Міжнародна торгівля як форма міжнародних економічних відносин

Міжнародна торгівля — специфічна форма обміну продуктами праці та послугами між різними країнами світової спільноти, що пов´язаний загальною інтернаціоналізацією господарського життя, інтенсифікацією міжнародного поділу праці в умовах науково-технічної революції.

Особливості сучасної міжнародної торгівлі:

1. Високі темпи зростання торгівлі після ІІ Світ війни, які перевищили темпи ↑міжнар вир

2. Міжнародна торгівля є рушійною силою ек зростання в сучасних умовах

3. Основні торгівельні потоки -> у розвинених країнах з розвиненими країнами.

У вузькому розумінні торгівля – обмін товарами та послугами між двома партнерами, в ролі яких можуть виступати держава, фірми та ок-ремі суб’єкти. Особливість міжнародної торгівлі – партнерами при укладанні угод є резиденти різних країн.

Міжнародна торгівля утворює два зустрічних потоки товарів та послуг – експорт та імпорт. Режими міжнародної торгівлі:

1. Вільна торгівля передбачає, що не існує обмежень для товарних потоків при перетин-анні ними митних кордонів

2. Протекціонізм – захист внутрішнього ринку за допомогою різних торгівельних обмеж

3. Автаркія встановлення надто високих торгівельних обмежень, таких, що партнери відмовляються від торгівлі (закрита економіка без будь-яких зовнішніх зв’язків)

Зовнішньо - торговельний оборот – це сума Ех та Ім країни. Торгове сальдо – різниця між експортом та імпортом. Перевищення експорту товарів над імпортом забезпечує країні активне торгове сальдо.
Якщо об’єм імпорту більше об’єму експорту, то торговий баланс країни прийнято називати пасивним.
Розрахунки за міжнародні поставки товарів і послуг проводяться у стабільній валюті, у випадку відсутності у країни такої валюти, вони можуть звернутись до товарообмінних операцій (бартер). Бартер – обмін одних товарів на інші на еквівалентній основі без грошової оплати. Експорт – продаж товарів і послуг за кордон. Імпорт – купівля товарів і послуг за кордоном.

1. Товарна структура міжнародної торгівлі та сучасні зрушення в ній

Структуру міжнародної торгівлі розглядають у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів і як систему методів організації реалізації товарів на світовому ринку. Товарна структура міжнародної торгівлі – це частка тих чи інших товарів у світовому товарообігу. Сюди відносять основні групи товарів: Продовольство(включаючи напої та тютюн), сировина, мінеральне пальне, продукція переробної промисловості (машини, устаткування, хімічні товари, метали, текстиль). Товари на світовому ринку мають штрихові коди – це належність товару до певної товарної групи, кодування його властивостей та якості за допомогою штрихових позначок. Код України 482. Науково-технічний прогрес привів до істотних зрушень у товарній структурі міжнародної торгівлі, а саме: збільшилась частка готових виробів і скоротилась питома вага продовольства і сировини, окрім палива. Зменшення частки сировини в міжнародній торгівлі пояснюється такими факторами:• розширенням виробництва синтетичних матеріалів на базі розвитку хімічної промисловості;• переходом на ресурсозберігаючі технології;• впровадженням прогресивних методів обробки первинних матеріалів.Унаслідок розвитку хімічної промисловості та змін у структурі паливно-енергетичного балансу різко зросла торгівля мінеральним паливом — нафтою і природним газом. НТР дала новий поштовх поділові праці, спеціалізації виробництва, яка набирає особливо широких масштабів у машинобудуванні. Відбувається перехід від міжгалузевої спеціалізації до внутрішньогалузевої, від готової кінцевої продукції — до проміжних видів виробів. Різко зростає обмін вузлами, деталями, компонентами, які часто виготовляються на підприємствах різних країн. Відбувається інтелектуалізація світової торгівлі.

Товарна структура міжнародної торгівлі характеризує товарне наповнення експорту та імпорту.

Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах. Для її оцінки використовуються такі показники:

Експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП Імпортна квота — це відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП. Питома вага експорту та імпорту у ВВП/ВНП є кількісним індикатором відкритості економіки у першому наближенні. Комплексним показником відкритості вважають зовнішньоторговельну квоту. Вона виражається відношенням обсягу зовнішньоторговельного обігу до ВВП/ВНП. Структура експорту — це відношення або питома вага експортованих товарів за видами і ступенем їх перероблення. Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини і готової кінцевої продукції, які ввозяться в країну.

1. Географічна структура міжнародної торгівлі та її особливості в сучасних умовах

Географічна структура міжнародної торгівлі являє собою розподіл торговельних потоків між окремими групами країн, що диференціюються за територіальною або організаційною ознакою. Територіальна географічна структура торгівлі звичайно узагальнює дані про міжнародну торгівлю країн, які належать до однієї частини світу (Африка, Азія, Європа) або до певної групи (індустріальні країни;країни, що розвиваються). Організаційна географічна структура показує розподіл міжнародної торгівлі або між країнами, які належать до окремих інтеграційних та інших торговельно-політичних об'єднань (країни Європейського Союзу, країни СНД, країни АСЕАН), або між країнами, виділеними в певну групу за тим або іншим аналітичним критерієм (країни — експортери нафти, країни — чисті боржники).Основний обсяг міжнародної торгівлі припадає на розвинуті країни, хоч їхня частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за одночасного зростання питомої ваги країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. В цілому в 1996 р. на індустріально розвинуті країни припадало 68 % світового експорту, на країни, що розвиваються, —28,5 %, на країни з перехідною економікою —3,3 %.З другої половини XX ст. помітно проявилась нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуючі позиції США похитнулися. Так, якщо в 1950 р. на частку цієї країни припадало 32 % світового експорту, то в 1960 р. — 17,1 %, у 1997 р. — 12,0. Відповідно зросла частка Західної Європи та Японії. Західноєвропейські держави за цей період збільшили свою частку з 23 % до 44,6 %. Ще краще виглядають показники Японії: 0,5 % —після закінчення Другої світової війни, 3,4 % —в 1960 р., 7,7 % —в 1997 р. В 1983 р. Японія вийшла на перше місце у світі з експорту машин та обладнання. Японія значно випереджає всі країни за вивозом легкових і вантажних автомобілів, побутової електроніки та ін.

