Ординалістська теорія поведінки споживача

Розгляд у попередньому розділі логіки поведінки споживача з позицій кардиналістської версії теорії граничної корисності виявив низку недоліків. Усі вони ґрунтуються на тому, що кардиналістська теорія поведінки споживача так і не дозволила за суб’єктивними оцінками міри корисності благ виявити об’єктивну логіку поведінки споживача. Це і визначило закономірності появи нової ординалістської версії теорії поведінки споживача. Саме вона і стає предметом розгляду третього розділу посібника, де розглядаються наступні питання:

· Споживчий вибір з ординалістських позицій та аксіоми раціональної поведінки споживача.

· Криві байдужості (індиферентності) та їх властивості.

· Бюджетні обмеження споживача та їх графічне відображення. Рівняння лінії бюджетного обмеження.

· Оптимум споживача у забезпеченні раціонального споживчого вибору.

 

§ 1. Споживчий вибір з ординалістських позицій та аксіоми раціональної поведінки споживача.

Якщо споживач нездатний кількісно виміряти рівень задоволення потреб, то у такому випадку використовують порядковий рівень виміру корисності (ординалістський). Цей підхід у поведінці споживача можна назвати відносним. Вчені-ординалісти розглядають відношення переваг стосовно всіх товарів, але з метою спрощення зазвичай беруть до уваги комбінації наборів з двох товарів (Х і У) і визначають, яка з цих комбінацій дає споживачу більшу, а яка меншу корисність. Це припущення виходить з посилання, у якому: те, що вірно для двох товарів, вірно для будь-якої кількості благ.

Спосіб виміру корисності двох різних благ для даного споживача можна розглядати як фіксоване відношення переваги, наданої одному щодо іншого, визнане відношення рівноцінності (байдужості) щодо даних благ. Раціональний споживач може упорядкувати своє ставлення до всіх благ, які розглядаються ним при виборі, розташувавши їх за певною ієрархією. При цьому порівнюються не окремі блага, а ринкові кошики і використовуються наступні критерії відбору: „більше”, „менше”, „однаково”. Без такої ієрархії взагалі неможлива жодна раціональна, послідовна поведінка споживача. Такий варіант вимірювання корисності називають ординалізмом «ordinal»- «порядковий».

Щоб зрозуміти поведінку споживача в ситуації вибору, насамперед необхідно охарактеризувати його об’єкти. Фундаментальним поняттям у цьому випадку є благо. Під ним розуміють будь-який об’єкт споживацького вибору, здатний забезпечити (надати) певне задоволення споживачеві (підвищити рівень його добробуту). Благами можуть бути як предмети, так і дії (тобто товари та послуги). Практика засвідчує, що всі блага споживаються не відокремлено, а в сукупності з іншими, тобто в певних комплектах, наборах. Набір благ - це сукупність їх кількості й видів, що споживаються в даний період.

Ординалістська теорія має завданням визначити такий набір двох благ, який дозволив би споживачу отримати максимум корисності від споживання цього набору за обмежений період часу. Цей процес вибору акумулює дві сторони: - необхідно враховувати бажання споживача, його смаки і надання переваг; - необхідно враховувати можливості споживача, виходячи з наявного його грошового доходу, який завжди має обмежену величину.Суть споживчого вибору полягає в тому, щоб бажання споживачів співпадали з їх можливостями.

Ординалістська концепція корисності передбачає декілька припущень:

o переваги та уподобання кожного конкретного споживача сформовані;

o практично усі товари є бажаними;

o споживач завжди надає перевагу більшій кількості товару над меншою;

o у задоволенні своїх потреб споживачі є незалежними один від одного.

Припущення щодо уподобань стосуються виключно однієї особи. У колективі (наприклад, в одній сім’ї) уподобання можуть не співпадати: для кожного члена родини привабливішим може бути інший набір. Ситуація із неспівпаданням уподобань називається парадоксом Ерроу: за транзитивності уподобань кожного з індивідів може виникати нетранзитивність колективних уподобань.

Споживчі рішення завжди розглядаються на певний момент часу. Вони стійкі в часі, якщо інші умови залишаються незмінними, а поведінка споживача несуперечлива. Однак, на ринку існує велика кількість споживчих кошиків. Споживач завжди може знайти такі кошики, тобто такі набори благ, які є однаково привабливими для нього, оскільки мають однаковий рівень корисності. Саме цей набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.

