душу нас-ня, хар-ним для ЕРК (Бруней, ОАЕ);

2. країни з сер. показниками на душу насел (країни-експортери нафти, нові індуст країни);

3. бідні країни, в яких ВВП на душу насел не перевищує $750 (перев. частина КЩР).