1. Види міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля — специфічна форма обміну продуктами праці та послугами між різними країнами світової спільноти, що пов´язаний загальною інтернаціоналізацією господарського життя, інтенсифікацією міжнародного поділу праці в умовах науково-технічної революції.

Для сучасної міжнародної торгівлі характерна різноманітність її видів, які можна систематизувати за наступними ознаками:

1. За специфікою об’єкту:

- торгівля товарами:

· сировинними;· паливними;· продовольчими;· напівфабрикатами;· готовими виробами: а) виробничого призначення;б) невиробничого призначення;

- торгівля послугами:

·виробничими;·транспортними;·експедиторськими;·консультаційними;·консигнаційними;·посередницькими; · туристичними; · маркетинговими; · обліковими; · орендними; · ліцензійними; · іншими послугами.
2. За специфікою взаємодії суб’єктів:

- традиційна (проста) торгівля – експортні та імпортні операції товарів і послуг, які не зумовлені коопераційними зв’язками та зобов’язаннями щодо збалансованого обміну товарів;

- торгівля кооперованою та спеціалізованою продукцією, яка здійснюється на основі довготермінових угод;
- зустрічна (компенсаційна) торгівля – торгівля, що ґрунтується на зустрічних зобов’язаннях експортерів по закупівлі у імпортерів частини чи повністю експортованих товарів.

3. За специфікою регулювання:

- звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-економічних угод і домовленостей між країнами. Крім підвищеної ставки митного оподаткування, у торговельних відносинах за умовами звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків — кількісні обмеження, адміністративні формальності;

- торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій.

- дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера;

- преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі.

1. Світовий ринок послуг: особливості, структура та сучасні тенденції розвитку

Ринок послуг – різновид товарного ринку, основною особливістю якого є те, що роль товару виконує послуга. Послуги - споживні вартості, які переважно не мають уречевленої форми.
Риси послуг, які відрізняють їх від товарів:

• Невидимі • Невідчутні • Не підлягають зберіганню • Торгівля послугами безпосередньо пов’язана з їх виробництвом.

Умови розвитку світового ринку послуг:

• науково-технічний прогрес (інтелектуальні послуги). • ускладнення виробництва. • насичення ринків товарами(торговельні послуги). • інформаційний бум. • нові наукові відкриття(ноу-хау). • зростання кількості компаній по наданню послуг. • прискорений розвиток нових видів транспорту. • підвищення частки нових видів послуг(банківських, страхових, посередницьких).

Торгівля послугами входить до рахунку поточних операцій платіжного балансу кожної країни. У відповідності з керівництвом по складанню платіжного балансу, розробленого МВФ, до складу послуг відносять:
1. Транспорт (вантажний і пасажирський), подорожі (відрядження, туризм)

2. Зв’язок (телефон, телеграф)

3. Будівництво (об’єкти за кордоном, що здійснюються на тимчасовій основі резидентами)

4. Страхування (нерезидентів страховими компаніями-резидентами)

5. Фінансові послуги (комісія за обмін валют, брокерські послуги)

6. Інформаційні

7. Ліцензійні платежі

8. Інші бізнес-послуги (посередницькі, управлінські, юридичні тощо)

9. Особисті, культурні, рекреаційні

10. Урядові (підтримка миру)

Факторні послуги – платежі, які виникають у зв’язку з міжнар. рухом факторів вир-тва, перш за все капіталу і роб. сили (доходи від інвестицій; ЗП, виплачена нерезидентам). Нефакторні – інші види послуг (транспорт, подорожі та інші нефінансові послуги). Більше половини вартісного об’єму Ехр послуг приходиться на міжнар. транспорт і міжнар. приватні і ділові подорожі. Близько 75% вартісного об’єму послуг експортується розвинутими країнами, 24% - країнами, що розвиваються і перехідними, 1% - міжнарод організаціями За оцінками ГАТТ/СОТ: США – 16,2% світ. Ехр послуг, Франція – 10,2%, Італія – 6,5%, Німеччина - 6,4%, Великобританія – 5,5%, Японія – 5%. Ці ж країни є лідерами в імпорті послуг (дані 1993).

1. Україна в МПП

Поступове входження України у світовий економічний простір виявляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансово-кредитних, господарських і технологічних зв’язків з іншими країнами світу. У системі мiжнародного подiлу працi Україна спецiалiзується на виробництвi машин (лiтаки, судна, ракетно-космiчна тexнiкa, танкобудування), продукцiї чорної металургiї (залiзна і марганцева руди, прокат), продукцій АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олiя, м'ясо, молоко, овочевi консерви, кондитерськi вироби), виробництвi xiмiкaтів, цементу.
Україна має висококвалiфiкований науково-технiчний i технологiчний потенцiали в лiтакобудуваннi. Серед семи розвинених країн світу вона має повний цикл проектування й виробництва лiтакiв. Форми зовнішніх економічних зв'язків України — різноманітні: зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортне- чи імпортно-посередницьких, юридичних), міжнародне спільне підприємництво, сумісне будівництво підприємств, науково-технічне співробітництво, валютні та фінансово-кредитні відносини, інтуризм, проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо.

Центральними органами управління зовнішніми зв'язками є Верховна Рада України, Кабінет міністрів України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків України.