Переваги споживачів визначаються тим відношенням, яким є вибір споживачів щодо певних товарів і послуг. Коли один товар, наприклад, персики, є кращим для споживача в порівнянні, скажімо, з абрикосами, то за умов вільної ринкової економіки смаки споживачів у сполученні з відносними цінами на товари впливають на розподіл споживчих витрат між існуючими альтернативами. У такий спосіб розподіл обмеженої кількості ресурсів між виробництвом різних товарів буде залежати від характеру виробництва, цін на фактори виробництва, а також від смаків споживачів і від того, якому товару вони віддають перевагу.

Задовольнити свої потреби споживач може за до­помогою різного набору продуктів, зокрема, втамува­ти голод можна як піцою з ковбасою, так і піцою з грибами. Залежно від смаків споживач від­дасть перевагу якомусь з них. Отже, потреби людини, накладаючись на специфіку особистості, трансформу­ються у переваги. Споживчі переваги - це ранжування альтернативних варіан­тів задоволення потреб. Ті варіанти, які на думку споживача, здатні краще задовольнити його потреби, будуть займати вищі місця у своєрідному “табелі про ранги”. Таким чином, з’являючись на ринку, споживач має вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє йо­го бюджет.

Зазначені зауваження дають підстави для побудови моделі споживчого вибору. Проте, ця модель, як і будь-яка інша, передбачає прийняття пе­вних припущень, вихідних посилань, що дають змогу краще її зрозуміти та обмежують умови, за яких висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогіднішими.

Існують основні припущення (аксіоми) теорії споживчого вибору, які дозволяють визначити мінімально необхідний для послідовної поведінки споживача рівень його раціоналізму.

Аксіома повної упорядкованості переваг: споживач завжди може сказати, як він ставиться до наборів благ, що порівнюються. Інакше кажучи, для будь-яких наборів А і Б у певній ситуації або А > Б, або А < Б, або А = Б. Фактично, усе, що споживачу необхідно зробити, - це визначити своє ставлення до відповідних наборів благ.

Аксіома транзитивності переваг: переваги споживача послідовні. Інакше кажучи, якщо А > Б, а Б > В, то завжди А > В. Із ранжування наборів випливає, що набір А дає більше задоволення, ніж набір Б. Аналогічно, набір Б дає більше задоволення, ніж набір В. Отже, набір А повинен давати більше задоволення, ніж набір В. Транзитивність також передбачає, що якщо споживач не вбачає різниці між альтернативами А і Б, а також між Б і В, тоді він не повинен вбачати різниці між А і В. Транзитивність переваг дає можливість систематизувати всю множину споживання.

Окрім цього, існує ще одне припущення в межах вищевизначених переваг споживача– це неперервність. Це припущення необхідне задля того, аби визначити переваги неперервною функцією корисності. Остання є відношенням між обсягами благ, що споживаються, і рівнем добробуту (ступенем задоволеності, рівнем корисності), який досягається при цьому споживанні. Функція корисності є виразом системи впорядкування переваг даного споживача в даній ситуації.

Якщо мова йде лише про певний порядок, у якому розташовані групи рівноцінних для даного споживача наборів благ, тоді функція корисності, яка відображає цей порядок, буде ординалістською (порядковою). Значення такої ординалістської функції корисності виявлятиме виключно розташування (ранжування, послідовність, порядок) певних груп рівноцінних наборів двох благ А і Б.

У тому випадку, коли необхідно визначити не лише розташування й послідовність наборів благ, а й оцінити різницю в рівнях добробуту, які відповідають кожному з таких наборів, функція корисності порівнюватиме не тільки самі значення корисності, а й їх зміни.

Однак самі кількісні оцінки таких різниць у рівнях добробуту не мають абсолютного значення. Наприклад, їх можна одночасно подвоїти, потроїти, збільшити чи зменшити на одну й ту саму величину.

Наступною є аксіома потреб, що не насичуються: більша кількість будь-якого блага завжди має перевагу перед меншою кількістю того самого блага (більше завжди краще). Це означає, що споживач ніколи не відмовиться від додаткової кількості будь-якого блага, що споживається ним, оскільки він завжди оцінює її як рівень, який підвищує його добробут. Це посилання передбачає, що будуючи модель поведінки споживача, вихо­димо з того, що його потреби в тому чи іншому про­дукті не задоволені повністю, оскільки після досяг­нення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється на антиблаго, і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще для споживача.