У cвітовому масштабi Укрaїнa видiляється також науково-технiчним потенцiалом високої квалiфiкацiї. Вона мaє визначнi у світі власнi наукові школи та унiкальнi технологiчнi розробки нових матерiалiв, бiотехнологiй в галузi електрозварювання, радiоелектронiки, фiзики низьких температур, ядерної фiзики, iнформатики, телекомунiкацiй та зв'язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологiчного виробництва на piвні найвищих свiтових стандартiв.

Найважливішим каналом зв'язку України зі світовим господарством є зовнішня торгівля. Офіційно зовнішньоекономічна діяльність спрямована на збереження й оптимальне використання традиційних експортних і імпортних ринків, на скорочення обсягів імпорту та раціоналізацію платіжного балансу, на включення країни у світові господарські відносини. З кінця 1994 р., відбулася зміна - у бік радикальної лібералізації торгівлі, мінімізації кількісних обмежень. Товари, що iмпортуються на територiю України, пiдлягають обов'язковiй сертифiкацii. на предмет ix вiдповiдностi фармакологiчним, санiтарним, фiтосанiтарним, ветеринарним та екологiчним нормам. Кpiм того, дуже неефективною є структура експорту - понад 70% його становлять сировина, матерiали, товари народного споживання. Вивозяться також гостродефiцитнi ресурси i продаються на cвітовому ринку майже за демпiнговими цiнами.

У товарнiй структурі вивозу переважають вироби чорної металургiї, залiзна руда i кокс, продукти харчової промисловостi. Промисловий потенцiал України достатнiй для надходження валюти, необхiдної для сплати державного зовнiшнього боргу, закупiвлi найнеобхiднiшого iмпорту та оплати iнших загальнодержавних потреб.

Основним напрямком зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток i поглиблення торгово-економiчного спiвробiтництва з державами колишнього СРСР, країнами Схiдної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, що мають численну українську дiаспору.

1. Динаміки та структура зовнішньої торгівлі України

Набуття Україною незалежності поставило питання про розвиток зовн. торг. України, структурну перебудову експорту та імпорту До 1991 майже вся зовн. торг. діяльність України відбувалася виключно з іншими країнами СРСР. Країни цього регіону продовжують відігравати роль регіону, з яким здійснюється велика частка торгівельно-економічних відносин, але її роль в експорті знизилась з 85% (1991), до 35% (1998), у тому числі 33% -СНД. В галузевій структурі експорту України переважають неблагородні метали та вироби з них (39%), продукція хімічної промисловості (12,6%), харчової промисловості (10,1%), машини та устаткування (12,6%), мінеральні продукти (7,5) - всі дані за 1998 - причому їх роль зростає на тлі все зменшуваної диференціації українського експорту. В структурі імпорту переважають мінеральні продукти, паливо (37,9%), машини, устаткування (19,5%), продукція хімічної промисловості (11,2%), харчової промисловості (6,5%). Оборот зовн. торг. Товарами і послугами у 1998 складав 30,0 млрд $, з них експорт 13,7, імпорт 16,3, сальдо торгових операцій -2,6. Характерно, що сальдо з країнами СНД від'ємне -3,8, а з іншими країнами додатне +1,2. Експорт коливається від 10,3 (1994) до 15,4 (1997), а імпорт від 7,9
(1994) до 19,6 (1997). Щодо регіональної структури зовн. торг. України в 1998, то головним торгівельним партнером продовжує залишатися Росія - 23% загального експорту і 48,1% імпорту. Особливості відносин з країнами СНД - велика частка бартерних операцій, хоча і з тенденцією до зниження, величезна залежність від імпорту енергоносіїв та іншого критичного імпорту, поступова втрата укр. товарами позицій на закордонних ринках через протекціоністську політику ін держав, низьку конкурентноздатність, поганий менеджмент. Україна має постачальницько-збутовий характер зовн торг. з великою часткою сировини у експорті та енергоносіїв у імпорті. У регіональному розрізі ЄС та СНД є двома найбільшими чинниками існування пасивного сальдо в торгівлі України товарами, яке частково покривається активом у відносинах з КНР, Індією, Туреччиною, США, а також позитивним сальдо у торгівлі послугами. Криза 1998 року дещо покращила це становище, знизивши імпорт, а нинішній економічний рост дає підставу сподіватися на покращення результатів зовн. торг. діяльності України в найближчому майбутньому. Певну роль може відігравати активізація відносин всередині ГУУАМ та з ЄС, з яким Україна першою серед держав СНД підписала угоду про партнерство та співробітництво (14.06.94)

13. Меркантилізм як спроба науково пояснити міжнародну торгівлю

Современные теории международной торговли имеют длинную историю. Вопрос, почему страны торгуют друг с другом, был поставлен экономистами одновременно с началом развития экономической науки. Попытка разработки последовательной экономической концепции, объясняющей необходимость международной торговли и ее место в хозяйственной жизни страны, впервые была предпринята в рамках научной экономической школы меркантилизма, сложившейся в XV столетии и господствовавшей почти три века до начала XVIII столетия. Основные представители меркантилизма: Т. Мен (Англия), А. Серра (Италия), А. Монкретьен (Франция).

Основные идеи меркантилистов можно свести к следующим основным положениям:

1) главным богатством общества являются драгоценные металлы, в частности золото и серебро;

2) источником богатства является сфера обращения, т. е. торговля и денежный оборот;

3) государство должно всячески способствовать накоплению в стране драгоценных металлов.

Итак, сторонники меркантилизма были убеждены, что основой процветания нации является наличие в стране золота и серебра. Именно золото и серебро позволяют строить фабрики и создавать рабочие места, содержать сильный государственный аппарат, армию, военный и торговый флот, вести колониальные войны, захватывая новые территории для метрополий. Внешняя торговля, по мнению меркантилистов, должна быть полностью ориентирована на получение золота, поскольку в случае простого товарного обмена (например, шерсти на вино) оба товара, будучи использованными, перестают существовать.

Ассоциируя богатство стран с количеством золота и серебра, которым они располагают, меркантилистская школа внешней торговли полагала, что для укрепления национальных позиций государство должно:

1) поддерживать положительный торговый баланс - вывозить товаров больше, чем ввозить, так как это обеспечивает приток золота в качестве платежей, что, в свою очередь, позволит увеличить внутренние расходы, производство и занятость;

2) регулировать внешнюю торговлю для увеличения экспорта и сокращения импорта с целью обеспечения положительного торгового сальдо с помощью тарифов, квот и других инструментов торговой политики;

3) запретить или строго ограничить вывоз сырья и разрешить беспошлинный импорт сырья, которое не добывается внутри страны, но используется при производстве экспортной продукции: это позволяет держать низкими экспортные цены на готовую продукцию;

4) запретить всякую торговлю колоний с иными странами, кроме метрополии, которая единственная может перепродавать колониальные товары за рубеж, и запретить колониям производить готовые товары, превращая их тем самым в поставщиков сырья в метрополии;

5) установить контроль за использованием и обменом драгоценных металлов, в том числе запретить вывоз золота и серебра частными лицами.

Меркантилисты внесли серьезный вклад в развитие теории международной торговли хотя бы уже потому, что впервые отметили ее значимость для экономического развития стран и разработали одну из возможных моделей внешней торговли. Они впервые описали то, что в современной экономике называется платежным балансом.

Однако меркантилисты не смогли понять, что обогащение одной нации может происходить не только за счет обнищания других, с которыми она торгует, что международная экономика развивается, а поэтому развитие стран возможно не только за счет передела уже существующего богатства, но и за счет его наращивания.

Практическая реализация идей меркантилизма способствовала развитию национализма, обособленности стран, возникновению конфликтных ситуаций между ними. Международная торговля в это время была разделена на "зоны", удовлетворяющие интересы метрополий (Великобритания, Франция, Испания и др.) и связанных с ними колониальных стран. Примером меркантилистской политики в России была политика Петра I.

14. Теорія абсолютних переваг А. Сміта

Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт (1723—1790). Він проголосив, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. Така політика отри­мала назву "лессе-фер", що означає політику держав­ного невтручання в економіку та свободи конкуренції. Завдяки цій політиці ресурси кожної країни перетечуть у рентабельні галузі, тому що країна не зможе конкурувати на світовому ринку в нерен­табельних галузях. Для визначення того, на виробництві якої про­дукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховува­ти природні переваги та набуті переваги країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природни­ми ресурсами. Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої квалі­фікації робочої сили.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з мен­шими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну пере­вагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам). При цьому А.Сміт виходить з того, що добробут націй залежить не стільки від кількості нагромадженого ними золота, скільки від її здатності виробляти кінцеві товари та послуги. Тому головним завданням кожної країни вважав не придбання золота, а розвиток виробництва за рахунок поділу праці та її кооперації.

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

· єдиним фактором виробництва є праця;

· зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використо­вуються у виробництві товарів;

· всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжна­родній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами;

· ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого;

· транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю;

· зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Відповідно до поглядів А. Сміта:

1) урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони ма­ють підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;

3) зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національних кордонів;

4) експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забез­печує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;

5) субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.

Перевагою теорії абсолютних перевагє те, що вона базуєть­ся на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теоріїдля пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні перева­ги у виробництві всіх товарів.

 

 

15. Теорія порівняльних переваг Д. Рікардо

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772—1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгів­ля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсо­лютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущен­нях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат.

Суть теорії порівняльних переваг: країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають менші альтернативні витрати і імпортують ті, у виробництві яких інша країна має менші альтернативні витрати

Альтернативні витрати виробництва продукту — це кіль­кість інших продуктів, від якої необхідно відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати певну кількість будь-якого даного продукту.

Переваги теорії порівняльних переваг:

1. Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропози­ції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних пере­ваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношен­ня сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.

2. Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

3. Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припу­щень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

1. Не враховує транспортних витрат.

2. Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнарод­ний рух капіталу.

3. Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного факто­ра виробництва — праці.

4. Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами вироб­ництва.

5. Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

6. Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економіч­ним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

 

16. Порівняльна перевага і забезпеченість факторами виробництва: модель Хекшера-Оліна

Теорія порівняльних переваг переконливо доводить, що міжнародна торгівля зумовлена наявністю відмінностей між країнами у відносних ви­тратах, проте вона залишає без відповіді визначальне питання: чому виника­ють ці відмінності? Намагаючись відповісти на це запитання, шведський економіст Елі Хекшер та його учень Бертиль Олін у 20—30-х pp. сформулю­вали нову теорію міжнародної торгівлі. На їхню думку, відмінності у відносних витратах між країнами (або відмінності у формі кривих виробни­чих можливостей) пояснюються головним чином тим, що, по-перше, у ви­робництві різних товарів фактори використовуються у різних співвід­ношеннях і, по-друге, відносна забезпеченість країн факторами виробниц­тва є нерівномірною.

У відповідності з теорією Хекшера—Оліна, країни будуть намагатися експортувати ті товари, які потребують для свого виробництва інтенсив­ного використання відносно надлишкових і невеликих затрат дефіцитних факторів, в обмін на товари, які виробляються з використанням факторів в оберненій пропорції. Отже, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва. Варто підкреслити, що мова тут іде не про кількість факторів виробництва, якими володіє країна, а про відносну забезпеченість ними (наприклад, про кількість придатної для обробки землі в розрахунку на одного працюючого). Якщо в даній країні будь-якого фактора виробництва відносно більше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою. Відповідно, і відносна ціна того проду­кту, у виробництві якого цей дешевий фактор використовується більшою мірою, ніж інші фактори, буде нижчою, ніж в інших країнах. Саме так виникають порівняльні переваги, які визначають напрями зовнішньої торгівлі. Например, Россия (трудоизбыточная страна) будет иметь сравнительное преимущество в производстве трудоемкого товара, который и будет экспортировать. Аналогично Англия (капиталоизбыточная страна) будет иметь сравнительное преимущество в производстве стали (капиталоемкий товар), которую будет вывозить за границу, обменивая (для данных рассматриваемого примера) на ткань.