Аксіома незалежності споживача: задоволення споживача залежить лише від кількості благ, які він споживає, і не залежить від кількості благ, які споживають інші. Це передусім означає, що споживачеві незнайомі почуття заздрощів і співчуття. Від цієї аксіоми врешті-решт можна відмовитися, що інколи й роблять аналізуючи процеси споживання з урахуванням зовнішніх ефектів і зовнішніх витрат.

У порядковій теорії корисності поняття «корисність» означає не більш, ніж порядок переваг. Твердження «набір А має перевагу перед набором В» еквівалентне твердженню «набір А має більшу для даного споживача корисність, ніж набір В».

Ординалістський підхід і базується на тому, щоб визначити відношення переваг чи байдужості між різними товарами без кількісного виміру корисності. Такий підхід дає можливість на основі суб’єктивних оцінок обґрунтувати об’єктивну логіку поведінки споживача.

Вихідним поняттям порядкової теорії корисності є гранична норма заміщення (MRS - marginal rate of substitution). Граничною нормою заміщення благом Х блага Y (MRSхy) називають кількість блага Y, від якої споживач відмовляється, щоб отримати додаткову одиницю блага X. При цьому рівень задоволення потреб споживача залишається незмінним. Гранична норма заміщення вимірює бажання обміняти один товар (У) на кожну одиницю іншого (Х), при цьому не придбаваючи і не втрачаючи корисності.

Кількість товару У, яка замінить одиницю товару Х матиме вигляд: DQy/DQх. Для граничної норми заміщення MRSхy властива тенденція до зменшення, в міру того, як все більша кількість товару Х заміщується товаром У.

Отже, у теоретичному обґрунтуванні логіки вибору споживача за ординалістською версією виявлено, що споживач може проранжувати усі набори (аксіома повноти) і у своєму виборі бути послідовним (аксіома транзитивності), але надасть перевагу набору з більшою кількістю товарів (аксіома про ненасиченість). Тобто кожний споживач вдається до такого вибору, за якого одержить максимальну користь від придбання того чи іншого товару. А граничний рівень заміщення вимірює бажання споживача замінити один товар на інший.

 

§ 2. Криві байдужості (індиферентності) та їх властивості.

В ординалістській версії маржиналізму новим і ключовим інструментом аналізу стають криві байдужості. Оскільки саме за їх допомогою можна визначити бажання (попит) кожного окремого індивіда, і, на цій основі, провести аналіз щодо зміни реакції споживача внаслідок зміни цін на товари.

Криві байдужості радикально змінюють кардиналістські уявлення щодо поняття граничної корисності блага. Саме поняття корисності залишається, але заперечується її числовий вимір. Оскільки не можливо в реальності кількісно виміряти рівень задоволення кожного окремого споживача.

Вперше криві байдужості (індиферентності) для аналізу поведінки споживача застосував Ф. Еджворт. Пізніше цей метод вдосконалили Є. Слуцький, В. Парето, Дж. Хікста інші. Найбільш поширеною є модель Хікса.

Множина еквівалентних з погляду споживача наборів благ створює поверхні байдужості. Кількість поверхонь байдужості нескінченна, - кожна людина має свої уподобання, які відображають системи поверхонь байдужості. Окремий випадок поверхонь байдужості складають двопродуктові набори товарів. Для двопродуктових кошиків поверхні байдужості можуть бути відображені набором кривих, які називають кривими байдужості або індиферентності.

Крива байдужості – це лінія графічного засобу відображення переваг споживача, яка презентує однакову корисність благ. Усі точки цієї лінії відображають однаковий рівень задоволення потреб споживача.

Лінія індиферентності одночасно виступає графічним відображенням кількості товару (блага), який споживач придбаває, тобто є і лінією попиту. Адже попит на товар характеризується саме тією кількістю товару, яку за даного рівня ціни може і бажає отримати через ринок споживач. Лінія байдужості характеризує попит споживача в аспекті того, що бажає, що хоче і що може отримати споживач за обмеженого обсягу грошового доходу.

Будь-яка комбінація двох благ Х та У може бути відображена точкою на системі координат. З’єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості (рис. 3.1.).