Теорія Хекшера—Оліна вдало пояснює багато закономірностей, які спо­стерігаються в міжнародній торгівлі. Країни дійсно вивозять переважно про­дукцію, в затратах на виробництво якої домінують відносно надлишкові для них ресурси. Проте структура виробничих ресурсів, якими володіють промислово розвинені країни, поступово вирівнюється. Окрім того, на світовому ринку все більшою мірою зростає частка торгівлі "подібними" товарами між "подібними" країнами.

17. Парадокс Леонтьєва та спроби його пояснення

Відомий американський економіст Валерій Леонтьєв у середині 50-х pp. вирішив емпірично перевірити основні висновки теорії Хекшера—Оліна і прийшов до парадоксальних висновків. Використавши модель міжгалузевого балансу "затрати-випуск", побудовану на основі даних про економіку США за 1947 р., В.Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті — капіталомісткі. Враховуючи, що в перші повоєнні роки у США, на відміну від більшості їхніх торговельних партнерів, капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера—Оліна, і тому отримав назву " парадокс Леонтьєва ". Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, але й для інших країн (Японії, Індії).

Неодноразові спроби пояснити такий парадокс дали змогу розвинути та збагатити теорію Хекшера—Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема:

· неоднорідність факторів виробництва, перш за все робочої сили, яка суттєво відрізняється за рівнем кваліфікації. У зв'язку з цим в експорті промислово розвинених країн може відображатися відносна надлишковість висококваліфікованої робочої сили і спеціалістів, у той час як країни, що розвиваються, експортують продукцію, яка потребує значних затрат некваліфікованої праці;

· значною є роль природних ресурсів, що, як правило, використовуються у виробничому процесі тільки в поєднанні з великою кількістю капіталу. Це певною мірою пояс­нює те, що експорт із багатьох країн, які розвиваються і мають великі запаси природних ресурсів, капіталомісткий, хоча капітал у цих країнах і не є відносно надлишковим фактором;

· вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики, яку проводить уряд. Ця політика може обмежувати імпорт і стимулюва­ти розвиток внутрішнього виробництва та експорт продукції тих галу­зей, де інтенсивно використовуються відносно дефіцитні фактори вироб­ництва.

18. Новітні теорії міжнародної торгівлі

Теорія життєвого циклу товару,

У 1961 р. англієць М. Позер запропонував теорію технічного розриву, яка є особливим частковим видом теорії Хекшера — Оліна з введеним у неї додатко­во технологічним фактором. Центральний пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-небудь галузі в одній з країн, що торгу­ють. Внаслідок цього обмін технікою та технологією асиметрич­ний. Країна-інноватор володіє тимчасовою квазімонополією на ви­робництво продукції (нової або з меншими витратами) та експортує її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом технологічний розрив зменшується внаслідок передачі технології, заміщення імпор­ту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу до нових технологій з боку власника. Запропонована у 1966 р. Раймондом Верноном теорія міжнародного життєвого цик­лу продукту враховує нереалістичність думки про універсальну доступність будь-якої (зокре­ма нової) технології для кожного виробника будь-якої країни..

Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу.

На першому етапі (впровадження) розробляються нововведен­ня у відповідь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам.

На другому етапі (зростання) країна нововведення паралельно із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього ж товару може почати й іноземний конкурент.

На третьому етапі (зрілість) світовий попит на новий про­дукт починає вирівнюватись. Задум та технологія виробництва нового товару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знан­ня вже не настільки необхідні для зниження витрат. Продукт стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з високим рівнем технології втрачає зміст. Виробництво товару переміщається в інші країни, які можуть використовувати стандартну вже технологію, знижуючи собівартість одиниці продукції.

Нарешті, на четвертому етапі (занепад) технологія та облад­нання настільки вдосконалюються, що для виробництва товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно переміщається у СРК, які мають надлишок дешевої робочої сили.

Переваги теорії міжнародного життєвого циклу продукту по­лягають в тому, що вона пояснює закономірності розвитку зовні­шньої торгівлі великою групою товарів, зокрема синтетичних мате­ріалів, консервів (у Аргентині та Бразилії), бавовняних тканин та виробів (Пакистан, Індія), шкіряних та гумотехнічних виробів, па­перу, електроніки, технологічно складних товарів, нафтопродуктів, конторського обладнання.

Недоліки цієї теорії:

1. Існує багато видів продукції, які не проходять усі стадії життє­вого циклу (пред­мети розкоші)

2. Теорія не поширюється на продукцію ТНК.

Теория внешнеторговой деятельности фирм

В данной теории в качестве объекта анализа выступает не отдельная страна, а международная фирма. Объективной основой такого подхода является общепризнанный экономической наукой факт: значительная часть внешнеторговых операций фактически представляет собой внутрифирменный обмен: на внутрифирменные связи в настоящее время приходится около 70% всей мировой торговли товарами и услугами, 80-90% продаваемых лицензий и патентов, 40% экспорта капитала.

Внутрифирменная торговля базируется на обмене полуфабрикатами и запасными частями, используемыми при сборке изделия, предназначенного для реализации на мировом рынке. При этом внешнеторговая статистика свидетельствует о том, что внешняя торговля быстро расширяется между странами, где находятся крупнейшие транснациональные корпорации.

Теория конкурентных преимуществ страны

Попытку совместить на качественно новой основе теорию факторов производства и теорию внешнеторговой деятельности фирм предпринял американский экономист Майкл Портер. В конце 80-х годов он провел масштабное исследование около 100 отраслей в десяти крупнейших промышленно развитых странах, на которые приходилось более 50% мирового экспорта. В результате М. Портер разработал оригинальную теорию конкурентных преимуществ страны. Центральное место в его концепции занимает идея о взаимосвязи четырех главных параметров экономики, формирующих конкурентную макросреду, в которой действуют фирмы этой страны.

По мнению М. Портера, основными параметрами, определяющими развитие современной международной торговли, являются:

1) факторные условия;

2) условия (параметры) спроса;

3) близкие и обслуживающие отрасли;

4) стратегия фирмы и конкуренция.

Факторные условия. М. Портер наряду с традиционными факторами (труд, земля, капитал, предпринимательская способность) выделяет и такие факторы, как информационная обеспеченность научной, технической, а также рыночной структур, состояние транспортной системы, системы здравоохранения, системы связи и даже обеспеченность населения жилым фондом. Конкурентные преимущества, по мнению М. Портера, в конечном счете являются результатом эффективного сочетания и использования обстоятельств, имеющих место в стране, и стратегии, которая избрана конкретной фирмой. Условия той или иной страны могут создать обстановку, в которой фирмы могут достичь конкурентных преимуществ в международном плане, но дело самой фирмы - воспользоваться или не воспользоваться этой возможностью.

Условия (параметры) спроса - это, в первую очередь, емкость спроса, динамика его развития, дифференциация спроса на виды продукта, требовательность покупателей к качеству товаров и услуг. Именно на внутреннем рынке в условиях развитого спроса должны получить апробацию новые изделия до выхода их на мировой рынок.

Близкие и обслуживающие отрасли. Наличие в национальной экономике высокоразвитых родственных и поддерживающих отраслей, обеспечивающих отечественные фирмы в экспортно-ориентированных отраслях необходимыми материалами, полуфабрикатами, комплектующими изделиями, выступает необходимым условием создания и поддержания конкурентного преимущества в мировой торговле для фирм соответствующих отраслей.

Стратегия фирмы и конкуренция. М. Портер категорически отрицает потенциальную полезность концентрации производства на одной национальной фирме, тем более защищенной государственной поддержкой. Большинство таких фирм отличается низкой эффективностью, расточительностью используемых ресурсов, низкой производительностью. Острая конкуренция на внутреннем рынке стимулирует выход фирмы за границу, способствует поиску внешних рынков. Преуспевающие фирмы, закаленные в "домашней" борьбе, используют приобретенные в этой борьбе конкурентные способности на более жестких мировых рынках.

Таким образом, теория М. Портера в настоящее время наиболее полно отражает все важнейшие параметры национальных экономик, определяющих в своей совокупности конкурентные преимущества той или иной страны.

19. Фрітрейдерство та протекціонізм у міжнародній торгівлі

Першими теоретиками і практиками протекціонізму були меркантилісти У.Стаффорд, Т. Мен, А. Серра,А. Монкретьєн, які обґрунтовували необхідність активного втручання держави в зовнішню торгівлю та господарське життя з метою захисту вітчизняної промисловості, купців торговців від іноземної конкуренції та вимагали цього від своїх урядів. Протекціонізм – це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.

Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку. Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн. Тому протекціонізм може бути доцільним лише за умов, якщо він є тимчасовим.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) – це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання.
Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції та зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

В реальній практиці зовнішньоторговельна політика кожної країни є змішаною. Вона поєднує елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі, елементи протекціонізму в торгівлі – в періоди економічного падіння, послаблення експортного потенціалу. Елементи вільної торгівлі переважають в періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

20. Митний тариф як інструмент зовнішньоторговельної політки країни

Головними інструментами торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку товарів при його взаємодії зі світовим ринком є мита та інші митно-тарифні заходи.

Митний тариф — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави.

Під митним кордоном розуміється кордон митної території, на якій держава має виключну юрисдикцію відносно митної справи. Митна територія країни може не збігатися з географічною територією в таких випадках:

· при утворенні митного союзу двох або кількох держав (наприклад, Бельгія та Люксембург);

· за наявності у країні вільних (спеціальних) економічних зон;

· при вирівнюванні за згодою межуючих держав митних кордонів (коли географічні кордони не сприяють або роблять взагалі неможливим встановлення митного контролю на прикордонній території).

Митний тариф складається з двох основних елементів:

— товарної номенклатури;

Ставок мит.

Разом ці два елементи забезпечують можливість оперативної зміни впливу митного тарифу як за колом країн і категоріями імпортних товарів, так і за рівнем захисту внутрішнього ринку.

Систематизація ставок мит у тарифі здійснюється відповідно до диференційованого списку товарів — товарної номенклатури. Ха­рактерними рисами будь-якої товарної номенклатури є системність опису товарів і привласнення коду кожній товарній позиції.

Залежно від призначення товарної номенклатури існують такі її види:

— митно-тарифна номенклатура — для збирання мит при імпорті та експорті товарів;

— статистична номенклатура — для збору статистичних даних про імпорт та експорт товарів;

— комбінована тарифно-статистична номенклатура — поєднує митно-тарифну та статистичну номенклатури.

Від правильної класифікації товару значною мірою залежить правильність нарахування митник платежів, а отже, у кінцевому підсумку, і становище товару на ринку країни-імпортера. Обов'язок правильно класифікувати свій товар лежить на тому, хто здійснює митні процедури, при ввезенні товару — на імпортері. У національ­них законодавствах передбачається відповідальність за неправиль­не зазначення тарифної позиції. Основним елементом митного тарифу є мито.

21. Основні види та функції мита

Мито — це обов´язковий грошовий внесок, який збирається державою при перетині товаром її митного кордону.