Рис. 3. 1. Крива байдужості (індиферентності)

Крива байдужості відбиває певний рівень задоволення потреб, досягнутий комбінуванням кількох благ. Проте можливий перехід на інший (вищий чи нижчий) рівень споживання, на якому з’являється свій набір комбінацій, що однаково задовольняють будь-яку потребу. Ця ситуація може бути відображена новою кривою байдужості, розташованою вище чи нижче за попередню. Так будується карта байдужості, що включає низку кривих, де кожна, розташована на графіку правіше й вище, відбиває вищий рівень задоволення потреб. Крива байдужості відображає всі безліч комбінацій товарів, які мають однакову корисність. Набір кількох кривих байдужості утворює карту кривих байдужості. Карта кривих байдужості – це спосіб відображення переваг споживача, які мають різний рівень задоволення його потреб (рис. 3. 2.).

 

 

Рис. 3. 2. Карта кривих байдужості

Кривим байдужості притаманні такі властивості:

o вони ніколи не перетинаються. Перетин двох або більшої кількості кривих байдужості означатиме протиріччя;

o чим дальше розташовані криві байдужості від початку координат, тим більшій корисності вони відповідають. Це твердження випливає з припущення, що більшій кількості благ надається перевага над меншою. Набори на вищих кривих забезпечують споживачу більшу корисність, ніж набори на нижчих. Це має місце тому, що споживач завжди вибере набір на вищій кривій, за умови, що вибір нічим не обмежується;

o мають від’ємний нахил, оскільки споживання більшої кількості одного блага потребує зменшення кількості іншого, задля того, щоб корисність не змінилася;

o мають увігнуту форму до початку координат. Така увігнута форма кривої байдужості означає, що у міру зменшення одного блага Х і збільшення іншого У в наборі, кількість Х, яку споживач хоче обміняти на додаткову кількість У, зменшується.

Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику.

Однак, існують окремі випадки, коли криві байдужості не мають загальної форми і не відповідають вищенаведеним властивостям. Так, для товарів-замінників (взаємо замінюваних, або субститутів), які задовольняють одну і ту ж потребу, криві байдужості є прямими лініями (рис. 3. 3, а). Для товарів взаємодоповнюючих (які споживаються разом) криві байдужості зображені на рис. 3. 3, б).

Якщо споживач цілком байдужий до одного з двох товарів (нейтральне благо), тоді криві байдужості будуть прямими лініями, паралельними до однієї із осей координат рис. 3. 3, в).

Якщо збільшення споживання одно блага є не бажаним для людини (антиблаго), то криві байдужості будуть висхідними, рис. 3.3, г).

Qy

Qy

Qy

Рис. 3.3. Криві байдужості для різних благ

Однією з важливих властивостей кривих байдужості є те, що вони мають форму випуклу до початку координат, а це означає, що споживач замінює одне благо на інше. При цьому він знаходиться на одній і тій самій кривій байдужості і отримує однакове задоволення. Це пов’язано з уже згадуваним поняттям - граничної норми заміщення. Вперше термін “гранична норма заміщення” застосував вчений-економіст Дж. Р. Хікс у своїй праці “Цінність і капітал” (1933 р).

Гранична норма заміщення може набувати різних значень: дорівнювати нулю, бути незмінною або змінюватися за рухом уздовж кривої байдужості.

Для двох цілком взаємозамінних товарів MRS = const. У цьому випадку криві байдужості модифікуються у прямі лінії. Зазвичай, такі товари розглядаються як один товар. Повні субститути (замінники), для яких MRS = 1, одержали назву “гомогенів”. Наприклад, якщо споживач вважає, що пакет молока, придбаний в будь-якому магазині міста, абсолютно нічим не відрізняється, - це гомогенний товар. Однак, якщо дві літри сметани, куплені в магазині, за своїми якостями рівноцінні літрі сметани, купленої на ринку, то маємо повний субститут з MRS = 2.

Якщо склалася жорстка взаємодоповнюваність (комплементарність) товарів (лівий і правий черевик), то MRS=0. У цьому випадку кожна крива байдужості модифікується у два взаємно перпендикулярні відрізки.

Врешті-решт, можливий варіант, за якого чим більшу кількість певного товару має споживач, тим більше він хотів би мати його й надалі. У цьому випадку крива байдужості опукла від початку координат і норма заміщення зростає.

Припущення про спадну граничну норму заміщення в порядковій теорії має той же сенс, що й передумова про спадну граничну корисність у кількісній теорії, з тією різницею, що у другому випадку корисність товарів оцінюється в умовних одиницях – ютилах. У першому ж випадку корисність кожної додаткової одиниці товару оцінюється обсягом іншого товару, яким споживач згоден пожертвувати.

Опуклість стандартної кривої байдужості може бути охарактеризована з використанням аналітичного апарату як зниження граничної норми заміщення в міру зростання кількості певного блага. Ця спадна гранична норма заміщення є деяким аналогом спадної граничної корисності при збільшенні кількості блага даного виду, яке споживається.

Таким чином, гранична норма заміщення блага першого виду благом іншого виду дорівнює відношенню граничних корисностей даних видів благ.

Гранична норма заміщення відображає кількість блага Y, яке споживач готовий замінити додатковою одиницею блага X при постійному загальному рівні корисності: МRS_xy= ∆ Q_y / ∆ Q_x

МRSху зменшується у міру того, як товар Y замінюється товаром X, а, отже, крива байдужості стає більш пологою (рис. 3.4.).

 

Рис. 3.4. Гранична норма заміщення благ

Так, згідно наведеного рисунка, при зміні кошиків Б на В за додаткову одиницю блага він готовий віддати 2 отже, MRS = 2; при зміні кошиків В на Г – лише 1,25 , MRS = 1,25 тощо.

Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні.

Гранична норма заміщення пов’язана із граничною корисністю товару X і товару Y: ∆ Q_y МU_x = - ∆ Q_xМU_y

Звідси: ∆ Q_y / ∆ Q_x = МU_x / МU_y = МRS_xy,

Отже: МRSxy = МUx / МUy.

Графічно гранична норма заміщення визначається тангенсом кута нахилу дотичної до кривої байдужості в точці, яка показує певну комбінацію товарів Х та У. Гранична норма заміщення має певні особливості:

o завжди є величиною від’ємною, оскільки показує відмову від певної кількості одного з товарів;

o зменшується за абсолютною величиною у міру руху вздовж кривої байдужості і зверху-вниз і знизу-вгору.

Гранична корисність товару зменшується, коли його кількість у споживанні зростає, і, відповідно збільшується, коли його кількість у споживанні скорочується.

Щоб задовольнити свої бажання споживач також повинен враховувати свої можливості, свій дохід, який він може витратити на те чи інше благо. А як відомо, дохід завжди величина обмежена.

Таким чином, для з’ясування логіки поведінки споживача використання методу побудови кривих байдужості дає змогу споживачеві проранжувати різні набори товарів за певною ознакою. Ранжування товарів є послідовним процесом, яке в певному сенсі дає змогу моделювати смаки споживача. Переваги споживача, описані кривими байдужості, показують ті набори товарів, які з погляду споживача, на кожній з них є еквівалентними.

§ 3. Бюджетні обмеження споживача та їх графічне відображення. Рівняння лінії бюджетного обмеження.

Аналіз кривих індиферентності дозволив через суб’єктивні оцінки та через ранжування конкретизувати поняття про попит споживача через призму того, що хоче споживач. При врахуванні ж бюджету споживача із застосуванням принципу бюджетних обмежень той же попит на той же набір товарів характеризується споживачем в аспекті того, що він може придбати.

Отже, наступний крок в аналізі поведінки споживача полягає в урахуванні рідкісності та бюджету споживача. Вважається, що саме ціни на товари відображають їх відносну рідкісність, а бюджет (грошовий дохід) обмежує можливий загальний обсяг закупівель. Бюджетне обмеження відображає усі комбінації товарів, які можуть бути придбані споживачем за даного доходу й визначених цін.

З огляду на це доцільно відтворити у повному обсязі ситуацію, в якій знаходиться споживач, що приймає рішення. З одного боку, він має певні смаки, уподобання й переваги, які можуть бути описані картою кривих байдужості. З іншого боку, він завжди знаходиться в умовах обмеженості доходів, що виражається відповідним бюджетним обмеженням. Вочевидь, рішення споживача про купівлю певного набору благ може бути прийняте лише з урахуванням обох складових проблеми вибору: як мети споживання, так і наявних засобів її досягнення.