Мито виконує декілька функцій:

· захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції — протекціоністська функція, яка стосується імпортних мит;

· є джерелом надходження коштів до бюджету держави — фіскальна функція, яка стосується імпортних та експортних мит;

· є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаного експорту товарів — балансувальна функція, яка стосується експортних мит;

· раціоналізує товарну структуру — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит;

· підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит.

1. За способом збирання:

1.1 Адвалорні, або вартісні, мита нараховуються у процентах до митної вартості товару. Позитивною стороною адвалорних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету. Проте оскільки ціна товару може коливатись під впливом багатьох факторів, застосування цих мит пов´язане із суб´єктивністю оцінок, що може потягнути за собою зловживання як з боку митників, так і з боку власників товару.

1.2 Специфічні мита нараховуються у встановленому розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару, наприклад з обсягу, одиниці товару. Перевага специфічних мит перед адвалорними полягає у тому, що вони не залишають місця для зловживань.

1.3 Змішані мита поєднують два попередніх види — адвалорний та специфічний. Одночасно збирається мито, нараховане у вигляді процента від митної вартості і з одиниці фізичної міри товару.

2. За об*єктом оподаткування:

2.1 Імпортні мита накладаються на імпортні товари під час їх завезення у країну. Мета — захист національних виробників від іноземної конкуренції. 2.2 Експортні мита накладаються на експортні товари під час їх вивезення за межі митної території держави. Їхня мета — скоротити експорт і поповнити бюджет. 2.3 Транзитні мита накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію країни. Є засобом торговельної війни.

3. За характером:

3.1 Сезонні мита — діють у визначену пору року або у різні пори року, мають різну величину.

3.2 Антидемпінгові мита застосовуються, якщо на територію країни товари ввозяться за демпінговою ціною, тобто за ціною більш низькою, ніж їх нормальна ціна в країні-експортері, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам аналогічних товарів або перешкоджає організації та розширенню національного виробництва таких товарів. 3.3 Компенсаційні мита накладаються на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо чи непрямо використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.

4. За походженням:

4.1 Автономні мита встановлюються на основі односторонніх рішень державної влади країни поза залежністю від існуючих договорів і угод та інших міжнародних зобов’язань. 4.2 Конвенційні (договірні) мита встановлюються і закріплюються в рамках двосторонніх або багатосторонніх угод 4.3 Преференційні мита — це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, які розвиваються. Мета преференційних мит — сприяти економічному розвитку цих країн, перш за все, за рахунок їх індустріалізації і розширення експорту.

5. За типами ставок:

5.1 Постійні мита — митний тариф, ставки якого встановлені органами державної влади і не можуть змінюватись залежно від обставин.

5.2 Змінні мита — митний тариф, ставки якого можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках (наприклад, зі зміною рівня світових або внутрішніх цін).

6. За способом обчислення:

6.1 Номінальні мита — тарифні ставки, зазначені у митному тарифі. 6.2 Ефективні мита — реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мит на імпортні вузли і деталі цих товарів.

22. Суть та типи зовнішньоторговельної політки країни.

Зовнішньоторговельна політика –– сукупність методів, прийомів та механізмів регулювання обсягів та спрямованості експорту та імпорту, які застосовує держава з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому.

Історично відомі два основні напрями у формулюванні зовнішньо­торговельної політики: протекціонізм та лібералізація

«Вільна торгівля» — відсутність будь-яких бар’єрів та обмежень у торгівлі між державами. Реалізується тільки у вільних економічних зонах.

Лібералізація — розширення свободи економічних дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими країнами.

Протекціонізм –– державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

Неопротекціонізм — сучасні обмеження на міжнародну торгівлю, які застосовуються країнами як доповнення до традиційних форм обмеження небажаного імпорту або замість них.

Обгрунтований (селективний) протекціонізм –– захист окремої галузі економіки, групи підприємств, а не всього національного виробництва, або протекціонізм у торгівлі з окремими країнами і за окремими групами товарів.

Автаркія –– політика економічного відокремлення країни, спрямо­вана на створення замкнутої, незалежної економіки, здатної забезпечити себе усім необхідним самостійно.

Для реалізації зовнішньоторговельної політики уряди використо­вують спеціальні методи та інструменти

Методи регулювання
Адміністративні	Економічні
Превентивне правове регулювання: – система міжнародних торговельних договорів, угод та протоколів; – застереження в угодах (захисні, валютні, інфляційні, податкові, патентні, «ескалаторні», форс-мажорні та застереження щодо страхування).	Внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи: – фінансування експортного виробництва, – податкові пільги, – державне кредитування.
Торговельні режими: – режим найбільшого сприяння, – преференційний, – звичайний (простий), – дискримінаційний (застосовується тимчасово).	Валютно-кредитне регулювання: – механізм валютних курсів, – валютні обмеження, – імпортні депозити.
Митне оподаткування: – митний тариф (система товарної класифікації тарифу, структура тарифу, види мита, метод визначення країни походження товару); – митні податки та збори.	Організаційно-технічне сприяння експорту — система заходів з інформаційної, консультативної та організаційної підтримки національних експортерів.
Внутрішнє (національне) оподаткування імпортних товарів –– відповідно до положень ГАТТ національні податки та збори повинні застосовуватися до іноземних товарів у такому ж розмірі, як і до товарів вітчизняного виробництва.
Кількісні обмеження:ліцензії (індивідуальні, разові, генеральні тощо), квоти,«добровільні» обмеження експорту.
Технічні бар’єри — велика група нетарифних обмежень, зумовлених дією національних промислових стандартів, систем вимірювання та інспек­ції якості товарів, вимогами техніки безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами пакування та маркування товарів тощо.
Адміністративні формальності: – імпортні процедури, консульські формальності.
Екстренне правове регулювання: – інструменти силового торговельно-політичного впливу (ембарго, економічний бойкот, економічна блокада), антидемпінгові процедури.