Бажання споживача є безмежними, на відміну від можливостей, які є обмеженими. Прагнення споживача максимізувати корисність проявляється у сумі коштів (І), якими він може розпорядитися. Кошти споживача та їх купівельна спроможність (тобто ціни товарів - Р) визначають бюджетні обмеження споживача.

Припустимо, що споживач за свій дохід купує два товари Х та У. Але, якщо весь дохід (І) витратити лише на придбання товару Х, то можна купити І/Рх одиниць товару Х, якщо ж навпаки, споживач купує лише товар У, то зможе придбати І/Ру одиниць товару У. З’єднавши на графіку точки І/Рх та І/Ру отримаємо лінію, яка називається бюджетною (рис. 3.5.).

Бюджетна лінія – це геометричне місце точок, кожна з яких відображає поєднання наборів товарів Х та У на придбання яких, за встановленою ціною, споживач витрачає увесь свій дохід.

Рис. 3.5. Бюджетне обмеження споживача

Бюджетна лінія – це лінія однакових видатків. Вона показує межу між можливим і неможливим. Усі точки, розташовані на бюджетній лінії або під нею, досяжні для споживача, всі точки над бюджетною лінією – недосяжні. Точки, які знаходяться на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій товарів і видатки, які не перевищують в сумі доходу споживача. Рухаючись вниз по бюджетній лінії (від точки А до точки Д), споживач змінює комбінацію товарів Х у кошику, збільшує витрати на цей товар і зменшує витрати на товар У.

Бюджетна лінія перетинає осі координат у точках Q _{x =} I/Р _х та Q _{y =} I/Р _y. Ці точки показують максимально можливі кількості наборів благ Х та У, які може придбати споживач за свій дохід. Нахил бюджетної лінії дорівнює відношенню цін відповідних товарів Р_х / Р_y. Дана величина (на рис. 3.4 це буде tgÐa, який визначається як відношення протилежного катета до прилеглого) показує кількість одного товару, від якого споживач повинен відмовитись задля придбання додаткової кількості другого товару. Якщо ця величина менша від одиниці, маємо справу зі слабким заміщенням. Одного продукту забагато, іншого ж явно недостатньо, щоб адекватно відреагувати на скорочення споживання першого. Якщо tg Ða = 1, має місце досконале заміщення, тобто зміна в споживанні кожної одиниці одного блага призводить до зміни в споживанні іншого на ту ж величину, але у зворотному напрямку. Якщо tg Ða >1, це означає високий ступінь заміщення, коли навіть невелика зміна споживання дефіцитного блага викликає істотні зрушення в споживанні його замінника, який є у надлишку.

Збільшити видатки на купівлю додаткових одиниць товару можна лише на суму, яка зекономлена завдяки відмові від купівлі певної кількості одного з товарів. Чим більшою є ціна товару Х, тим від більшої його кількості доведеться відмовитись споживачеві, щоб придбати додаткову одиницю товару У.

Сукупність наборів, розміщених на бюджетній лінії (бюджетному обмеженні) й під нею називають можливими наборами. Бюджетне обмеження задовольняє дві аксіоми:

1) перетин бюджетного обмеження з горизонтальною (вертикальною) віссю визначає набір, в якому споживається лише один продукт Х (У);

2) нахил лінії бюджетного обмеження показує можливість заміни одного товару іншим з урахуванням їх цін.

Отже, бюджетне обмеження визначає можливості споживчих наборів залежно від двох факторів: поточного доходу і цін.

Для детальнішого аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача варто розглянути низку припущень, а саме:

- увесь дохід споживач витрачає тільки на придбання двох товарів Х та У;

- споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження.

У такому разі весь дохід споживача буде дорівнювати його витратам. А лінія бюджетного обмеженнябути представлена наступною тотожністю:

I = Р_х Q_x + Р_y Q_y,

де I – дохід споживача;

Р_х, Р_y – ціни на товари Х та У;

Q_x, Q_y – обсяги товарів Х та У, які споживач має намір придбати.

Розв’язавши це рівняння відносно У, можна обчислити різні варіанти наборів товарів, а відповідно й вивести рівняння лінії бюджетного обмеження, яке матиме вигляд:

Отримане рівняння показує, що зміна доходу змінює місце точок перетину бюджетної лінії з осями координат, оскільки змінюються відношення I/Р _х та I/Р _y, але незмінним залишається нахил бюджетної лінії, оскільки співвідношення Р_х /Р_y (Р_y / Р_х) залишаються незмінними.

Отже, бюджетна лінія залежить від величини доходу та цін на товари, які споживач має намір придбати. Якщо ж дохід споживача або ціни на товари змінюються, змінюється й бюджетна лінія.

У випадку зміни лише доходу споживача, бюджетна лінія зміститься ліворуч (дохід зменшився) або праворуч (дохід збільшився). При цьому кут нахилу бюджетної лінії залишається незмінним (рис. 3.6. а)). Збільшення доходу за незмінності цін призведе до зростання купівельної спроможності споживача, і навпаки.

Якщо змінюється ціна одного з товарів, це призводить до зміни кута нахилу лінії, внаслідок зміни співвідношення цін (рис. 3.6. б)). Коли зменшується ціна на товар Х або У, то бюджетні лінії зсуваються вправо, в протилежному випадку, коли ціна на один з товарів зростає, то бюджетна лінія зсувається вліво вниз. Таким чином, зміна доходів і цін змінює положення бюджетної лінії (рис. 3.5).

І1

Рис. 3.6. Зміна бюджетної лінії

Отже, якщо криві байдужості дозволяють зрозуміти логіку поведінки споживача у формуванні ринкового попиту з погляду суб’єктивності його бажань та уподобань, то через лінію бюджетних обмежень відбувається розуміння особливостей формування того ж попиту, але з огляду на можливості споживача (його купівельну спроможність).

Побудова кривих байдужості та лінії бюджетного обмеження дає також можливість визначення параметрів рівноваги споживача.

§ 4. Оптимум споживача у забезпеченні раціонального споживчого вибору.

Криві байдужості та бюджетна лінія використовуються для графічної інтерпретації ситуації споживчої рівноваги. Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність за даних бюджетних обмежень. Така рівновага передбачає, що щойно споживач отримає певний набір товарів, у нього зникає стимул змінювати його на інший. Для пояснення цього феномену необхідно на графік, де зображено карту кривих байдужості нанести бюджетну лінію так, щоб отримати точку дотику (в нашому випадку т. Е). Точка дотику кривої байдужості U₂ і лінії бюджетного обмеження відповідає стану споживчої рівноваги (рис. 3.7.).

 

 

Рис. 3.7. Оптимізація вибору

Але, як видно з рисунка, лінія бюджетних обмежень перетинає криву байдужості, що відповідає корисності U₁ в точках А і С. Це означає, що дохід споживача, за умови максимального його використання, дає змогу придбати як перший, так і другий набір. Тому споживач в точках А і С отримує максимальну корисність, яка йому доступна за існуючих бюджетних обмежень. Адже будь-яка точка, що лежить на відрізку АС, є доступною споживачеві і матиме корисність більшу, ніж U₁, оскільки більш віддалена від початку координат. Набори А і С забезпечують споживачеві самий низький із можливих рівень корисності.

Максимальна корисність, яка доступна за даного бюджету, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, в якій бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості. Тому, рухаючись вздовж бюджетної лінії від набору С до Е, споживач переходить до вищої кривої байдужості і, відповідно, збільшує корисність. Саме тому точка Е є точкою максимального задоволення споживача від придбання двох благ Х та У при обмеженому бюджеті.

Якщо рівновага досягається у точці дотику лінії бюджетного обмеження до кривої байдужості U₂, то це означає, що у точці Е нахил цих двох ліній збігається (нахил кривої у будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї у цій точці). В цій точці нахил бюджетної лінії (Рx/Рy) дорівнює нахилу кривої байдужості (dу/dх). Рівновазі споживача можна дати математичне тлумачення:

МUx / МUy = Рx / Рy,

Споживач, який максимізує корисність, купуватиме два види товару в такому обсязі, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні.