23. Аргументи «за» і «проти» митного тарифу

Аргументи проти тарифів

1. Тарифи сповільнюють економічний зріст. Аналіз показує, що економічний добробут малої країни знижується від введення імпортного тарифу в будь-якому випадку. Економічний добробут великої країни також знижується у всіх випадках, крім одного, коли ефект поліпшення умов торгівлі перекриває економічні втрати, що виникають від введення тарифу. Але оскільки імпорт великої держави є експортом інших чи країн групи країн, то умови торгівлі великої країни можуть покращитися тільки за рахунок погіршення умов торгівлі, а отже, і рівня добробуту в країнах, що є її торговими партнерами.
2. Однобічне введення тарифів нерідко приводить до торгових війн, що підривають стабільність міжнародної торгівлі і міжнародної економіки в цілому.

3. Тариф приводить до збільшення податкового тягаря на споживачів, що через тариф змушені купувати як імпортні, так і аналогічні місцеві товари по більш високих цінах.
4. Тариф на імпортні товари побічно підриває експорт країни, ускладнюючи проблеми платіжного балансу, У багатьох країнах експортні товари містять у собі імпортні деталі і компоненти, зріст цін на який приводить до росту витрат на виробництво експортної продукції, що стає менш конкурентоздатною на світових ринках.

Тариф веде до скорочення загального рівня зайнятості. Захищаючи робітників на місцевих підприємствах, що виробляють товари, конкуруючих з імпортом, імпортний тариф у той же час приводить до скорочення зайнятості в експортному й інших зв'язаних з ним секторах. Аргументи в захист тарифів

1. Тариф - захист молодих галузей. Нові галузі промисловості, що ще тільки народжуються в одних країнах, але вже досить сильно розвинені в інших, мають потребу в тимчасовому митному захисті з боку держави.Знаходячись під захистом імпортного тарифу, нова галузь промисловості удосконалює виробництво, зростає його ефективність, знижується собівартість продукції Даний аргумент у захист імпортного тарифу має явні недоліки. По-перше, дуже важко точно визначити, коли нова промисловість досягла рівня зрілості, достатнього для того, щоб зняти захисний тариф. По-друге, дуже складно визначити ті галузі, що протягом розумного проміжку часу зможуть під захистом тарифу розвитися настільки, щоб стати конкурентоздатними на світовому ринку.

2. Тариф - засіб стимулювання вітчизняного виробництва. Цей аргумент інтенсивно експлуатується країнами, що розвиваються. Оскільки місцева промисловість не в змозі конкурувати з більш дешевими товарами, виробленими за кордоном за допомогою більш розвинутій технології, вона має потребу в захисті за допомогою імпортного тарифу.

3. Тариф - важливе джерело бюджетних доходів. Цей аргумент на користь введення митних тарифів також традиційно активно експлуатується країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою. В умовах низької фінансової і податкової дисципліни багато хто з цих країн просто не в змозі зібрати належні державі податки з населення і підприємств і, отже, не можуть підтримувати на необхідному рівні соціальні виплати, фінансування оборони, охорону суспільного порядку й ін. Податок на імпорт чи експорт, яким є мито, організаційно зібрати набагато легше, ніж багато інших видів податків, оскільки в більшості країн він повинен сплачуватися в момент перетинання товаром митного кордону держави.

4. Тариф - захист національної безпеки, міжнародного престижу країни, її культури і традицій. Ці аргументи відносяться до розряду позаекономічних аргументів, що періодично виникають у захист тарифу в тих чи інших зацікавлених політичних сил і груп. Аргументи такого типу звичайно висловлюються угрупованнями, що лобіюють за ті галузі, які або неконкурентні на світовому ринку, або роблять продукцію, що знаходиться на пізніх стадіях свого життєвого циклу. Дуже часто подібні аргументи висуваються політично вагомими монопольними виробниками неконкурентної продукції, що збираються одержати весь економічний виграш від введення тарифу.

24. Квотування та ліцензування як різновид нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі

Квотування — це кількісне лімітування розміру імпорту/екс­порту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів про­центних або вартісних обмежень (квот).

Квота — це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.

Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов'язань.

· Глобальна квота — квота, яка встановлюється щодо товару без зазначення конкретних країн, куди товар екс­портується або з яких він імпортується.

· Індивідуальна (розподілена) квота — квота, яка встановлюєть­ся щодо товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись. Загальний ліміт при цьому розподіляється між основ­ними державами-експортерами на базі обсягу поставок за попередній рік або в обмін на зустрічні їх зобов'язання з імпорту.

· Імпортні квоти — вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

Загальні відмінності їх від мит полягають у тому, що:

1) це більш жорсткий спосіб обмеження іноземної конкуренції;

2) використання квот не дає додаткових надходжень до держав­ного бюджету;

3) у випадку застосування квот іноді можна добитися дещо більшої гнучкості системи обмежень;

4) наслідки введення квот щодо реакції ринку та розподілу еко­номічних вигід можна передбачити менш точно, ніж у разі введен­ня мит.

· Експортні квоти — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни протягом вста­новленого строку та який визначається у натуральних та вартіс­них одиницях.

Ліцензування - регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, видавані державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу.

Розрізняють ліцензії, які видаються у дозволяючому та заявному порядку.

Дозволяючі ліцензії видаються залежно від рішення відповідного Державного органу. Інколи у видачі ліцензії може бути відмовлено. Заявні ліцензії передбачають, що ліцензія видається усім осо­бам, які звернулися з проханням про її видачу.

У тих випадках, коли ліцензування не є інструментом реалізації кількісних обмежень (глобальне ліцензування), ліцензії виконують завдання раціонального використання іноземної валюти, а отже, сприяють вирівнюванню зовнішньоторгового та платіжного балансів. Ліцензії також використовують як ефективний засіб статистично­го спостереження за зовнішньою торгівлею країни.

Ліцензування служить двом цілям:

1) кількісному регулюванню торгівлі