Звідси випливає правило максимізації корисності: корисність максимізується вибором такого кошика в межах бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до їхніх цін однакове для всіх благ. Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу. Еквімаржинальний принцип виражає відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до цін однаковим для всіх благ:

МUx / Рx = МUy/ Рy = … = МUп / Рп

З цієї формули також випливає, що ціна обернено пропорційно впливає на обсяг попиту на певний товар. Дійсно, із збільшенням ціни на товар А зменшується перше відношення рівності. Щоб відновити втрачену рівність та максимізувати загальну корисність, споживачеві необхідно зменшувати споживання товару А. Отже, із збільшенням ціни на певний товар зменшується попит на нього.

Функція корисності максимізується в тому випадку, коли гранична норма заміщення, яка виражає нахил кривої байдужості, дорівнює відносній ціні благ, що виражає нахил лінії бюджетного обмеження. Або в аналітичному вигляді:

МRSxy = Рx / Рy = МUx / МUy.

Це і є рівняння теорії споживчого вибору. Це рівняння також називають законом рівних граничних корисностей у розрахунку на грошову одиницю.

Рівновагу споживача можна обґрунтувати алгебраїчно. Лише в точці Е, де бюджетна лінія і крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Як відомо, нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміщення, а нахил бюджетної лінії – співвідношення цін. Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача, аналогічно до одержаного за кардиналістською концепцією. Рівняння рівноваги відображає не тільки умови оптимізації споживчого вибору, але й умови оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимізація досягається тоді, коли гранична вигода дорівнює граничним витратам.

Рівновага споживача, яка відображена на рисунку 3.7., називається внутрішньою, оскільки точка оптимуму (Е) лежить “всередині” графічного двохмірного простору товарів. Але існують випадки, коли бюджетна лінія та крива байдужості мають різний нахил по всій протяжності і точка дотику взагалі відсутня. Тоді оптимальне рішення визначається положенням найбільш близьким до дотику і називається кутовим. Воно визначається перетином бюджетної прямої однієї із осей координат і кривої байдужості (рис. 3.8).

Рис. 3.8. Кутова рівновага споживача

На рисунку 3.8. а) оптимум споживача досягається у точці В, оскільки у цьому варіанті МRSxy ≤ Рx/Рy. Цілком протилежна ситуація відображена на рисунку 3.8. б), оскільки тут МRSxy ≥ Рx/Ру, а, це означає, що оптимальне рішення знаходиться у точці С. Таким чином, кутове рішення в ординалістській теорії корисності визначає купівлю лише одного виду товару. В реальній ринковій ситуації (багатопродуктова модель) кутове рішення скоріш за все є правилом, а не винятком, оскільки ніхто із споживачів не купує усі види товарів, які пропонуються на ринку.

Отже, при заданому бюджеті і ціни на товар, споживач обере таку позицію (таку точку), яка знаходиться на найвіддаленішій від початку координат бюджетній лінії і, відповідно, найкориснішій, з врахуванням бюджетного обмеження, кривій байдужості. Це і буде інтерпретувати питання оптимуму споживача у забезпеченні раціонального споживчого вибору.

Проведений аналіз ординалістської версії теорії поведінки споживача дає змогу зробити такі висновки:

- попит споживачів на продукцію може бути використаний для ефективного розміщення товарів на ринках;

- споживчий вибір здійснюється на основі уподобань індивіда, які є системою цінностей людини стосовно тих благ, що задовольняють його життєві потреби;

- кожен окремий споживач має індивідуальні смаки та уподобання, на основі яких робить свій вибір так, щоб отримати максимальну корисність від споживання того чи іншого блага відповідно до цін на продукцію та наявного грошового доходу;

- споживач здатен ранжувати свої потреби, згідно чого існують такі аксіоми ординалістської теорії, як: аксіома повноти, ненасичуваності, транзитивності, незалежності;

- переваги споживача можуть бути описані за допомогою кривих індиферентності, які відображають еквівалентні набори товарів на кожній з цих кривих з погляду споживача;

- споживчі смаки описуються картою кривих байдужості, котра відображає порядкове ранжування усіх наборів благ для споживача;

- бюджетне обмеження показує можливості споживача у придбанні того чи іншого товару за свій дохід та за відповідних цін на ці товари;

- співвідношення цін двох товарів – це абсолютна величина кута нахилу бюджетного обмеження, що відображає можливу ціну одного товару через інший;

- рівновага споживача визначається точкою дотику бюджетного обмеження і найвіддаленішої кривої байдужості, і відповідає стану тієї рівноваги, коли споживач не має бажання змінювати свій вибір.

Розділ 4.